Історія Європи (XVII)

Артуро Перес-Реверте

Якщо ми глянемо на мапу Середземномор’я, то побачимо, що Італія має форму чобота й перед носком цього чобота, який неначе збирається копнути м’яча, є Сіцілія – власне той м’яч. Так-от, за цим м’ячем, починаючи з VIII ст. до н.е., був Карфаген. І згадка про футбол і копання м’яча аж ніяк не є притягнутою за вуха. Адже то був запеклий і кривавий матч, що визначив майбутнє Європи, яка за іншого результату нині, мабуть, була би більш африканською, ніж є. Річ у тім, що Карфаген був давньою фінікійською колонією, містом-державою, яке чудесно розвинулося завдяки металургії, кораблебудуванню, торгівлі й рільництву (трактат про сільське господарство, написаний карфагенцем Магоном, справив величезний вплив, коли його переклали давньогрецькою і латинською мовами). І в той час, як Тір і Сідон у східному Середземномор’ї занепадали, цей анклав по інший бік того ж моря примножував багатство і могутність. Коли близько IV ст. до н.е. Карфаген почав серйозно чубитися з Римом, він направду вражав. Окрім майже всього середземноморського узбережжя Африки він утвердився на Сіцілії, в половині Іспанії та на півдні Франції. Його моряки були найдосвідченішими: відважно долали Гібралтарську протоку (дісталися до Канарських і Азорських островів), плавали вгору попри узбережжя Європи та вниз попри узбережжя Африки, як довела давня бронзова таблиця, де розповідалося про періпл Ганнона, карфагенського воєначальника і мореплавця, який, набравшись відваги, пройшов уздовж атлантичного надмор’я Африки, щоб заснувати торгові поселення, і добрався до Камеруну. Зараз, ясна річ, здається, що це легко, та уявіть, який то був подвиг. Що стосується північних вод, то ще один карфагенський моряк, такий собі Гімількон, просуваючись давніми морськими шляхами фінікійців і тартесійців, у пошуках свинцю та олова дістався (або ж так кажуть) до островів Естриміндів чи Кассітерід, тобто Ірландії та Великої Британії. Усе це виявилося можливим зокрема ще й тому, що Карфаген мав купу грошей і велике бажання мати їх ще більше. Туди перебиралися люди з баблом, як тепер у Монако, Швейцарію, на Волл-стріт, у лондонське Сіті чи схожі місця, а його економічна структура була найпросунутіша на той час – настільки, що коли в інших місцях (наприклад, зростаючому Римі) допіру карбували монети, у Карфагені вже ходили банківські білети у вигляді запечатаних смужок шкіри, що були забезпечені золотом чи сріблом. Карфагенці вищого стану любили жити добре, благоустрій їхніх міст був новочасним, у них були бібліотеки. Вони мали сенат зі знатних родин, як і римляни, а також власних богів. Головні називалися Таніт, і це була пані, й Баал: страшенний сучий син, якому, аби вдовольнити його, приносили в жертву дітей (коли багатим випадало офірувати когось зі своїх, вони купували маля у бідної родини та й по всьому). Жінки були доволі марґіналізовані й зазвичай навіть закривали серпанком обличчя, але (і про це говорять Полібій, Плутарх і Аппіан – історики, що ллють воду на свій млин) мораль ходила по краю безпутства, тобто свинства, і карфагенці були ненажерами, п’яницями та курвіями. У військовій справі вони самі не лізли на роги: вирішення усіх військово-патріотичних питань доручали субпідрядникам – армії найманців (про повстання яких у 241 році до н.е. Флобер написав поганий і неправдоподібний роман під назвою "Саламбо", який, однак, цікаво почитати). До речі, серед цих найманців була купа тих, кого згодом називатимуть іспанцями: тудертани, бастетани, оретани, балеарці тощо. Це було нормально – з огляду на те, що в той час карфагенська присутність на Піренейському півострові була дуже помітною. Воєначальник Гамількар Барка висадився у давній фінікійській колонії Ґадір (Кадіс) у пошуках військової сили, сировини, вояків і коштовних металів. Але той карфагенець не знав, з якими небезпечними людьми він має справу, бо щойно він заґавився на пів години, як місцевий вождь підступно його закатрупив. Естафету прийняв його родич Гасдрубал, який, аби підстелити соломки, оженився з однією з тамтешніх. Одним із великих звершень Гасдрубала є заснування на східному узбережжі півострова важливого міста Карт-Хадаш (яке пізніше називатимуть Новим Карфагеном і Картахеною), щоб мати твердиню і надійний порт, з якого наглядати за місцевими срібними та свинцевими копальнями. Таким чином майже весь Піренейський півострів на південь від річки Ебро опинився під контролем (ясна річ, відносним) карфагенців. Саме тому в усе ближчому конфлікті між Римом і Карфагеном, тобто великому футбольному матчі, який вже заварювався, майбутня Іспанія відіграватиме важливу роль, про що ми поговоримо в наступному розділі.