Сюрреалістичне фемінне від ню до натюрморту

Юлія Полякова

Художниця і дизайнерка Юлія Полякова: «Мені було б цікаво подивитися на світ, у якому б переважала матріархальна модель суспільства. Можливо, тоді воєн було б набагато менше, або не було би взагалі»

Нині у Києві в Інституті проблем сучасного мистецтва демонструється проєкт «Sed Fero», який досліджує роль жінок в сучасному суспільстві. Ми поспілкувалися з однією з його учасниць, художницею Юлією Поляковою, яка під час повномасштабного вторгнення переїхала до Чикаго, проте кожного року відвідує рідний Київ.

– Пані Юліє, розкажіть, будь ласка, яка життєва подія надихнула вас стати художницею після того, як ви вже мали досвід роботи дизайнеркою?

– Пропрацювавши шість років графічним дизайнером, я зрозуміла, що просто виросла з цієї професії. Мені хотілося більше свободи, втілювати ідеї, як бачу їх я, а не як хоче замовник. Тоді я почала замислюватися, як стати вільним художником, не втративши при цьому досвіду графічного дизайну, – так і почалась моя карʼєра у техніці mix media, тобто міксу фотозйомки, колажу, комп'ютерної графіки та живопису на полотні.

– Що згадується під час навчання за фахом? Чи траплялися вам викладачі, які саме надавали своїми порадами впевненість, що варто піти творчим шляхом?

– На жаль, згадується, що більшість викладачів, які є сильними художниками, не вміють навчати малювати… Мабуть, це є нормально для такої творчої професії. Тому, досі, я не починаю роботу з чистого аркуша, бо мені здається, що мій академічний малюнок не є ідеальним, а коли в мене народжується ідея сюжету, я хочу, щоб все було перфектно. Тому я навчилася втілювати свої ідеї усіма доступними мені засобами. Так, звісно, я б могла трохи підтягнути навички малювання, але згодом зрозуміла, що мені подобаються усі процеси створення роботи – від зародження ідеї і фотозйомки потрібних кадрів до роботи із зображенням у фотошопі і, наприкінці, доведення до фінального вигляду вже олійною фарбою безпосередньо на полотні.

– Чим вас надихає саме еротична тема?

– Мені завжди здавалося, що жіноче тіло само по собі є красивим, ці вигини, плавність ліній, я дуже рідко використовую чоловічу оголену натуру. І спочатку мені просто хотілося робити якісь красиві композиції з жіночими тілами, а згодом я зрозуміла, що у цю «яскраву обгортку» можна вкладати більш глибокий зміст і серйозні теми. Тому спершу моя робота привертає увагу, бо оголена натура завжди приваблює, а вже потім, якщо глядачу цікаво, то він може побачити, що саме закодоване у конкретному сюжеті.

– Які роботи ви представили в актуальному проєкті «Sed Fero» в Києві?

– Представлені в цьому проєкті мої роботи, як і більшість презентованих в експозиції, відображають розмаїття жіночих ролей. Зокрема, це ролі матері, коханки та правительки. Хочу наголосити, що ці ролі дуже відрізняються, в залежності від держави чи системи, в якій живе жінка. Це може бути більш демократичне чи менш демократичне суспільство, матріархат чи патріархат. Не хочу казати нічого поганого про про патріархат, але просто як факт – майже усі воєнні конфлікти, які наразі є у світі, були розпочаті правителями-чоловіками. І мені було б цікаво подивитися на світ, у якому б переважала матріархальна модель суспільства. Можливо, тоді воєн було б набагато менше, або не було б взагалі.

– Розкажіть, будь ласка, про найважливіші для вас виставкові проєкти, які ви створили за часи життя в Америці.

– В Америці я усього 4 роки – від початку повномасштабного вторгнення російських агресорів у лютому 2022-го. Першим масштабним проєктом я вважаю персональну виставку «Боги Війни» у Національному Музеї Українського Мистецтва в Чикаго. Цей проєкт цікавий ще тому, що це була перша моя серія робіт не з оголеною натурою. Цей музей є консервативним, і заради виставки у ньому я довго вагалася, яку серію робіт запропонувати і чи зможу я створити щось інше, ніж у жанрі ню. Але, завдяки цій ситуації, я розкрила для себе світ української сучасної вишиванки, сучасного килиму і поєднання традиційного і новітнього вже воєнного орнаменту в одязі та предметах декору.

Другою важливою віхою в моїй творчості я вважаю проєкт «Метаморфози», що експонувався вже в сучасній галереї “Chicago Grand Gallery”, а також участь у Майямі Арт-Базелі від цієї ж галереї, яка розгледіла в мені потенціал для американського артринку.

Юлія Полякова з чоловіком Олександром Бицьком серед своїх робіт на Miami Art Basel, Miami, USA, 2025

– Ваші враження від участі в колективній виставці «9025 км» в Чикаго?

– На жаль, я не була на відкритті, бо їздила до Києва, але я однозначно можу сказати, що це сильний проєкт, і що зібрати стільки різнопланових авторів і обʼєднати їх в одну цілісну експозицію – це дуже нелегка задача. Організатори, художниці Олена Дяденко і Олена Пак, дуже влучно назвали цей проєкт саме «9025 км», бо основне, що обʼєднує нас, українських авторів у Чикаго, це саме ця відстань до Батьківщини. Щодо своїх робіт у цьому проекті можу сказати, що я підійшла з гумором, бо без нього у нинішніх обставинах просто неможливо жити – він рятує від депресії та тривоги за майбутнє. Тому мої роботи, хоча і зачіпають теми війни та еміграції, є достатньо яскравими по кольоровій гамі та втрізняються легкістю й іронією сюжетних композицій та назв.

Юлія Полякова біля своїх робіт в експозиції Майямі Арт-Базель, 2025

– Як ви відчуваєте тепер вир життя, повернувшись до України після тривалого перебування в Америці?

– В Україні я відчуваю себе живою, я просто живу своє життя, не дивлюсь новини, не зважаю на обстріли, відвідую виставки, концерти, зустрічаюся з друзями, батьками, радію кожному дню. Я б навіть сказала, що у Києві я відчуваю війну набагато менше, ніж у Чикаго. Мабуть тому, що тут у мене немає часу щохвилинно гортати стрічку новин. У Києві життя кипить!

– Можна сказати, що культурне життя в Україні, незважаючи на воєнний стан, більш насичене?

– Я не можу сказати про всю Україну, але у Києві культурне життя, можливо, навіть більше насичене, ніж було до війни. Може, через те, що ти розумієш, що небезпека поруч, тому й живеш на повну, коли кожен день як останній.

– У яких виставкових проєктах плануєте взяти участь в Україні та за кордоном?

– В Україні я хочу представити свій проєкт, створений під час карантину, бо ці роботи ніде не виставлялись, і це питання мене бентежить вже четвертий рік. Дана серія робіт присвячена, насамперед, стрімкій зміні світу навколо нас і, як наслідок, змінам у самої людини. Ми вже не можемо сказати, що ми, люди, на 100% створені Богом/Богами творіння, оскільки технології привнесли свої корективи до наших базових налаштувань. Генна інженерія, Штучний Інтелект, пластична хірургія дуже змінює початкову задумку Автора. Хоча, з іншого боку, можливо, в цьому і був його задум.

Як я вже казала, культурне життя галерей у Києві дуже наповнене, тому тепер мій проєкт в черзі аж на весну 2028-року. Хтозна, що буде до того часу, але я оптимістка, може звільниться весна 2027-го (зазвичай я приїжджаю в Україну раз на рік навесні і, звісно, хочу бути присутньою на відкритті своєї виставки).

А в Чикаго я планую теж персональний проєкт «Відверто про натюрморт». Де і коли це експонуватиметься, я ще не знаю, але більшість робіт вже готова.

– Над яким циклом робіт працюєте тепер?

– Наразі у Чикаго я працюю над проєктом «Відверто про натюрморт». Ця серія робіт є поєднанням класичного натюрморту з основною темою моєї творчості – оголеною натурою. Адже жіноче тіло – як витончена керамічна ваза – має ідеальні вигини, текстуру та форму. Мені було цікаво дослідити, як різні сюжети натюрморту поєднуються з жіночим тілом. І, виявилося, що і квіти, і вази, і посуд, і звичайний обід на столі, – все це є ідеальним тлом для жіночого тіла. Або, навпаки, жіноче тіло підкреслює естетику натюрморту. Проєкт «Відверто про натюрморт» – це поєднання двох класичних жанрів живопису – натюрморту та оголеної натури. Це дослідження щодо сумісності несумісного. Це можливість для глядача самому зробити собі висновки: що в цьому поєднанні є основною темою, а що фоновою частиною, або це й справді ідеальне поєднання статики натюрморту та динаміки жіночого тіла.

Мені здається, що це цікавий експеримент у плані залучення молодої аудиторії до класичного натюрморту. Тобто, жіноче ню безперечно привертає увагу, і в даному проєкті воно є ніби яскравою обгорткою, під якою ховається глибший зміст і серйозніше мистецтво. Цей формат дозволить поціновувачам жанру краще дізнатися про можливості натюрморту і побачити в ньому так само красу й еротику. Для мене це можливість спробувати себе в новому жанрі, не втративши при цьому свого стилю, не зрадивши своїй манері. Хочеться розширити межі своєї уяви та вирости як автор.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця

Довідка:

Юлія Полякова навчалася у Київському національному університеті технологій та дизайну, за освітою графічний дизайнер, малярство стала практикувати у 2009 році. На початку творчого шляху роботи були представлені у автосалоні «BentleyUkraine» та галереї «ARTB&S». У 2009-му посіла перше місце на «Тижні українського мистецтва», а також представила першу персональну виставку «Ідентифікація Єви». Наступні 6 років працювала за фахом графічним дизайнором, а після творчої перерви вирішила спробувати себе в авторському живописному жанрі. Поєднувала графічний дизайн, фото, графіку, живопис та коллаж. Нині створює комбіновані роботи в еротичному жанрі. У 2019 році Saatchi включили її у свій топ 20-ти нині живих сюрреалістів сучасності.

“За освітою я графічний дизайнер і думаю як дизайнер, мені важко побачити ідею на чистому полотні, я радше бачу ідеї як колажі з різних зображень, тому вирішила не йти проти своєї природи та робити те, що вмію і люблю. І я люблю всі етапи своєї творчості – від найкреативнішого – ідеї до більш буденних – планування фотосесії, створення цифрового сюжету, а найтрудомісткіший етап – безпосередньо на полотні.

У своїй роботі я надаю перевагу створенню фентезійних речей, які існують лише в моїй уяві, мені це здається цікавішим, ніж відображення реального світу. І якщо техніку можна повторити, я не претендую на унікальність, то те, що є в моїй голові, повторити неможливо, і, найімовірніше, навіть ШІ на цьому етапі не здатний придумати сюжети, які придумує людина.”

Групові проєкти

“Kiev Art Contemperary”, МистецькийАрсенал, 2015

“ToyStory”, Мистецька Збірка, 2015

“Нуль без палички”, Єрмилов Центр, Харків, 2015

проєкт «Спадщина», Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, 2016

проєктAkT, Платформа артзавод, Київ, 2016

Kyivartweek, Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, 2017

групова виставка в центрі сучасного мистецтва М17, Київ, 2017

групова виставка, Офіс Президента України, Київ, 2019

групова виставка"5-й елемет", SpivacovskaArt:Ego, 2019

проєкт “Kash is King” from Saatchi&Saatchi London, 2019,

Charity auction “Support Ukraine” Geneva, Switherland 2022,