Сьогодні, 26 липня, у Нагуєвичах — рідному селі Івана Франка стартує заключна частина фестивалю «Франко.місія». Фест, що є своєрідною синергією проектів «Fort.missia», який більшою мірою концентрується на сучасному мистецтві, зокрема ленд-арт об'єктах, та «Франко.фест», акцентом якого є погляд на всі сфери творчо-фестивального життя крізь призму віршів Каменяра. А спільним знаменником для обох фестивалів, що пережили так зване «злиття», стала музична «рамка».
Юрій Єрмоленко, проект "Український психодел"
Минулих вихідних фестиваль розпочався на фортах Другої світової війни, де востаннє фестивальники мали змогу побувати два роки тому, а за погодні умови, які тоді супроводжували дійство «Форт.місію» охрестили «Фортмісивом». Цього року на фортах було тепло, сонячно, сухо, одним словом: сумирно-позитивно. Різнокольорові пластикові «інопланетяни» та бурхливо-флуоресцентна «плахта» (23 м.!) живопису між деревами (проект «Український психодел») авторства киянина Юрія Єрмоленка орієнтувала, відповідно до логіки назви, сюжетного ряду і манери, на «драйвовий» фест-відрив. Хоча тут же ж таки поряд, при літературній сцені, його інший проект «Валізи письменників» нагадував про місію, яка всіх посеред цієї природи зібрала. На жаль, це був єдиний літературний сюжет у лендартівському блоці. Решта мистецтва «на руїнах» фортів Першої світової та пострадянських руїнах села Поповичі експлуатувала дві теми: мілітарну (Життя-Смерть-Час), розпочату на попередніх Fort.Missia-х, та абстрактно-ліричну.
Юрій Єрмоленко, проект "Валізи класиків"
Найкреативнішим серед цьогорічних є, на мою (Н.К.) думку, лаконічно-вишуканий проект Відкритої групи (Юрій Білей, Стас Туріна, Павло Ковач, Антон Варга, Євген Самборський) «Відкрита галерея». В кращих традиціях сучасної архітектури, що прагне не домінувати над природою, а «розчинятись» у ній, автори обережно «відкраяли» скибку лісового простору та зашили «стіни-підлогу» новоутвореного об’єму пофарбованою набіло фанерою. Тепер кожен листочок, що раптом впаде на це біле тло, чи то комашка, яка наважиться тут проповзти, автоматично перетворюються на арте-факти. Суцільний дзен, одним словом, сиди-медитуй.
Проект Відкритої групи «Відкрита галерея»
Цей же споглядально-меланхолійний настрій «Відкритої галереї» продовжили сентиментальні проекти Наталі Лісової «Шанс» (зворушливо обладнані гніздечка на білій драбинці) та «Відлуння» (вервечка з грунто-стовпчиків, що провадила до старого форту – такий собі «лагідний» наступ природи на цивілізацію, що сто років тому агресивно втрутилася у лісову ідилію).
Проект Наталі Лісової «Шанс»
Проект Наталі Лісової "Відлуння"
Натомість більшість чоловіків вибрало війну. Куратор цьогорічного ленд-арту-блоку Влодко Кауфман, який через брак часу не мав можливості сотворити щось нове, частково поновив свій проект 2011 року «Саморозстріл», а Олексій Коношенко «переспівав» його пластичну ідею у проекті «Наскрізне проникнення». Олександр Никитюк наповнив «маятник пам’яті» символічною кров’ю жертв Ареса (спрацювала не дуже переконливо через кітчовий колір). Шкода, що мало хто зауважував його інший об’єкт посеред поля при дорозі Поповичі-фестивальне поле. Художник виклав на темній ріллі символічний трикутник з білого пір’я (один з його улюблених матеріалів), такий собі готовий до відльоту у райські кущі ключ душ всіх, чиє життя на цій прикордонній смузі обірвала якась з незліченних воєн.
Влодко Кауфман, проект "Саморозстріл" (2011), стан 2013.
Олексій Коношенко, проект «Наскрізне проникнення».
Олександр Никитюк, проект "Час пам'яті"
Михайло Барабаш спробував унаявнити межу сторічної небезпеки (проект «Межа ІІІ»). Аби пожвавити процес оглядин «лісової творчості», він залучив до цього процесу глядачів, роздавши їм балончики з фарбою та трафарети з написом «обережно» українською, польською та німецькою. Задля історичної справедливості щодо часів Першої світової мало б бути ще й російською, але… забракло картонки для трафарету. Тож глядачі не тільки мали забаву залишити на проекті свої різнокольорові автографи, але й отримали комплекти літер з трафаретів, якими могли викласти цю ж саму пересторогу де їм засмакує.
Михайло Барабаш, хепенінг "Межа ІІІ"
Михайло Барабаш, хепенінг "Межа ІІІ"
Найбільш патетично-пацифістичний проект – «Threnody for future victwins» (плач на честь майбутніх перемог) запропонував польський художник Каміл Філіповський: два чорно-білих ембріона на стіні старого форту дещо плакатно ілюстрували заповідь «Не вбий!».
Каміл Філіповський, проект «Threnody for future victwins»
Стильна чорно-біла оп-артівська інсталяція Терези Барабаш «Діалог» спробувала сфокусувати увагу глядача на досконалості логіки та якості виконання фортифікаційної «геометрії», яка повстала, на жаль, з метою знищувати. У цій же площині сприйняття прочитувався абстрактний проект Ярослава Футимського «5х5»: умовно-мілітарна графіка «наїхала» на зворушливо-дитяче серце із одвічно-трепетним «Я тебе кохаю!».
Тереза Барабаш, проект "Діалог"
Ярослав Футимський, проект "5х5"
Якби на фесті роздавали відзнаки за найбільш шокуючий проект, то її б, безперечно, отримав Робер Саллер за свою «Шенгенську зону для тварин». Якщо дві перших інсталяції (мішок з пшоном та цукром) зворушливо обіцяли подбати про голодних пташок та мурашок, то брутальний вигляд і не менш брутальний сморід третьої (композиція з реальних відходів м’ясокомбінату, що поступово псувалися) викликали хвилю історикомистецьких асоціацій із Вєрєщагінським «Апофеозом війни», «Гернікою» Пікассо, перформансом Марини Абрамовіч «Балканське бароко», де художниця, вбрана в біле, власноруч мила закривавлені кістки в пам’ять про жертви війни в Югославії і т. ін…. Паралельно згадувалися розповіді селян Княжого і Красного (під Золочевим), що мусили під час так званого «Бродівського котла» (літо 1944 р.) завішувати вікна і двері мокрими простирадлами, бо трупний сморід стояв просто нестерпний. Хоча сам художник нічого аж такого в анотації не озвучував, але на інтуїтивному рівні йому вдалося поцілити «в Ахіллесову п’яту» цієї території.
Роберт Саллер, проект "Шенгенська зона для тварин"
Потішив вільним політом фантазії молодший з митецької династії Ковачів, Данило. Його проект «Думки про святу квітку» дуже дотепно інтерпретував любов нашого населення до пластикових квітів: в хаті, на роботі, в церкві… На думку художника, ця естетична версія пластикового сміття по суті нічим не відрізняється від того пластикового сміття, яким повняться наші ліси. Висадивши штучну папороть і плющ поміж дерев, Данило елегантно промаркував не тільки національну проблему несмаку, але й екологічну. Особливо помітною ідея проекту стане взимку, коли не буде натуральної зелені. Якщо, ясна річ, до того часу селяни не розберуть арте-факти по домівках, аби добро не пропадало.
Біля ніг медитуючого В. Кауфмана - фрагмент проекту Данила Ковача «Думки про святу квітку» (плющ штучний!)
Не обійшлось без скандалу: панотцю в Поповичах не сподобались street-art-варіант святих авторства Сергія Радкевича. Адже «наші» святі мають бути тільки в церкві, у відповідному штивно-канонічному вигляді, зображені відповідними штивними митцями, а отак от просто на стіні при дорозі, у якомусь несанкціонованому вигляді, хто дозволив? Сільська влада при перших ознаках конфлікту завбачливо взяла лікарняний, тож ніщо не заважало «нашій» церкві взяти ініціативу в свої руки: в кращих радянських (або беремо глибше, іконоборчих) традиціях, дражливі «картинки»… замалювали. Отакий от вийшов екстремальний дискурс, що черговий раз нагадало, наскільки далеке наше kontemporory-art від народу.
«Бацила» творчості на фортах була настільки активною, що її «підхопили» й суворі охоронці. Думаю, наступного разу організаторам варто було б передбачити якійсь майстер-класи для глядачів. Часом стихія народної творчості видає супер-оригінальний креатив.
PS. Впродовж тижня, доки літературна сцена із дискусіями та музиканти із концертами волочилися з мандрівкою через Добромиль, Судову Вишню, Дрогобич та решту галицьких міст – художники уже працювали і освоювали під нові об’єкти нову для них територію у Нагуєвичах на «Франко-фесті». Що з того вийде? – таким питанням задається навіть куратор Влодко Кауфман. Каже, поїдемо-побачимо...
Що ж стосується музичної частини фестивалю, то схоже і тут публіка очікувала більш канонічного фестивального підбору команд з етно-фолк-роковими ритмами у репертуарі. Та цьогоріч в пріорітеті організаторів виявились якісний український інструментальний фанк-рок від киян Vinipuz Mob, вишуканий спів Марініти з Agabeyli Brothers, добрий блюз від ще зовсім молодого, але талановитого Андрія Кохана за його проектом... Свіжим ковтком повітря видався і перелік хедлайнерів, серед яких - Katya Chilly Group, Крихітка, Гуцул Каліпсо, Тhe Lemon Bucket Orkestra. Втім найцікавіше ще попереду, адже в Нагуєвичах чи не найочікуванішим гостем музичних вечорів будуть грузинська співачка Ніно Катамадзе з гуртом Insight, Олег Скрипка та Лє Ґранд Оркестр, Сергій Підкаура, Кому вниз...
Та не мистецтвом, літературою і музикою тільки житиме фестиваль. З останніх новин, у неділю 28 липня, під час фестивалю «Франко.Місія» у Нагуєвичах відбудеться відбір 12 короткометражок, які візьмуть участь у кінофестивалі «Корона Карпат». Також впродовж фестивальних вечорів відбуватимуться покази короткометражок переможців кінофестивалю «Відкрита Ніч», які надав Михайло Іллєнко. Окрім того, у суботу відбудеться презентація фільму та показ трейлеру художньої стрічки про найсильнішу людину світу, нашого земляка з Карпат – Івана Силу. Свої проекти презентуватимуть Міжнародна організація «CinemaHall», представництва Європейської кіноасоціації NISI MASA в Україні, Міжнародної федерації кіноклубів FICC.
Фото Петра Космолінського