Літо, сонце, тепло – і в дітей канікули в школі. Пора їм покидати наші галасливі двори, лавочки під під’їздами, наші загазовані вулиці, темні провулки, парки і сквери, промислові дороги й котловани новобудов і рухатися поближче до моря, до лісу, до поля на відпочинок. Так просто – взяти дітей і поїхати з ними. Головна змінна, від якої залежить усе, – це об’єм вашого гаманця. Принаймні так було у мирні часи. У нас в країні війна, і крім грошей вам потрібно ще бути хоча б виїздним. Війна забрала в нас море, наше море – Чорне або Азовське. Залишила тільки чуже – це коли треба перетинати кордон, щоб добратися до пляжу. Є аквапарки, і досить хороші, з таким набором розваг, що морю далеко, але ви не зможете провести там два тижні, як колись в бюджетній Затоці. Затока і Кароліно-Бугаз не окуповані і теоретично там можна відпочивати – деякі відчайдухи так і роблять, але випадків підриву на мінах, які плавають в морі, багато. Є гори, Карпати, вони залишились, і таборів тьма – питання, на скільки днів вам стане грошей. Приватна ініціатива приємно дивує – ви тільки платіть.
Вибір у наших батьків в тому сенсі, куди нас, дітей, подіти на літо, був доволі простий. Гори, де були піонерські табори відпочинку, море й село – поїздка в село до бабуні. Відпочивати, вчитись і працювати – так, працювати. І це не була імітація, гра, коли тобі давали завдання дорослі, щоб ти не мозолив їм очі. Ні, це був серйозний, осмислений труд, і ти відповідав за результат. Як пастух ти не міг раптом замріятись, відволіктись і загубити в лісі корів. Коли посилали грабати скошену траву і складати в копиці, це означало, що скоро гроза – і якщо ти не справишся, то сіно намокне, згниє, пропаде. Навіть збирати колорадські жуки не була забавка – це був труд, бо тої бульби було ой як багато. Сучасні діти, старшокласники й молодь, працюють навіть більше, ніж ми у свій час. Тепер обмежень у приватників жодних немає. Торгівля на вулиці, сфера послуг, мийка машин і будови для хлопців. Хто з дітей хоче собі заробити на щось, той заробить. У нас такої можливості – працювати за гроші – не було.
Крім праці, були відпочинок (празники і вихідні – це святе) і пізнання природи, домашніх тварин, народу, звичаїв і, звичайно, себе. Що ти можеш, що ти зможеш, що хочеш. Ми переважно босі ходили, бо все відбувалося влітку, купалися в ставках і в річках – і якось не хворіли. Весь час в русі, ні хвилини нудьги, все крутилося, люди й домашні тварини, і ми в тому потоці крутилися.
Ніхто у наш час не тримає корів і свиней – з цим дуже багато мороки. Та й для чого, все можна купити. Питання є до якості того магазинного м’яса і молока, але це ціна, яку ми платимо за те, що воно у продажі і його багато. Натуральне господарство віджило своє, це природний процес, на зміну прийшли фермери й агрофірми. Двоюрідний брат, який залишився на тій дідівській хаті і має ніби своє, господарку, тримає тільки курей і кролів. Як він сам каже, дав їм їсти і маєш спокій на день. Плюс город, сад. Спокійно, його діти перебралися до Львова, кури й кролі – цього досить, це не вимагає великих затрат часу, зусиль і старань. Коли приїздлять діти і внуки, то це не надовго – нудно їм тут, от і все.
Тільки от такий психологічний момент, який не стосується шлунка. Люди приростали до своєї землі, буквально до саду, городу і поля, до тої простої дерев’яної хати, до того життя. Тому покоління наших батьків так вчепилося в землю, в ті шість соток, які комуняки дали, щоб люди прокормили себе. Своєю важкою працею вони перетворили ці пустирі на сади, побудували там будиночки – дачі. У мого покоління (і, щоб не лукавити, в мене самого) немає цього. Любов до землі, сад, город, своя хата – воно є і в моїх ровесників, але це радше виняток з правила. Про внуків, дітей і говорити не треба – там навіть теоретично винятків немає.
09.06.2026