З польської преси.
У 147-ому числі „Діла" з 7-го липня ц. р. у цій самій рубриці вмістили ми кілька думок з приводу статті "Дзєнніка Польского" п. н. „Обостороннє ґетто польсько-руське“. У відповідь на наші замітки „Дзєннік Польскі” (ч. 192 з 15. липня ц. р.) умістив статтю, сиґновану буквами М.П., п. н. "Назва, калєндар та азбука“. У звязку з нашим мимохітним зауваженням, що ,Дзєннік Польскі" свідомо не хоче вживати нашої офіційної назви „українець'' та „український“, але й не уживає постійно „русин" і „руський“, тільки плутає обі ці назви, з чого часто виходять дивогляди, автор згаданої статті пише:„Від декількох літ повторюємо і далі повторюватимемо, що термінів русин, руський та українець, український уживаємо як рівноправних назв. Шануємо волю національности, що хоче називатися українською. Має до того право, як кожний інший нарід має право устійнити свою назву. Але ми маємо теж право зберегти стару назву, вживану у польській мові: русин і руський. Що ми сказали би, якби нпр. італійці виступили в претенсією, щоб поляки закинули старий прикметник „влоскі“ і конче почали говорити і писати „італьскі"? Під цим оглядом представництво Італії у Варшаві висувало навіть несміливі суґестії, але ті суґестії не могли змінити відвічної традиції польської мови. Коли у „Дзенніку Польскім" ставимо справу цілком щиро і заявляємо, що терміни русин, руський і українець, український уважаємо рівноправними (один традицією польської мови, другий волею українського народу), то не думаємо, щоби в інтересі „Діла" було вмовляти нам якісь побічні інтенції й охоту уникати „офіційно" принятої назви. Дивує нас тільки, що „Діло“ вертається що якийсь час до тієї справи у спосіб, який свідчить про хоробливу перечуленість v цій справі".
15.07.1938