Тепло заноситься з-над двору до домів:

ось вересень такий як я хотів

і океан зі збляклим горизонтом

Пливуть вздовж берега на відстані руки

пузаті танкери – Від бовтанки ропи

стають на рейд перед нью-йоркським портом

В відпочинкових кріслах – він й вона

і чайка поруч чистить дзьоб одна

Балачки про життя до пандемії

про оперний сезон і мексиканський пляж

про гір Кетскільських зеленавий кряж

Удвох вони при хвилях сутеніють

Повітря що вбирається в корицю

з гусиними крильми – із пір’ям серпокрильців

запахне димом з комина й труби

Перекидаєш пісковий годинник

як римами неточними й простими

з пожухлих трав і висохлих кропив

Ось тріскотить літак одномоторний

заходить в ніч над островом повторно

летить наосліп щось ні те ні се

не полетить праворуч аж до Місяця?

То ж на землі шукає довго місця

а паливо форсунка ссе і ссе

Бредеш від берега у туманах по котики

до брами дому – «Час стає коротким –

подумаєш – як рими у стихах –

як палі в океані – тінь на березі

як чайки зморщені і скручені як вензлі

на почорнілих від дощів пісках»

Наш вік коротшає? У нього такий задум?

і каліграфія нічому не зарадить

ні тиша тиш – ні звук ні стрекотня

пташиних перельотів – чи на рейдах

вервечка танкерів – чи комашиних рейвах

чи навіть чайка на піску одна