Візит короля Великої Британії Чарльза ІІІ до Сполучених Штатів проходив, здавалося б, у найнесприятливіший для цього час. Відносини між двома країнами перебували у глибокій кризі, можливо найглибшій за весь час від закінчення Другої світової війни. Хоча, ймовірно, саме тому мудрий британський монарх і вирішив не відкладати своєї подорожі на протилежний бік Атлантики.
Та й дійсно, в світі не так багато державних лідерів, щодо яких американський президент переймався б повагою. Ну, наприклад, російський диктатор Владімір Путін, можливо, китайський лідер Сі Цзинпінь… і британський монарх.
Як слушно зауважив напередодні поїздки історик британської королівської родини Ендрю Ловні, «візит проходитиме в умовах найбільшої кризи в англо-американських відносинах за останнє століття. Ми маємо справу з дуже непередбачуваним президентом. Але якщо хтось і здатен вплинути на Трампа, то це король Чарльз». Цю тезу підтримав і його колега Ед Овенс, зазначивши, що хоча цей візит і відбувається в період надзвичайної політичної напруженості, але він стане «глобальною подією», під час якої король матиме можливість відстоювати «цінності демократії, свободи та незалежності».
Тож британський монарх і королева-консорт прилетіли до Вашінґтона з однією місією: виправити погіршені двосторонні відносини, значення яких для Лондона в цю неспокійну епоху є фундаментальним. Адже обидві країни мають потужні торговельні зв’язки на суму 430 млрд доларів, а понад мільйон громадян кожної з країн працюють у компаніях іншої.
Стриманість Великої Британії щодо закликів Трампа взяти активнішу участь у коаліції з метою відкриття Ормузької протоки та угода Лондона про повернення Маврикію суверенітету над архіпелагом Чаґос, де військова база Дієго-Ґарсія відіграє ключову роль у глобальній оборонній структурі США, зробили прем'єр-міністра від Лейбористської партії Кіра Стармера головним об'єктом загального гніву президента Трампа проти європейських союзників. «Ніякий він не Черчилль», – заявив Трамп про Стармера. Ну, може ще уряд Іспанії зазнав більших погроз та зневажливих коментарів від американського лідера.
Знаменно, що державний візит Чарльза ІІІ до США відбувався саме тоді, коли США готуються відзначти 250-річчя незалежності від тієї самої Великої Британії. Британський король може скористатися цим приводом, щоб сказати, мовляв, бачите, ми, британці, фактично створили фундамент вашої країни, ви забажали самостійності – ми вас відпустили (не без труднощів, але все ж), тож тепер будьте люб’язні, послухати нашого напутнього слова. І такою можливістю король скористався, але про це – згодом.
Отже, як вже було сказано, американсько-британські відносини нині не в найкращій кондиції. Трамп останнім часом тільки те й робить, що проклинає британського прем'єр-міністра Кіра Стармера та його уряд за те, що вони не так ретельно, як хотів господар Білого дому, допомогли йому у війні проти Ірану. Він навіть пригрозив поставити під сумнів суверенітет Лондона над Фолклендськими островами й підіграти таким чином своєму палкому фоловеру, аргентинському президентові Хав'єрові Мілею.
Проте щойно Трамп побачив Чарльза ІІІ та його дружину Камілу на американській землі, як геть розм’як і заспівав зовсім іншої пісеньки. Він фонтанував дифірамбами на адресу двосторонніх зв'язків. А британський гість, не втрачаючи моменту, зразу ж передав чітке послання Трампу з-за океану: зневажливо ставиться до європейських партнерів – категорично хибна поведінка. «Трансатлантичний союз між США та Європою сьогодні важливіший, ніж будь-коли», – наголосив він.
Ніщо так не допомагає загоїти рани у двосторонніх відносинах, як трохи помпезності й урочистості. Урочистості та пишність розпочалися ще під час офіційної церемонії прийому монаршої родини в садах Білого дому, під сірим небом і легким дощиком, що є класичною «британською погодою», як пожартував Трамп. Прапори обох країн майоріли на вулицях навколо президентської резиденції. Помилково встановлені державні прапори Австралії вже встигли замінити на справжні «Юніон Джеки». Військовий оркестр виконав національні гімни. Гарматний салют привітав монарха та його дружину. Трамп разом з гостями проінспектували війська, вбрані в блискучі парадні однострої.
Потім відбувся обмін подарунками між двома главами держав. Цей обмін підкреслював спільне послання, яке хотіли передати обидві сторони: про єдність та спільну історію. Чарльз III подарував Трампу факсиміле креслень письмового столу Resolute, виготовленого в 1879 році з дерева однойменного британського дослідницького корабля і подарованого королевою Вікторією тодішньому американському президентові Резерфордові Гейзу в 1880 році. Цим столом користувалися покоління американських президентів в Овальному кабінеті. Своєю чергою, господар Білого дому вручив британському королю лист, у якому один із батьків-засновників США Джон Адамс описує свій досвід та емоції як першого амбасадора нової країни в Об’єднаному Королівстві 1785 року.
І, звісно, головною подією монаршого візиту, можна сказати – вишенькою на торті, стала промова Чарльза III перед обома палатами американського Конґресу в Капітолії. Історики зразу ж нагадали, що це щойно другий в історії виступ британського монарха перед американським законодавчим органом. Попереднього разу це було відносно далекого 1991-го, тобто 35 років тому, коли перед Конґресом виступила Елізабет II. А президентом США тоді був Джордж Буш-старший
Стоячи на трибуні в Палаті представників, переповненій конґресменами та сенаторами, на засіданні, очолюваному віцепрезидентом Джей Ді Венсом та спікером Палати представників Майком Джонсоном, король підкреслив «незамінний та непорушний» характер американсько-британських відносин: «Їхні корені глибокі, і вони залишаються фундаментальними».
«Саме тому я всім серцем вірю, що суть наших двох народів полягає в щедрості духу і в обов'язку виховувати співчуття, сприяти миру, поглиблювати взаєморозуміння і поважати всіх людей – незалежно від їхнього віросповідання або його відсутності», – наголосив монарх.
Чарльз III не оминув розбіжностей, які стоять між адміністрацією Трампа та Великою Британією, від боротьби зі зміною клімату до необхідності захищати права людини у світі, включно з підтримкою України перед російським вторгненням та опосередкованих закидів Трампові щодо браку солідарності Сполучених Штатів з рештою країн – членів НАТО. Король нагадав американським законодавцям про те, як Велика Британія і Сполучені Штати спільно відстоювали демократичні цінності перед найрізноманітнішими загрозами. Чарльз заявив Конґресу, що та сама «непохитність», яку американці та британці продемонстрували «під час двох світових воєн, холодної війни, Афганістану та моментів, що визначили нашу спільну безпеку, та сама рішучість, яка спостерігалася після терактів 11 вересня 2001 року, тепер потрібна для захисту України та її надзвичайно мужнього народу – щоб забезпечити по-справжньому справедливий і міцний мир».
Згадка про Україну викликала бурхливі оплески у залі. Законодавці піднялися зі своїх місць. Був змушений підвестися й плескати навіть Венс, який недолюблює Україну й навіть нахваляється тим, як заблокував їй військову допомогу США.
Чарльз віртуозно володіє ораторським мистецтвом. Виступаючи в Конґресі, він досить зухвало формулював свої претензії до США, але вбирав їх у такі шати, щоб в американців не виникло підстав образитися. Видання Politico у статті, присвяченій виступу короля, навело кілька прикладів таких квазіметафоричних формулювань.
Зокрема, Чарльз сказав дослівно таке: «Відразу після подій 11 вересня, коли НАТО вперше застосувало статтю 5, і Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй була єдиною перед обличчям терору, ми разом відповіли на заклик, як наші народи робили це понад століття, пліч-о-пліч, через дві світові війни, холодну війну, Афганістан та моменти, які визначили нашу спільну безпеку». Який же меседж він намагався донести насправді? Ось такий: не відмовляйтеся від статті 5, бо британці були поруч, коли це було справді важливо.
Ще Чарльз сказав: «Слова Америки мають вагу та значення ще з моменту здобуття незалежності. Дії цієї великої нації мають ще більше значення. Президент Лінкольн так добре це зрозумів, відобразивши це у величній Геттісбурзькій промові, що світ може мало звертати увагу на те, що ми говоримо, але ніколи не забуде те, що ми робимо». Меседж Трампові: «Пости в соцмережах можуть бути не дуже коректними, але якщо ви просто знову станете нашими друзями, ми проігноруємо коментарі, навіть написані капслоком».
І ще одна цитата: «Від глибин Атлантики до катастрофічно танучих льодовиків Арктики відданість та досвід Збройних сил Сполучених Штатів та їхніх союзників лежать в основі НАТО, вони зобов’язалися захищати один одного, захищати наших громадян та інтереси, оберігати північноамериканців та європейців від наших спільних супротивників». Меседж конкретно Трампові: облиш врешті-решт Ґренландію у спокої.
Або такі слова: «Ми зустрічаємося в часи великої невизначеності; в часи конфліктів від Європи до Близького Сходу, які створюють величезні виклики для міжнародної спільноти, а їхній вплив відчувається в громадах по всій нашій країні». Справжня суть: війна в Ірані шкодить британцям і вам також.
І на завершення: «Я всім серцем молюся, щоб наш Альянс продовжував захищати наші спільні цінності разом з нашими партнерами в Європі та Співдружності, а також у всьому світі, і щоб ми ігнорували чіткі заклики ставати ще більш самозамкнутими». А насправді: досить вже бавитися в цю безглузду й шкідливу гру America First.
Сподіваємося, що дорослі дядьки у високих кабінетах Вашінґтона вловили ці меседжі. Чи вловив їх сам Трамп? Виникають сумніви. Але головне, що після тижнів нападків на уряд Стармера господар Білого дому, який виглядав явно задоволеним поруч з британськими гостями, простягнув Британії оливкову гілку миру. Принаймні публічно, у промові, яка вирізнялася стриманістю, натяками на спільну історію та культуру обох країн. А ще – відносною стислістю: 12 хвилин майже без імпровізацій, що є рідкістю для політика, схильного до вербалізації потоку свідомості та який зазвичай перевищує відведений час для своїх публічних виступів.
«Перш ніж американці мали націю чи Конституцію, ми мали культуру, характер і віру. Ще до проголошення незалежності ми, американці, несли в собі найдорожчий дар – моральну мужність. І вона походила з маленького, але могутнього королівства за морем», – зазначив американський президент у своїй промові.
