У рамках мого авторського проєкту «Дешифрування на Лонцького» в неділю, 10 травня 2026 року о 15:00 на другому поверсі Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» відбудеться розмова зі співавторками книги «Діти вогненного часу» Катериною Пекур та Мією Марченко.
Олеся ІСАЮК
Національний музей – меморіал «Тюрма на Лонцького»
Центр досліджень визвольного руху
Події війни проти росіян на етапі після повномасштабного вторгнення наче підняли з небуття численні алюзії й аналогії з попередньої «великої» війни у загальному свідомому і підсвідомому сприйнятті – тобто часів Другої світової. А заодно певним чином освіжили старі колізії та конфлікти, вчергове поставивши перед необхідністю пошуку консенсусу, нехай не завжди зручного для всіх, але такого, який дає можливість жити далі й протистояти спільному екзистенційному ворогу. У певному сенсі це нагадує щось на кшталт повстання непохованих. Бо Друга світова війна і справді полишила по собі мільйони не похованих по-людськи загиблих, а осмислення трагічного досвіду окремих людей і спільнот із часів тієї війни триває досі.
У «Дітях вогненного часу» список «непохованих», які, відповідно до легендарної традиції, шукають упокоєння, та попри це стають на захист землі, на якій вони загинули, вражає як шириною, так і усвідомленням глибини конфліктів між ними за часів їхнього земного буття. Тут і українські козаки, і польська шляхта, і загиблі під час Голокосту київські євреї, і залізничники-німці… Об’єднує їх хіба земля, де розігралися їхні драми – а це Київ та прилеглі місця, та пам’ять про останню велику війну.
Кожен із них мусить вирішити, де його місце перед лицем нової загрози, що насувається. Тим паче, що попередні втілення цієї загрози, тобто наступ «русского мира», власне, і принесли смерть багатьом земним втіленням непохованих душ. Чи то прямо – як сім’ї козака Горнила чи полякам, полеглим у Листопадовому повстанні 1830 року, чи то опосередковано – як не евакуйованій сім’ї єврея Авіхая, яку безпосередньо вбили вже інші злочинці.
А це означає – згадувати минуле, осмислювати досвід, зіставляти з теперішнім. І, своєю чергою, це про те, щоб змиритися з численними травмами і відрефлексувати їх.
У цьому точкою дотику стає власне земля, на якій усе відбулося. Бо саме спільність простору і досвіду, пережитого в ньому, – це те, що об’єднує всіх дійових осіб і стає основною спільною мотивацією. Ще однією точкою дотику є факт війни, причому цього разу і для світу непохованих, і для світу живих. З дуже простої причини – саме війна свого часу вбила без поховання одних і перемелює спокійне життя інших. І живі змушені звертатися до досвіду мертвих – переданого, але не завжди відрефлексованого.
Власне, всі герої «Дітей вогненного часу» – про якусь драму попередньої війни, біль від якої так і не заспокоївся досі, і досвід якої неабияк впливає на нас сьогоднішніх уже в новій війні. І розмова – власне про те, як трансформується пам’ять про попередню війну, втілена в долях тих чи інших груп людей, в умовах війни сучасної. Причому позаяк герої книги – не тільки українці, то це ще й про прийняття чужих історій і чужого болю в канву власної пам’яті у вузькому сенсі слова.
І ця історія не лише про людей, а й про землю, досвід проживання на якій об’єднує всіх, незалежно від культури та походження. Додаткової глибини й виразності сюжету додає факт, що обидві авторки пережили в Києві бої за столицю навесні 2022 року. Таким чином, певною мірою йдеться не лише про символічний переказ спільного минулого, а й про такий же символічний, зашифрований в образах конспект власних вражень і переживань, вписаних у довший ряд.
Хоч у книзі йдеться про Київ як простір дії конкретного сюжету, але історії, до яких апелюють авторки, мають свої аналогії і в минулому Львова часів Другої світової. Як і Київ, Львів пережив бомбардування нацистською авіацією. У роки нацистської окупації в Києві вбивали євреїв у Бабиному Яру, а у Львові – в Янівському таборі смерті. Польсько-український конфлікт, на відміну від зображеного в книзі символічного, мав цілком собі побутовий вираз у Львові часів Другої світової війни. Можна побачити аналогії і в історіях про покинуте не своєю волею житло, і в сюжетах про німців-колоністів, які стали заручниками свого походження.
Поговорити про те, яким чином у книзі відбиті всі перелічені колізії, запрошуємо у неділю, 10 травня, о 15:00 в Музей «Тюрма на Лонцького». Будемо раді бачити істориків, літераторів, просто любителів історії ХХ століття України та Центрально-Східної Європи, фантастичного жанру сучасної літератури та й просто охочих обговорити тему.
З запитаннями, які можуть виникнути, просимо звертатися:
093 5768637
Олеся Ісаюк, др. філософії,
старша наукова співробітниця
Національного музею-меморіалу
«Тюрма на Лонцького»
07.05.2026