Поезія Константіна Кайзера

Галина Петросаняк

Константін Кайзер, австрійський поет, літературознавець, есеїст, експерт з австрійської літератури у вигнанні, народився 1947 в Інсбруку, тепер живе у Відні. У юності він працював будівельником, екскурсоводом, статистом у театрі, нічним портьє, службовцем в адміністрації Відня і навчався на філософському факультеті Віденського університету.

Гостре відчуття справедливости й чутливість до чужого болю спонукали Кайзера звертати свій погляд на людей, що не мали голосу, аби говорити про себе. У юності він заснував “Робітничий гурт антифашистської літератури”, а 1984 року став співзасновником Товариства Теодора Крамера (Theodor Kramer Gesellschaft), австрійського поета єврейського походження, який 1939 року змушений був покинути Австрію. Протягом сорока років Константін Кайзер формував архів і бібліотеку австрійських авторів екзилю, провадив дослідження і видання їхньої творчости, був редактором часопису культурного спротиву в екзилі “Між світів” (Zwischenwelt).

До речі, серед постатей, спадщиною яких активно переймався Кайзер, є автори і авторки, безпосередньо пов’язані з Україною. Серед них Юра Зойфер, який народився у Харкові, й уродженка Дрогобича акторка Елізабет Берґнер, а також поет Бертольд Фіртель, чиєю дружиною була Саломея (Салька) Штоєрман, донька бурґомістра Самбора, сценаристка кількох відомих голлівудських фільмів й авторка мемуарів.

Константін Кайзер ерудит, знавець не лише літератури, а й історії Європи. Отож сумнівів щодо злочинної анексії Криму, щодо того, хто 2014 розв’язав війну на Донбасі, у нього ніколи не було. Від повномасштабного російського нападу на Україну в лютому 2022 року Кайзер належить до радше вузького кола австрійських інтелектуалів, які принципово й активно підтримують Україну. В Австрії, що попри формальну нейтральність є одним із центрів російського впливу в західноєвропейському світі, на жаль, не змовкають і проросійські наративи. Тому чітка позиція Константіна Кайзера особливо важлива.

Але я хотіла говорити про вірші Константіна Кайзера: остання його збірка вийшла 2025 року в австрійському видавництві edition lex liszt. Вона називається “Ausgedehnte Gegenwart”, що можна перекласти як “Продовжена присутність”. Читаю її зі зворушенням і естетичною насолодою.

Мабуть, половина віршів у цій збірці — портрети. А водночас і епітафії, бо ідеться про людей, які більше не живуть. Це не лише відомі особистості з інтелектуальних і мистецьких кіл, а й звичайні люди, родичі і знайомі автора. Серед них і покійна перша дружина Кайзера Зіґлінде Больбехер, яка була співавторкою його великих проєктів на кшталт “Lexikon der österreichischen Exilliteratur» і співредакторкою часопису “Zwischenwelten”.

У віршах Кайзера бринить не лише висока людяність, а й неабияка інтелектальна напруга. Увага до людей, їхніх світів є знаком глибоко вкоріненої культури. Стиль автора афористичний, відсторонено іронічний, однак його іронія лагідна, вона нікого не хоче поранити. У своїх віршах Константін Кайзер відкритий і чесний, часом він полемізує з собою колишнім. Він поет раціо, його мова естетично впорядковує плин життя. Ось деякі з образів, що залишаться зі мною: "Відчуженість — квартирантка надії”. “Чи постане за смертю майбутнє/ Чи виживе світ завдяки праведній смерті?” “О чудова далека долина, на яку я ступав у світлі твоїх очей”.

А з вірша “Прощання” промовляє безкомпромісність поета у принципових для нього речах: Хто після Кфару Ази Бучі/Ірпіня Ізюму Каховки/бачив не лише чорне і біле/і не хотів вірити/у катівні в Херсоні/вбитих в Краматрську/не бачив більше нічого/сліпо спіткався/об наступну наявну пастку.

На сайті Zwischenwelt.international Константін Кайзер і його однодумці публікують і матеріли, пов’язані з Україною: вірші, доповіді, огляди подій. Опублікований там вірш Константіна Кайзера “Зима на окупованих територіях ” з присвятою Оксані Ставроу дозволяє пізнати спосіб, в який цей глибокий поет бачить і осмислює брутальну російську війну, а також світогляд, що її спричинив. Пропонуємо його вашій увазі в у перекладі українською.

Константін Кайзер

Зима на окупованій території

I.

Подбайте про їжу й одяг,
тоді вам додасться Царство Боже.

Слово зими до загарбника

Настане зима, вона тобі нагадає
про все, що ти знищив:
про спалені поля,
розбиті дахи,
розтрощені віконниці,
обгорілий ліс,
розбиті силосні ями,
запліснявіле насіння.
Гниле м’ясо в криниці.
Вирізану худобу.
Кури так смішно стрибали
під градом куль.
Тепер бракує рук.
Ані яйця.
Шукаєш сухий підвал.
Порожні мішки з-під картоплі,
щоб постелити під себе.

Мати втекла.
Сад за нею подався.
Не чекай плодів.
Теперішні друзі —
чужі. Вважай, не говори зайвого.

II.

Тут і там. Усередині й зовні

Там, звідки ти родом, вождь особисто
спускається в канал крізь ополонку.
Чоловік, що виринає звідти, не новий.
Лише холодний.
Хто кориться милості вождя,
стає суб’єктом, що не знає бажання бути вільним.
Він хоче тобою керувати.
Ночами ти бачиш, як він летить
знеужитим небосхилом

на ракеті крізь чорний дим:
комета, що випускає гази, не Бога несе, а смерть.
Твій квиток – ненависть туди і назад –
тобі не знадобиться.
Ти – гарматне м’ясо.
Народжений від буяння смерти.
Не лишишся живим,
не знайдеш криниці спасіння.

Хорал

Надворі – зло. Сиди тихо, зіщулься.
Усередині над тобою свистить батіг.
Надворі стріляєш у велосипедиста.
Мертва дівчинка тебе не видасть.
Хапай, що тобі треба.
Забудься.

III.

Заклинання змарнованого

Можливість,
витворити з пролетаріату Нову Людину
на жаль, не вдалася. Члени профспілок,
засновники споживчих кооперативів,
будівничі народних домів, просвітники щоденного життя,
бунтівні жінки — усі вони пропустили нагоду
створити Нову Людину,
бо клопоталися латанням старої,
марнуючи сили на втраченій позиції.
Винний і лондонський вигнанець-вчений Маркс,
бо не розпізнав сенсу «залізного закону заробітної плати».

Він порахував усе економічно,
замість того, щоб визнати цей закон
радикальним свідоцтвом народження Нової Людини, яка
«не має що втрачати, окрім своїх кайданів».
Ентузіазм розтринькали.
Нарешті він покликав на поміч державу –
законом примусу держава мала

перешкодити пролетареві
продавати самого себе, скільки він захоче.

Тобто Маркс закликав
не до свободи, а до примусу.
Не до Нової Людини, не до прориву
найсильніших, найсміливіших і найохочіших, а
до права й добробуту маси, якою легко маніпулювати так,
ніби кожен здатен крокувати в ногу, а історія –
це Ноїв ковчег, де кожна людська пара

отримує франкфуртську кухню
і водяний клозет у домі, що належить громаді.

Зрадою Нової Людини ви підписали відкритий чек,
ви погодилися з усім – з нацією, війною, таборами.
З усім, що мусило прийти. Тепер соромтесь
перед кожним базікою, який вимагає революції й нарікає,
що не зробили чистки.
До дідька з чисткою. Почнімо спочатку!

IV.

Відповідь зими

Але я — зима, щороку відходжу
і повертаюся, я навчила вас
сушити плоди, вудити м’ясо
і солити його, я навчила вас
обачности. Навчила зберігати насіння,

тримати його сухим, заготовляти корм для худоби,
перш ніж великий маляр – снігопад – розгорне своє творіння
в осяйній присутності.
Я – зима, прамати того, що ви
називаєте культурою, можливо, культура – це турбота про те,
аби відкласти щось про запас і разом зі мною пройти
тижні блідо-блакитного неба. Я відкриваю вам
таємницю грошей і кредиту.
На початку був мій крижаний холод. Гроші
виникли не для того, аби платити,
а щоб надавати кредит, хай і під відсотки,
коли ваша турбота послаблювалась
і її не вистачало
до весняних днів.
Я — зима і відкриваю таємницю:
лише нерівність нестачі й достатку,
більше і менше є джерелом культури.
Якщо один може дати, інший мусить узяти.
Ось диво спільної присутности
і справжнє весілля в Кані.
Гроші не можна їсти, але їх можна позичати,
щоб утамувати голод, нехай і в борг,
доки на далекому краї озера голоду
пристане Ноїв ковчег літа.

Ви, що звинувачуєте не поганий уряд, а
відсоткову ставку, сидіть собі спокійно
в залах очікування майбутнього,
але вислухайте мене!

V.

Не вдосконалюй людину, прийми її
з її вкоріненими муками й пристрастями,
зі зношеними суперечностями,
її стоптаним взуттям. Прийми її.
Вона латка на латці, не гіпсова модель, не
пролог і не епілог, не занепад і не сходження.
Вдосконалюй суди, удосконалюй дії, прийоми,
смак. Вдосконалюй підручник, ковбицю.

Лише самовдосконалення облиш,
це ненаситне прагнення
до оздоровлення й чистоти.
Воно лягає тягарем на твоїх ближніх!
Ти робиш себе знаряддям,
а це не те, чого ти прагнеш.
Ти псуєш свій стиль,
компрометуєш свої вчинки
і втрачаєш довіру
до доброї скінченности речей.

Присвячено Оксані Ставроу.