Радіація

Сьогодні сорок років минуло відтоді, як я вперше від нього почув «у Києві сталась аварія на атомній станції». Офіційна влада про це мовчала. Я пам’ятаю той день. Він – наш однокурсник, студент з Угорщини (більше – голова студентського братства угорських студентів у Львові), вернувся з Києва, де їздив у консульство своєї країни. Ми, його одногрупники, сиділи навпроти комбінату харчування Політеху, коли він підійшов і без привітання сказав: «У Києві сталась аварія на атомній станції».

Сказати, що після його слів запала тиша, буде перебільшенням. Не запала – хоча так, хвиля якогось холоду, страху пройшла. Він далі говорив про якийсь неприродний, на його думку, туман над Дніпром. Все. Надворі була чудова весна, останні дні квітня 1986 року. Попереду в нас травень і червень – захист диплому, розподіл, останні канікули.

Як відомо, по-справжньому оцінити пережите, миті нашого життя, ми можемо тільки тоді, коли вони стають спогадами.

У наш час, коли минуло стільки літ, майже всі знають, що і як там було насправді – є документальні фільми, є серіал НВО «Чорнобиль» 2019 року, хороша публіцистика і та ж «Чорнобильська молитва» Світлани Алексієвич. Тоді ми починали щось розуміти, коли в місті стали мити вулиці й дороги з поливальних машин, а в аптеках пропав йод. Однаково все це доходило поступово, радше у формі чуток. Офіційній інформації від влади не вірили. Що там насправді сталося таке? Аварія – це вибух, пожежа, це як атомна бомба? Забруднена вся територія України? Ні, куди вітер ту хмару відніс? У Швецію!? Потік страшнуватих чуток про масову смерть усього і всіх, про мутантів – як звірів, так і людей – і, звичайно, що влада все це навмисне приховує, а партійні бонзи тим часом вивозять своїх дітей з Києва. Гриби, ягоди, особливо чорниця на львівських базарах часом не з волинських лісів, не з забрудненої території? На ринках з’явилися дозиметри. Який порятунок від цього? Йод для щитовидної залози? А скільки і як його треба приймати? У продажі купа розмаїтого алкоголю, який нібито виводить радіацію – і таке добро, якому дають назву «бальзам», появилося в аптеках. У розмовну мову ввійшли старі-нові слова зі словника професіоналів: доза, дозиметр, зона, реактор, період піврозпаду, радіонукліди, ланцюгова реакція, поділ ядра, ізотопи, радіаційний фон, радіаційний пил – і, звичайно, сама радіація, а потім додався чорнобильський ліс, лікарня, місто-привид, ліквідатори. Потім мій кузин у складі студбудзагону будуватиме село для переселенців, відселених із забруднених територій, і всі в родині переживатимуть, як то воно потім буде у нього в житті – а точніше, чи матиме дітей. Радіація після аварії на ЧАЕС вплинула на гени та захворюваність на рак у людей, які пережили катастрофу, та їхніх нащадків.

На жаль, незважаючи на те, що минуло сорок років, це історія з відкритим кінцем, безконечний серіал – ми не знаємо, що буде далі. Чорнобиль з нами назавжди буквально, наші праправнуки ще будуть з цим розбиратися. Відпрацьоване ядерне паливо зберігають сто років, що буде потім, не знає ніхто – людство з таким ще не стикалося. Знятий ґрунт – верхні п’ять сантиметрів, листя з дерев зібране в ті перші дні. Все радіоактивне мало бути вивезене за сотню кілометрів і відповідно захоронено: глибока яма, бетон, потім пісок, щоб не становити загрози. (Могили перших ліквідаторів, які померли в Москві, заливали бетоном не так заради безпеки, а щоб потім не було ексгумації). Далеко ніхто не віз, бо автомобіль за таку подорож починав би «світитися», тому виривали рів неподалік, туди висипали той небезпечний вантаж і засипали землею. Де ті ділянки, де захоронення тих відходів – у наш час не можуть знайти. В зоні відчуження живуть самосели, вони повернулись у свої домівки, у свої села. Тримають господарку, збирають ягоди, гриби. У плаценті деяких вагітних українок досі фіксують перевищення рівня небезпечних радіонуклідів – через 40 років після аварії. Пояснення – їжа: на ринки попадають овочі, м’ясо і риба з зони. Про екскурсії в зону, про метал, який виносять звідти і продають, написані вже книжки.

Ще у 2000 році станція припинила виробляти електроенергію, з того часу триває період зняття з експлуатації, утилізація, перевезення і переробка відпрацьованого ядерного палива. Робота не припиняється і триватиме ще невідомо скільки. Спеціалізовані державні підприємства займаються радіоактивними відходами, науковими дослідженнями й обслуговуванням території. Лише на самій станції задіяно більше пів тисячі співробітників, які працюють вахтовим методом. Все робиться для того, щоб наслідки катастрофи залишалися керованими. Але в нас у країні війна. Після початку бойових дій зона відчуження під посиленим контролем, а саму територію охороняють – бо близькість до кордону. У перші дні 2022 року ворог зайшов в зону з території Білорусі й захопив станцію. Після звільнення в зоні відчуження залишилися заміновані ділянки, на мінах підриваються звірі, було пошкоджено інфраструктуру, порушено систему безпеки, як результат – радіаційний фон підвищився. Нещодавно, у лютому 2025 року, в саркофаг над четвертим блоком влучив шахед. Покриття зазнало ушкодження. У МАГАТЕ, яке працює на майданчику з 2023 року, підтвердили: герметичність порушено. Роботи з відновлення саркофагу тривають досі. Ще одного такого попадання укриття може не витримати. За попередніми оцінками, вартість відновлення та посилення безпеки становить близько 500 млн євро.

Єдиний позитив усього цього – це, звичайно, природа: дика природа в радіаційному екологічному біосферному Чорнобильському заповіднику повертає своє. Там, де було місто, тепер стоїть ліс, по якому бігають лосі, вовки і коні (тільки тут є вони, коні Пржевальського – останній у світі вид диких коней). Звірі адаптувались – і ми в Україні, напевно, також, адже погрози ворога кинути на нас бомбу, атомну бомбу, вже не лякають, як лякали колись, до війни. Ми перестали боятися, бо так довго триває війна...