У серці Львова відкрилась нова артгалерея. Зі скромною назвою STRILCIV 5, що відповідає розташуванню нової артлокації – вулиця Січових Стрільців, 5.
Варто зазначити, що простір вже виглядає досить інноваційним. По-перше, це галерея-спільнота. Близько десяти співзасновниць. Жодної копійки зовнішніх інвестицій. По-друге, це простір експериментального мистецтва. І неймовірне прагнення до підтримки молодих митців.
Очолила роботу відома кураторка Вікторія Бурлака.
«Ідея відкриття цієї галереї витала в повітрі. Я займаюсь галерейними проектами з 2005 року. П’ять років працювала в малій галереї Мистецького арсеналу (Київ). Від початку війни працювала у Варшаві, але повернувшись сюди, я зрозуміла, що найкраще, що можна зробити тут – це відкрити галерею.
У Львові дуже дружнє середовище. А це галерея-спільнота. Формат не просто співпраці, а дружби, підтримки, взаємного розвитку.
Мій профіль і моя місія – це підтримка молодих художників. Тож для мене ця галерея – це новий початок», – каже Вікторія Бурлака.
STRILCIV 5 позиціонує себе як простір експериментального мистецтва. Тому що нові художники приносять у мистецтво нові сенси.
«Нам не подобається слово «фішка», але вона в нас є! Ми будемо підтримувати, розвивати, ростити молодих художників. Ну і звісно не забудемо про тих, хто вже має ім’я! Загалом наша формула - 50/50», – пояснюють організатори.
Перша виставка, за словами організаторів, має виглядати як щось просте, але що відгукнулося б у львівському середовищі. Художниці зі Львова, Києва, Берліна і Рима: «Нам хотілось доторкнутися до нового середовища, встановити емоційний контакт. Так і народилась назва першої виставки – Дотики».
«Ми будемо працювати з «ноу-нейм» художниками і робити їм ім’я. Тому що нам це цікаво! Тому що середовище потребує «нової крові». І коли ми приходимо на виставку, найцікавішим є новий художник і те, що нового він приніс.
В українському мистецтві присутня нереалізованість в міжнародному контексті. Тому одне із завдань галереї – просуватися на захід, як повноцінна інституція. Щоб просувати українських художників, підтримувати молоде мистецтво, спрямовувати наших митців в міжнародну арт-систему, в міжнародний арт-ринок. І дати можливість повноцінно реалізуватися», – підкреслює Вікторія Бурлака.
Яким чином це зробити? Дуже просто. Через перенесення художника в арт-простори, які мають статус, які працюють на ім’я митця. Через інституційну, міжнародну співпрацю.
Як зазначає кураторка, на початку своєї кар’єри художник робить найпотужніший ривок. Цей період у творчості можна назвати зірковим часом. І це не про емоції, це статистика. Тому молоді митці – це ресурс, завдяки якому ця система розвивається і рухається.
Тож галерею можна назвати відкритою до нового, і до нових.
Важко уявити сучасну галерею без PR-складової. Тому нам видалося цікавим поспілкуватися із менеджеркою з PR і комунікації Оленою Величко.
«Більше 13 років я працюю в цій сфері. Раніше працювала в IT. Але коли Вікторія сказала мен,і що є така ідея, ми вирішили розвинути її до масштабного рівня.
Тут основна ідея полягає в тому, щоб інституційно підтримувати молодих митців. Допомагати їм бути почутими і побаченими.
Наступний крок – це вихід на міжнародні ринки. Це шанс бути почутими в цілому світі.
Якщо ми говоримо про PR, то варто розуміти, що ринок всюди вимагає певних ресурсів. Присутність на платформах, виходи в пресі. Я знаю з власного досвіду, як це працює. Для того щоб стартувати, треба щось сказати і щоб твої слова надрукували.
Тому ми шукаємо партнерів. Звертаємось до всіх, хто зацікавлений у цьому. Оскільки тут йдеться про впізнаваність України на світовому арт-ринку і в культурі загалом.
Ми розуміємо, що мистецтво – це про сенси, але це і про гроші. Ми хочемо щоб наші митці були почуті і за свою діяльність отримували відповідне фінансування. Оскільки художник – це професія.
Є стереотип, що художник має бути голодним. Я перепрошую, але ніхто не має бути голодним. Особливо якщо ми говоримо про цивілізовану висококультурну країну.
Ми відкриті до партнерства. До партнерства з творчими спільнотами, з іншими галереями. Ми не хочемо нічого ділити, ми хочемо навпаки стати таким «клейстером». Ми знаємо, що сила в єдності. Тому ми і шукаємо однодумців», – пояснює Олена Величко.
Слід зазначити, що перша виставка не обійшлась без інновацій в частині техніки виконання робіт.
Окрему увагу аудиторії привернула унікальна авторська техніка Наталі Медведєвої. Яка полягає у авторській техніці паперу ручного лиття. Грубо кажучи, паперової фрески. Що має стриману палітру, текстуровану поверхню. І надзвичайну пластику форм, що відсилає до візуальної мови доісторичного мистецтва. Що не передається через фото-світлини. І однозначно потребує живого бачення, живого контакту з роботою. Того самого «Дотику», про який так нарочито говорить назва виставки.
Загальне відчуття від виставки «Дотики» – неоднозначне, різнопланове. Відчувається збір «різношерстних» митців. Від фігуративної графіки до несподіваної інсталяції. І це відчуття творчої свободи, яке залишиться в пам’яті глядача надовго.
Оглянути експозицію можна до 5 липня 2026 року.
Так мистецький Львів знову відкрив свої двері для неординарного, амбітного проекту, перспективі якого написано продовжитись не в стінах міста, а далеко за його межами. Тож будемо сподіватись, що наші митці ще не раз проявлять себе, як в Україні, так і на міжнародній артсцені.
Фото: Денис Курилов
03.06.2026