Юрій Бакай, фотопортрет Богдана Мисюги.
На двірцевому паркінгу стелиться солодкий дим датського тютюну…, більшість палить люльки. Це професійні митці, які одного разу обміняли пензель на автомат. Чекають побратима, котрого ніколи не бачили…, його потяг спізнюється з Полтави на годину. Тихі жарти про скандинавські фільми мені чомусь кажуть, що час для нас зупинився…
Вже коли авто рушило, зачинаю розмову про концепт пленеру… Пропоную, аби це було з назвою «крайня дата» – той день, що безповоротно змінив життя. Сам думаю про початок війни, чи той день коли приїхав на ППД Хартії . Але хлопці чомусь починають говорити про свою першу очну зустріч з великим мистецтвом…
Автобус. Розмова про Ренесанс. Фото Юрія Бакая.
Усі в захопленні від Ренесансу. Він чимось подібний до нашого часу: коли технології йдуть поряд із мистецтвом. «За цим усім стояли Медичі…», – каже Олег Капустяк, скульптор, який воював у 125-ці, – “ніхто не знає, з чого почався їхній капітал. Але на той момент хлопці мали розуміння, у що вкладати гроші”. Перекидаються кількома словами про Донателло. У всіх «академічний осад» від голови Гаттамелати… сміються.
Олег Капустяк про файних хлопців Медичі. Фото Юрія Бакая.
Роман Жук переводить тему на бароко. Український митець-волонтер, що ще в середині 1990-х виїхав до Нідерландів, а тепер часто буває в Україні. Бути поряд з бійцями для нього велика честь і віддушина. У нього ще та європейська оптика: на наплічнику вологий порох Амстердама. Пан Роман говорить про статую Давида Мікеланджело, яка дуже різниться від бронзової Донателло: «….мене, знаєте, завжди вражало (не мав з ким до цього поділитись): як він віртуозно залишив недопрацьованими деталі заднього плану, наче зневагу. Вона ж мала стояти в центрі міста… такі серйозні замовники…».
Автобус, розмова про бароко. Фото Юрія Бакая.
Геник Равський каже те саме про Караваджо: «…деякі картини в Пінакотеці Брера в Мілані мають відсутній рисунок у тіньових партіях, бо на ту частину картини падала тінь. Вона була вписана в архітектуру. Правдиве мистецтво – воно також практичне », – додає він.
Євген Равський у дорозі на пленер. Фото Юрія Бакая.
Денис Струк, продовжує розмову про Флоренцію: «Чи ви пам’ятаєте, який вид там з площі Мікеланджело?. .. видно всю культуру італійського бароко і Ренесансу… Але найбільше мене захоплювали ті кольори, можу закрити очі і їх пригадати…»
…. Багато говорили про техніку італійського бароко: я із ностальгією згадував експозицію Національного музею у Львові, казав, що наше бароко – геть інше. Геник Равський – про власні спостереження творів Караваджо в італійських музеях. «Там чисто монохромний гризайль в основі», – каже Геник… «Розбілена умбра?» – питаю я... – « Ні, чорно-біла. Там, очевидно, чорний пігмент – виноградна кісткова пудра. Коли робили з Костирком полотна для «Атлясу» (львівська концепт-ресторація), я навмисне їздив до Європи, аби підгледіти автентичну техніку».
Геник Равський, розмова про Караваджо. Фото Юрія Бакая.
Далі ми говорили про те, як Великий автор Пієти (Мікеланджело) розтинав трупи аби досконало вивчити анатомію людського тіла. Усі читали тексти Джорджо Вазарі… Хлопці сперечались на ці теми, якби від цих дрібниць залежав їх завтрашній день... Юрко Бакай ловив об’єктивом цінні кадри емоцій. Насправді говорили про дві речі, що є недосяжними для цивільних чоловіків: обов’язок і добровільно віддана свобода. Водій пробував два рази увімкнути музику, але завбачливо кидав цю ідею, аби послухати схиблених художників, які колись взяли до рук зброю…
«Це класно, що є бійці з якими можна поговорити про мистецтво, бо такого точно немає на позиціях», – каже Денис Струк, – «… і мені вже тяжко найти спільну мову з художниками, що не воюють. Це така невимовна прірва, яка більшає з кожним днем…».
Денис Струк згадав площу Мікеланжело. Фото Юрія Бакая.
Уже наступного ранку стою перед горами з етюдником, наче німий... Забув, як думати барвами. Ніколи не сподівався, що таке колись станеться. Палю вже третю люльку… Пахне горами, … жартую з хлопцями. Сходами ходить Геник і «Капуста», – ніхто не може розпочати… малюю, як каліка… Денис покриває суцільним тоном («імприматурою») вже четверте полотно: таке враження, що він цілий рік снив тим, що робить...
Для когось «свобода» – п’янке вино, для когось – примхлива пані, але найгірше, коли свобода – це кривава посестра, яку свідомо тримають на дистанції.
Олег Капустяк у дорозі на пленер. Фото Юрія Бакая.
Для хлопців, які зібрались на пленері, свобода – це мистецтво, бо окрім самої мистецької практики – це окрема онтологія: спосіб мислити барвами, формами, фактурами… Але найбільше – світ образів, що візуалізує індивідуальний погляд на речі…
На приватній туристичній базі в с. Поляниця у продовж 10-ти днів квітня відбувся перший всеукраїнський пленер Хартії. З ініціативи хорунжої служби ІІ корпусу НГУ та фонду Сергія Жадана.
Далі буде.
09.05.2026