Кардинал

З чубком на голові, в кунтуші з кармазину,

прилітає до моїх квітів, висаджених в горщики.

Прилетить, поозирається. Зауважить мене –

і зникає на кілька день. Інколи потішить співом,

інколи посидить на обідку горщика.

Червоний, як грань. Величавий, бо кардинал.

У наших галицьких краях не було жодних

кардиналів: горобці, сороки, ворони, горлиці,

синиці. А що то за небо без птахів?

А що то за світ без їхнього співу?

Без перельотів воронячих зграй, сорочого скрекотіння

та вечірніх туркотінь горличих пар?

Було тільки прізвище, яке носив мій дідо,

його брат, його сестри. Прізвище, яке

хтось привіз із Ватикану? Чи позичив у багрянопірого

птаха? «Як сє пишеш?» – питалися в діда.

«Кардинал», – відповідав. Коли його дружині,

моїй бабці, виробляли паспорт, то написали:

«Кординал».То секретар сільради

помилково так записав через «Ко».

А коли оформляли їй дідову пенсію у райсоцбезі,

футболили свідоцтвами про народження

і про шлюб. Наїздилася до Чорткова.

Переписали їй паспорт і призначили пенсію.

Ми знали – не раз дідо розповідав, що шість

братів Кардиналів прийшли до Базару з Антонівців.

А звідки прийшли до Антонівців, дідо не знав.

Інколи він згадув папу Римського і казав,

що з таким прізвищем міг би бути при папі.

Мені це подобалося. «Бо,– міркував я, – ми всі

через діда були б при папі у далекому Ватикані».

Ватикан був з радіо, яке слухав дідо.

Щонеділі з Ватикану передавали Службу Божу.

І я вигадував: якби це було нам у Ватикані?

Без заростей нашої смородини, без вечірніх

горлиць, без пса Шарика і без Горб-Долини,

зате серед кардиналів і поруч із папою.

Дідо співав високим тенором, і мій американський

кардинал виспівує, тримаючись лапками за обідок

горщика. Кому він співає? Мені, квітам?

Може, дідовим голосом, але я призабув?

І який паспорт у цього птаха – на «ка» чи на «ко»?

Не знаю. Після снігів і дощів визираю

його. Диви-диви, нині їх аж троє:

і акторка Клаудіа Карденале, і поет Ернесто Кардиналь,

і мій дідо, шахтар і садівник Василь Кардинал, –

в кунтушах з кармазину, з глибокої зими,

з моєї дитячої пам’яті. Уcі троє співають.