Грузія вже визначила головних кандидатів на президентських виборах, які призначено на 27 жовтня цього року. Відомі кандидатури від влади, від опозиції (тобто колишньої влади) і від так званої «третьої сили». Всі решта претендентів відіграватимуть лише роль підтанцьовки.
Ім'я кандидата від партії влади — «Грузинської мрії» — оголосили виборцям країни ще в першій половині травня. Ним став міністр освіти і науки Георгій Марґвелашвілі, чи радше варто говорити екс-міністр, оскільки він шляхетно вирішив зрезиґнувати з посади, аби «відкинути ймовірні звинувачення у використанні адміністративного ресурсу».
Наприкінці травня про свій намір піти на штурм Авлабарського палацу — головної резиденції президента Грузії — оголосила очільниця «Демократичного руху — Єдина Грузія» Ніно Бурджанадзе. Чи, якщо бути точнішим, оголошення це робила не вона сама, а грузинська знаменитість ще з часів СРСР — п'ятикратна чемпіонка світу з шахів Нона Ґапріндашвілі.
«Ніно Бурджанадзе показала себе з позитивного боку, у неї гарний досвід і харизма, все є, що треба для політика. Ми чудово розуміємо всю відповідальність і впевнені в тому, що це добра кандидатура», — заявила колишня чемпіонка.
Щойно 27 липня стало відомим ім'я кандидата від опозиції, тобто від пропрезидентської партії «Єдиний національний рух» (ЄНР), яка нині перебуває в меншості в парламенті Грузії. Ним, власне, й став лідер парламентської меншості, екс-спікер парламенту Давід Бакрадзе.
У читача виникне логічне запитання: чому Бакрадзе так довго зволікав? Бо «Єдиний національний рух» постановив зробити все чесно й прозоро, аби відкинути будь-які сумніви в упередженості чи маніпуляціях під час висунення кандидата. На американський манер партія перепровадила праймеріз у різних реґіонах країни. На шістьох конференціях проваджено дебати між чотирма претендентами. Після кожних дебатів делеґати Руху голосували за бажаного для них кандидата. Бакрадзе переміг на всіх шістьох конференціях. Остання з них відбулася 27 липня в Тбілісі, де й було оголошено ім'я переможця.
«Грузинської мрія» не переймалася такими дрібницями, як дебати й рейтинґове голосування. Все визначила близькість Георгія Марґвелашвілі до прем'єр-міністра Бідзіни Іванішвілі. «Георгій має всі якості, щоб стати гідним президентом: освіченість, досвід і вміння працювати в команді. Він дуже порядний, любить свою країну», — промовив Іванішвілі, й цього було досить.
Варто зауважити, що всі троє названих політиків належать до вищої ліґи грузинської інтеліґенції. Жодному з них не можна закинути брак освіти, манер, аналітичності розуму. Всі володіють бездоганною англійською.
Приміром, Георгій Марґвелашвілі — філософ за освітою, досвідчений викладач і науковець. Щоправда, великим політичним досвідом він похвалитися не зміг би, так само як і підтримкою серед населення. Ще півроку тому пересічний грузин знизав би плечима, якби його запитали, що він знає про Марґвелашвілі. Донедавна той працював в Інституті суспільних справ Грузії.
У політику він вступив щойно восени минулого року. Тоді Іванішвілі разом зі своєю «Грузинською мрією» переміг на парламентських виборах і запропонував Марґвелашвілі спершу портфель міністра освіти, а згодом ще й посаду віце-прем'єра.
Ім'я Ніно Бурджанадзе голосно прозвучало на весь світ в часи Революції Троянд, коли вона ще була близьким соратником нинішнього президента Михеїла Саакашвілі. Посада президента для Бурджанадзе не стала б чимось цілковито новим: двічі вона тимчасово виконувала обов'язки голови держави. Щоправда, її президентство тривало сумарно лише чотири місяці, й щоразу доводилося віддавати державне кермо Михеїлу Саакашвілі.
З Саакашвілі в неї зіпсувалися взаємини навесні 2008 року, під час дочасних парламентських виборів. Тема суперечки між двома політиками до нудоти знайома українському читачеві: формування виборчих списків. До прохідної частини ЄНР не потрапила ціла група наближених до Бурджанадзе кандидатів. Вона гнівно гримнула дверима, заявивши про намір полишити велику політику.
Проте своєї обіцянки екс-спікерка не дотрималася, а взялася за формування власної політичної сили, граючи на критиці чинної тоді влади. Найгостріші випади Бурджанадзе проти Саакашвілі пролунали після грузинсько-російської війни. Вона різко засудила президента за напад на Цхінвалі, який, як вона сказала, ускладнив і без того вкрай проблемну ситуацію країни. Варто також зазначити, що Бурджанадзе досі не відмовилася від ідеї притягнути Саакашвілі до відповідальності за війну в Південній Осетії. «Першим, хто сяде у тюрму, якщо я переможу на виборах, буде Михеїл Саакашвілі», — пообіцяла вона.
Тюрмою погрожує чинному президентові й Марґвелашвілі. Щоправда, не так він, як його патрон Іванішвілі. Тому Саакашвілі, аби мати шанс залишатися на волі, треба кістьми лягти, але привести до перемоги свого протеже Бакрадзе. І на це є досить непогані шанси.
Бакрадзе — порівняно молодий (41 рік) політик з європейською освітою. У політиці він вже 11 років, депутат парламенту від 2004 року. Встиг попрацювати на різних міністерських посадах, зокрема очолював МЗС. Цікаво, що після демаршу Бурджанадзе навесні 2008 року саме Бакрадзе очолив виборчий список ЄНР і привів його до перемоги. А вже 7 червня 2008 року парламент обрав його спікером.
Соціологія, яка існує під цей час, навряд чи дасть нам об'єктивну картину електоральних настроїв. Та все ж повідомимо, що, згідно з останнім опитуванням National Democratic Institute, опублікованим два тижні тому, за Марґвелашвілі готові проголосувати 29 % опитаних, тимчасом як за кандидата від ЄНР (на тоді ще не відомого) — 10%. Ніно Бурджанадзе може розраховувати поки що лише на 5%.
Картина може стрімко змінитися за якихось кілька тижнів. І для цього є досить підстав. По-перше, ЄНР нарешті оголосив своїм кандидатом Давіда Бакрадзе, а той має досить високу популярність серед виборців. Симпатію особисто йому висловили 48% опитаних. Попри лідерські позиції в ЄНП, йому вдалося вберегти свою репутацію від плям, які падають на партію останнім часом.
Водночас соціологи визнають, що рейтинґ Ніно Бурджанадзе швидко зростає, тому її в жодному разі не варто скидати з рахуби. Все залежатиме від того, наскільки падатиме популярність чинного уряду і наскільки вдасться це падіння перетворити на власні виборчі дивіденди, не допустивши до них конкурентів з ЄНР.
А для Марґвелашвілі поки що єдиним виборчим важелем є популярність прем'єр-міністра Іванішвілі, і вона досить висока: 69 % грузинів й досі вірять в його «Грузинську мрію».
Єдине, що можна стверджувати напевно: вибрати президента громадянам Грузії вдасться лише в другому турі. Ті часи, коли Саакашвілі вдавалося здобути 97 % голосів, минули без вороття.