Довкола шинквасу

До львівського поїзда з Одеси залишалося майже дві години. За порадою доброї знайомої я рушив до певного винного бару, минаючи спорожнілу і ніби принишклу від холодного вітру і частих завивань сирен Дерибасівську. Інтер’єр локації виправдав мої очікування відразу з порога – склепінчаста кімната з полицями щільно притулених одна до одної пляшок, кілька лаконічних столиків, піаніно і, звичайно, гладкий дубовий шинквас, чи, по-теперішньому, барна стійка. Якусь коротку хвилю я був у закладі сам і розглядав етикетки на пляшках, коли на авансцені з-за імпровізованої завіси з’явився бармен. Мабуть, він читав колись «Білі міста» Йозефа Рота, де один з героїв, «брюнет із блискучими очима, він, певно, вмів грати на мандоліні, зваблюючи дівчат... цмулив пиво у хазяїновій кімнаті». Автор з вигаданого собою ж портрета виснував тоді, що «пиво не пасувало до його обличчя, йому годилося пити вино». Так-от, привітавшись, бармен дуже ввічливо і без тіні докору сказав: «У нас лише вино. Якщо ви шукаєте пиво, то його в нас немає».

В мене не було в руках мандоліни, очі втратили блиск, а колір залишку волосся не видавав натяків на колишнього брюнета. Можливо, хтось з попередніх відвідувачів безуспішно намагався знайти тут хоча б натяк на пиво між пляшками вина. Зрештою, неважливо, бо діалог, який розпочався у барі з українським вином, продовжився, як і належиться, при вині. Про вино найбільше і точилася бесіда, рівно ж як про літературу, кіно, Бессарабію і формування української політичної нації. Позаяк інших відвідувачів не було, ми спілкувались із барменом, інтелігентним і доброзичливим, добру годину. Історик культури Вольфганг Шивельбуш у своїй книжці «Смаки раю» звертав увагу на факт, що всі присутні в кнайпі, «байдуже, чи знаються вони, чи ні, мають право завести розмову з ким завгодно й обов'язок дозволяти, своєю чергою, втягати в розмову себе». Отож, дотримуючись цього правила, я не опирався розмові, ба навіть її всіляко ініціював і підтримував.

Юрко Прохасько, перекладаючи Шивельбуша, залишив слово «кнайпа» нерушеним, цим вчергове легітимізував його для означення публічних закладів, де подають напої. Не сказав би, що це слово є у ширшому вжитку за межами галицьких бебі-бумерів, яких у кнайпах з різних причин щораз менше. Є ще «корчма» і «шинок», натомість зараз вони сприймаються як питома, але все ж архаїка. Добре, але до чого тут, скажете, ці мої прискіпування до слів?

Переживання нами війни спонукає до переосмислення багатьох сенсів, в тому числі і в такій життєствердній сфері, як виноробство. Ословлення ж сенсів потребує знаходження нових слів або відновлення доречних старих, які з різних причин випали зі вжитку. Сфера виробництва і споживання вина в Україні, яка, на щастя, відроджується (чи заново народжується) і розвивається, творить свій словник. Багато лексики, в першу чергу про виробничі процеси і різні дотичні до того штуки, за замовчуванням інкорпоровано з французької. Відвідувачі дегустацій і курсанти різних винних шкіл і лекторіїв знають, наприклад, чим відрізняється деґоржаж від ремюажу і як не покалічити руки, роблячи сабраж. А якщо ти не сомельє, але ще не пияк, а так, скажімо, вітальний поміркований питець чи недипломований винолюб? Якими питомими, але застарілими чи діалектними словами з «винним корінням» можна було б користуватися в сучасній мові?

Є слова свої, вживані менше в нас, а більше у південно- і західнослов’янських мовах, які пов’язані з вином і виноградом, що можуть органічно до мовлення і писання про вино бути взятими. Три базових слова, які мають «вино» за корінь, присутні в обігу, але дуже нерівномірно: «винарня», «виноробня» і «винниця». Олександр Бойченко свого часу слушно переклав назву книжки Ігоря Померанцева «Винные лавки» як «Винарні». Слово «крамниця» тут формально теж було б можливим, але «винарня» максимально точне і має в собі трохи більше прохолоди і на крихту менше тверезого розрахунку. Символічно, що Великий тлумачний словник української мови подає значення слова «винарня» як винну крамницю або пивницю (sic!). Можна припустити, що переважання пива в нашій питній культурі призвело до ототожнення господарських приміщень, заглиблених в землю, де зберігалось, в тому числі і пиво, з цим напоєм. У словацькій мові на означення домінуючого або ексклюзивного напою в закладі є piváreň і vináreň, в чеській – pivnice і vinárna. В болгарській натомість «винарна» – це вже місце виробництва вина, те ж, що хорватською vinarija, так само, як і сербською чи македонською з поправкою на кирилицю.

Слово «винниця» Великий тлумачний словник пояснює як підприємство, де виготовляли горілку і спирт, але також і виноградник як діалектизм. У сучасній польській мові виноградник – це і є “winnica”. У Львові між колишніми селами Рясним і Клепаровом досі пролягає вулиця з назвою Винниця. Чи походить ця назва від виноградників а чи від ґуральні, не берусь стверджувати. «Виноробня» у значенні підприємства, де виготовляють вино, чи не вперше згадується у «Колгоспній виробничій енциклопедії» 1956 року. На відміну від «винарні» і «винниці», до цього слова годі знайти приклади з літературних творів. Можна виснувати, що це термін радянського часу, який з’явився як калька з «винодельни» в часи штучного наближення української мови до російської. Тепер це слово дуже міцно увійшло в обіг і, найімовірніше, залишиться максимально вживаним у своєму значенні. Так само, як свого часу «выпечка» запеклась в нашій мові, замінивши питоме «печиво». У випадку з «виноробнею», щоправда, відбулась не заміна, а нове словотворення за російським шаблоном. Добре, що хоч «винзавод» як місце виробництва мегалітрів безликого вина зник як явище, а в мові використовується лише на позначення справ минулих.

Не думаю, що повернеться у вжиток давнє слово «шинкувати» на позначення процесу продажу вина чи його безпосереднього наливання за шинквасом. Воно, щоправда, не тільки «винне», а також «пивне» і «горілчане». Натомість дієслово «грати» на позначення процесу бродіння вина і надалі живе, до того ж у різних, суттєво віддалених від себе регіонах. Мені подобається слово «покріпитись», коли йдеться про вино. Воно відразу змінює сприйняття напою з такого, що п’янить, на плин, який додає сил. Професор Андрій Содомора у «Недопитому келиху» згадує часи своєї студентської практики в Причорномор’ї: «…море, хоч було ще на віддалі, зустріло нас своїм вогким подихом, що нагадував терпкість вина, яким, з нагоди приїзду, ми покріпились в Парутині на Миколаївщині».

Тлумачний словник містить також слово «винар» у значенні власника винної крамниці, тобто винарні. Якщо вірити відкритим генеалогічним ресурсам, в Україні зараз понад 500 людей носять прізвище Винар. Серед діалектизмів у згадуваному вже словнику знаходимо «винобрання» як збір винограду. Можна сперечатися, чи не кальковане це польське «winobranie», але ж «…за гаєм зелененьким брала вдова льон дрібненький».

Мій поїзд тим часом віз мене все далі від моря і розлогих винниць. Віддалялась і затишна одеська винарня, де я покріпився келишком питкого Бастардо від одного з бесарабських виноробів. Подумалось, що було б добре знову приїхати сюди в час винобрання, або, цитуючи одного з наших неокласиків, «у теплі дні збирання винограду».