І.

 

Всї ворожі Русинам елєменти в краю нинї тріюмфують.

 

"Русини — восклицають они — вийшли з виборів з 25-ого с. м. поражені. Замість давнїйше 16 — вийшло руских послів лише 14. Не вийшло их навіть стілько, щоби могли самі поставити внесенє або внести интерпеляцію в соймі... До того і тих 14, що вийшли, не всї одної гадки і мабуть не всї будуть ити разом... Але що найважнїйше — москвофіли і независимі народовцї провалили ся цїлком. Єсть се тріюмф не лиш партії Барвіньского, але і правительства, котрому партія Барвіньского безуслівно віддана. Опозиції Русинів нема нинї в соймі галицкім!"

 

Хоч в тих воскликах єсть де-що й пересади — от в тім, що в соймі не знайде ся анї одного опозиційного посла руского — то впрочім мусимо з жалем признати, що вороги Русинів мають причину до радости і тріюмфу. Факт єсть, що послів руских вийшло менше нїж давнїйше, і то понизше 15 [а мабуть і не всї они будуть становити одно тїло, бо н. пр. ο селянинї Новаковскім, послї з округа перемиского, вже пише Gаzеtа Рrzеmуskа, що "радикал Новаковскій найимовірнїйше [nаjnіеzаwоdnіеj] приступить до послів селян з заходу"], як і фактом єсть, що москвофіли і независимі народовцї "провалили ся", — а правительство і безуслівно віддана єму партія Барвіньского тріюмфує, — вкінци фактом єсть, що поважної опозиції рускої в соймі не буде. Все то факти — і годї их заперечити або вагу их ослабляти.

 

Α однакож, признаючи ті факти, ми мусимо з своєї сторони супротив тріюмфу ворогів наших вивести також факти, котрі они промовчують. Отже:

 

Факт єсть, що ще заздалегідь перед сегорічними виборами — в часї послїдної сесії в соймі намістник ґр. Бадені заповів своє звістне "роstаrаmу sie!" — і факт єсть, що за весь час акції виборчої "старав ся"...

 

Се-ж факт, що таких виборів в Галичинї ще не було! Рускі [а що-до західної Галичини і людолюбні польскі] часописи через весь час містили і містять крайно обурюючі сцени хитрощей, надужить і насильств при правиборах, а вкінци й при самих виборах. Майже скрізь по Галичинї правибори відбували ся противзаконно супротив всїх тих кандидатів, котрих краєве правительство не хотїло бачити в соймі. Галицко-виборча практика дійшла сего року мабуть уже до шпилю совершенности, бо справдї не знаємо, чи взагалї можливо вже на щось більше здобути ся! Коли-б не тота практика виборча т. є. коли б правительство було поступало обєктивно, а бодай не так уже безпримірно аґресивно, — то і взагалї руских послів було би в новім соймі значно більше, нїж их вийшло, і спеціяльно було би значне число послів независимих чи опозиційних. При такій же практицї виборчій, як она була, ті рускі посли мусїли "провалити ся"! Мусїв же провалитись д-р Олесницкій, коли вже в часї голосованя на посла жандарми арештували і вивели з салї до 20 єго виборцїв! Мусїв провалити ся Романчук, мусїли провалити ся д-р Дорундяк, Гурик, Король, д-р Горбачевскій і другі при відомих практиках правиборчих або виборчих. Але що цїкаве — то і той факт, що такою самою практикою виборчою провалювали ся навіть члени т. зв. головного комітету а політичні приятелї пана Барвіньского — хоч той комітет відгравав ролю найвірнїйшого пахолка — чого вимовним доказом єсть поставленє тим комітетом в послїдній хвили правительственно-польскої кандидатури Каратницкого против Романчука в Калуши. [Мимоходом сказавши на тім комітетї п. Барвіньского здїйстнило ся виреченє "яким мечем воюєш, від такого й згинеш" або "хто під ким яму копає, сам у ню впадає".] Таким то чином вийшло, що з виборів Русини взагалї, а Русини независимі з окрема вийшли поражені — не вспіли перевести бодай 15 послів-Русинів, хотяй перед виборами баденюки хвалили ся голосно, що до нового сойму они увійдуть фалянґою в 25 мужа...

 

Ζelazna kоnsеkwеnсуа заповіджена в соймі, чомусь не дописала, і хоч дуже не дописала — а наколи баденюки мимо того гадають і на дальше оставатись в дотеперішній своїй роли, то хиба у них шкіра гіпопотамова а нерви як линви корабельні. Загал же Русинів заздалегідь перед виборами не мав илюзій — він знав, що як з одної сторони ласка паньска комітетови пана Барвіньского поперед сам ніс на бистрім кони пожене, так з другої сторони знав, що коли вже сказано "роstаrаmу sіе!" — то независимим кандидатам, хочби й найщиршим народовцям та патріотам австрійским, буде труднїйше увійти до сойму, анїж верблюдови протиснути ся крізь ушко голки. Але в многих округах патріотичний загал рускій рішив ся змобілізуватись на війну виборчу і перевести єї. Змобілізував ся і перевів тую війну честно, справдї по геройски! Досить навести Калуш, Жидачів, Жовків, Стрий і деякі инші. Очевидно "роstаrаnо sie" ο то, що Русини на цїлій лінії нїби програли, — але-ж в результатї властиво програв сам побідник. Бо-ж річ ясна, як сонце, що край і держава були би лиш зискали на тім, як би до сойму увійшли були випробовані мужі довірія руского народу а при тім не вороги польского народу і добрі австрійскі патріоти — а тимчасом через насильне поваленє их зроблено для краю і держави просхо медвежу прислугу. Дразлива се для нас справа — поясняти близше тоту медвежу прислугу, особливо в сїй хвили під свіжим вражінєм подїй, від котрих душа руска рада би цїлком відвернути ся, коли-б се тілько можливе було. Однак одно мусимо ось-тут висказати вже тепер сміло і отверто:

 

По так переведених виборах з курії сїльскої, особливо на Руси — рускій нарід не може узнати нового сойму галицкого за сойм вибраний в цїлости лєґально — а горячим бажанєм єго було би, щоби сей сойм розвязано а переведено нові вибори до сойму без насилуваня волї виборцїв, волї народу.

 

ѣло, 30.09.1895]

 

ІІ.

 

Роля Поляків [з маленькими виїмками] і их braci mojżeszowego wyznania була в сегорічних виборах нї крихти не инакша, як бувала давнїйшими роками. Польскі політики знають в радї державній голосити світови, що нїби то між Поляками а Русинами в краю запанувала згода та й що взагалї відносини між обома народами стають геть-геть красшими, — але в краю они поступають зовсїм инакше, нїж голосять у Відни. Тут на кождім кроцї маніфестуєсь намаганє до ослаблюваня і нищеня Русинів. То проявило ся і при сегорічних виборах.

 

Центральний комітет польскій, повітові комітети польскі, праса пол,ска [з маленькими виїмками] все те стануло до завзятої борби против Русинів.

 

Завзятість була така велика, що центральний комітет польскій ставив і форсував своїх кандидатів навіть в таких повітах, де були поставлені кандидати комітету п. Барвіньского, — видко ишло им о то, щоби навіть барвінщуків було в соймі як найменше. Повітові-ж комітети — як свідчать справозданя з правиборів і виборів — розвивали пекольну аґітацію против руских кондидатів. Не було средства, якого би не ужито — розумієсь після потреби в кождім поодинокім повітї. До помочи цїлій тій акції станула майже вся польска праса. Кандидати рускі, хоч-би й загально знані народовцї, значили ся в польскій прасї "moskalofil-ами", на патріотичні заходи Русинів за-для вибору своїх кандидатів метано в тій прасї огидні клевети — дійшло до того що навіть не завагано ся пустити в курс знані з остатних часів Польщі имена Ґонти і Зелїзняка...

 

Як за давнїйших, так і за сегорічних виборів, польскій комітет центральний наложив на польску "єрархію суспільну" т. зв. "podatek narodowy" в висотї 5% оплачуваних податків на переведенє своїх кандидатів в курії сїльскій. Говорять, що нїколи ще не вплинуло того "податку народового" так много, як сего року, а значно більша часть пійшла на вибори в Галичинї всхідній. Тож і не диво, що кандидати польского центрального комітету — навіть зовсїм незаможні — мали за собою значнїйші суми на цїлу череду аґітаторів, на запоюванє виборцїв та на купно голосів.

 

В союзї з Поляками ишли против Русинів скрізь в цїлім краю — жиди. В центральнім комітетї польскім засїдало кількох рабінів жидівских та й по комітетах повітових засїдало богато жидів — і приязнь була на причуд щира! Досить сказати, що на першого антісеміта в Галичинї п. Теофіля Меруновича голосували у Львові всї виборцї-жиди, а з другої знов сторони н. пр. при виборах з міста Стрия ксьондз-катихит лат. голосував не на кандидата христіянина і до того священика [правда, руского], але на жида! Жидова — чинник при виборах в Галичинї всхідній незвичайно важний, а всесторонну дїяльність того чинника в часї сегорічного сезону виборчого пізнали честні рускі виборцї аж надто болючо...

 

Конець-кінцем — сегорічні вибори до сойму показали дуже виразно, що як політична система правительства краєвого супротив Русинів не то не змінилась на лучше, але радше стала ще гіршою — так і відносини між народами заселяючими наш край не поправились а погіршили ся.

 

Не винні сему Русини, котрі певно щиро бажають мира і згоди з народностію польскою на основі вирозумілости і справедливости, на основі рівноправности обох народів, — винна сему друга сторона, котра, нїчого не навчивши ся і нїчого не забувши з исторії, веде супротив нас політику оперту на засадї "сила перед правом".

 

Тота політика тяжко колись пімстить ся, як уже нераз мстила ся на Польщи і Поляках, а стерти Русь на Руси — не удасть ся! Даремний захід і труд!

 

[Дѣло, 02.10.1895]

 

ІІІ.

 

Кинувши вже погляд на ролю правительства і Поляків з жидами в сегорічній акції виборчій против Русинів — мусимо зазначити і ролю т. зв. головного комітету виборчого, називаного комітетом посла Барвіньского [бо він був єго головою] або комітетом митрополичим [бо Є. Е. митрополит був немов покровителем того комітету, приєднуючи для него духовеньство].

 

Відомо, в якій спосіб комітет той завязав ся. З причини недуги посла Романчука — завязав ся він першій і назвав себе "головним". Аранжери єго, пп. Барвіньскій і Вахнянин, поминули "Народну Раду" і тих послів, о котрих знали, що они противні політицї сервілістичній, а натомість постарались у владик о делєґатів до свого комітету. Щоби ж збаламутити руску публику, що нїби-то "головний" комітет згорнув в собі не самих лише прихильників т. зв. політики "нового курсу", підписали під відозвою, котра оголошувала завязанє комітету, також таких людей, котрі не мали з ними і з их політикою нїчого спільного — nota benе підписали без дозволу і навіть без відомости тих людей... Все те небавом вийшло на яву.

 

По завязаню т. зв. головного комітету зібрали ся посли независимі, видїл "Народної Ради" та й виднїйші народовцї з краю і узнали за річ конечну завязати руско-народний независимий комітет виборчій. Головним, рішаючим тут моментом було се, що всї згідно узнали потребу — не допустити до крайної деморалізації суспільности нашої. Відома була річ, що т. зв. головний комітет вже хоч би за для того, що не має опори в Русинах в краю, буде зданий чисто на ласку і неласку правительства взглядно і Поляків — отже поставить в якімсь числї відступлених єму округів своїх кандидатів а правительство постараєсь уже перевести их вибір, — прочі-ж округи рускі полишить Полякам на пашу.

 

Відтак появились відозви обох комітетів — руско-народного независимого і головного — покликуючі Русинів до орґанізації виборчої, а комітет головний в своїй відозві обіцяв поступати так само, як независимий — т. є. не накидати округам кандидатів, але респектувати волю виборцїв.

 

Почала ся робота передвиборча, а з неї показало ся довідно те, що комітет головний нїякої своєї орґанізації перевести в краю не був в силї — та й не диво, бо, як уже сказано, він і політика єго у Русинів не мали підпори. На скілько відомо, єдиною орґанізацією повітовою головного комітету був в Бережанщинї нещасливий комітет о. Кордуби з нещасливою кандидатурою о. крил. Пюрка, а через те й загирив ся не злий той повіт бережаньскій.

 

А все-таки у головного комітету довго була надїя на більше-менше 25 послів, а надїя тая опиралась єдино на приреченю правительства, взглядно намістника ґр. Баденього, — бо центральний комітет польскій під проводом ґр. Войтїха Дїдушицкого — мимо фамозної "коаліції польско-рускої", заключеної торік межи п. Вахнянином а ґр. Войтїхом Дїдушицким — показав ся неохочим входити в які-небудь переговори з головним колітетом п. Барвіньского, виходячи з становища, що з тим комітетом нема що числити ся, бо він не репрезентує нїякої фактичної сили, не маючи за собою анї народу, анї интеліґенції рускої.

 

Тимчасом час минав, польскій комітет центральний ставив по округах своїх кандидатів, по-найбільше впливових маршалків, тії розумієсь підготовляли для себе грунт в повітї, комісарі виборчі помагали им всякими можливими й неможливими способами — а п. Барвіньскій з п. Вахнянином все ще не покидались надїї на більше-менше 25 послів, — мовляв: намістник всьо зробить! Люде хоч трохи не наївні здвигали плечима і питали: де-ж тії повіти на 25 послів?!

 

Вкінци на короткій час перед 25-им вересня зрозумів уже комітет головний, що єго надїї — марний дим; що нема вже й бесїди о більше-менше 25 мандатах, але коби бодай тілько, кілько було минувшої каденції, т. є. коби бодай 16... І була у головного комітету цїлком певна надїя на що-найменше 16 послів по тім, коли з намістництва зі Львова на кілька днїв перед 25-им вересня виїхали в різні повіти [між иншим до Турки і до Городенки] спеціяльні делєґати — для переведеня кандидатів комітету п. Барвіньского.

 

День 25-ого вересня тяжко розчарував п. Барвіньского і всїх єго політичних приятелїв. Не то більше менше 25, але навіть 16 не вийшло руских послів! Всїх вийшло 14, а поставлених головним комітетом 11 — та й з тих значна часть або були поставлені ним самовільно [Окуневскій, Савчак, Мандичевскій], або просто накинені [Каратницкій].

 

Так сумно скінчив свою бундючно заповідану акцію виборчу комітет п. Барвіньского!

 

Исторія того комітету може стати лише за відстрашуючій примір Русинам на будуще. Комітет той послужив правительству як найвірнїйшій холоп. По повітах дїяли ся нечувані річи, нарід рускій стогнав від тяжкого болю, а менери того комітету антішамбрували... конферували, мов-би нїчо. А щоби — хорони Боже — не увійшов до сойму ненавистний правительству і Полякам Романчук — то комітет той не завагав ся уже в послїдній хвили самовільно поставити на Калущину польско-урядового кандидата п. Каратницкого против кандидата всїх народовцїв в повітї!

 

Тим славним своїм дїлом запечатав комітет п. Барвіньского свою "патріотичну дїяльність на добро і славу Руси України" — а 25-ого вересня дістав за те красну заплату в Турцї, в Городенцї, в Бережанах і т. д.

 

І сміх і сльози!...

 

[Дѣло, 05.10.1895]

 

IV.

 

Независимих комітетів було сим разом властиво лише два: "руско-народний независимий" і "всенародний русскій". [Бесїда о третім комітетї радикальнім не має нїякої підстави, бо радикальне товариство політичне "Народна Воля" в Коломиї, котра мала становити нїби комітет виборчій, за весь час акції виборчої не дала о собі знаку житя.]

 

Ми вже згадали о тім, длячого по завязаню т. зв. головного комітету [п. Барвіньского] мусїв невдовзї завязати ся комітет независимий — а відтак не було сумнїву, що завяже ся і комітет т. зв. старої партії. Довшій час треба було ждати на порід того комітету, — вкінци появила ся відозва звіщаюча світови про завязанє "всенародного". Сама назва "всенародний", дана тому комітетови, виповідала гадку, що ось-то сей комітет стоїть по над всї комітети, отже і по-над комітет руско-народний независимий, повагою і силою. Для удокументованя тої — як опісля показало ся — фікції поміщено під відозвою довжезний спис сто і кількадесяти людей старої партії.

 

Кажемо "фікції" — бо комітет "всенародний" що-до дїяльности своєї зовсїм не оправдав прибраної собі назви і суппокованого змісту тої назви. Уже сама перша відозва, звіщаюча о завязаню "всенародного", свідчила о сильній анемії того комітету. Було в тій відозві чимало фраз, були вздохи за добрими давними часами "святоюрщини" та "ковальщини", а не було нїчо живого, не було конечної річи — проґрамових основ, на яких завязує ся той комітет, для переведеня виборів. А се разило тим більше, що відозва "всенародного" появила ся по відозві "руско-народного независимого", в котрій зовсїм cміло і виразно були зазначені проґрамові основи. Та й орґанізаційна передвиборча дїяльність комітету була очивидячки слаба, значно слабша, нїж в перших часах по т. зв. "новій ері". Результат виборів показав, що комітет "всенародний" з своїми комітетами чи мужами довіря в краю не підготовив виборів анї в однім повітї так, як н. пр. в Калущинї, в Тернопільщинї, в Збаражчинї підготовив "независимий" комітет з своїми повітовими комітетами. Та й виборча політика як львівских так і провінціональних менерів партії бувала дивовижна або просто компромітуюча. Досить навести такі факти, як инструкція видана в "Галичанинї" для виборцїв зі старої партії, щоби в повітах, де против независимого народовця стає радикал, підпирали радикала [н. пр. в Городенщинї] — або поставленє комітетом "всенародним" в послїдній хвили в Коломийщинї кандидатури д-ра Юрченка против д-ра Окуневского, — або поставленє лиш на упір кандидатури нотаря п. Бачиньского в Калуши против п. Романчука. Така політика вводила виборцїв старої партії лише в колізію — і они в рішаючій хвили мусїли часом пійти инакше, анїж вимагано від них з головного штабу зі Львова. Та й виборча політика львівских менерів партії, на скілько она проявляла ся в "Галичанинї", бувала дивовижна — досить згадати про инструкцію для виборцїв з старої партії, щоби против независимих народовцїв підпирали радикалів... Очевидна зневіра в якій-небудь успіх при сих виборах дійшла вже заздалегідь в львівскій громадї старої партії до того ступіня, що "Галичанин" уже перед 25-им вересня писав мов-би о довершенім фактї, що стара партія не буде мати в соймі анї одного свого представителя, а "всенародний" комітет не здобув ся навіть на відозву виборчу, котрою би в передодень вибору послів загрів виборцїв старої партії постояти за своїми кандидатами...

 

Переведені вибори до сойму показали наглядно факт що-раз більшого підупаданя партії старої. I се річ зовсїм природна. Партія, в котрій верховодить фракція неґуюча свою національність, — партія без проґрами, бачуча єдине спасеніє народу в "ъ" і "ы" — така партія не має условій не то до розвою, але навіть до удержаня себе на status quo...

 

[Дѣло, 09.10.1895]

 

09.10.1895