Слухаючи музику, голос і тишу

Слухаючи музику, голос і тишу…

(Барвінський. Право на особисте. Слово і Голос.)

Існує досвід, який ні з ким не можна розділити вповні. Як траєкторія польоту самотнього птаха. Чи шлях великої риби в темних глибинах океану. Наші душі, часом, такі птахи і риби. Наші долі – це шлях крізь стихії.

Музика Барвінського зіткана зі стихій… Багато піску, багато попелу… і повітря… Вітер жене сухе листя пам'яті спустілими просторами… Про що цей жаль, до кого ця втіха, за чим ці сльози? Всі здогади обриваються на видиху… але і вдих – тільки намагання тіла утримати ненамацальне…

Що міг сказати Йов, втративши все? Хоча це «все» мало своє число, імена і свій сміх… Що міг сказати Христос в Гетсиманському саду? Тільки: не спіть, просто побудьте поруч зі мною. Що міг сказати Барвінський після спалення своїх партитур? Велика німота, сповнена… Боже, чим же вона сповнена?

Вистава-концерт «Барвінський. Право на особисте» – це художній образ сокровенного, непроявленого вповні. Не тому, що сказати нікому. Не тому, що це таємниця. А тому, що це – тайна, яка більша за будь-який чин. Слова тут – тільки натяки, уривки. Можна перебрати безліч слів, шукаючи пари до почуття, а воно – самотнє.

Ця музика, наче увібрала в себе фрагменти з усіх втрачених партитур Барвінського. Настрої, окремі ноти, співзвуччя, які перегукуються між собою зі своїх теперішніх тонких реальностей, де перебуває все живе, мертве і ненароджене. Вона має силу всіх передчасно онімілих.

На сцені, за столиком, ніби в кав’ярні, сидить жінка. Довго мовчить, слухає. Та, врешті, щось спонукає її дати голос цій густині чекання на перехрестях доль. Дванадцять солоспівів Барвінського у виконанні Наталки Половинки звучать в майже дотикальному об’ємі тиші і вчування в невимовне. Це ніби відшукати історію для  нічийної старої чорно-білої знімки, на якій зображено незнайомців. Ти не знаєш ні імені, ні історії життя, але очі людини з того берега реальності вдивляються в тебе. Як з ікони. Ти відчуваєш цей погляд чистою есенцією таїни життя, тунелем в голограму нескінченності життів… А це тільки пожовклий папірець з фігурками….

Ці солоспіви – про це. Про цю якість – близькості незнайомого, невідомого, таємного. Воно наближається впритул, а ти схарапуджений і збентежений, не знаєш, що з цим робити.

На великому екрані – відеопроєкція в реальному часі: крупний план обличчя співачки. Рухливий пейзаж почуттів, з їх мінливою палітрою напівтонів і нюансів. Зображення чорно-біле, майже сепія, вінтажне. Між дією на сцені і відтворенням на екрані існує ледь вловимий зазор. Але мова не про технічну затримку чи колористику, як може здатися на перший погляд. Це інший ракурс і він створює ледь відмінний настрій, ніби це одна людина, але в різних станах. Або дві близькі людини, розведені часом. Парадоксально, але саме образ на екрані дає глибину, що і створює цей візуальний і сенсорний ефект часового колодязя. В ньому живе луна пам’яті. Туди час від часу заглядає і актриса, ніби звіряє якісь свої внутрішні самоналаштування. Глядача теж вабить екран, в той час, як співачка на сцені творить учту, яка ніби відсторонена екраном для надто прискіпливого погляду сторонніх очей. Екран наближає і одночасно встановлює дистанцію споглядання, створює об’єм захисту. Тебе допустили до сокровенного, але бережно, опосередковано.

Це спів-присутність на парусії – невидимій оприявленості Бога. Повноти, до якої ми всі належимо, хоч вона поза слів і навіть музики. Те, що не можна розділити, а тільки увійти в нероздільність, цілісність тиші.

У Наталки Половинки є дар прикликати звуки, мов птахів. І слухати, де – яка пташка. Нота, як пташка. Її ще не видно за хмарами,  треба відчути і знайти для неї її голос. І тоді зазвучить те, що зазвичай голос не подає. Його домівка – мовчання. Так грає музику Барвінського Йожеф Єрмінь – ніби не торкаючись клавіш, де пауза – теж звук, по інший бік нотного стану. Повнота високості та глибини, звідки народжуються ключі, струмки, ріки земні і небесні. Те, чого треба зазвичай довго чекати, щоб пробилося за мулом, шумом повсякдення. Те, що люди лишають на потім, а це потім вже не має часу проявитися. Треба набрати дуже багато повітря, порожнього простору, щоб пірнути глибоко за рибою сенсу. Барвінський – майстер цього парадоксального поєднання. Тут людина вписана не тільки в природу, а й в об’єм ширшого, безкрайого світу, світів… Оці високі ноти, які ніби зникають в ультразвуці… ніжні, оксамитові переливи низів… І музика – як багатоцвіття полів, над якими ширяють птахи голосу… Птахи голосу і риби мовчання…

Сонорика Барвінського – це суцільна переміна. Перепади тональностей, зміна регістрів, метру, висоти голосу, глибини, стану, настрою. Їхні різноманіття, надлишковість. Поліфонія звуків, що примудрилася вкластися в лінеарність одного голосу. Кожна нота – вхід в безмежність нових можливостей, які присутні в звуці наче луною. Це резонанси сингулярностей. Зустрічаються вони на якихось рухливих перехрестях, які виникають тільки для миті зустрічі і зникають. Музика і голос ніби існують паралельно, у своїх вимірах, але чують один одного на відстані, за принципом квантової сплутаності і породжують короткі кантилени, що обриваються.

Про що ці пісні? Про те, з чого зіткане життя людини. Можна пройти повз, а можна затриматися і пережити мить зустрічі особисто, притаманним тільки тобі жестом. Зустрічі з природою, почуттям, рідним краєм, з власною долею. Любов до того, що неможливо втримати. Тонка лірика пафосу. Гімн Життю як воно є.

Вони про те, що втрачене тут, в земному житті, ніколи не зникає, воно повертається в неочікуваний спосіб. Світ розпадається. Але не зникає. Перетворюється чимось іншим. Так, ніби властивості відірвалися від своїх носіїв і вільно ширяють у просторі. Щось знайоме, зникоме і нікому не приналежне. А як неприналежне, то і спасенне.

Тобі ніхто не розкаже, як крізь товщу болю пробивається промінь надії, як з попелу постають птахи співу… Але якщо пісня звучить – виходить, хтось таки пробився до благословенних просторів і ти зможеш…

Діють:

Наталія Половинка – спів
Йожеф Єрмінь – фортепіано
Лідія Футорська – скрипка

Режисер: Наталія Половинка
Робота з текстом – Сергій Ковалевич
Світло – Богдан Дворник
Відеопроекція – Андрій Мавдрик

лютий 2025-лютий 2026