Людина з дерева і людина з каменю

Людина з дерева і людина з каменю усю історію змагаються між собою. 

Дерево є у різних сенсах легше, але камінь – довговічніший. 

Дерев’яні укріплення будуються швидше, але кам’яні витриваліші. 

Слово, яке висікли на мармуровій плиті, перетриває віки. Слово, яке надрукували на папері, прочитає більше людей. 

В деревах гніздяться птахи, у скульптурах гніздяться імпульси. 

Криницю знадвору обшивали деревом, але всередині обкладали каменем. 

Капусту квасили в дубових бочках, а зверху кружки притискали важкими пудовими валунами з ріки, щоб пустився сік.

Камінь – це про вагу досвіду, дерево – це про відновлення із коріння.

Є два протилежні стани душі – вона кам’яніє або цвіте яблунево.

Дерев’яними суднами обпливли увесь світ, але скільки їх загинуло на рифах та скелях.

Дорогоцінним називають каміння, але теплота від дерева. 

Ісус з родини столяра, а його апостол Петро – наріжний камінь церкви.

Мойсеєві скрижалі кам’яні, а Слово Христа увічнене на папірусі.

Подорожній – це той, хто мандрує з палицею, але спочиває на придорожньому камені.

Усі меблі в хаті з дерева, але підвалини хати – на скелі. “Не будуйте хату на піску”, – повчає Євангеліє.

Тут одразу згадка про життєві програмні обов’язки, серед яких два важливих: дерево посадити, хату збудувати. 

Труна з ялини чи ясена, але надгробний саме камінь. І хата, і місце спочинку вічного знаходять ту несподівану схожість, що їх камінь, напівзаглиблений у землю чи напівприпіднятий над нею, творить основу. Так чи так два світи опираються на камінь, а в дереві, його м’якості, запахах та лініях знаходять люди захист і спочинок, недовгий чи позачасовий.

Яблуко даруєш – несеш радість, камінь кидаєш – примножуєш журбу. 

Кісє для коси дерев’яне, але заправити косу можна тільки каменем. І ще треба майстерності, щоб це все поєднати у русі та триванні.

І дерево, і камінь піддаються шліфуванню, є будівельним матеріалом, у поєднанні творять неповторність гір, звучать, дивують, є і для пам’яті, і для перетривання. 

І навіть вогонь життєдайний можна із сірника розпалити, а можна із кресала начиркати.

А каміни – то окрема любов, тепло і затишок із дерева та каменю, із дерева та каменю.

Але тепер йде синтезована людина зі сплавів металопластику та інших штучностей, і вона всіх переможе.

Михайло Сеньків –  випускник Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника у 2001 році за спеціальністю полоністика та україністика, викладач  української літератури ЗВО «Університет Короля Данила», лауреат ІV Всеукраїнського конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника (2025).