Не так давно, а саме десять років тому, у Львові визрівала думка про те, що місту, яке, по-суті, є столицею усієї Західної України, належить юридично надати вагомішого статусу з-поміж інших міст України. Тоді навіть хотіли провести з цього питання референдум і навіть зібрали на його підтримку понад 100 тисяч підписів містян. Питання, нагадаємо, постало так: чи потрібно надавати місту Львів особливого статусу, який передбачав би більш автономне фінансування та більші повноваження місцевого самоврядування загалом. Йшлося фактично про те, щоб де-юре перетворити Львів на метрополію. Десять років тому справу цю з різних причин спустили на гальмах. Нині ми хочемо повернутися до цієї теми. І спонукає до цього близька до реалізації ідея, що виникла тепер у сусідній Польщі, яка вирішує для себе проблеми конкуренції з іншими учасниками Євросоюзу.

Львів

Так от: незабаром у Польщі може запрацювати система так званих метрополійних повітів. Це стане таким собі доповненням до проведеної ще в другій половині 90-х років реформи самоврядування. І з простого інструменту самоврядування ця система, за  раціонального й водночас пристрасного підходу (такий от урбаністичний парадокс), зможе стати головним чинником кшталтування облич великих міст.

Законопроект про метрополійні повіти подала на розгляд польського Сейму урядова «Громадянська платформа» (РО). Дух документу ґрунтується на багаторічній практиці західноєвропейських міст: метрополійний простір має стати засадничою ланкою адміністративного поділу. Лише так польські міста зможуть конкурувати з міськими осередками Західної Європи. Адже метрополійна система сприятиме тому, що міста матимуть фінансову стабільність і засоби розвитку. Метрополії стануть лідерами розвитку реґіонів і, врешті-решт, країни, а отже, локомотивами економічного й соціального зростання.

Згідно з законопроектом, у Польщі мало б вникнути 12 метрополійних повітів з власними бюджетами й концепціями господарського розвитку. Віце-прем'єр польського уряду Ґжеґож Схетина в коментарі виданню Gazeta Wyborcza зазначив, що метрополії зможуть самі вирішувати питання інвестицій, територіального планування, збору сміття, використання коштів Європейської Унії. «Це великою мірою спростить функціонування міст і довколишніх громад», — запевнив віце-прем'єр.

Законопроектові не прогнозують легке проходження законодавчого органу. Його вже гостро критикують політичні опоненти РО. Так, наприклад, селянська партія PSL зчинила крик, що запровадження метрополійних повітів остаточно доконає польське село. Партія «Право і справедливість» (PiS), своєю чергою, лякає «страшними» пророцтвами, що законопроект призведе до федералізації Польщі.

Однак ініціатори законопроекту доводять, що позитиву його ухвалення принесе набагато більше. Метрополійні повіти могли б самостійно вирішувати, де, приміром, збудувати нову дорогу, як прокласти автобусні маршрути, де збудувати ще один торговельний центр, аби він міг найраціональніше забезпечувати потреби навколишніх мешканців. Тобто загалом система метрополійних повітів дозволить найоптимальніше формувати простори в містах і навколо них.

Чи дійде справа до системи метрополійних повітів і в Україні? Поки що про це говорити зарано, враховуючи надважку долю реформи місцевого самоврядування. Можна лише стверджувати, що було б доцільно вписати концепцію метрополійних повітів (чи яка там назва врешті-решт закріпиться в українському самоврядному лексиконі) до майбутнього закону, який ляже в основу адміністративної і територіальної реформи.

Зрештою, щонайменше одне місто в Україні, вже мало, принаймні de facto, досвід метрополійного існування, власне, у європейському сенсі. Мова, звісно, про Львів.

Інша річ, що львівська метрополійність часто ставала предметом маніпуляцій різних політичних сил. І всі ті маніпуляції були спрямовані радше на шкоду, ніж на користь русинсько-українському чиннику у Львові. Інша річ, що, попри неґативну спрямованість, вони, як це не парадоксально, часом сприяли українській справі.

Публіцист Орест Друль у статті для часопису «Ї» свого часу писав: «Місія Львова як міста метрополійного (тобто як центру окремішньої території, що притягає певні суспільно-політичні і культуральні активності) та ідентифікаційного (як центру кристалізації самототожности та самоусвідомлення всіх мешканців, що вважають себе приналежними до даної спільноти) визначалася його географічним розташуванням: як урбаністичного центру та міста "на межі", причому амбівалентного у своїй "межовості". Традиційна бінарна опозиція (центр-периферія) в кордонах держави, якій належав Львів, та різоматичне етнічне пограниччя різних культур і впливів на осях Схід-Захід та Північ-Південь; зіткнення кількох периферій ("...межа — це і є єдиний критерій для всіх ідентичностей сучасного світу" за Алешандро Мело) створювали необхідну напругу для ідентифікаційної кристалізації.

У різні періоди історії зовнішня щодо міста влада ставила різні акценти на дуалістичній місійності міста: за Австро-Угорщини наголошувалось на метрополійній місії столиці коронного краю (з намаганнями приглушити його ідентифікаційність), за часів ІІ-ї Речі Посполитої — на ідентифікаційній місії східного форпосту польськости (з намаганнями Варшави приглушити львівську метрополійність). Цю ж ідентифікаційну місію покликаний був виконувати і совєтський Львів: як великий промисловий та студентський центр, він мав би служити фабрикою російськомовних homo soveticus. (На марґінесі варто зауважити, що закономірно-парадоксальним проявом ідентифікаційної матриці Львова в умовах уніфікуючої політики полонізації чи русифікації стало виникнення у місті потужного джерела організованого українства та єврейства)».

Нині ж, попри очевидну колізію на лінії реґіони-центр, Львів вже б не пропустив шансу позитивно скористатися зі своєї метрополійності, у разі її законодавчого затвердження. Вона, власне, й дозволила б йому виконати свою цивілізаторську місію для Галичини. Адже, з одного боку, місто Лева досі залишається неформальною українською культурно-духовною столицею. Проте виконувати «столичну» місію такого собі центру українства йому заважає нинішній невизначений статус міста в Україні. З іншого боку, Львів через свою архітектуру, традиції, політичні преференції мешканців залишається головним центром європейськості, а отже, зміг би ефективно виступити локомотивом європеїзації України.