Історія української Кубані розпочинається з 1792 року, коли російська імператриця Катерина II грамотою від 30 червня подарувала звільнені від попередніх мешканців землі на Кубані війську вірних козаків чорноморських і переселила їх. Запорожці поселялись на землях Кубані назавжди. А що були вони людьми віруючими, то, засновуючи місто чи сільське поселення, зводили і церкву.
Запорожці заселили степові простори Кубані. 1 січня 1794 році кошовий отаман, бригадир армії і кавалер Захарій Чепіга, військовий суддя, полковник армії і кавалер Антон Головатий, військовий писар, підполковник армії Тимофій Котляревський видали «Порядок загальної користі» Чорноморського козацького війська. В ньому, зокрема говориться: «1. ... І буде в цьому війську військовий уряд, назавжди керуючий військом при точному і непорушному базуванні на всеросійських законах без найменшої зміни, в якому засідати повинні кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар. 2. На військову резиденцію, для непохитного укріплення і утвердження будучих на пограничній сторожі кордонів при ріці Кубані, в Карасунському куті збудувати град і для вічної пам’яті нинішньої життєдайниці і добродійки нашої все милостивої государині імператриці Єкатерини Алєксєєвни самодержиці всеросійської назвати його Єкатеринодар. 3. За військовою дисципліною для зібрання війська, влаштування належного порядку і прихистку для бездомних козаків, у граді Єкатеринодарі вибудувати сорок куренів під назвами – Єкатерининський, Кисляківський, Іванівський, Конелівський, Сергіївський, Дінський, Крилівський, Канівський, Батуринський, Поповичівський, Васюринський, Незамаївський, Іркліївський, Щербинівський, Титарівський, Шкуренський, Кореніївський, Рогівський, Корсунський, Кальниболотський, Уманський, Дерев’янківський, Нижестебліївський, Вишестебліївський, Джереліївський, Переяславський, Полтавський, Мишастівський, Менський, Тимашівський, Величківський, Леушківський, Пластунівський, Дядьківський, Брюховецький, Ведмедівський, Платнірівський, Пашківський, Кущівський і Березанський за планом, та й війська при границі поселити курінними поселеннями в тих місцях, де котрому куреню за жеребом припадати буде 7.
Для заведення і утвердження по всій військовій землі тривалого спокою і необхідного порядку розділити військову землю на п’ять округів і завести окружні правління під такими назвами: перше – при ріці Кубані, між Козачим Єриком і Усть-Лабинською фортецею, в місті Єкатеринодарі – Єкатеринодарське, друге – від Чорного моря до Чорного Єрика, на Фанагорійському острові в званій Тамані – Фанагорійське, третє – від Ачуєво вверх по Азовському морю до річки Челбас з лівої сторони ріки Бейсуг при усті Єї – Бейсузьке; четверте – від ріки Челбас до ріки Єї при усті Єї – Єйське, а п’яте – при границі від сторони Кавказького намісництва після розмежування земель, де краще буде, – Григорівське...»1.
Вже до кінця XVIII ст. у новозаснованих курінних станицях постала низка церков. Для будівництва їх використовували переважно дерево, звичний матеріал для будівництва в Україні. Здебільшого спроваджували з інших регіонів соснові та дубові бруси. Відсутність лісів на Кубані, в степовій частині на правому березі ріки Кубані, змушувала громади використовувати інколи і непридатні до будівництва види деревини. Так, при зведенні у 1799 році церкви Трьох Святителів у станиці Уманській були використані бруси з тополі, осокору та верби. Тому вже у 1827 році довелося церкву розібрати і зводити нову2.
Згідно зі збереженими відомостями, до 1794 року постали дерев’яні церкви в станицях Канелівській – церква Воскресення Господнього, в Крилівській – Св. арх. Михайла, в Незамаївській – Св. пророка Іллі, Щербинівській – Преображення Господнього. 1796 роком датовані перші дерев’яні церкви в станицях Кущівській – Св. Івана Богослова, Поповичівській – Богоявлення Господнього, 1797 в станиці Іванівській – Стрітення Господнього, Кисляківській – Різдва Пр. Богородиці, Пластунівській – Вознесення Господнього, 1798 – в станиці Полтавській Різдва Пр. Богородиці, а 1799 – в станиці Березанській Воздвиження Чесного Хреста, Васюринській Успення Пр. Богородиці, Іркліївській Покрови Пр. Богородиці, Коренівській Св. Сави, Леушківській Вознесення Господнього та Пашківській Введення Пр. Богородиці. Також кінцем XVIII ст. датовані ще церкви в станицях Величківській Св. Варвари, Кальниболоцькій Св. Юрія, Корсунській Благовіщення Пр. Богородиці та Уманській Трьох Святителів. Загально в цей час постали 20 церков в курінних поселеннях – станицях.
Очевидно, з цих церков донині не збереглося жодної. Якщо їх не замінили нові муровані, то були знищені радянською владою після голодомору на Кубані у 1932–1933 роках. До нас дійшли фотографії кількох з них, зокрема найстарших зі станиць Кущівської та Іванівської. Ці церкви постали в стилі українського бароко на засадах школи сакрального будівництва Слобожанщини3. Основна схема – церква хрещата в плані, одноверха, гранчасті рамена хреста і прямокутна нава, декільказаломний верх нави. Центральний зруб – у плані квадрат, рамена – шестигранники, вужчі і коротші від нави.
Станиця Кущівська заснована Кущівським куренем у 1794 році над рікою Єєю. А вже у 1796 році козаки звели дерев’яну церкву Св. Івана Богослова4. На жаль, не збереглося документів про побудову церкви, її майстрів. Але постала будівля слобожанського типу, характерна для околиць Лебедина кінця XVIII ст.5.
Ця церква була хрещатою однобанною6. До квадратової нави прилягали рівноширокі гранчасті вівтар, бічні рамена та прямокутний бабинець. Вищий зруб нави завершував світловий восьмерик з заломом, вкритий шоломовою банею з маківкою. Рамена хреста вкривали півциркульні дахи. При одному з ремонтів XIX ст. до чільного фасаду бабинця добудована висока чотириярусна дзвіниця, вкрита пірамідальним стрімким наметом7. Ця церква була зруйнована у 1935 році радянською владою після здійснення голодомору на Кубані у 1932– 1933 роках.
Станиця Кущівська. Церква Св. Івана Богослова, 1796 рік.
Десь в той же час, тобто у 1797 чи 1798 році, була збудована дерев’яна церква Стрітення Господнього в станиці Іванівській8, розташованій на Ангелинському відвідному каналі. Ця церква теж була хрещатою однобанною9. До квадратової нави прилягали рівноширокі гранчасті вівтар, бічні рамена та прямокутний бабинець. Вищий зруб нави завершував світловий восьмерик з двома заломами, вкритий шоломовою банею з маківкою. Рамена хреста вкривали п’ятисхилі дахи, а бабинець – двосхилий. Під час одного з ремонтів ХІХ ст. до чільного фасаду бабинця добудована висока триярусна дзвіниця, вкрита банею10. При відвіданні церкви 1896 року ставропольським владикою кореспондент відзначив: «Збудована ще у 1798 році, пізніше не один раз розширювалась, через що виникло багато кутів і загороджень, які перешкоджають вірним бачити відправу. Вівтар тісний і теж оббудований комірками»11. Після завершення будівництва нової мурованої церкви у 1910-х роках стару дерев’яну церкву розібрали.
Станиця Іванівська. Церква Стрітення Господнього, 1797 року.
Одночасно з курінними станицями при ріці Єї переселенці з України заснували село. Згідно з рішенням сільських зборів про будівництво церкви, селяни Квітка, Рябко та Безкоровайний поїхали в Петербург просити допомоги. Невідомо, чи попали вони на авдієнцію до імператриці, але та видала розпорядження виділити їм ліс і покриття з Азовської фортеці і наділила селян землею з умовою, що село буде назване на її честь. Так село отримало назву Катерининська Слобода, пізніше просто Катеринівка12. А церква постала тут у 1798 році. Вона належала до подібного типу вже згаданих споруд, але вирізнялася тим, що рамена хрещатого плану були прямокутні13. Квадратову наву вінчав двозаломний восьмериковий верх, увінчаний банею з великою маківкою. Двоярусна дзвіниця була добудована у ХІХ ст.
Слобода Катеринівська. Церква Св. Миколи, 1798 року. Вигляд з півночі.
У 1910 році поруч зі старою дерев’яною громада звела нову муровану церкву Преображення Господнього. Обидві церкви зруйновані комуністичною владою у 1932–1933 році під час штучного голодомору.
Слобода Катеринівська. Церква Св. Миколи, 1798 року. Вигляд зі сходу.
Подібні за структурою церкви продовжували будувати і на початку ХІХ ст. Зокрема, збереглися зображення церков 1808 року в станиці Тимошівській, 1810 року в станиці Старомінській, 1814 року церкви Св. Катерини в Катеринодарі, 1827 року в станиці Старовеличківській та 1830 року церкви в станиці Новодеревянківській.
Станиця Тимошівська заснована 1794 року одночасно з іншими станицями запорізьких куренів. Розташувалася вона на річках Кірпілі і Кірпільці. Громада у 1808 році звела дерев’яну одноверху церкву Св. Трійці14. Дещо пізніше була добудована двоярусна дзвіниця. На жаль, єдина збережена фотографія церкви не дає можливости конкретніше описати її, але в загальному, вона подібна до попередніх15. У 1902 році церкву ґрунтовно відновили16. А у 1930-х роках войовнича атеїстична влада її зруйнувала.
Станиця Тимашівська. Церква Св. Трійці, 1808 року.
Станиця Мінського куреня, заснована теж 1794 року серед перших сорока куренів колишнього Чорноморського війська на річці Сасик, первісно називалася Мінською. Після заснування у 1822 році станиці Новомінської отримала назву Старомінська17. Громада стараннями священика о. Трохима Кибалка і ктитора козака Максима Костенка ще у 1811 році звела тут дерев’яну церкву Різдва Христового18. Вона дещо відрізнялася від згаданих вже церков, бо була тридільна однобанна19. Складалася з гранчастого вівтаря, квадратової нави і бабинця, до якого у 1835 році була прибудована триярусна дзвіниця20. Входи в північній і південній стінах нави та в західній дзвіниці підкреслювали високі чотириколонні портики. Наву завершував світловий восьмерик, вкритий шоломовою банею, увінчаною світловим ліхтарем з маківкою. Ця церква була розібрана у 1937 році21.
Станиця Старомінська. Церква Різдва Христового, 1810 року. Фото І. Линець, 1910 рік.
Станиця Медведівська при річках Кочети і Кірпілі теж заснована у 1794–1797 роках серед 40 куренів Чорноморського війська. Першу церкву Успення Пр. Богородиці місцева громада звела 1812 року22. Постала будівля, дуже подібна до церкви в станиці Кущівській – хрещата, з гранчастими раменами та двозаломним восьмериковим верхом над навою, баня якого була увінчана маківкою23. До західної стіни бабинця була добудована в пізнішому часі двоярусна дзвіниця. В церкві окрім головного вівтаря був ще додатковий Св. Юрія24. У 1912 році стараннями тодішнього священика о. Сергія Тихомирова і церковного старости Трохима Запорожця з нагоди 100-річчя церкви коштом громади був здійснений ґрунтовний ремонт церкви25. Зруйнована у 1930 роках після голодомору 1932–1933 року.
Станиця Медведівська. Церква Успення Пр. Богородиці, 1812 року. Фото Семенцова, 1910-ті роки.
У 1814 році в Катеринодарі була освячена церква Св. Катерини Великомучениці, збудована майстрами під керівництвом козака Мінського куреня Петра Кучера, який підписав контракт на будівництво дерев’яної зрубної церкви за наданим планом 25 червня 1813 року з військовим протоєреєм Кирилом Росінським, ктитором полковим осаулом Іваном Дроником та сотником Семеном Шмальком26. Подібно, як і вже згадані будівлі, церква постала в стилі українського бароко – хрещата, з гранчастими вівтарем, раменами та бабинцем27.
Катеринодар. Церква Св. Катерини, 1814 року. План і загальний вигляд. Обміри 1844 року.
Квадратову наву завершував восьмериковий верх з заломом, вкритий банею з ліхтарем і маківкою. Рамена хреста вкривали півкуполи, над вівтарем і бабинцем були встановлені ліхтарі з маківками. Входи в церкву в західній стіні бабинця та відповідно в стінах рамен підкреслювали портики, пізніше перетворені в присінки. Кути хреста заповнювали невеликі квадратові приміщення28. Восени 1889 року звели окрему муровану дзвіницю29. А у 1900 році поруч заклали фундаменти мурованої церкви за проєктом катеринодарського архітектора Івана-Августина Мальгерба, будівництво якої завершили у 1914 році. Тоді ж стару дерев’яну церкву перенесли на Титарівську межу Катеринодару (тепер передмістя Сєверне), де її зібрали в дещо зміненому вигляді і посвятили Різдву Пр. Богородиці30.
Катеринодар. Церква Св. Катерини, 1814 року. Фото останньої третини ХІХ ст.
Катеринодар. Церква Св. Катерини, 1814 року. Фото 1912–1913 років.
На новому місці постала невелика хрещата однобанна будівля. Вищу, квадратову в плані, наву завершував восьмерик, вкритий банею, увінчаною маківкою. Гранчасті бічні рамена, вівтар та бабинець вкривали п’ятисхилі округлені дахи. До входів в північній і в південній, відповідно, стінах бічних рамен та в західній – бабинця були добудовані двосхилі криті ґанки. Стіни церкви були вертикально шальовані дошками і лиштвами, що відповідало українській традиції. Підвалини прикривав невеликий острішок31. Після руйнування церков Кубані у 1930-х роках в повоєнні роки це була єдина пам’ятка архітектури українського бароко. Їй навіть надали статус пам’ятки історії і культури республіканського значення, але у 1978 році вона згоріла32.
Катеринодар, передмістя Сєверне. Церква Різдва Пр. Богородиці, 1914 року. Фото 1960-х років.
Станиця Нижестебліївська на Таманському півострові була заснована теж одночасно з іншими курінними станицями, а після заселення в 1810 році станиці Новонижестебліївської отримала придаток Старонижестебліївської33. У 1815 році козаки звели церкву Св. Івана Воїна34. Постала характерна будівля слобожанського типу – хрещата, з гранчастими вівтарем і бічними раменами, наву якої завершував двозаломний восьмерик, баню якого вінчала маківка. Поруч стояла окрема дзвіниця. У 1855 році прибудували до західного фасаду бабинця дзвіницю. Після зведення нової дерев’яної церкви у 1888 році стару церкву перенесли на хутір Добровільний (з 1905 року станиця Ольгинська). При перенесення церква була дещо змінена, а у 1904 році розбудована35 – видовжений бабинець перетворений на тринавовий, що видно на її обмірах, виконаних архітектором Іваном-Августином Мальгербом 1924 року36. А у 1930-х роках ця церква, як і інші на Кубані, була зруйнована войовничою атеїстичною владою.
Станиця Ольгинська. Церква Св. Івана Воїна, перенесена з станиці Старонижестеблієвської. Обміри 1924 року архітектора Івана-Августина Мальгерба.
Первісно станиця Величківська заснована весною 1794 року на правому березі Кубані, в той час пограничної ріки, на віддаль 8 верст нижче від Катеринодару. До кінця XVIII ст. козаки звели тут добротні доми, вітряки та церкву Св. Варвари. Але, з огляду на наближення війни, 1808 року козаки куреня за дозволом військового отамана Бурсака, переселились в нову станицю на правому березі ріки Понури, яка теж стала називатися Величківська. А коли у 1808-1811 роках на Кубань прибули переселенці з Полтавської та Чернигівської губерній і заснували Нововеличківську станицю дещо вище по течії Понури, то козаки назвали свою станицю Старовеличківською. Нову ж церкву Св. Варвари козаки звели лише у 1827 році37. Церкву збудували в характерному слобожанському стилі - хрещата, з гранчастими раменами та двозаломним восьмериковим верхом над навою, баня якого була увінчана сліпим ліхтарем з маківкою38. При ремонті 1868 року в лівому рамені влаштований вівтар Св. Трійці та добудована висока дзвіниця. У 1895 році неподалік звели нову, теж дерев’яну церкву, яка отримала назву Ново-Варваринської39. Обі церкви були зруйновані войовничими атеїстами після голодомору 1932–1933 років.
Станиця Старовеличківська. Церква Св.Варвари, 1827 року. Рисунок 1910-х років.
Станиця Новодерев’янківська, Церква Різдва Пр. Богородиці, 1827 року. Фото 1900-х років.
Чи не останньою дерев’яною церквою в слобожанському типі на Кубані стала церква Різдва Пр. Богородиці в станиці Новодерев’янківській, зведена 1830 року. Сама станиця заснована 1820 року переселенцями з Чернигівської і Полтавської губерній на річці Албаші40. Звели її коштом громади і окремих пожертв зі соснових брусів на мурованому фундаменті. Постала невелика однобанна будівля, за зразком церкви Успення Пр. Богородиці в Стародерев’янківському курені чи церкви Св. Катерини в Катеринодарі41. Дерев’яна триярусна дзвіниця була добудована під час одного з наступних ремонтів42. Церква була розібрана у 1935 році.
Величним і показовим зразком українського сакрального будівництва на Кубані став катеринодарський військовий собор Воскреcення Господнього43.
Справою Військового Уряду та чинної старшини стало спорудження військового собору в Катеринодарі. Собор задумали побудувати за зразком храму, що існував у Запорізькому Коші, але в більших величних розмірах. Чорноморці хотіли разом і згадати старовину, і здивувати людей44.
Будівництвом собору зайнявся військовий отаман Чорноморського козацького війська Тимофій Котляревський (від 27 червня 1797 року до 15 листопада 1799)45. Первісно на місці похідної польової церкви планувалося збудувати мурований з цегли військовий собор. Але справа затягалася. Тоді військовий отаман Тимофій Котляревський у 1799 році вирішив збудувати дерев’яний собор. Цього ж року було укладено контракт на побудову собору з донськими козаками Федором Гусельщиковим і Степаном Ніколаєвим. На вимогу козацтва «Побудова цієї церкви повинна бути хрестоподібна, мірою з вівтарем, довжини і ширини 50 аршинів, і дзвіниця в довжину і ширину 18 аршинів, а у висоту – пропорційно згідно з архітектурою. ... Має бути збудована мистецькою теслярською, пиляною і струганою міцною роботою і закінчена рівно через рік. ... Цей укладений контракт у всьому вищеописаному має силу і дотримуватись його свято і непорушно... »46. За роботу майстри взяли 10 000 рублів. Нагляд за будівництвом вели головний майстер – ростовський міщанин Толстоухов і осавул чорноморського війська – майстер Моренко. 5 жовтня 1802 року відбулося урочисте освячення собору. У тому ж році приступили до виготовлення головного іконостасу, а завершили його у 1807 році. Оригінальний проект іконостасу намалював чорноморець Омелян Іванович, різьбу виконав Іван Селєзньов, а ікони намалював маляр московського живописного цеху Никифор Чеусов47. Цей дерев’яний собор Святої Трійці проіснував до 1879 року. У 1872 році закінчили мурувати новий військовий Свято Александро-Невський собор, і тоді старий розібрали48. Збереглося декілька фотографій цього собору49 та план церкви50.
Вже 1801 року виникли обставини, що виявили великі недоліки в будівництві. Посланий у військо генерал Кіраєв доніс генерал-прокурору Святійшого Синоду про зловживання та помилки при будівництві Катеринодарської церкви. Будувалася, за словами Кіраєва, величезна дерев'яна церква подібна до архітектури, тієї, яка була в старій Запорізькій Січі. Споруда була задумана нерозумно, і необачно. Через дорожнечу лісу, який отримували з Волги по 6 рублів за брус, на ті кошти, які були витрачені на церкву, давно вже можна було б збудувати чудовий мурований із випаленої цегли храм51.
Катеринодар. Собор Воскресення Господнього, 1799 року. План виконаний В. Сусловом.
Молебень на закінчення Кавказької війни на площі перед собором Воскресення Господнього. Фото 1864 року
Собор Воскресення Господнього звели зі соснових брусів на дубових підвалинах, поставлених не на мурований фундамент, а на дерев’яні стільці52. В плані це був дев’ятидільний храм, що розвинувся з п’ятизрубної будови шляхом додання в порожніх чотирьох кутах ще чотирьох менших зрубів53. Чотири однакові рамена хреста творили гранчасті бічні зруби, східний вівтар та західний бабинець. Кути хреста заповнювали менші прямокутні зруби. Оригінальним було приєднання до західної стіни бабинця ще одного восьмибічного зрубу дзвіниці. Вищий зруб нави завершував восьмерик з одним заломом, вкритий восьмибічною банею, увінчаною великим сліпим ліхтарем з маківкою. Дещо нижчі зруби рамен та рівновисокий їм зруб дзвіниці вінчали п’ять аналогічних бань. Стіни церкви були шальовані горизонтально дошками з наріжними вертикальними лиштвами. Освітлювався собор через два яруси великих прямокутних вікон з лучковим завершенням у стінах зрубів і по одному у стінах восьмериків, всього через 73 отвори. В наві були влаштовані хори. Входи в церкву підкреслювали невеликі ґанки класицистичного вигляду, ймовірно, добудовані пізніше.
Парад з нагоди надання Кубанському козачому війську Георгіївських знамен 19 травня 1868 року.
Катеринодар. Військовий собор Воскресення Господнього. Гравюра 1872 року Ф. Герасимова.
Ця церква була однією з найпізніших зразків розвитку українського сакрального дерев’яного будівництва на теренах Російської імперії. Російський історик В. Бондарь визначив стиль, в якому збудували військовий собор, як поширений в сакральному будівництві ХVII–XVIII ст. зразок українського бароко, наводячи паралелі між ним і собором Воскресення Господнього в старій столиці донських козаків – Черкаську (1719), собором Св. Трійці в Новомосковську (1781) та собором Медведівського монастиря на Черкащині (друга пол. XVIII ст.)54.
Військовий собор Воскресення Господнього Рисунок К. Брож.
Відсутність мурованого фундаменту спричинила відносно швидке руйнування собору. Документ 1864 року огляду технічного стану собору стверджував: «Серед багатьох занепалих конструкцій та деталей храму, які потребують негайної заміни, комісією виявлено, що зовнішні стіни значно осіли, як і дерев'яні стільці, на яких ґрунтується будівля храму. У зв'язку з чим було зроблено пропозицію підвести під. капітальні стіни собору кам'яний чи цегляний фундамент»55. Та прийняли рішення не підводити новий фундамент, а збудувати нову церкву. В кінці 1878 – на початку 1879 року собор розібрали56, а у 1881–1892 роках на його місці звели муровану церкву Воскресення Господнього57. Новий мурований собор Александра Невського, зведений за проєктом чорноморського козака, архітектора Кубанського війська Єлисея Черника (1818–1871)58, вже став зразком російської архітектури.
Ще одними будівлями, пов’язаними з українською архітектурою стали церкви Лебяжого монастиря. Його заснував ще 1796 року військовий отаман Захар Чепіга за зразком Межигірського монастиря під Київом, який був прихистком для запорожців похилого віку та був ліквідованим імператрицею Катериною ІІ після Запорізької Січі у 1786 році. На місце монастиря визначили острівне урочище Леб'яжі Лимани. Першим настоятелем у 1796 році став вихідець з Межигірського монастиря архімандрит Феофан. На просьбу Харка Чепіги був отриманий дозвіл на будівництво трапезної церкви Св. Катерини, яку збудували за один рік. Постала тимчасова будівля подібна до хати з деревини слабої породи – тополі і верби59. У 1798 році при отамані Тимофію Котляревському монастир отримав речі з ризниці Межигірського монастиря, а у 1803 році – і його бібліотеку.
У 1802 ігуменом Лебяжого монастиря був призначений ігумен Кловського монастиря Товія (Трубачівський), вихідець української шляхти. Беручись до зведення величної споруди ігумен Товія попросив військове керівництво вислати надійних посланців в Київо-Печерську Лавру, для виготовлення копій плану Успенського собору, щоби будований в Чорноморії храм мав подобу до Лаврської святині. Сам же Товія направився в Черкаськ, де знайшов майстрів для виготовлення цегли біля будованого собору, тому що будівництво з дерева було надзвичайно коштовним в безлісій Кубані60.
6 серпня 1804 року був закладений мурований храм Св. Миколи з вівтарями Св. Олександра Невського та Різдва Пресвятої Богородиці, що будувався коштом Чорноморського війська та пожертвуваннями майстрами зі столиці донського козацтва Черкаська (Старочеркаська) за зразком церкви Успення Пр. Богородиці Києво-Печерської лаври61. Його викінчення тривало до 1815 року, а повне завершення робіт відбулося 1816 року; 1812 року був освячений храм Преображення Господнього на хорах, 1816 року – вівтар Різдва Пр. Богородиці.
Постав чотиристовповий хрестокупольний триапсидний храм. Центральну наву завершував великий світловий восьмерик, вкритий шоломовою банею зі світловим ліхтарем і маківкою. Його оточували ще вісім менших світлових восьмериків, вкритих шоломовими банями з маківками. Тиньковані стіни декорували обрамування вікон, карнизи з сухариками, ніші зі зображеннями святих. Церква мала три входи. Над західними дверима в ніші, містилося Розп'яття, а по обидва боки вхідних дверей, в нішах – мальовані зображння двох апостолів – Петра і Павла62.
Церква Св. Миколи Лебяжого монастиря. Фото 1900-х років зі збірки Федора Вовка.
Лебяжий монастир. Хромолітографія 1911 року.
Церква Всіх Святих 1809 року в однойменній кіновії. Фото 1910-х років.
При архімандриті Товії в 1809 році була збудована та освячена мурована церква Всіх Святих (кіновія) на утвореному Бейсугом і Бейсужском острові, оточеному густо порослим очеретом. Кошти на його будівництво виділив осавул Мирон Гричаний63. Постала хрещата церква, з півциркульним вівтарем і раменами та прямокутним бабинцем. Наву завершував великий світловий восьмерик, вкритий шоломовою банею з маківкою. До бабинця була прибудована невисока двоярусна дзвіниця.
Монастир на Лебяжому Лимані одним з перших на Кубані зазнав руйнівного панування радянської влади. Вже у 1921 році в ньому була створена комуна Набат, а в соборі влаштована школа. Невдовзі собор був зруйнований, як і кіновія.
Архітектура церкви Всіх Святих в кіновії практично повторювала схему вище роглянених дерев'яних церков слобожанського типу на Кубані. Ще однією мурованою церквою такого типу була церква в поселенні Темрюк на Таманському півосторові. Перед поселеннням чорноморців 1792 року тут існувало невелике турецьке поселення, розташована на віддалі 3,5 км від турецької фортеці Адіс64. У 1803 році козаки побудували тут муровану церкву Св. Миколи з матеріалу розібраної фортеці в Адісі65.
Після закінчення Кримської війни Темрюк 31 березня 1860 року отримав статус портового міста. Надання нового статусу потягло за собою і негативні зміни. Козаків було переселено за ріку Кубань, а до міста переселили біженців зі зруйнованих міст Анапи та Новоросійська. Старожили-чорноморці, переселяючись, отримали з міста за віддану йому церкву 12 000 рублів сріблом на користь Чорноморського війська. З українців у місті залишилось лише 146 мешканців. За влади комуністів церква, як і інші в містах і станицях Кубані, була знищена.
Церква Св. Миколи 1803 року в Темрюку (в правому кутку). Фото 1910-х років
***
Після спалення в передмісті Сєверний Катеринодара (Краснодара) церкви Різдва Пр. Богородиці у 1978 році на Кубані не залишилось жодної церкви, зведеної в рисах української архітектури.
___________________
1 Хрестоматия по истории Кубани. – Краснодар, 1975. – С. 32–33.
2 Береговина Н. Особенности деревянного храмового зодчества Кубани и Черноморья конца XVIII – начала XX вв. // Технические науки: теория и практика: материалы II Междунар. науч. конф. (г. Чита, январь 2014 г.). – Чита: Издательство "Молодой ученый", 2014. – С. 81.
3 Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. - Харківський приватний музей міської садиби, 2012. – С. 92.
4 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 291.
5 Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. – Харківський приватний музей міської садиби, 2012. – С. 92.
6 Фото 1890 року з фондів Краснодарского государственного историко-археологического музея-заповедника им. Е.Д. Фелицына.
7 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 291.
8 Храмы и монастыри Ставропольской епархии (1843–1920 гг.): справочник / сост. В. Белоконь. – Ставрополь, 2012. – С. 181.
9 Фото кінця XIX ст. з фондів Государственного научно-исследовательского музея архитектуры имени А.В. Щусева (Москва)
10 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 291.
11 Ставропольские ехархиальныя вѣдомости. Отдѣлъ неоффиціальный. – Ставрополь, 1896. – № 21. – С. 1278.
12 Екатериновское сельское поселение Щербиновского района. История.
13 Фото початку ХХ ст. з фондів Государственного исторического музея (Москва).
14 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 252.
15 Фото кінця ХІХ ст. з інтернету.
16 Храмы и монастыри Ставропольской епархии (1843–1920 гг.): справочник / сост. В. Белоконь. – Ставрополь, 2012. – С. 251.
17 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 460.
18 К истории церквей станицы Староминской (обзор архивных материалов). Часть 1. 1809 – 1885 годы. – С. 5.
19 Там само. – С. 17. Фото І. Линця 1910 року.
20 Там само. – С. 16.
21 Соборы
22 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 246.
23 Фото Семенцова зі збірки Федора Вовка за
24 Храмы и монастыри Ставропольской епархии (1843–1920 гг.): справочник / сост. В. Белоконь. – Ставрополь, 2012. – С. 237.
25 Аборигенъ. Юбилейное церковно-народное торжество въ станицѣ Медвѣдовской, Кубанской области // Ставропольскія епархіальныя вѣдомости. – Ставрополь, 1912. – № 42. – С. 1408.
26 Православная церковь на Кубани (конец XVIII – начало ХХ в.). Сборник документов. – Краснодар, 2001. – С. 201–203.
27 Обміри 1844 року за Православная церковь на Кубани (конец XVIII – начало ХХ в.). Сборник документов. –
Краснодар, 2001.
28 Фото церкви кінця ХІХ ст. та фото 1912-1913 років за Бондарь В. Войсковой город Екатеринодар.
1793–1867 гг.: Историко-культурная специфика и функциональная роль в системе городских поселений Российской империи. – Москва: Институт Наследия, 2023. – С. 138–139.
29 Храмы и монастыри Ставропольской епархии (1843–1920 гг.): справочник / сост. В. Белоконь. – Ставрополь, 2012. – С. 141.
30 Бондарь В. Войсковой город Екатеринодар. 1793–1867 гг.: Историко-культурная специфика и функциональная роль в системе городских поселений Российской империи. – Москва: Институт Наследия, 2023. – С. 138.
31 Слободян В. Дещо про пам’ятки української сакральної архітектури Кубані // Пам’ятки України: історія і культура. – Київ, 2005. – № 3-4. – С. 182.
32 Бондарь В. Войсковой город Екатеринодар. 1793–1867 гг.: Историко-культурная специфика и функциональная роль в системе городских поселений Российской империи. – Москва: Институт Наследия, 2023. – С. 139.
33 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 260.
34 Храмы и монастыри Ставропольской епархии (1843–1920 гг.): справочник / сост. В. Белоконь. – Ставрополь, 2012. – С. 356.
35 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 265.
36 Олефир Е. Благотворительная деятельность православного братства станицы Старонижестеблиевской.
37 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 258.
38 Рисунок церкви з інтернету.
39 Храмы и монастыри Ставропольской епархии (1843–1920 гг.): справочник / сост. В. Белоконь. – Ставрополь, 2012. – С. 354.
40 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 274.
41 Храмы и монастыри Ставропольской епархии (1843–1920 гг.): справочник / сост. В. Белоконь. – Ставрополь, 2012. – С. 182.
42 Дайневич А. … Ваш старый дід Щербина. – Майкоп, 2018. – С. 9.
43 Слободян В. Дещо про пам’ятки української сакральної архітектури Кубані // Пам’ятки України. – 2005. – №
3-4. – С. 178–184.
44 Щербина Ф. Исторія Кубанскаго казачьяго войска. Т. 1. Исторія края. – Екатеринодар, 1910. – С. 589. 45 Короленко П. Екатеринодарский войсковый собор времен Екатерины Великой // Известия общества любителей изучения Кубанской области. Вып. 1. – Екатеринодар, 1899. – С. 67–74.
46 Воскресенский войсковой собор
47 Воскресенский войсковой собор
48 Короленко П. Екатеринодарский войсковый собор времен Екатерины Великой // Известия общества любителей изучения Кубанской области. Вып. 1. – Екатеринодар, 1899. – С. 67–74.
49 Фото 1864 року за Извѣстія общества любителей изученія Кубанской области. – Вып. 1. – Екатеринодар,
1899. – Вклейка 2; фото 1868 року за Краснодарский государственный историко-археологический музей- заповедник имени Е. Фелицына. Коллекция фотодокументов. ПМ 212; гравюра Ф. Ґерасимова за рисунком Г. Липсберґа за «Всемирная Иллюстрация». – Санк Петербург, 1872. – № 17; та рисунок К. Брож за Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска. Т. I. – Екатеринодар, 1910. – С. 591.
50 Суслов В. Очерки по исторіи древнерусскаго зодчества. Съ 16-ю таблицами и 21 рисункомъ. – С.-Петербургъ, 1889. – С. 30.
51 Щербина Ф. Исторія Кубанскаго казачьяго войска. Т. 1. Исторія края. – Екатеринодар, 1910. – С. 590.
52 Береговина Н. Особенности деревянного храмового зодчества Кубани и Черноморья конца XVIII — начала XX вв. // Технические науки: теория и практика: материалы II Междунар. науч. конф. (г. Чита, январь 2014 г.). – Чита: Издательство Молодой ученый, 2014. – С. 79
53 Красовский М. История русской архитектуры. – Петроград, 1916. – С. 361; Січинський В. Історія українського мисецтва. I. Архітектура. – Нью Йорк, 1956. – С. 109.
54 Бондарь В. Войсковой город Екатеринодар. 1793–1867 гг.: Историко-культурная специфика и функциональная роль в системе городских поселений Российской империи. – Москва: Институт Наследия, 2023. – С. 134.
55 Православная церковь на Кубани (конец XVIII – начало ХХ в.). Сборник документов. – Краснодар, 2001. – С. 241.
56 Кавказскія епархіальныя вѣдомости. – Ставрополь, 1878. – № 19. – С. 673.
57 Кавказскія епархіальныя вѣдомости. – Ставрополь, 1881. – № 21. – С. 737.
58 Краснодар. Исторический очерк. – Краснодар, 1968. – С. 56.
59 [Гумилевский Ф.] Черноморская Николаевская пустынь при Лебяжьемъ лиманѣ. – Харьковъ, 1856. – С. 8.
60 Самуилъ архимандритъ. Екатерино-лебяжская Николаевская общежительная пустынь, Кубанской области // Кавказские епархиальные ведомости. Отдѣлъ неоффиціальный. – Ставрополь, 1878. – № 12. – С. 420.
61 [Гумилевский Ф.] Черноморская Николаевская пустынь при Лебяжьемъ лиманѣ. – Харьковъ, 1856. – С. 13.
62 Воскресенский А. Черноморская Екатерино-Лебяжская Николаевская Общежительная пустынь Кубанской области. – Нижний Новгород, 1909. – С. 21.
63 [Гумилевский Ф.] Черноморская Николаевская пустынь при Лебяжьемъ лиманѣ. – Харьковъ, 1856. – С. 12.
64 Михайловъ Н. Справочникъ по Ставропольской епархіи. – Екатеринодаръ, 1910. – С. 412.
65 Арканниковъ Ѳ. Городъ Темрюкъ // Сборникъ материаловъ для описанія мѣстностей и племенъ Кавказа. Вып. 4. – Тифлисъ, 1884. – С. 256–257.
Травень 2026
06.06.2026