Мандруючи, я всюди несу з собою трішки України. І ні, це не грудка землі чи гілка червоної калини, а це страви, які я готую на різних континентах і в розмаїтих країнах. Де я тільки не варив борщі, не смажив дерунів, не ліпив пирогів і голубців! Навіть на сцені празького театру варив двічі борщ.
Це вже так узвичаїлося, що приїхавши знову кудись, відразу чую: «А коли ви нам приготуєте...»
І знаєте що? Мені це подобається. Я ніколи не відмовляюся від перспективи похазяйнувати на чужій кухні, трішки насвинити, не без того, але ж яка втіха милуватися потім, як смакують твоє їдло!
У Шкоції, як і по всій Європі, надають перевагу напівфабрикатам. У супермаркетах – це цілі ряди такої їжі, яку достатньо лише розігріти в мікрохвилівці. Бо в багатьох помешканнях навіть нема плитки. Відповідно, й наші українки часто переходять на цю швидку і зручну їжу. Хотів написати «ще й шкідливу», але стримався. Чому? Бо їдять вони шкідливе, а живуть довше, ніж ми зі своїм нешкідливим.
Оце і є парадокс. На кожному кроці у Великій Британії можна побачити найпопулярніші забігайлівки з назвою «Fish and chips», де подають рибу в клярі і картоплю, засмажені у фритюрі. Кляру доволі багато, він смачний. Але та олія, в якій смажать це все, перетворюється на канцероген.
І що? А нічого. Це й надалі залишається найпопулярнішою закускою.
А живуть вони довше, бо частіше обстежуються. Не будь-як і не будь-коли. Пенсіонери обстежуються планово щороку. Те саме стосується і наших людей, які сюди приїжджають. Хочеш, не хочеш, а тобі призначать аналізи і обстеження. Це в нас, коли тобі за 60, можеш ніде не рипатися, і на тебе всім плювати. Хіба що маєте порядного сімейного лікаря.
Я був здивований, коли затримався у Шкоції, а мені забракло ліків, які я прихопив із собою. Йшлося лише про два види пігулок. Про візит до лікаря вдалося швидко домовитися. Я показав йому свої ліки. Складники там були вказані також латинкою, тож він легко виписав рецепт. Правда, тепер в ньому було чотири види пігулок, які відповідали нашим складникам.
Коли дружина йшла до аптеки, я сказав, щоб не брала по цілій пачці, достатньо пластинки. Яке ж було моє здивування, коли вона принесла цілу паперову торбинку.
– Навіщо аж стільки? – дивувався я.
– Тихо. То безкоштовно.
Пенсіонери не тільки ліки отримують безкоштовно, а й окуляри.
Але вертаймося до їжі. Їжа в багатьох людей викликає огиду, коли вони бачать, як хтось їсть прилюдно або на камеру. Особливо, коли хрумає. А коли ще й плямкає, цямкає – то вже взагалі вибух ненависті. Я думав, що це лише в нас цькують таких блогерів, але ні, не лише в нас. «Яка гидота! Як можна так хрумкати!» – читаю в коментах до польської блогерки, яка демонструвала крижавки.
Українських любителів їсти на камеру стає усе більше, але й більшає людей, які не стримують своєї огиди. Здавалося б: ну, не дивися, відпишися, але ж ні – воно буде дивитися і писати гидоту. Є такий жартівник Віктор Мирончук, який щоразу смакує якусь екзотику. Якось мене занесло в його стрічку, то я подивився з задоволенням, особливо, як він знаменитого смердючого сюрстрьомінга згелемзав. Але він їв також личинок і хробачків. Ні, він їх не збирає в дикому вигляді, вони всі фірмово запаковані і куплені в мережі. Зокрема й «Polskie robaczki». Ніколи про таке не чув. Люди дивляться, кривляться, кленуть і знову дивляться.
Коли ж бачать у когось щедре застілля, вибухають криками: віддайте на фронт! Навіть якщо мова про ящик морозива, який священник купує своїм шести дітям. Все одно: віддайте на фронт! На фронті голодують, а ви жерете! При цьому ніхто не думає, яким чином те морозиво доправити на схід.
Той випадок, коли наші вояки голодували на передовій, може, й не винятковий. Може, було їх більше. Але особливо дивно такі заклики бачити від жіночок, які осіли на Заході.
Неймовірно дике хамство я побачив на сайті «Тернопільські новини», де поруч із фоткою зголоднілих бійців помістили фото відомого священника з тушениною.
Це вже рівень тупого дебілізму чи ще ні?
Насправді ситуація на фронті не виглядає аж так жахливо. Я не раз питав мого Вінні, чи передати йому щось із харчів, бо з Винників йдуть транспорти регулярно. Постійно відправляють все необхідне, також і розмаїті домашні консерви, і ту ж тушенину. І жодного разу він не зголосився. Писав, що з цим у них проблем нема. Харчі є постійно. Є європейська гуманітарка, є державні постачання, а є, що й місцеві рибалки їм рибу приносять.
Недарма поширення тієї світлини сильно збадьорило рашистські ЗМІ, вони в один голос волали, як наша армія занепадає, вмирає з голоду, а кінець її вже ось-ось.
Але люди хочуть кудись викинути свою їдь – і викидають далеко не на тих, хто заслужив. Людям чомусь хочеться гризтися, сипати прокльони, не розуміючи, що та їдь повернеться на них. Їм у відповідь пишуть такі самі лайки і прокльони. Відбувається якась бурхлива циркуляція злості, нервів і шизофренії.
Їдження на камеру викликає в окремих осіб психоемоційний розлад, який називається мізофонія. Специфічні звуки (жування, ковтання, плямкання) діють так само, як черкання металевою ложою по пательні. Виявляється, це хвороба. Це розлад, при якому мозок надмірно реагує на певні повторювані звуки. У таких людей активується острівець кори головного мозку, що відповідає за емоції, викликаючи реакцію «бий або біжи». Відбувається «гіперчуливість дзеркальних нейронів, які змушують нас співпереживати тому, що бачимо. У деяких людей вони працюють надто активно, тому спостереження за процесом їжі викликає фізичний дискомфорт, ніби вони їдять самі».
Але окрім звуку, декому неприємно спостерігати за мімікою, рухами щелепи чи залишками їжі в роті. «А чого рота не закрила! Худоба!» – волає до блогерки жінка з Онтаріо.
Але не все так зле, бо «якщо ви відчуваєте щось подібне, це абсолютно нормально, – втішає психолог, – і ви не одні: існує ціла спільнота людей, які страждають від цього явища».
Слава Богу я від нього не страждаю. В моїй присутності можна плямкати, цьмакати, сьорбати, розмовляти з напханим ротом. А їдь я випорскую лише на ворога.
03.06.2026