ВІД БІТІВ ДО НОВОГО ОБРАЗУ ДІЙСНОСТІ
Замість короткого вступу.
У цій роботі ми користуємося наступними визначеннями:
Що таке "біт"? – це найменша інформаційна одиниця для кількісного вимірювання будь-якого розрізнення.
Що таке "кількісна інформація"? – це числовий обсяг даних про щось після отримання повідомлення.
Що таке "доцільність інформації"? – це скерування інформації у процес трансформації "старого" образу дійсності у новий.
Що таке "сенс"? – це чуттєво-інтуїтивна, заснована на досвіді напруга будь-якого процесу пізнання, яка ґрунтується на припущенні нового образу дійсності.
Що таке "смисл"? – це пізнавальний спосіб артикуляції, у якій інформаційна напруга припущення набуває конкретної форми у вигляді понятійної пропозиції.
Що таке "доцільність"? – це "вектор", який спрямовує пізнавальний процес у напрямі формування нового образу дійсності.
Що таке "знання"? – це обґрунтована істинність узгодження сенсів і смислів щодо наявної дійсності.
Що таке "пізнання"? – це процес обґрунтування істинності узгоджених сенсів і смислів наявної дійсності.
1. Навіщо піднімати питання про другий вимір інформації?
Сучасний світ живе в ситуації безпрецедентного темпу зростання інформації. Даних стає дедалі більше і вони накопичуються у таких об’ємах, які не встигають бути належно зафіксованими і каталогізованими, не кажучи вже про їхню систематизовану обробку. Повідомлення, окремі сигнали, тексти і зображення, статистичні масиви та обчислювальні моделі множаться швидше, ніж людина, культура чи навіть наукова спільнота встигають їх осмислювати. Але без належного осмислення кількісна інформація залишається німою: сама кількість “безмовної” інформації не гарантує ні розуміння, ні знання, ні нового образу дійсності.
Можна мати величезний масив даних і водночас не знати, що з ним робити. Можна накопичити тисячі фактів і не сформувати жодного цілісного бачення. Можна отримати точні вимірювання і все ж не зрозуміти, який образ досліджуваної дійсності вони дозволяють сконструювати. Саме тому проблема інформації сьогодні полягає не лише в її кількості, а й у її доцільності.
Класичний кількісний підхід до інформації є необхідним і незамінним, як “тверда опора” у каркасі знання і вміння отримане знання застосувати в дії. Цей підхід дозволяє вимірювати обсяг повідомлень, кількість розрізнень між даними, зменшення невизначеності у наявній дійсності, ефективність передавання сигналів. У цьому сенсі біт є блискучим винаходом одиниці технічно обчислюваної інформації. Але він не відповідає на інше питання: чи це “біт-розрізнення” має смисл для живої, психічної, пізнавальної або культурної системи?
Біт фіксує відмінність. Але сам собою він не визначає, чи ця відмінність спрямовує пізнання від попереднього образу дійсності до її передбачуваного нового образу. А якщо ні, то чи не додається це розрізнення лише до безцільного шуму. Він не каже, чи певний сигнал змінює наше розуміння ситуації, чи просто збільшує обсяг даних. Він не показує, чи нове розрізнення здатне скерувати пізнавальну енергію системи до формування нового, більш цілісного образу самої себе.
Простий приклад можна взяти з будь-якої наукової дисципліни. Дослідник може мати сотні результатів вимірювань, зображень, показників, графіків і формул. Кількісно інформації багато. Але розуміння “що до чого” зазвичай виникає не від самого накопичення даних, а від того, що певне розрізнення раптом стає доцільним і спрямовує думку в бік інтуїтивного “щось тут є!” Одна деталь наявної дійсності, одна невідповідність у наявній картині світу, один “симптоматичний сигнал”, який спершу здавався другорядним, спонукає переосмислювати весь попередній образ існуючої дійсності. У такій ситуації і в цей момент дані стають не просто кількістю, а смислово скерованою інформацією.
Подібне відбувається і в повсякденному житті. Людина може довго мати безліч фрагментів досвіду: повторювані варіанти одного і того ж конфлікту, тілесні реакції на різні стреси, тривоги “наперед”, випадкові спогади та незрозумілі для себе рішення. Кількісно це все постачає “інформацію”. Але тільки тоді, коли між цими порозкиданими у досвіді фрагментами виникає доцільний зв’язок, вони починають формувати новий образ себе, власної історії або ситуації. До того часу вони можуть існувати як розрізнені дані, що не складаються в знання.
Отже, виникає потреба поставити питання ширше: чи можна мислити інформацію не лише як кількість розрізнень, а і як здатність цих розрізнень брати участь у спрямуванні пізнання на шляху формування нового образу дійсності?
Саме це питання і є вихідним для концепції доцільної інформації. Йдеться не про заперечення кількісної теорії інформації, а про її доповнення другим виміром – доцільнісним. Якщо кількісний вимір відповідає на питання “скільки розрізнень?”, то доцільнісний вимір відповідає на питання “які з цих розрізнень здатні скерувати перехід до нового образу дійсності?”
2. Вихідне визначення доцільності
Доцільність ми вже попередньо визначили як можливість дійсності формувати новий образ самої себе.
Вповні очевидно, що така можливість – можливість нового образу – не здатна бути зреалізованою, якщо не існує образу “старого”, попереднього. Інакше не було б самої точки відліку: не було б взірця, щодо якого новий образ міг би постати саме як новий; не було б того, що підлягає трансформації. Ми не можемо осмислено сказати: “сформуймо новий образ” – не запитуючи водночас: “новий образ чого?”
Відтак запропонований підхід важливий тим, що доцільність у нашому визначенні та розумінні не є просто метою, заданою звідкись ззовні, і не є просто корисністю результату. Вона є внутрішньою здатністю дійсності переходити від попереднього образу самої себе до нового, майбутнього образу.
Інакше кажучи: доцільність – це не лише відповідність певній меті, а здатність образу дійсності трансформуватися в новий образ, не втрачаючи смислової тяглості.
При цьому необхідно додати, що під смисловою тяглістю тут ми будемо розуміти не просте збереження попереднього стану, а смисловий зв’язок між попереднім і новим образом. За аналогією до кантівського розрізнення трьох модусів часу – постійності (Beharrlichkeit), послідовності (Folge) й одночасності (Zugleichsein) [1] – смислову тяглість можна описати як таку постійність, що зберігається в послідовності зміни та дозволяє попередньому образові бути смислово присутнім у новому.
Тому доцільність можна розглядати як трансформаційний принцип, або як принцип чи функцію перетворення попереднього образу дійсності в новий образ за умови збереження смислової тяглості між ними.
Це можна пояснити на прикладі Музею Зиґмунда Фройда у Відні на Берґґассе, 19. У цьому будинку Фройд жив і працював майже пів століття – від 1891 року до вимушеної еміграції після нацистської окупації Австрії у 1938-му. Будинок зберіг багато рис свого попереднього образу: адресу, фасад, планування, пам’ять кімнат, окремі речі, книги й сліди життя та праці Фройда. Водночас він був внутрішньо переформатований: колишній житловий і робочий простір став музейним простором, до якого були включені також інші приміщення будинку.
Саме тому Берґґассе, 19 є добрим прикладом смислової тяглості. Старий образ оселі й кабінету “родоначальника психоаналізу” не був просто знищений або замінений новою музейною функцією. Він був трансформований у новий образ – музей Зиґмунда Фройда, один із символічно важливих пунктів психоаналітичного й культурного пейзажу Відня. Новозбудований музей, навіть якби він був зручнішим, більшим або технологічно досконалішим, не міг би зберегти тієї самої смислової атмосфери, бо втратив би головне: присутність попереднього образу в новому.
Отже: доцільна трансформація не руйнує старий образ, а дозволяє йому бути смислово присутнім у новому.
3. Наявний образ дійсності і перехід до нового образу
Поняття доцільності, запропоноване вище, вимагає уточнення ще одного поняття – образу дійсності.
Під образом дійсності тут слід розуміти не просто зорову картину, уявлення або суб’єктивну фантазію. Образ дійсності – це цілісна конфігурація досвіду, підґрунтя передбачень, смислової орієнтації, можливості дії та способу розуміння того, що є. Він поєднує в собі те, як дійсність уже була сприйнята, як вона переживалась і переживається тепер, і чи може вона бути спрямована до нового стану.
Умовно такий образ можна позначити грецькою літерою ε (від гр. εἶδος, eidos = образ, вид, форма). Тоді попередній образ дійсності можна позначити як:
εₙ, а можливий новий образ – як: εₙ₊₁. Сам перехід, відтак, можна записати у найпростішій формі:
εₙ → εₙ₊₁.
Але цей запис не слід розуміти як "механічну" зміну одного стану на інший, тобто як зміну частин одного образу на відповідні частини другого. Новий образ не є довільною заміною попереднього. Він може бути новим лише щодо того, що вже було у попередньому досвіді щодо старого образу, попереднього способу впорядкування дійсності.
Крім усього, новий образ не виникає з порожнечі. Він виникає як відповідь на недостатність попереднього образу і водночас як продовження його смислової тяглості. Якщо зв’язок із попереднім образом повністю втрачається, ми отримуємо не доцільну трансформацію, а розрив, фантазію або випадкову заміну. Якщо ж попередній образ не допускає жодної зміни, тоді новий образ не може постати взагалі.
Тому доцільний перехід від εₙ до εₙ₊₁ передбачає дві умови:
1. попередній образ уже виявляється недостатнім для нового досвіду;
2. новий образ зберігає смисловий зв’язок із попереднім, хоча й трансформує його.
Саме в цій точці й починається власне пізнавальна робота. Дійсність не просто “оновлює свій образ”; вона набуває можливості бути інакше побаченою, зрозумілою й осмисленою інакше. А це означає, що доцільність є не лише властивістю завершеного результату, а принципом переходу.
4. Смислова “суперпозиція” минулого і майбутнього
Коли ми говоримо про перехід від попереднього образу дійсності до нового, важливо уникнути спрощення. Може здатися, що спочатку існує старий образ, потім він зникає, а на його місці виникає новий. Але в реальному процесі пізнання, переживання й культурної трансформації все відбувається складніше.
Новий образ, щойно він з’являється лише як можливість, починає змінювати спосіб прочитання попереднього досвіду. Минуле не просто лишається позаду. Воно переосмислюється у світлі можливого майбутнього образу. Те, що раніше здавалося випадковим, другорядним або незрозумілим, може раптом набути нового смислу.
У цьому сенсі можна умовно вжити поняття смислової “суперпозиції” минулого і майбутнього. Йдеться не про пряму аналогію із квантово-фізичною суперпозицією в її строгому сенсі, а про евристичне поняття: попередній досвід може бути прочитаний по-різному залежно від того, який майбутній образ починає набувати доцільності. (У психоаналізі та психології це геніально передбачив Зиґмунд Фройд у феномені переписування спогадів під впливом теперішніх подій – у феномені Trägheit).
Доцільність пов’язує не “застигле минуле” і “готове майбутнє”, а переосмислюваний минулий досвід і можливий майбутній образ дійсності. Тому можна сказати: майбутній образ не скасовує минулого, а змушує досвід минулого по-новому заговорити.
Це означає, що зв’язок між минулим і майбутнім є двобічним. З одного боку, попередній досвід обмежує поле можливих майбутніх образів. Бо ж зрозуміло: не будь-яка інформація і не будь-які фрагменти минулого образу дійсності підштовхують до пошуків нового її образу, а лише ті, які підказують: “тут щось є!” З іншого боку, не кожен новий образ є доцільним; він має бути здатним увійти у смислову тяглість із тим, що вже було. Сама можливість майбутнього нового образу дійсності вже змінює значення попереднього досвіду, бо дозволяє побачити в ньому такі лінії, які раніше не були очевидними.
Отже: доцільність є інформаційною напругою взаємного узгодження між переосмисленим минулим і можливим майбутнім образом дійсності.
Це формулювання потребує подальшого уточнення, бо поняття “інформаційної напруги” стає одним із ключових для всієї концепції.
5. Інформаційна напруга
Інформаційна напруга виникає там, де попередній образ дійсності уже не може повністю організувати новий досвід, але новий образ ще не набув достатньої форми, очевидності й смислової впорядкованості.
Це проміжний стан: старий образ уже недостатній, але новий ще не сформований, і саме тому інформаційна напруга не є просто розривом у кількісних даних. Навпаки, даних може бути надто багато. Проблема полягає в тому, що сукупність кількісних даних ще недостатньо організована, аби створити можливість формування нового образу. Накопичені дані хоча і вказують на неузгодженість, але ще не дають її розв’язання.
Інформаційна напруга не є "енергодайною" сама собою. Було б неточним сказати, що “інформація має енергію” у прямому фізичному сенсі. Але інформаційна напруга може мобілізувати пізнавальну енергію системи, бо вона вказує на потребу трансформації образу.
Інакше кажучи: інформаційна напруга є умовою мобілізації пізнавальної енергії.
Вона вказує, що попередній образ дійсності вже не забезпечує достатньої узгодженості з досвідом, а тому система мусить або перебудувати образ, або зменшити напругу іншим способом – наприклад, через спрощення, заперечення, “надлишкову стабільність” [2] чи хаотичне накопичення нових даних.
Ефект доцільної трансформації відрізняється від простого зняття інформаційної напруги. Таку напругу можна погасити примітивно: не думати і витіснити потребу осмислювати дані, замінити складне пояснення простим визнанням складності, сховатися в догму або в шум. Але така мінімізація напруги не веде до нового образу дійсності. Вона лише тимчасово зменшує дискомфорт за рахунок “консервації” старого стану речей.
Натомість продуктивна мінімізація (зменшення) інформаційної напруги відбувається тоді, коли напруга спрямовується у конструктивний бік – до формування нового образу. Тут доцільність діє як вектор спрямування трансформації: вона не просто нівелює ступінь невизначеності, а переводить її в нову, повнішу впорядкованість.
Тому можна сказати: інформаційна напруга виникає там, де старий образ дійсності уже недостатній, а новий ще не очевидний; доцільність є вектором продуктивного розв’язання цієї напруги через формування нового образу дійсності.
Це поняття дозволяє нам точніше зрозуміти, чому інформація не може бути зведена до кількості розрізнень. Розрізнення стає справді значущим лише тоді, коли воно входить у поле інформаційної напруги й може бути скероване до нового образу.
6. Сенси і смисли як два рівні роботи з інформаційною напругою
У цьому місці варто повернутися до вже неодноразово сформульованого нами розрізнення сенсів і смислів [3, 4].
Сенси ми розуміємо як інтуїтивно-досвідні припущення про доцільність наявної дійсності. Якщо ж доцільність є можливістю формування нового образу дійсності, то сенси вже містять у собі первинну інформаційну напругу: попередній образ виявляється недостатнім, але новий образ ще не має чіткої форми. У побутовому вживанні така ситуація звучить – “О! тут щось є суттєве!”
Саме тому припущення є першою формою пізнавального вираження цієї напруги. Припущення не є знанням, але воно вже не є породженням довільної фантазії. Воно виникає там, де досвід вказує на можливість нового образу, хоча цей образ ще не може бути повністю артикульований.
Тому можемо уточнити: сенс є припущенням, у якому інформаційна напруга вперше набуває пізнавального напряму.
Смисли натомість є способом артикуляції цієї напруги. Вони надають інтуїтивному припущенню понятійну, мовну, пропозиційну форму. Те, що на рівні сенсів переживалося як неясне передчуття, на рівні смислів починає набувати форми висловлювання, відтак – пояснення, відтак – гіпотези або теоретичної конструкції.
Тому можемо і тут уточнити: смисл є артикуляцією, у якій інформаційна напруга набуває понятійної форми.
У цій перспективі інформаційна напруга виникає на рівні сенсів і мінімізується на рівні смислів. Доцільність у цьому разі постає як вектор переходу від сенсової напруги до смислової впорядкованості.
Або іншими словами: сенси виявляють інформаційну напругу; смисли надають цій напрузі форму; доцільність скеровує перехід між ними до нового образу дійсності.
Цей пункт є важливим, бо він пов’язує концепцію доцільної інформації з ширшою концепцією пізнання. Інформація стає пізнавально значущою не тому, що її просто багато, а тому, що вона входить у процес узгодження сенсів і смислів.
7. Кількісний і доцільнісний виміри інформації
Тепер можна повернутися до вихідної проблеми інформації.
Ми вже сказали, що кількісний вимір інформації відповідає на питання: скільки є розрізнень і які їхні величини? Скільки можливостей вибору? Скільки сигналів? Скільки невизначеності зменшено або збереглося? Тут біт є законною й необхідною одиницею. Тобто біт фіксує розрізнення, але не визначає, чи це розрізнення є доцільним для формування нового образу дійсності.
Ми також сказали, що інформація у живих, психічних, пізнавальних і культурних системах потребує другого виміру – доцільнісного, і що цей вимір інформації відповідає на інше питання: чи це розрізнення здатне скерувати трансформацію образу дійсності?
Або: чи це розрізнення включається у процес переходу від попереднього образу до нового? У такому розумінні інформація має щонайменше два виміри:
1. кількісний – як міра розрізнень;
2. доцільнісний – як міра здатності цих розрізнень скеровувати формування нового образу.
Тому можемо тепер сказати: біт фіксує розрізнення; доцільність визначає, чи це розрізнення має смисл для нового образу дійсності.
Саме тут стає зрозумілим, чому велика кількість даних може не призводити до знання. Якщо кількісна інформація зростає, але її доцільнісний вимір залишається слабким або відсутнім, система отримує не новий образ, а інформаційний шум. Дані множаться, але не формують смислової впорядкованості. І навпаки, іноді невелика кількість інформації може мати високу доцільнісну значущість. Одна точна клінічна деталь, одна правильно поставлена гіпотеза, одна фраза пацієнта, один неочікуваний результат експерименту можуть змінити весь образ ситуації, якщо вони потрапляють у поле інформаційної напруги й відкривають можливість нового смислового впорядкування.
Отже: інформація набуває повної пізнавальної значущості не тоді, коли вона лише збільшує кількість розрізнень, а тоді, коли ці розрізнення стають доцільними для трансформації образу дійсності.
8. Доцільність як «вектор» мінімізації інформаційної напруги
Якщо інформаційна напруга виникає між недостатністю попереднього образу дійсності і можливістю її нового образу, то доцільність ми можемо розуміти як вектор продуктивного розв’язання цієї напруги.
Цей "вектор" ми не пропонуємо розглядати як визначений напрямок до зовнішньої мети. Він виникає в процесі узгодження сенсів і смислів, тобто в напрямі від інтуїтивного припущення до понятійно оформленого нового образу.
Доцільність не зводиться до кількісно-механічного зменшення напруги. Її завдання не полягає в тому, щоб будь-якою ціною "опанувати" невизначеність, а в тому, щоб спрямувати невизначеність у бік нового образу, в якому попередній досвід не скасовується, а переосмислюється.
Тому доцільність можна визначити ще і так: доцільність є вектором мінімізації інформаційної напруги у процесі формування нового образу дійсності. Або розгорнутіше: доцільність є вектором, який спрямовує інформаційну напругу від сенсового припущення до смислової впорядкованості нового образу.
Це дозволяє поєднати інформаційний, енергетичний і смисловий аспекти процесу пізнання у такій послідовності: біт фіксує розрізнення → розрізнення може виявити неузгодженість → неузгодженість породжує інформаційну напругу → інформаційна напруга мобілізує пізнавальну енергію системи → доцільність скеровує цю енергію у напрямку формування нового образу → смисли артикулюють цей образ → знання обґрунтовує істинність узгодження сенсів і смислів щодо дійсності.
Це ми і пропонуємо вважати центральним механізмом доцільної інформації.
9. Знання як обґрунтоване розв’язання інформаційної напруги
У цій точці можна повернутися до ширшого визначення знання.
Якщо знання розуміти як обґрунтовану істинність узгоджених сенсів і смислів щодо феноменально проявленої дійсності, то концепція доцільної інформації дозволяє уточнити сам процес цього узгодження.
1. На рівні сенсів виникає інтуїтивно-досвідне припущення про доцільність наявної дійсності. Це припущення виражає інформаційну напругу: попередній образ уже недостатній, новий ще не артикульований, але його можливість уже передчувається.
2. На рівні смислів ця напруга набуває понятійної форми. Те, що спершу було інтуїтивним передчуттям, стає висловлюванням, гіпотезою, поясненням, моделлю або образом. Смисли не нівелюють напругу, а впорядковують її спрямування, роблять її придатною для обґрунтування процесу формування ширшого образу дійсності.
3. Гіпотеза в цій перспективі може розумітися як перша смислова форма, у якій інформаційна напруга сенсів набуває пізнавального напряму можливого знання.
4. Тоді знання постає не як просте накопичення інформації, а як результат доцільного перетворення інформаційної напруги сенсів у обґрунтовану смислову форму.
Підсумовуючи, можна сформулювати це так: знання є обґрунтованою істинністю такого узгодження сенсів і смислів, у якому інформаційна напруга знаходить свою доцільну реалізацію – формування нового образу наявної дійсності.
Відтак знання постає не як накопичення даних, а як обґрунтоване розв’язання інформаційної напруги – через узгодження між інтуїтивними припущеннями сенсів і понятійними артикуляціями смислів щодо дійсності.
Таке розуміння дозволяє відрізнити знання від даних, інформацію від шуму, а гіпотезу від довільної фантазії. Дані можуть бути численними, але не вести до знання. Інформація може бути кількісно великою, але порожньою у своїй доцільності. Гіпотеза може бути цікавою, але не обґрунтованою. Знання виникає лише тоді, коли сенси і смисли узгоджуються щодо дійсності й проходять процедуру обґрунтування істинності.
Отже, доцільна інформація є необхідним, але не самодостатнім шляхом до знання. Вона мобілізує пізнавальну енергію, скеровує розрізнення до нового образу, але знання потребує ще й обґрунтування істинності цього переходу.
10. Замість висновків: надлишок інформації і дефіцит доцільності
1. У сучасному світі проблема дедалі частіше полягає не в нестачі інформації, а в надлишку кількісної інформації при дефіциті її доцільнісного виміру.
2. Дані накопичуються, але не завжди гарантують можливість сформувати новий образ дійсності. Кількісні дані множаться, але вони не обов’язково стають смислово значущими. У таких умовах інформація може не зменшувати, а збільшувати напругу непередбачуваності, бо система отримує дедалі більше фрагментів – але без достатнього вектора їхнього впорядкування.
3. Це можна було би вже називати кризою доцільної інформації.
4. Вихід із такої ситуації не може полягати лише в кращих обчисленнях або швидшій обробці даних. Потрібна здатність розрізняти, які саме дані включаються в інформаційну напругу, які сенси вони пробуджують, які смисли можуть їх артикулювати і який новий образ дійсності може з цього постати.
5. Саме тому доцільність слід розуміти як вектор організації інформації.
6. Вона не скасовує кількісний вимір, але його доповнює; не заперечує “біт”, але вказує, що біт сам собою ще не є знанням. Доцільний вимір інформації лише наголошує, що пізнання потребує не лише розрахунку розрізнень, а і смислового скерування їхньої трансформації. Перефразовуючи формулу Дж. Вілера (John Archibald Wheeler) – “it from bit”, можна було би сказати: “new image from purposive bit”: новий образ дійсності постає не з самого біта, а з доцільно скерованого розрізнення.
7. Отже, у повному пізнавальному процесі роль інформації не вичерпується кількістю розрізнень: біт фіксує розрізнення; сенс переживає це розрізнення як інформаційну напругу; смисл надає цій напрузі форму; доцільність скеровує цю форму до нового образу дійсності; знання обґрунтовує істинність такого переходу.
Список посилань
1. Immanuel Kant, Kritik der reinen Vernunft, “Analogien der Erfahrung”, A 177 / B 219: “Die drei Modi der Zeit sind Beharrlichkeit, Folge und Zugleichsein”.
2. Фільц, О., Психотерапія узалежнень (аддикцій): ескіз концепції. Український психоаналітичний журнал, 2025, 2(3), 90–100.
3. Фільц О., Німі сенси, сліпі смисли: оновлення епістемологічної формули знання. Збруч, 26.08.2025.
4. Фільц О., Знання як доцільність сенсів та смислів. Збруч, 25.11.2025.
Автор висловлює подяку Орестові Друлю за обговорення тексту статті та слушні зауваги.
* * * * * * * * * * *
Oleksandr Filts
PURPOSIVENESS AS VECTOR OF INFORMATION:
FROM BITS TO A NEW IMAGE OF REALITY
Instead of a Brief Introduction
In this work, we use the following definitions.
What is a “bit”? – It is the smallest informational unit for the quantitative measurement of any distinction.
What is “quantitative information”? – It is the numerical amount of data about something after a message has been received.
What is the “purposiveness of information”? – It is the direction of information into the process of transforming an “old” image of reality into a new one.
What is a “sense”? – It is a sensory-intuitive, experience-based tension of any process of cognition, grounded in the supposition of a new image of reality.
What is a “smysl=meaning”?* – It is a cognitive mode of articulation in which the informational tension of a supposition acquires a concrete form as a conceptual proposition.
What is “purposiveness”? – It is a “vector” that directs the cognitive process toward the formation of a new image of reality.
What is “knowledge”? – It is the justified truth of the alignment of senses and “smysly”(=meanings) concerning present reality.
What is “cognition”? – It is the process of justifying the truth of aligned senses and smysles (=meanings) of present reality.
____________________
* In our original terminology: 1. sensy are assumptions of purposefulness directed toward given reality, grounded in experience and intuition. 2. Smysly are the meaningful formulations of this purposefulness, grounded in conceptual reasoning. 3. The Ukrainian language provides a rare and truly valuable advantage for such a distinction. “Sensy” – from the Latin sensus – point to feeling, perception, sensory apprehension. “Smysly,” connected with the root “to think,” already signify understanding, explanation, conceptualization. 4. That is why sensy without smysly remain mute, while smysly without sensy remain blind.
1. Why Raise the Question of a Second Dimension of Information?
The contemporary world lives in a situation of an unprecedented rate of information growth. Data are becoming increasingly abundant and are accumulating in volumes that cannot be properly recorded and catalogued in time, let alone systematically processed. Messages, individual signals, texts and images, statistical arrays, and computational models multiply faster than a human being, a culture, or even a scientific community can manage to comprehend them. Yet without proper comprehension, quantitative information remains mute: the sheer amount of “silent” information guarantees neither understanding, nor knowledge, nor a new image of reality.
One may possess an enormous mass of data and still not know what to do with it. One may accumulate thousands of facts and still fail to form any integral vision. One may obtain precise measurements and still not understand what image of the investigated reality they allow one to construct. This is why the problem of information today lies not only in its quantity, but also in its purposiveness.
The classical quantitative approach to information is necessary and irreplaceable, as a “solid support” within the framework of knowledge and the capacity to apply acquired knowledge in action. This approach allows us to measure the volume of messages, the number of distinctions between data, the reduction of uncertainty in present reality, and the efficiency of signal transmission. In this sense, the bit is a brilliant invention as a unit of technically computable information. But it does not answer another question: does this “bit-distinction” have meaning (in our terminology usage = smysly) for a living, psychic, cognitive, or cultural system?
A bit registers a difference. But by itself it does not determine whether this difference directs cognition from a previous image of reality toward its anticipated new image. And if not, does this distinction merely add itself to purposeless noise? It does not tell us whether a particular signal changes our understanding of a situation or merely increases the amount of data. It does not show whether a new distinction is capable of directing the cognitive system’s energy toward the formation of a new, more integral image of itself.
A simple example may be taken from any scientific discipline. A researcher may possess hundreds of measurement results, images, indicators, graphs, and formulas. Quantitatively, there is a great deal of information. Yet the understanding of “what is going on” usually arises not from the mere accumulation of data, but from the moment when a certain distinction suddenly becomes purposive and directs thought toward the intuitive sense that “there is something here!” One detail of present reality, one inconsistency in the existing picture of the world, one “symptomatic signal” that at first seemed secondary, prompts a rethinking of the entire previous image of existing reality. In such a situation, and at that very moment, data become not merely quantity, but meaningfully (smysl-fully) directed information.
Something similar happens in everyday life. A person may for a long time possess numerous fragments of experience: recurring versions of the same conflict, bodily reactions to different stresses, anticipatory anxieties, random memories, and decisions that remain incomprehensible even to oneself. Quantitatively, all this supplies “information.” But only when a purposive connection emerges between these scattered fragments of experience do they begin to form a new image of oneself, of one’s own history, or of the situation. Until then, they may exist as fragmented data that do not amount to knowledge.
Thus, there arises a need to pose the question more broadly: can information be thought of not only as a quantity of distinctions, but also as the capacity of these distinctions to participate in directing cognition on the path toward forming a new image of reality?
This question is the starting point for the concept of purposive information. It is not a matter of rejecting the quantitative theory of information, but of supplementing it with a second dimension – the purposive one. If the quantitative dimension answers the question “how many distinctions?”, then the purposive dimension answers the question “which of these distinctions are capable of directing the transition toward a new image of reality?”
2. The Initial Definition of Purposiveness
We have already preliminarily defined purposiveness as the capacity of a given reality to form a new image of itsel . *
___________________
*In the classical philosophical tradition, one cannot avoid Karl Jaspers’s interpretation of Kant’s understanding of purposefulness. It sounds as follows: “The purposive is such a being whose ground lies in the representation (image) of itself” (German: Zweckmäßigkeit ist ein Sein, dem die Vorstellung seiner selbst zugrunde liegt).
This formula is important because it “bypasses” a merely teleological (goal-directed and essentially tautological) definition of purposefulness, giving it a new, ontological meaning. In our case, however, the issue is no longer the ontological but the epistemological use of the concept. Therefore I propose the following – epistemological - working definition: Purposefulness is the possibility of forming a new image of given reality.
It is entirely evident that such a possibility – the possibility of a new image – cannot be realized if there is no “old,” previous image. Otherwise, there would be no point of reference: no model with respect to which the new image could appear precisely as new; nothing that would be subject to transformation. We cannot meaningfully say, “Let us form a new image,” without at the same time asking, “A new image of what?”
Accordingly, the proposed approach is important because purposiveness, in our definition and understanding, is not simply a goal imposed from somewhere outside, nor merely the usefulness of a result. It is an internal capacity of reality to move from a previous image of itself toward a new, future image.
In other words: Purposiveness is not only correspondence to a certain goal, but the capacity of an image of reality to transform itself into a new image without losing semantic continuity.
It must also be added that by semantic continuity (continuity of smysls) we understand here not the simple preservation of a previous state, but the semantic connection between the previous and the new image. By analogy with Kant’s distinction between the three modes of time – persistence (Beharrlichkeit), succession (Folge), and simultaneity (Zugleichsein) /1/ – semantic continuity may be described as a form of persistence that is preserved in the succession of change and allows the previous image to remain semantically present in the new one.
Therefore, purposiveness may be regarded as a transformational principle, or as a principle or function of transforming a previous image of reality into a new image under the condition that semantic continuity between them is preserved.
This may be explained through the example of the Sigmund Freud Museum in Vienna, at Berggasse 19. Freud lived and worked in this building for almost half a century – from 1891 until his forced emigration after the Nazi occupation of Austria in 1938. The building has preserved many features of its previous image: the address, the façade, the layout, the memory of the rooms, certain objects, books, and traces of Freud’s life and work. At the same time, it has been internally reformatted: the former residential and working space became a museum space, into which other premises of the building were also incorporated.
This is why Berggasse 19 is a good example of semantic continuity (continuity of smysls). The old image of the home and office of the “founder of psychoanalysis” was not simply destroyed or replaced by a new museum function. It was transformed into a new image – the Sigmund Freud Museum, one of the symbolically important sites in the psychoanalytic and cultural landscape of Vienna. A newly constructed Freud museum, even if it were more convenient, larger, or technologically more advanced, could not preserve the same semantic (smysl-like) atmosphere, because it would lose the essential element: the presence of the previous image within the new one.
Thus: a purposive transformation does not destroy the old image, but allows it to remain semantically (in its smysl) present in the new one.
3. The Present Image of Reality and the Transition to a New Image
The concept of purposiveness proposed above requires clarification of another concept – the image of reality.
By an image of reality, we mean here not simply a visual picture, a representation, or a subjective fantasy. An image of reality is an integral configuration of experience, the groundwork of anticipations, semantic orientation, the possibility of action, and the mode of understanding what is. It combines how reality has already been perceived, how it has been experienced and is experienced now, and whether it can be directed toward a new state.
Conventionally, such an image may be denoted by the Greek letter ε – from the Greek εἶδος (eidos), meaning image, form, or shape. Thus, the previous image of reality may be denoted as:
εₙ, and the possible new image as: εₙ₊₁.
The transition itself may therefore be written in its simplest form as:
εₙ → εₙ₊₁.
However, this notation should not be understood as a “mechanical” change from one state to another, that is, as the replacement of parts of one image with corresponding parts of another. The new image is not an arbitrary substitution for the previous one. It can be new only with respect to what already existed in previous experience concerning the old image, the previous way of ordering reality.
Moreover, a new image does not arise from emptiness. It arises as a response to the insufficiency of the previous image and, at the same time, as a ”preservation” of its semantic continuity. If the connection with the previous image is completely lost, we obtain not a purposive transformation, but a rupture, a fantasy, or an accidental substitution. If, on the other hand, the previous image admits no change at all, then a new image cannot emerge in the first place.
Therefore, a purposive transition from εₙ to εₙ₊₁ presupposes two conditions:
1. the previous image has already become insufficient for new experience;
2. the new image preserves a semantic connection (connection of the smysl) with the previous one, although it transforms it.
It is precisely at this point that properly cognitive work begins. Reality does not simply “renew its image”; it acquires the possibility of being seen otherwise, understood otherwise, and interpreted otherwise. This means that purposiveness is not merely a property of a completed result, but a principle of transition.
4. The Semantic “Superposition” of Past and Future
When we speak of the transition from a previous image of reality to a new one, it is important to avoid simplification. It may seem that first there is an old image, then it disappears, and a new one arises in its place. But in the real process of cognition, experience, and cultural transformation, things occur in a more complex way.
A new image, as soon as it appears merely as a possibility, begins to alter the way previous experience is read. The past does not simply remain behind. It is reinterpreted in the light of a possible future image. What previously seemed accidental, secondary, or incomprehensible may suddenly acquire a new meaning.
In this sense, one may provisionally use the notion of a semantic “superposition” of past and future. This is not a direct analogy with quantum-physical superposition in its strict sense, but a heuristic concept: previous experience may be read in different ways depending on which future image begins to acquire purposiveness. In psychoanalysis and psychology, Sigmund Freud anticipated this brilliantly in the phenomenon of the rewriting of memories under the influence of present events – in the phenomenon of Trägheit.
Purposiveness connects not a “frozen past” and a “ready-made future,” but reinterpreted past experience and a possible future image of reality. Therefore, one may say: the future image does not abolish the past, but makes the experience of the past speak in a new way.
This means that the connection between past and future is two-directional. On the one hand, previous experience limits the field of possible future images. For it is clear that not every piece of information and not every fragment of the past image of reality pushes us toward the search for a new image of it, but only those that suggest: “there is something here!” On the other hand, not every new image is purposive; it must be capable of entering into semantic continuity with what has already been. The very possibility of a future new image of reality already changes the meaning of previous experience, because it allows us to see in it lines that were not previously evident.
Thus: purposiveness is an informational tension of mutual alignment between a reinterpreted past and a possible future image of reality.
This formulation requires further clarification, because the concept of “informational tension” becomes one of the key concepts of the entire proposal.
5. Informational Tension
Informational tension arises where the previous image of reality can no longer fully hold new experience, but the new image has not yet acquired sufficient form, obviousness, and semantic order.
This is an intermediate state: the old image is already insufficient, but the new one has not yet been formed. For this reason, informational tension is not simply a gap in quantitative data. On the contrary, there may be too much data. The problem is that the totality of quantitative data is not yet sufficiently organized to create the possibility of forming a new image. Accumulated data, although they indicate a lack of alignment, do not yet provide its resolution.
Informational tension is not “energy-giving” in itself. It would be inaccurate to say that “information has energy” in the direct physical sense. But informational tension may mobilize the cognitive or psychic energy of a system, because it points to the need for a transformation of the image.
In other words: informational tension is a condition for the mobilization of cognitive energy.
It indicates that the previous image of reality no longer provides sufficient alignment with experience, and therefore the system must either rebuild the image or reduce the tension in another way – for example, through simplification, denial, “redundant stability” /2/*, or the chaotic accumulation of new data.
_______________________
* By redundant stability, we mean the state of any (living) system under specific real-world circumstances, when one of the system’s partial needs (or ritualized rules of functioning) becomes the guiding principle of its operation. Redundant stability (RS) is a form of “additional” stability that is not strictly necessary under normal conditions, but which, under specific circumstances, becomes the dominant mechanism for stabilizing the system. In other words, generally speaking, there is no particular need for such kind of stability, but under certain conditions it does arise. For example, in the development of rental behavior in chronic illness, when patients organize their entire lives around the principle of care. Excessive stability is also observed in OCD in the form of “stabilizing” rituals, when the patient’s entire behavior focuses on the principle of irrational resistance to anxiety. We also observe RS in social processes–in the form of state corruption, when the rule of “buying results in advance” becomes the principle of illegitimate achievements. In each of these examples, one of the system’s needs (to be sick and benefit from it, to stabilize anxiety in OCD, to gain illicit private benefit, and in corruption–by bribing “the law”) begins to occupy the position of the Dominant Principle of the system’s functioning.
The effect of purposive transformation differs from the mere removal of informational tension. Such tension may be extinguished primitively: by not thinking and by repressing the need to make sense of the data, by replacing a complex explanation with the simple recognition that things are complex, by hiding in dogma or in noise. But such minimization of tension does not lead to a new image of reality. It merely reduces discomfort temporarily at the cost of “conserving” the old state of affairs.
By contrast, productive minimization – or reduction – of informational tension occurs when the tension is directed constructively: toward the formation of a new image. Here purposiveness acts as a vector directing transformation: it does not merely neutralize the degree of uncertainty, but translates it into a new, more complete order.
Therefore, one may say: informational tension arises where the old image of reality is already insufficient, while the new one is not yet obvious; purposiveness is the vector of the productive resolution of this tension through the formation of a new image of reality.
This concept allows us to understand more precisely why information cannot be reduced to the quantity of distinctions. A distinction becomes genuinely significant only when it enters the field of informational tension and can be directed toward a new image.
6. Senses and Meanings as Two Levels of Working with Informational Tension
At this point, it is worth returning to our already repeatedly formulated distinction between senses and smysles (meanings} /3, 4/.
We understand senses as intuitive-experiential suppositions about the purposiveness of present reality. If purposiveness is the possibility of forming a new image of reality, then senses already contain primary informational tension: the previous image proves insufficient, while the new image does not yet have a clear form. In everyday usage, such a situation sounds like: “Oh! There is something essential here!”
This is precisely why supposition is the first form of cognitive expression of this tension. A supposition is not knowledge, but it is no longer a product of arbitrary fantasy. It arises where experience points to the possibility of a new image, even though this image cannot yet be fully articulated.
Therefore, we may clarify: a sense is a supposition in which informational tension first acquires a cognitive direction.
Meanings (smysl), by contrast, are a mode of articulating this tension. They give the intuitive supposition a conceptual, linguistic, propositional form. What at the level of senses was experienced as an unclear anticipation begins, at the level of meanings, to acquire the form of a statement, then of an explanation, then of a hypothesis or theoretical construction.
Therefore, we may also clarify here: a smysl (meaning) is an articulation in which informational tension acquires conceptual form.
From this perspective, informational tension arises at the level of senses and is minimized at the level of smysles (meanings). Purposiveness, in this case, appears as the vector of transition from sense-tension to meaningful order.
Or, in other words: senses reveal informational tension; smysles (meanings) give this tension form; purposiveness directs the transition between them toward a new image of reality.
This point is important because it connects the concept of purposive information with a broader concept of cognition. Information becomes cognitively significant not because there is simply a great deal of it, but because it enters into the process of aligning senses and meanings.
7. The Quantitative and Purposive Dimensions of Information
We may now return to the initial problem of information.
We have already said that the quantitative dimension of information answers the question: how many distinctions are there and what are their magnitudes? How many possibilities of choice? How many signals? How much uncertainty has been reduced or preserved? Here the bit is a legitimate and necessary unit. That is, the bit registers a distinction, but it does not determine whether this distinction is purposive for the formation of a new image of reality.
We have also said that information in living, psychic, cognitive, and cultural systems requires a second dimension – the purposive one – and that this dimension of information answers a different question: is this distinction capable of directing the transformation of an image of reality?
Or: is this distinction included in the process of transition from a previous image to a new one? In this understanding, information has at least two dimensions:
1. the quantitative – as a measure of distinctions;
2. the purposive – as a measure of the capacity of these distinctions to direct the formation of a new image.
Thus, we can now say: the bit registers a distinction; purposiveness determines whether this distinction has meaning for a new image of reality.
It becomes clear here why a large quantity of data may fail to lead to knowledge. If quantitative information increases, but its purposive dimension remains weak or absent, the system receives not a new image, but informational noise. Data multiply, but they do not form meaningful order. Conversely, sometimes a small amount of information may possess high purposive significance. One precise clinical detail, one correctly posed hypothesis, one phrase uttered by a patient, one unexpected experimental result may change the entire image of a situation if it enters the field of informational tension and opens the possibility of a new meaningful ordering.
Thus: information acquires full cognitive significance not when it merely increases the quantity of distinctions, but when these distinctions become purposive for the transformation of an image of reality.
8. Purposiveness as a “Vector” for Minimizing Informational Tension
If informational tension arises between the insufficiency of the previous image of reality and the possibility of its new image, then we may understand purposiveness as the vector of the productive resolution of this tension.
We do not propose to regard this “vector” as a defined direction toward an external goal. It arises in the process of aligning senses and meanings, that is, in the direction from intuitive supposition toward a conceptually articulated new image.
Purposiveness is not reducible to the quantitative-mechanical reduction of tension. Its task is not to “master” uncertainty at any cost, but to direct uncertainty toward a new image in which previous experience is not abolished, but reinterpreted.
Therefore, purposiveness may also be defined as follows: purposiveness is the vector of minimizing informational tension in the process of forming a new image of reality. Or, more fully: purposiveness is the vector that directs informational tension from a sense-based supposition toward the smysl- (meaningful) ordering of a new image.
This allows us to connect the informational, energetic, and semantic aspects of the process of cognition in the following sequence: the bit registers a distinction → the distinction may reveal a lack of alignment → the lack of alignment generates informational tension → informational tension mobilizes the cognitive energy of the system → purposiveness directs this energy toward the formation of a new image → meanings articulate this image → knowledge justifies the truth of the alignment of senses and meanings concerning reality.
This is what we propose to regard as the central mechanism of purposive information.
9. Knowledge as the Justified Resolution of Informational Tension
At this point, we may return to the broader definition of knowledge.
If knowledge is understood as the justified truth of aligned senses and meanings concerning phenomenally manifested reality, then the concept of purposive information allows us to clarify the process of this alignment itself.
1. At the senses-level, an intuitive-experiential supposition arises concerning the purposiveness of present reality. This supposition expresses informational tension: the previous image is already insufficient, the new one has not yet been articulated, but its possibility is already anticipated.
2. At the smysles-level ( meanings-ltvel), this tension acquires conceptual form. What was first an intuitive anticipation becomes a statement, an explanation, a model, or an image. Smysles (Meanings) do not neutralize the tension, but order its direction, making it suitable for justifying the process of forming a broader image of reality.
3. A hypothesis, from this perspective, may be understood as the first meaningful form in which the informational tension of senses acquires the cognitive direction of possible knowledge.
4. Knowledge, then, appears not as the mere accumulation of information, but as the result of the purposive transformation of the informational tension of senses into a justified smysl-full (meaningful) form.
To summarize, one may formulate this as follows: knowledge is the justified truth of such an alignment of senses and smysles (meanings+ in which informational tension finds its purposive realization – the formation of a new image of given reality.
Thus, knowledge appears not as the accumulation of data, but as the justified resolution of informational tension – through the alignment between the intuitive suppositions of senses and the conceptual articulations of smysles (meanings) concerning reality.
This understanding allows us to distinguish knowledge from data, information from noise, and hypothesis from arbitrary fantasy. Data may be numerous but may fail to lead to knowledge. Information may be quantitatively large but empty in its purposiveness. A hypothesis may be interesting but unjustified. Knowledge arises only when senses and meanings are aligned with respect to reality and undergo the procedure of justifying truth.
Thus, purposive information is a necessary, but not self-sufficient, path toward knowledge. It mobilizes cognitive energy and directs distinctions toward a new image, but knowledge also requires the justification of the truth of this transition.
10. Instead of Conclusions: An Excess of Information and a Deficit of Purposiveness
1. In the contemporary world, the problem increasingly lies not in a lack of information, but in an excess of quantitative information combined with a deficit of its purposive dimension.
2. Data accumulate, but they do not always guarantee the possibility of forming a new image of reality. Quantitative data multiply, but they do not necessarily become semantically (smysles-) significant. Under such conditions, information may not reduce but instead increase the tension of unpredictability, because the system receives more and more fragments – but without a sufficient vector for ordering them.
3. This may already be called a crisis of purposive information.
4. The way out of such a situation cannot consist only in better computation or faster data processing. What is needed is the capacity to distinguish which data become involved in informational tension, which senses they awaken, which smysles (meanings) can articulate them, and what new image of reality may emerge from this.
5. This is why purposiveness should be understood as the second dimension of information.
6. It does not abolish the quantitative dimension, but supplements it; it does not deny the “bit,” but indicates that the bit by itself is not yet knowledge. The purposive dimension of information only emphasizes that cognition requires not only the calculation of distinctions, but also the meaningful direction of their transformation. Paraphrasing John Archibald Wheeler’s formula “it from bit,” one might say: “new image from purposive bit”: a new image of reality arises not from the bit itself, but from a purposively directed distinction.
7. Thus, in the full cognitive process, the role of information is not exhausted by the quantity of distinctions: the bit registers a distinction; sense experiences this distinction as informational tension; meaning gives this tension form; purposiveness directs this form toward a new image of reality; knowledge justifies the truth of such a transition.
References
1. Immanuel Kant, Kritik der reinen Vernunft, “Analogien der Erfahrung”, A 177 / B 219: “Die drei Modi der Zeit sind Beharrlichkeit, Folge und Zugleichsein.”
2. Filts, O. Psychotherapy of Addictions: A Sketch of the Concept. Ukrainian Psychoanalytic Journal, 2025, 2(3), 90–100.
3. Filts, O. Mute Senses, Blind Meanings: Renewing the Epistemological Formula of Knowledge. Zbruch, 26.08.2025.
4. Filts, O. Knowledge as the Purposiveness of Senses and Meanings. Zbruch, 25.11.2025.
16.05.2026