«Газпром» відкладає на невизначений час освоєння Штокманського газового родовища, розміщеного на шельфі Баренцового моря. Аналітики припускають, що це є зайвим доказом на те, як по наполеонівських планах російського керівництва вдарила «лупакова революція».
Штокманівське газове родовище, розміщене приблизно за 600 км на північний схід від Мурманська, ще недавно називали головним чинником будівництва такого ґрандіозного проекту, як «Північний потік». Саме газ зі «Штокмана» мав би заповнювати «трубу», яка веде до Німеччини й далі — до цілої Західної Європи. Розвідані запаси природного газу там становлять близько 3,9 трлн. кубометрів газу. Тобто за запасами газу — це одне з найбільших родовищ у світі.
Газпромівські планувальники прикидали, що проектний видобуток на «Штокмані» мав би сягати 71 млрд. кубометрів на рік, а максимальний можна було б довести до 95 млрд. кубометрів. Це набагато перевершувало б потреби тієї самої Німеччини, яка закуповує щороку 33–35 млрд. кубометрів російського газу.
Оскільки весь штокманський газ у «північну трубу» впхати не вдалося б, то російські газовики, натхненні такими шаленими перспективами, вирішили, що даватимуть решту запасів на ринок у вигляді зрідженого природного газу.
Аби реалізувати цей амбітний проект, у лютому цього року «Газпром» оголосив тендер на будівництво заводу зі зрідження газу поблизу «Штокмана», потужності якого дозволили б зріджувати до 40 мільярдів кубометрів газу річно. Підсумки тендеру мали б підбити ще 5 квітня, але конкурс кілька разів переносили. І ось «Газпром» оголосив про цілковите скасування тендеру…
Чому так сталося? На це є кілька пояснень, але найголовніше — «лупакова революція».
Бравурні російські пісні про Штокманське родовище світ почув 2007 року. Співали їх під акомпанемент труб для «Північного потоку». Два проекти мали б підтримувати один одного, бути двома крилами одного птаха газового щастя для Європи.
Спів був таким переконливим, що на нього спіймалися такі поважні нафтогазові концерни, як французький Total і норвезький Statoil. Вони увійшли «в долю» з росіянами, сподіваючись на неймовірні прибутки від проекту.
Та штокманські мрії виявилися примарними. Дату планованого промислового запуску щоразу відтягали. Першими зрозуміли, що справа — швах, норвежці, які погодилися рік тому вийти з арктичної спілки, навіть попри втрати 340 мільйонів доларів.
Далі — більше. Згодом «Газпром» відмовився від планів заладовувати штокманський газ до труб «Північного потоку» й постановив обмежитися лише його зрідженням. З проектом заводу зі зрідження газу, як ми вже знаємо, теж нічого не вийшло.
Події навколо «Штокмана» зайвий раз засвідчують, що кремлівське керівництво, натхненне попередніми «газово-політчними» успіхами, поклало собі максимально нарощувати виробництво природного газу, не надто аналізуючи процеси в галузі, що відбуваються у світі. А в той час, коли росіяни взялися за родовище у Баренцовому морі, в Сполучених Штатах освоювали технологію промислового видобутку лупакового газу. І справи в американців пішли набагато успішніше. У 2008 році видобуток природного газу у США збільшився на 7,5%, Америка демонструвала найвищі темпи зростання за чверть століття. Штокманський газ, який призначався для Європи й США, виявився нині просто зайвим. Бо вже 2009 року американці обігнали Росію за обсягом видобутку газу: 620 млрд. американських кубометрів проти російських 582 млрд. Подальше зростання видобутку лупакавого газу в загальному обсязі видобутку в США поступово привело до насичення внутрішнього ринку, відмови від імпорту, і наслідком цього стало зниження ціни на природний газ передовсім у Європі. Найсмішніше, що рупори російської влади й нині кричать на всі голоси про «безперспективність лупакового проекту».
Що ж далі буде зі Штокманським родовищем і коли можна сподіватися газу з Баренцового моря? В найоптимістичніших заявах російської влади звучить 2019 рік, у поміркованіших — 2030-й. Та, мабуть, треба вірити словам заступника керівника «Газпрому» Андрія Круглова, якому, очевидно, відомий істинний стан речей у цій сфері. Так от, Круглов заповідає, що освоєння «Штокмана» може припасти «майбутнім поколінням».