Веснування

Били белеґу навесні царинками, як земля розмерзалася, зима стрімко згибала, топилася, мочари кругом висушувалися.

Сніги тануть, тепліє, вісний дощ іде, трава росте, зеленіє, покриває царинки й присадиби рясно й згуста. Кульбаби жовті заполонюють все обійстя, щавель поміж них проростає квасний і терпкий, який у нас тутечки квасом си зве.

Вітер вісний кружляє, часом рвучкий і різкий, але вже не такий шпаркий і холодний.  

Сади цвітуть, розквітають, у ніжний вельон си вбирают, пахощі терпкі розливають, в білім й рожевім цвітку потопають, бджоли старливі обпістують кожну пелюсточку, запилюють дерева квітучі, плодовиті, аби витак сивно й доридно вродили.

Єгнєтка весняні родяться, малі, кучеряві, йкі не встигли взимі си вкотити, такі м’які і пухнасті: зимові єгнєта цілу зиму котяться, одно, часом двоє у вівці, як холодно, брали в хату з вівцею взимі, єгнєтко ссе, коли хоче в теплі. І носила єгнєтка на руках й до грудей притискала, й була би цулувала без кінця, таких малих, таких ніжних.

Бралися за веснованє, як тепліло, земля угріваласи. Розвозили гної на грядки і городи в каруці від стайні, на царинки дальні, розмітували по полю, удобрювали, щоб трава велика росла. Розбивали гній на городі розтрясали, й веснувалися – завесновували грядки і городи, свіжу оранку засаджували.

Мама брала з кліти полотняні мішечки з насінням, попідвішувані до стелини, виносила надвір й розкладала на краю грядки. Висипала в глюбокі поливані мисочки окромно, приготовляючи насіння до посадки. Садили бураки білі й червоні, біб, горох, фасулі, барабулю кільчасту. Всякі роздробиці посаджували іще – цибулю, часник, кріп, петрушку, чєбрик, моркву, редьку, огірки. Весняну розсаду капусти і брукви висаджували з оплоту на грядку. Чекала, коли стану май биршя, аби й мені довірено кидати щедротними пучками зерна й насіння у ямки й дбайливо загортати.

Сїтий Юрій орудує весною, вправно, молодцювато, ватагує й порядкує всім зграбно й уміло, вже й високо на полонинах трава зеленіє і вруниться, паша поживна і свіжа вкриває гірські луки, густо і рясно. Полонинка готується худібку небавом ‘горі зустрічати, на літуванє приймати. Вбирається в чічки полонинські пишні, щонайкращі, красно заквітчується. Потічки лісами жебонять, радісно й грайливо дзюркотять, скоро з них маржинка ме пити воду, досхочу напуватися, гучком своїм заринати, широко ніздрі роздуваючи й фиркаючи, втягуючи водичку зі звуком тріскучим і жадібним, таку добру, таку поживну, ни напивбиси.

Трембіта скликає на хід полонинський, розкочується покликом мелодійним і згучним верхами і горами: маржинка йде в полонинку, виріжєїтци у верхи на ціле літо. Коровки й овечки піднімаються борзо ‘горі, вижєдалиси бідашки, кваплять турмами великими д’горі, врадувані, що вже пора полонинська прийшла.

Сїтий Юрій замикає ключами весну й хвацько розмикає літо, передаючи ключі від землі сїтому Петрови – теперечкі сїтий Петро ме розпоряджатися літом, всім рядити зугарно, ловко управляти: буйні трави ростуть царинками, пишно буяють, чічками барвистими закосичуються. Скоро ранками коситимуть високі росисті трави врунисті, сушити й громадити сіно пахуче, ажень гаряча пора сінокосів в людий настає.