"Мороз – це справжній поет, що закоханий у наші Карпати, передає їх душу, їх сонячні і райдужні симфонії, їх смуток і радість; їх звори, плаї, груні, церкви, струмки та річки, їх барвисто вдягнених мешканців. У нього струмок бурлить хижаком, його неспокійне плесо віддзеркалює всі тайни і скарби гір і їх лісів".
"Серед творців і носіїв української культури поза межами України, – писав І. Городецький у лондонському часописі "Визвольний шлях", – образотворчі мистці займають чи не перше місце... Немало з них здобули вже своєю працею світове визнання, а через те й Україні славу"1. Слова ці стосуються й творчості вірного сина українського Поділля Михайла Мороза.
Він належав до плеяди яскравих талантів нашої землі, які по війні, рятуючись від більшовицького терору, змушені були працювати творчо на еміграції, у країнах Західного Світу, стаючи там, на чужині, речниками культури й гідності рідного народу, репрезентантами його великих духовних та мистецьких традицій. Михайло Мороз, упродовж десятиліть замовчуваний на своїй Батьківщині, повністю викреслений тоталітарним режимом з курсів історії українського мистецтва, на еміграції у США був одним із найбільш відомих і визнаних мистців-українців Америки. Його малярство, глибоко національне за своїм характером, в 1950–1980 рр. користувалось великим успіхом у широких колах іншомовного глядача Америки та Західної Європи. Його твори оздоблювали офіси найвищих урядових осіб – президента США у Білому домі, канцлера Баварії в Німеччині, прем'єр-міністра Канади в Оттаві, Кардинальську палату патріарха Йосипа Сліпого у Ватикані.
Був це мистець на рідкість шляхетної життєвої позиції, патріот, гаряче зацікавлений долями своєї землі й народу. Проте "українськість" нашого Мороза виразилася не стільки у тематиці, скільки у самому характері та стихії його малярської мови, в якій дослідники справедливо відзначали "присутність тяглости української мистецької традиції", назвавши його "аристократом українського колориту в малярстві"².
Основні засади мистецького бачення М. Мороза закладалися ще в роки його молодості у Львові. Тут, у стінах Мистецької школи О. Новаківського, під крилом свого вчителя – натхненного візіонера і чарівника кольору, – М. Мороз пережив вирішальні роки творчого формування (1923–1928). Прийшов до школи 19-річним юнаком, маючи вже за собою життєвий гарт і нелегке дитинство у багатодітній селянській родині на Тернопільщині, участь добровольцем у визвольних боях українських січових стрільців на Перемишлянщині і, врешті, роки гімназійного навчання спочатку в Бережанах, а потім – у Львові. Школа О. Новаківського на той час саме вступала у смугу свого найбільшого розквіту, будучи залучена як окремий мистецький факультет Українського таємного університету. Навчальну програму її було розширено, до викладання запрошено визначних вчених педагогів університетського рівня. Таким чином юний М. Мороз мав можливість почути ґрунтовні виклади проф. С. Балея (пластична анатомія), проф. І. Раковського (історія культури), арх. Є. Нагірного (основи перспективи), арх. В. Пещанського (техніка і технологія малярства), М. Вороного (основи театральної сценографії) і, врешті, прецікаві лекції А. Шептицького – щедрого мецената й співзасновника школи, який читав певний час учням історію всесвітнього мистецтва. Та найважливіше місце у навчальному процесі займали щоденні лекції рисунку, що їх вів сам О. Новаківський. Щоранку він з'являвся у майстерні на коректу учнівських робіт, і, переходячи від мольберта до мольберта, докладно вголос аналізував рисунок кожного. Ці коректи, як згадував пізніше С. Гординський, на все життя стали для учнів доброю школою міцного володіння формою3.
Поталанило М. Морозові й з товаришами: у стінах школи йому довелося навчатись поруч із такими, тоді молодими талановитими мистцями, як С. Гординський, Е. Козак, В. Гаврилюк, В. Ласовський, С. Луцик, подружжя В.Дядинюка і О. Козакевич, Г. Смольський, С. Гебус-Баранецька та ін.
Лагідний, доброзичливий М. Мороз завоював собі серед товаришів загальну приязнь і повагу. Вважався у школі одним із найбільш талановитих і улюблених учнів великого Маестро. І справді, у його малярстві чи не найбільше позначилася творча спадкоємність Новаківського, зокрема спорідненість із учителем як у характері експресивної малярської мови, так і в тонкому чутті кольору. Від Новаківського молодий М. Мороз на все життя перейняв не тільки культуру композиції та колірної гармонізації образу, але й своєрідний, враженнєвий підхід до природи, в основі якого лежали принципи реалістичного пленерного малярства.
Водночас М. Мороз не став епігоном свого вчителя. Мав свій власний, більш "лагідний" тип світовідчування і своє оригінальне малярське бачення, прикметною рисою якого, за влучним висловом С. Гординського, була "цінна безпосередність первісного малярського об'явлення," інакше кажучи – рідкісне вміння побачити приховане, на перший погляд, інтимне життя природи та засобами малярської експресії передати напружений пульс її вітальних сил. Ці риси з особливою силою прозвучать згодом, у зрілій творчості М. Мороза. А його ранні твори хоча ще несуть на собі печать впливу школи Новаківського, однак відзначаються своєрідністю. Це прочитується як у виборі тематики, так і в характері їх малярської мови: більш стриманої, порівняно з Новаківським, за манерою виконання та колориту. Образне рішення його ранніх творів нерідко забарвлене ліричною, романтичною настроєністю. Мотиви їх, як правило, типові для учнів школи Новаківського. У М. Мороза це здебільшого гірські етюди з Гуцульщини – пейзажі Ворохти, Яремчі, Річки, та найбільше – села Космач. Воно відіграло особливу роль у житті М. Мороза: тут він знайшов своє перше кохання і подругу життя – космачанку Ірину Гаврищук; сюди щорічно, починаючи від 1925 р., приїздив разом зі школою Новаківського на літні вакаційні студії, а згодом регулярно бував тут влітку. В роки більшовицької, а потім німецької окупації (1939–1944) проживав тут постійно, оточений щирою повагою гуцулів, які вважали його своїм.
Село Космач із його неповторними гірськими краєвидами та своєрідністю народного гуцульського побуту глибоко вразило творчу уяву М. Мороза. У сотнях своїх, як правило невеличких, малярських етюдів він змалював шумливі гірські потоки, пінисті водограї –"гуки" та мальовничі куточки цього українського гірського селища, що розкинулось у долині річки Пістиньки, немов у колосальній чаші, обрамленій величавими гірськими хребтами.
Загалом ранній період творчості Мороза на Батьківщині ознаменований інтенсивним перебігом важливих у його житті подій. Він дебютує своїми творами у Львові в 1926 і 1928 р. на звітних виставках школи в Академічному домі. Як кращий учень Новаківського, він в 1928 р. отримує від митрополита Андрея Шептицького стипендію на вдосконалення професійної майстерності у Парижі. Тут навчається спочатку в академії Жульєна, потім, у 1928–1929 роках, – у Вищій національній школі мистецтв та артистичного промислу4. У вільний час разом із С. Гординським копіює старих майстрів у Луврі, відвідує паризькі музеї та численні виставки модерністів. Влітку 1929 р. обидва їдуть малювати на північ Франції, на узбережжя Ла-Маншу. Там М. Мороз відкриває для себе красу і велич безкрайньої морської стихії, яка, поряд із гірською темою, стала другою його пристрастю в малярстві.
У Парижі Мороз знайомиться з мистцями тодішньої української паризької колонії – М. Глущенком, В. Перебийносом, О. Грищенком, В. Хмелюком ін. Водночас налагоджує досить близькі контакти з відомими французькими художниками – відвідує певний час майстерню А. Бурделя, захоплюється малярством П. Сезанна і, як стверджує проф. В. Овсійчук (імовірно, опираючись на спогади самого художника), заприязнюється з А. Матіссом, який "називав М. Мороза поетом води, навіть придбав один його нормандський краєвид, захоплений передачею динамічної сили хвилі, що розбивалась об скалистий берег"5. У музеях Парижа Мороз жадібно приглядався до шедеврів світового мистецтва – творів Ель Греко, Е. Делакруа, Г. Рембрандта, шукаючи в них розв'язки серйозних малярських проблем. Усвідомлював, що сам рухається у власній творчості від романтизму до філософських узагальнень і "від настроєвих мотивів до грандіозних драм природи, де все перебуває у взаємній єдності і боротьбі..." Щойно у Парижі М. Мороз до кінця зрозумів і непересічну вартість науки, яку отримав у свого першого вчителя Новаківського. "Одна його коректа мого рисунка, казав, дає мені більше, як місяць праці у паризького професора". Повернувшись до Львова, М. Мороз продовжує тісну творчу співпрацю зі школою О. Новаківського, тепер вже як її асистент. Виконані ним на берегах Нормандії морські краєвиди з великим успіхом експонуються на третій звітній виставці школи 1928 р. у Львові. Михайло Драган, молодий, але вже знаний тоді мистецький критик, високо оцінив творчість М. Мороза. "Це маляр, – писав він у газеті "Діло", – широкого розмаху... Його олійні студії моря і заходів сонця – не натуралістичні дрібничкові репродукції природи, його мета – загальне вражіння. Він оперує широким, нервовим та рішучим мазком пензля"7.
В 1931 р. М. Мороз разом із О. Новаківським і Г. Смольським відбуває в подорож до Італії, знайомиться з мистецькими пам'ятками Рима, Флоренції, Венеції. В культурно-мистецькому житті Галичини і, зокрема, Львова тих 30-х років М. Мороз стає дедалі помітнішою творчою постаттю. Його малярство, показане на пересувних виставках у різних містах і містечках Галичини – в Коломиї (1930), Станіславові (1931), Стрию, Самборі, Перемишлі (1931), Бережанах, Підгайцях та Тернополі (1933) – має незмінний успіх у глядача і критики8. Він стає членом Українського товариства прихильників мистецтва (УТПМ) та молодіжної творчої групи "Руб", успішно експонує свої твори на численних виставках. У рецензіях його називають "виїмкове талановитим мистцем" і "грізним суперником свого вчителя"9 (О. Новаківського. – Л.В.), маючи на увазі силу його малярського вислову.
Після смерті О. Новаківського в 1935 р. у житті М. Мороза розпочинається новий етап. На запрошення митрополита А. Шептицького він оселяється на Святоюрській горі у Львові й розпочинає працю як портретист Митрополичої капітули. Від 1938 р. викладає предмет аналогії у Львівській духовній академії, створює в той час серію портретів відомих духовних сановників тогочасної України. Тоді ж він змальовує чарівні куточки Митрополичого саду, що розкинувся на схилах Святоюрської гори біля підніжжя Митрополичої палати і храму Св. Юра ("Святий Юр у літній зелені", "Весна. Вид на собор Св. Юра зі сторони саду" та ін.). Влітку кожного року він виїжджає на пленер до Космача, де звичайно зупиняється в домі своєї майбутньої дружини. З приходом в 1939 р. на західні землі України радянських окупаційних військ М. Мороз постійно мешкає у цьому селі, висилаючи свої твори на виставки до Києва, Станіславова та Москви, в роки німецької окупації (1942–1944) бере активну участь на великих збірних виставках новозаснованої тоді у Львові Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ). Михайло Островерха, палкий шанувальник мистецтва Мороза, так емоційно охарактеризував здобутки раннього українського періоду його творчості: "Мороз – це справжній поет, що закоханий у наші Карпати, передає їх душу, їх сонячні і райдужні симфонії, їх смуток і радість; їх звори, плаї, груні, церкви, струмки та річки, їх барвисто вдягнених мешканців. У нього струмок бурлить хижаком, його неспокійне плесо віддзеркалює всі тайни і скарби гір і їх лісів"10.
Восени 1944 р. Мороз із дружиною та малим сином Ігорем таємно покидає Космач, перебираючись "через дикі звори гір, пасмо Чорногорії, через частину Мадярщини... до Словаччини, у Братіславу"11. Так закінчився щасливий у житті М. Мороза період творчості на батьківщині й розпочався нелегкий шлях на чужину на вимушену еміграцію. Чотири роки він із сім'єю перебуває у таборах для військових біженців у Німеччині, заробляючи на життя малярством і співом в еміграційному хорі "Сурма". В цей час під його пензлем постають прекрасні краєвиди Баварії, німецької землі, що дала йому притулок в цей важкий для нього період. Його баварські пейзажі – це переважно мотиви табірних місцевостей у Ной Маркті, Ной Боєрні, Регенсбурзі, Віндегаймі, види знаменитого "Королівського озера" (Кенігзее), німецькі міста над Дунаєм, пейзажі Альп. Вони напоєні якимось новим для художника широким диханням ("Замок в Ной Боєрн", "Регенсбург. Вечір над Дунаєм", "Куфштайн").
У Німеччині М. Мороз знову в центрі українського мистецького життя, він стає членом організованої тут Української спілки образотворчих мистців (УСОМ) й учасником виставок українських мистців-емігрантів у Регенсбурзі, Мюнхені, Берхтесгадені. Бере також участь у виданні журналу "Українське мистецтво" (Мюнхен, 1947).
В 1949 р. мистець разом із родиною переїздить до США, оселяється на мальовничому острові Стейтен-Айленд поблизу Нью-Йорка. Тут минає останній, понад сорокалітній, період його творчості. На американській землі М. Мороз малює мотиви, які підсвідомо нагадують йому рідну землю, милі серцю карпатські краєвиди. На його малярських полотнах постають суворі, величні пейзажі Кетскільських гір, численні мотиви улюблених українцями околиць у Гантері та Глен-Спеї, морські краєвиди штату Мейн та вражаючі своєю ексцентричною красою гірські місцевості Колорадо. В цих творах остаточно викристалізовується зрілий малярський почерк М. Мороза: художник часто працює тепер мастихіном, трактуючи форми цілими каскадами паралельних або розвихрених кольорових пастозних мазків. Динамічна ритміка мазків, посилена декоративна виразність дзвінких і чистих кольорів – усе це немов оголює і водночас спотужнює на його полотнах образ прихованих у природі первісних рушійних сил. Цю "динамічну експресивність", характерну для зрілого малярського почерку М. Мороза, відзначив свого часу С. Гординський, стверджуючи, що в його американських творах "вібрує справді несамовита сила малярської передачі природи. Мистець наче вже не малює, а просто атакує полотно масивними і пастозними навалами фарб"12. Пізній М. Мороз більш безпосередній і органічний: він цілковито підпорядковує формальну структуру своїх малярських полотен об'єктивному образу природи з її внутрішньою динамікою і стихією. "Його (Мороза. – Л.В.) природа здорова, як психіка української людини, – завважує Б. Стебельський, – визволений від містицизму, він продовжував романтичне ставлення до природи, її стихії, тієї космічної величі Творця, яку так відчував Сковорода і якої так бракує людині з індустріалізованого міста"13.
На відміну від пейзажного, портретне малярство М. Мороза більш традиційне за характером малярського вислову. Створена художником у Львові, а пізніше в Америці галерея портретів близьких йому людей, – це, по суті, реалістичні, психологічні образи, міцно збудовані у рисунку, закомпоновані переважно за класичною схемою поколінного портрета (портрети Й. Сліпого, А. Шептицького, президента УНР С. Витвицького, отамана УСС Н. Гірняка, дружини художника, його сина та численних приятелів).
Окрему яскраву сторінку у творчості М. Мороза становлять його чарівні італійські краєвиди та монументальні портрети, виконані в 1967–1975 роках під час кількох поїздок художника до Риму на запрошення патріарха Й. Сліпого.
В Італії М. Мороз із великим захопленням і любов'ю малює руїни античного Риму – Акрополь, Форум Романум, Колізей, Арку Тита, мотиви Кастель Гандольфо та озера Альбано і, врешті, – величавий силует українського храму святої Софії у Римі. Твори ці – надзвичайно гармонійні за настроєм, сповнені сонця, радості, романтичної піднесеності – належать до шедеврів пейзажного малярства художника.
У США М. Мороз був одним із активістів нью-йоркської групи Об'єднання мистців-українців Америки (ОМУА) і постійним експонентом її великих збірних виставок у Нью-Йорку, Маямі, Торонто, Детройті, Сіракузах, Монреалі. Великим успіхом супроводжувались також його персональні виставки у Нью-Йорку, Парижі, Торонто. При тому успіх супроводжував М. Мороза не тільки в українських культурних колах. Він – один із небагатьох художників української діаспори, котрих радо запрошували на різні американські та європейські виставки, де його українське за характером малярство знаходило визнання і неодноразово відзначалося престижними нагородами14.
У в 1980 р. М. Мороза за визначні досягнення в малярстві іменовано академіком Італійської академії мистецтв у Римі. За влучним висловом М. Осінчука, "Мороз вивів український колоритно-симфонізований пейзаж на світову арену". Пройшовши велике і яскраве, хоча нелегке творче життя, художник відійшов у вічність 27 вересня 1992 р. і похований у славнозвісному українському пантеоні в Бавнд Бруку. Батьківська земля Україна, яку він так палко любив і за якою тужив, в наші дні повертає пам'ять про свого великого сина,15 сподіваючись на повернення до наших музеїв хоча б частини його коштовного мистецького спадку, котрий служитиме добрим уроком та натхненням для майбутніх поколінь.
____________________________________
1 Городецький І. Михайло Мороз. Золотий ювілей мистецької праці(1925-1975) // Визвольний шлях. – Лондон. – 1976. – ч.2. – Лютий.
2 Островерха М. Аристократ українського колориту// Овид. – Чикаго, 04.01.1957 – С.158
3 Гординський Св. Михайло Мороз. В 40-й день смерти// Свобода. – Нью-Йорк. – 5–6.11.1992.
4 Свідоцтво про закінчення цієї школи зберігається нині в архіві Музею О.Новаківського у Львові.
5 Овсійчук В. Михайло Мороз у Римі.– Рим, 1993. – С.8.
6 Там же. – С.9.
7 Драган М. Серед молодих артистів// Діло. – Львів. – 30.11.1929.
8 Волошин Л. Михайло Мороз: Рання доба творчості на Батьківщині.// Літопис Національного музею у Львові. – Львів, 2001. – ч.2(7). – С.67–78. Також: Волошин Л. Михайло Мороз. Рання творчість// Образотворче мистецтво. – Київ, 1995. – ч.2. – С.22–24.
9 Голубець М. Друга виставка образів УТПМ/ Діло. – Львів, 1932. – 8 грудня.
10 Островерха М. За національний характер мистецтва. Виставка Спілки праці українських образотворчих мистців у Львові// Краківські вісті. – 21.01.1943. – ч.10.
11 Лист М.Мороза до Ждана Новаківського від 6.03.1992 р. // Архів ХММ О.Новаківського у Львові.
12 Гординський С. Михайло Мороз. // Свобода. – Нью-Йорк. – 5–6.11.1992.
13 Стебельський Б. Михайло Мороз помер// Література і мистецтво: місячний додаток часопису "Гомін України". – Торонто, 1992. – ч.10–11. – Жовтень-листопад.
14 Михайло Мороз (співавтори: В. Овсійчук, С. Гординський, Б. Стебельський, М. Островерха). – Філадельфія, 1995. – С.103.
15 На матеріалах влаштованої в 1994 р. у музеї О.Новаківського виставки до 90-ліття Мороза нами було укладено ґрунтовний (до нині, на жаль, неопублікованнй каталог ранніх творів художника на батьківщині), упорядники – Л.Волошин, З.Грушовець. Вийшли друком також перші в Україні публікації В.Овсійчука та Л.Волошин.
01.05.2026