Була година 6.45, коли я всів до автобуса на шляху Рогатин—Станиславів. Автобус переповнений. Ціла копиця рогатинських і бурштинських жидів їде до Станиславова. З одного кута доходить до мене теж звук і українських слів. З трудом находиться для мене місце й по кількох хвилинах виїзджаємо з Бурштина.
На дворі непривітно. Сонце заслонилось хмарами й ніщо не заповідало пізнішої спеки... Шум мотору мішається з неприємним гамором моїх співтоваришів подорожі... В повітрі гризливиий димок їхніх папіросок. По півгодинній їзді ми вже в Галичі. Переїздимо залізний міст на Дністрі і вїзджаємо на галицький ринок. Автобус не затримується довго й по хвилині їдемо дальше. Стає ще тісніше. Багато осіб стоїть тримаючись поруччя сиджень. Рокіт мотору стає щораз голосніший. Їдемо майже цілий час догори. По дорозі минаємо прочан. Спішать, як хто може... Одні фірами, другі колесами, а найбільше таки пішки. Недалеко Крилоса прочан щораз більше. Автобус з трудом виминає їх і за хвилину ми вже на крилоській горі. Висідаю й скорим кроком прямую до села, віддаленого від роздоріжжя якого пів кільометра. З гори видно в ярі сірі стріхи хат, що мішаються зі зеленю дерев. Хмари поволі розходяться й визирає привітне сонце... Над хатами в чистому й ясному повітрю вються нитки диму...
Входжу в село. На подвірях чисто й привітно. Господарі в білих сорочках вештаються сюди й туди. З хат несеться запах свіжого печива. Біля воріт сидять святочно одягнені хлопчики й продають прохожим прочанам хто сині сливки, хто пукаті груші, чи румяні яблука. Доходжу до місця розкопів. Зараз біля них теперішня церква. Пару хвилин зупиняюся над розкопамн й обіцяючи собі, що ще до них повернуся йду оглянути церкву, користаючи з того, що в церкві ще не дуже багато прочан. Багато втомлених відпочиває по цілонічній мандрівці під церквою. (Як я потім довідався, багато повиходило з дому опівночі, щоб на рано бути в Крилосі). В церкві місцевий парох править тиху Службу Божу. Дискретно розглядаюся по церкві. Вона доволі мала й мало прикрашена. Кілька хоругов, образів і пару гарних вишивок.
Виходжу з церкви. Прочан щораз більше. Одні зупиняються над розкопами, другі прямують до церкви. Я згідно зі своєю попередньою постановою йду пооглядати докладніше розкопи. Імпонують мені імпозантні розміри катедри, хоч оглядаю їх не перший раз . (У Крилосі був я й давніше). Приглядаюся її планові й будові й подивляю працю наших предків, якої сліди лишилися до сьогоднішніх днів. Почуваємо в собі гордощі, коли бачимо ці сліди нашого славного минулого. В тому й головне значіння відкриття Осьмомислової катедри й його саркофаґу. Ці проречисті свідки нашого славного минулого скріплюють в нас віру в краще майбутнє, яке здобудемо собі так, як здобували наші великі предки. І саме за тією вірою, яка родиться в нас, коли ми оглядаємо крилоські розкопи, йде до Крилоса стілько наших селян і інтелігентів. Хто раз був у Крилосі — той напевно ще туди вернеться, щоб знову, як хтось висловився, поговорити з камінням. Я знаю багато селян, що минулої неділі (21.VIII.) були тут із прогулькою з Рогатинщини, а сьогодні, тиждень пізніше, зявились тут другий раз. Скажіть, будь ласка, що „гнало" тих селян сюди, що їх спонукало бити пішки кілька миль, як не потреба скріпити свою віру?
Година десята. Над розкопами застає мене мій шкільний товариш, популярний Джон. (Так ми його з анґлійська прозвали). Витаємось сердечно й протискаючись поміж прочан виходимо з церковного подвіря. Перед брамою густо розташувались підприємчиві крамарі (самі українці). Збоку запримічаємо кіоск „Р.Ш." Найбільший рух коло лімоняди (з української фабрики „Буркут“ у Станиславові). Пємо похапцем холодну лімоняду (з леду) і сходимо в долину, прямуючи на „Золотий Тік" (місце де колись стояв княжий терем). З преси знаю, що перекопано 1/6 частину „Золотого Току“. Хочу оглянути те місце. Входимо на „Золотий Тік“ і... тут маленьке розчарування. Навіть не слідно добре, де копали. „Золотий Тік" „пишається" в гречці та бурянах. Вертаємось до церкви. Крізь юрбу (понад 8.000) з трудом робимо собі дорогу. Входимо до саду. Попід деревами прочани. Одні їдять, другі балакають. Знаходимо й ми місце й сідаємо в тіні трохи відпочити. Зближається час торжественної Служби Божої. Дзвін скликує прочан. Всі тиснуться на церковне подвіря, де відправляється Служба Божа. Ті, що не помістилися під церквою, стають поза церковною огорожею. Знаходимо місце під кріслатим деревом, задоволені, що не пече нас сонце. Завважуємо, що прибула зі Станиславова прогулька з відомим (бодай на станиславівському терені) наколесником Зубалем, п[ане]ю Ґерушинською та проф. Домбровським у проводі. Поволі минає Служба Божа. Пливе в повітрі сильний голос священника й місцевого хору, потім проповідь, якій акомпаніює обовязковий плач бабок, дальше причастя й кінець Служби Божої, обхід і водосвяття. Відправа кінчиться... Година третя...
Коло церкви стає трошки вільніше... Прочани з найдальших околиць вже відходять до дому. Ми (себто я й Джон) стрічаємо ще й інших своїх знайомих. Багато з них прямує до Галича. Я вдоволений, бо буду мати товариство (вертаюся з Галича залізницею). Ідемо разом оглянути табор „Орлів“. Здалека замаяв жовто-блакитний прапор. Зближаємось до табору. Три шатра (доволі великі), капличка, кухня, стіл під смереками, дальше грище до відбиванки — ось і цілий табор. Видно як вештаються таборовики й у білому фартусі таборовий кухар.
Не маємо вже багато часу, покидаємо табор, прощаємось із Джоном і мандруємо до Галича... Скорочуємо собі дорогу й переходимо через ліс, дальше маємо битий гостинець, порох і прочани, що спішно вертаються домів. В пятій годині ми в Галичі. Оглядаємо (здалека) руїни замку з польських часів, читаємо афіш про „літературно-музично-вокальний концерт“, що його влаштовує „Общество ім. М.Качковського" з нагоди 950-ліття хрещення Руси... Потім міст на Дністрі. Кільканацять хвилин ходу й залізничий двірець. Прощаюся зі знайомими і жду на спізнений поїзд.
Вечір паде на землю... По парному дні в повітрі висить буря... Далеко на сході видно блиск блискавиць і чути невиразний рокіт грому... Крізь вікно ваґону вгадую місце, де знаходиться Крилос. Здалека видно зариси костела св. Станислава (за княжих часів церква св. Пантелеймона). Ще кілька хвилин їзди й висідаю... Проща скінчена... Ніч...
Ле.—Юр.
Дивись також: Що ще викопали в княжому Галичі-Крилосі? // Діло, 30.07.1938