Українські витоки творчості.
Михайло Кміт (1910-1981) – один з тих яскравих талантів, учнів школи О.Новаківського, які перед війною, у 1920-1930-х роках, отримавши прекрасну мистецьку освіту, дуже успішно розпочинали свій творчий шлях на Батьківщині, у мистецькому середовищі Львова. Однак, наприкінці Другої світової війни загроза репресій з боку більшовицького режиму змусила їх покинути рідну землю. Живучи й працюючи на еміграції, вони реалізували свій великий творчий потенціал, збагачуючи, усупереч власній волі, культури інших народів і держав.
У той час, коли в Україні, на Батьківщині М.Кміта, тоталітарний режим таємно заборонив і впродовж багатьох десятиліть замовчував його ім’я, на далекому Австралійському континенті цей митець за його творчі досягнення мав славу одного з найвизначніших, провідних митців Австралії. Там його твори експонувалися на найпрестижніших виставках, їх охоче купували приватні колекціонери й державні мистецькі галереї Сіднея, Мельбурна, Канберри. Австралійська художня критика називала його геніальним митцем, одним з ’’найбільш унікальних колористів світового масштабу’’.¹ Ім’я М.Кміта, як визначного митця сучасності, увійшло до авторитетного австралійського й британського довідника ’’Хто є хто в мистецтві’’ (’’Who is Who in the Art’’), а його твори сьогодні високо цінуються як шедеври австралійської мистецької класики ХХ століття.
Та, попри численні схвальні відгуки англомовної преси про художника, його творчість упродовж тривалого часу залишалася недослідженою. Щойно 1983 року, вже після смерті митця, на шпальтах філадельфійського журналу ’’Нотатки з мистецтва’’ (редактор – П.Мегик) з’явилося ґрунтовне мистецтвознавче дослідження творчого доробку М.Кміта авторства В.Ладижинcького.² Наведені в його праці біографічні дані та аналітичні висновки лягли в основу більшості пізніших публікацій про творчість цього художника.³ Згодом, уже в 1990-х роках, статті про нього з’явилися в україномовній ’’Енциклопедії української діаспори’’, виданій за кордоном⁴, і – одразу після цього – у біографічних довідниках в Україні⁵. На цікаві мистецтвознавчі оцінки малярських творів М.Кміта еміграційного періоду натрапляємо в книзі І.Кейвана (між іншим, також учня О.Новаківського) ’’Українські мистці поза Батьківщиною’’ (Едмонтон-Монреаль, 1996).⁶
Останніми роками в Україні значно зросло зацікавлення творчістю художника. У Львові, зокрема, з’явилася низка науково-популярних статей, у яких ішлося про оригінальну творчу постать Михайла Кміта й значущість його коштовного малярського доробку.⁷
Сьогодні основну трудність для вітчизняних дослідників творчості М.Кміта становить майже повна відсутність його творів в Україні. Єдиний малярський твір художника – ’’Автопортрет’’ (1943), що колись знаходився у фондовій збірці Національного музею у Львові ім. А.Шептицького (НМЛ), було знищено за часів більшовицького режиму в 1952 році разом із сотнями полотен інших українських митців.⁸ На щастя, 2009 року пані Галина Горюн-Левицька з Канади (дружина одного з учнів О.Новаківського – Мирона Левицького) подарувала НМЛ свою неоціненну родинну збірку, до якої, крім робіт інших українських митців, входили й два малярські полотна М.Кміта.⁹
Також, завдяки сучасним засобам масової інформації та комунікації, нині з’являється щораз більше відомостей про твори М.Кміта, які зберігаються в приватних колекціях у Польщі¹⁰ та Австралії, де, зокрема, в листопаді 2010 року з нагоди сторіччя від дня народження художника було влаштовано його персональну виставку в Сіднеї.¹¹
Зважаючи на те, що мистецький доробок М.Кміта все ще мало знаний в Україні, спробуймо на основі вищезгаданих матеріалів окреслити основні штрихи й етапи творчого шляху митця, приділяючи найбільшу увагу найменше висвітленомку в літературі ранньому періодові його творчого становлення й праці на Батьківщині (1910-1944). Адже свій талант, малярську культуру та яскраво виражену українську ментальність цей митець виніс із рідної землі – Галичини, де пройшли – такі важливі в житті кожного художника – роки його дитинства й молодості.
Народився він 25 липня 1910 року в Стрию, в родині кадрового старшини австрійської армії. У сім’ї було шестеро дітей і всі, на чолі з батьком Костянтином, вирізнялися мистецьким обдаруванням: прекрасно співали, грали на різних інструментах, малювали. 1914 року родина Кмітів переїхала до Львова, де Михайло закінчив гімназію й упродовж чотирьох років навчався в Мистецько-промисловій школі¹², отримавши тут добрі професійні навики праці в різних техніках і ділянках декоративно-ужиткового мистецтва. 1932 року він разом з братом Володимиром відвідував певний час лекції рисунка в Мистецькій школі Олекси Новаківського у Львові. Сюди, як можемо нині припустити, молодого Кміта вабила не тільки потреба вдосконалення майстерності реалістичного рисунка, але й загальна творча атмосфера, що панувала в школі – націленість молоді на серйозну професійну працю в малярстві, пошуки нових засобів формального вислову та палкі дискусії про подальші шляхи розвитку національного мистецтва.
Велике враження на молодого, тоді двадцятидворічного, М.Кміта справили малярські полотна самого О.Новаківського. Натхненна стихія його пізнього, експресивного малярського почерку, містичне горіння дзвінких, насичених барв, наскрізь візійне символічне тлумачення сюжетів – усі ці риси малярства вчителя були на рідкість близькими творчому темпераменту самого М.Кміта. Згодом у його власних творчих рішеннях не раз будуть озиватися відлуння містичного інтуїтивізму та експресіонізму цього видатного митця.
Немаловажну роль у творчому формуванні М.Кміта відіграла також атмосфера радикальних перемін, що тоді, у період міжвоєнного двадцятиліття (1920-1930-ті рр.) відбувалися в українському мистецтві Галичини. Це був час зміни творчих поколінь, коли поруч зі старшою генерацією митців, сформованих епохою неоромантизму, модерну та символізму, таких як І.Труш, О.Новаківський, О.Кульчицька, М.Сосенко, на арену художнього життя виходило молоде покоління художників, озброєних новою мистецькою ідеологією – прагматичнішою, зорієнтованою на нові авангардові естетичні ідеї, що еманували тоді із Парижа. У художньому житті Галичини того часу відбувались інтенсивні процеси диференціації творчих постав – поруч із поміркованими тенденціями імпресіоністичного пленеризму й експресіонізму до голосу приходили нові, радикально налаштовані мистецькі ідеї – конструктивізм, кубізм, неокласицизм, абстракціонізм, сюрреалізм. З їх творчими досягненнями М.Кміт мав змогу безпосередньо ознайомитись у Львові, на виставках Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), Українського товариства прихильників мистецтва (УТПМ), групи ’’Артес’’ та польських митців різних модерних напрямів (зокрема, т.зв. формістів та капістів), що експонували тоді свої роботи на виставках у Львові.
Не могли не звернути увагу М.Кміта популярні тоді у Львові і підтримувані митрополитом А.Шептицьким ідеї «неовізантинізму», репрезентовані у творчості таких авторитетних художників, як Петро Холодний, Василь Дядинюк, чи Михайло Осінчук, як також широко розгорнута тоді на шпальтах галицької преси дискусія про роль давньоукраїнського іконопису як бази для формування новітнього обличчя української мистецької культури. Таким чином, прикметна художньому життю тодішнього Львова атмосфера творчого неспокою, пошуків нових, адекватних духові часу засобів пластичної мови – усе це істотно вплинуло на характер подальших творчих орієнтацій М.Кміта, фактично сформувало його як модерного митця, який зумів талановито переплавити у своїй оригінальній творчості як нові віяння європейського раннього модернізму, так і традицію українського неовізантинізму.
Восени 1932 року митрополит А.Шептицький надав М.Кмітові, як талановитому учневі О.Новаківського, стипендію¹³ на вдосконалення професійної майстерності в Краківській академії мистецтв. Упродовж перших двох академічних років¹⁴ М.Кміт навчався в класі професора Владислава Яроцького (1879-1965), також вихідця з Галичини (родом з Підгайчиків коло Зборова), відомого своїм прихильним ставленням до студентів-українців (навіть розмовляв з ними на лекціях по-українськи)¹⁵. Разом з М.Кмітом у професора В.Яроцького тоді навчалися М.Зорій, Я.Лукавецький та М.Гарасовська. Упродовж кількох наступних років (1934-1939) М.Кміт навчався під керівництвом іншого професора академії – Фридерика Паутча (1877-1950), також галичанина, що був родом з Делятина (тодішня Станіславівщина). Обидва ці викладачі належали до старшого покоління польських художників, епігонів минулої епохи ’’Молодої Польщі,’’ з її неоромантизмом і запізнілою вже сецесійною стилістикою. Під керівництвом цих професорів М.Кміт міг отримати лише добрий професійний вишкіл, вдосконалити артистизм лінії й культуру композиційної побудови образу. Проте згодом він у своїх творчих зацікавленнях, як і більшість талановитої молоді його покоління, переорієнтувалися на Париж, тогочасну столицю європейського мистецтва, де народжувалися новаторські думки й пластичні ідеї.
У Кракові М.Кміт входив до молодіжної творчої групи ’’Зарево’’, ідейним натхненником якої був письменник Богдан Лепкий (1872-1941), викладач української літератури у Ягеллонському університеті. Разом з молодими українськими митцями, студентами академії, М.Кміт експонує свої твори на виставках цього об’єднання, які в 1933-1936 роках щороку відбувалися в Кракові, у залах тодішньої ’’Просвіти’’. Невдовзі М.Кміт разом з товаришами з групи ’’Зарево’’ бере участь у шостій виставці АНУМ, що відбувалася у Львові на зламі 1934-1935 років¹⁶. Уже сам факт приналежності молодого митця до цього модерністського угруповання засвідчував, яким був вектор його тогочасних творчих орієнтацій. Він мріє ближче ознайомитися з творчим життям Західної Європи і під час літніх студентських канікул, отримавши фінансову допомогу від митрополита А.Шептицького, здійснює подорож до Франції (передусім до Парижа) та Італії¹⁷.
Закінчивши 1939 року Краківську академію мистецтв й отримавши диплом (’’абсолютеріум’’), М.Кміт мав замір повернутися на Батьківщину, до рідного Львова, щоб тут продовжити творчу працю. Але більшовицька окупація Західної України та загроза репресій примусили його залишатися на теренах Польщі ще впродовж двох років (1939-1941). Тут він працює вчителем рисунка в Білій Підляській і одночасно надсилає свої твори на виставки до Кракова, Льєжа (Бельгія) та Лігенгайма (Німеччина)¹⁸. На жаль, роботи того краківського періоду до нас не дійшли. Можливо, частина з них осіла в тамтешніх приватних збірках, а інша пропала в завірюсі Другої світової війни. Зрештою, два з відомих творів М.Кміта – ’’Погруддя жінки в літньому платті’’ та ’’Портрет чоловіка з файкою в руці’’ – можна датувати саме краківським періодом творчості художника: на це вказує характерне для його раннього почерку¹⁹ об’ємно-живописне трактування форм, імпресіоністична чистота барв та увага до психологічної характеристики персонажів; такий підхід М.Кміта до рішення цих малярських творів цілком відповідав системі малярських принципів, що культивувалися в його тодішній alma mater у Кракові.
З відступом більшовицьких військ 1941 року й відкриттям західних кордонів України М.Кміт, сповнений творчих планів, повертається до окупованого німцями Львова. Так розпочався короткий, але дуже продуктивний львівський період його творчості (1941-1944).
У Львові склалось тоді на рідкість цікаве культурне середовище, багате яскравими творчими індивідуальностями, тут зосередилась значна кількість інтелігенції – художників, письменників, поетів, журналістів, акторів, які прибували сюди, гнані воєнною завірюхою, з усіх кінців України. Численний загін становили тут передусім місцеві художники – як старшого покоління (О.Курилас, О.Кульчицька, Я.Музика, А.Манастирський), так і молоді митці, які ще до війни творили авангард художнього життя Львова, гуртуючись навколо АНУМ (С.Гординський, В.Ласовський, В.Гаврилюк, Є.Козак, М.Осінчук, А.Коверко, В.Манастирський В.Дядинюк,, ), – а також колишні учні школи О.Новаківського з групи ’’Руб’’ (С.Гебус, С.Луцик, Г.Смольський, А.Малюца та інші), тепер уже зрілі митці. Поряд з ними у Львові ще з 1920-х років активно працювала сильна когорта наддніпрянських художників, представників т.зв. ’’пореволюційної еміграції’’: П.Ковжун, Р.Лісовський, М.Бутович, С.Литвиненко. Їхні ряди поповнила наступна хвиля митців-емігрантів, що прибули до Львова зі Східної України ще під час першої більшовицької окупації й потім, після відступу Червоної Армії 1942 року, залишилися тут, щоб працювати для української культури (М.Азовський, М.Дмитренко, М.Неділко, М.Мухин, М.Єршов, О.Стешенко та інші). 1943 року, з початком відступу німецьких військ, у Галичину й, зокрема, до Львова зі східних теренів України хлинула третя хвиля української творчої еміграції: митці рятувалися від неминучого сталінського терору. Саме тоді у Львові опинився талановитий митець, професор Харківського художнього інституту М.Козик, харківські художники М.Жеваго та К.Бульдін, а з Києва прибули В.Кричевський, В.Крюков, Д.Нарбут, Л.Морозова та інші.
Потрапивши у Львові в таке різнорідне творче середовище, де схрещувалися різні художні традиції, естетичні й формально-стильові позиції, М.Кміт одразу знайшов у цьому вировиську власну нішу. Він став членом і експонентом утвореної тоді у Львові Спілки праці українських образотворчих митців (СПУОМ), яка об’єднувала у своїх рядах митців з усієї України, ставлячи собі за мету ’’сприяти процесові розбудови українського мистецтва, поглиблювати його національний характер та скріплювати його зв'язок із актуальними проблемами життя народу’’²⁰.
У грудні 1941 року М.Кміт експонує свій твір ’’Міський мотив’’ на великій збірній виставці спілки, влаштованій у Львові на честь 25-ліття заснування в Києві Української академії мистецтв. До виданого тоді у Львові двомовного, українсько-німецького каталогу-альманаху цієї виставки ввійшла й коротка біографічна довідка про М.Кміта та його фотографія²¹ тих років.
Наприкінці 1943 року М.Кміт бере участь у наступній збірній виставці СПУОМ, показавши на ній олійний ’’Автопортрет’’ (1943)²². Михайло Драган, один з провідних тоді у Львові художніх критиків, аналізуючи у своїй рецензії на виставку репрезентовані на ній основні творчі сили, відзначив М.Кміта, як одного із найцікавіших художників – ’’формалістів’’ (О.Винницького, В.Ласовського, О.Ліщинського, В.Манастирського, Я.Музики та М.Бутовича), що виділяються «поглибленим підходом до мистецьких проблем’’. ’’Не зупиняються вони, – продовжує М.Драган, – на поверхні предметів, але вникають за допомогою експресійних і композиційних засобів глибше в істоту сюжету. Цими засобами спрямовують вони глядача від чисто зовнішніх зорових вражень до внутрішніх переживань’’²³. ’’Автопортрет’’ М.Кміта, показаний на цій виставці, закупив Національний музей у Львові. На жаль, пізніше, як уже згадувалось, більшовики знищили картину²⁴. За свідченнями очевидців, цей твір був виконаний ’’у приємно зеленій тональності з незвичайно вдалим м’яким орудуванням світлом і тінню, немов на образах Рембрандта’’²⁵ і дуже добре ілюстрував своєрідність ранньої малярської манери М.Кміта. Його творам тих років властива особлива м’якість світло-тіньового моделювання форм і нарочита обмеженість палітри, нюансованої тональними відтінками одного кольору.
Через брак інших збережених полотен М.Кміта того часу нині важко судити про цілість його малярської творчості львівського періоду. Можемо лише припустити, що художник, з його щедро обдарованою артистичною натурою, не міг обмежитися лише одним стилем малярського вислову.
Паралельно з творчістю багато сил у ті роки він віддає педагогічній діяльності. Упродовж майже двох воєнних років (1943 – початок 1944) М.Кміт викладав у заснованій тоді у Львові Державній мистецько-промисловій школі з українською мовою викладання²⁶. Тут на малярському відділі він викладав основи композиції та різні техніки настінного розпису, а шрифти – на графічному²⁷. Тоді йому пощастило налагодити близькі взаємини з такою визначною творчою особистістю, як Михайло Осінчук, відомий художник-візантиніст, що був тоді директором школи й керівником малярського відділу. А на графічному відділі М.Кміт мав змогу безпосередньо ознайомитися з творчістю та педагогічною практикою Миколи Бутовича, тоді вже відомого й авторитетного графіка, вихованця Лейпцигзької академії мистецтв.
Коли на початку січня 1944 року окупаційна німецька адміністрація закрила у Львові Мистецько-промислову школу, незважаючи на її явні творчі успіхи, у мистецьких колах міста, особливо серед наддніпрянських митців-емігрантів, народилась ідея заснувати у Львові в ті важкі воєнні поки вищий художній навчальний заклад. Щоб не дратувати й не насторожувати окупанта, заклад мав діяти під скромною офіційною назвою ’’Вищі образотворчі студії’’ (’’Höheren Kunstmalerfachstudien’’), а насправді мав стати вищою художньою школою (академією) на зразок Української Національної академії мистецтв, що тоді відзначала 25-річчя своєї діяльності.²⁸. До викладання в цьому закладі було залучено ряд визначних митців, емігрантів з Наддніпрянськорї України, що були професорами високого фахового рівня та педагогічної компетенції, таких як В.Кричевський (ректор), М.Козик, М.Дмитренко, М.Азовський (факультет живопису), М.Бутович (факультет графіки), С.Литвиненко (факультет скульптури). Цікаво, що в біографічних матеріалах про М.Кміта немає жодної згадки про його викладацьку роботу в цьому закладі. Однак бачимо його на груповій фотографії серед викладачів і студентів цього новозаснованого вузу. Можемо лише припустити, що М.Кміт, тоді молодий, тридцятичотирилітній художник, викладав в цьому закладі один з предметів, які перед тим вів у ліквідованій Мистецько-промисловій школі. У своїй автобіографії не вважав однак за потрібне згадувати про цю недовготривалу працю. Нам сьогодні важливий сам факт, що М.Кміт брав участь у викладацькій роботі цього закладу, заснування якого у важких обставинах війни й окупації було, безперечно, героїчним почином тогочасної української інтелігенції, свідченням живучості творчого духу нації.
Проте невдовзі, вже у червні 1944 року, наближення фронту й загроза нової більшовицької окупації примусили молодого художника разом з тисячами найбільш талановитих і свідомих українських діячів емігрувати на Захід. Рідну землю М.Кміт покидав вже творчо зрілим художником з широким мистецьким світоглядом і досвідом, набутим у багатому на таланти творчому середовищі тогочасного Львова.
Перебуваючи впродовж наступних чотирьох років на ’’скитальщині’’ в Австрії, у таборах т.зв. ’’переміщених осіб’’, він не забував про Україну. Разом з іншими земляками-художниками брав активну участь в українському мистецькому житті, експонував свої твори на виставках емігрантів у Баден-Бадені (1946), а згодом – на великій виставці українського мистецтва в Мюнхені (1947). Серед творів М.Кміта того часу слід виділити два дуже промовисті автопортрети, які ми нещодавно виявили й датували другою половиною 1940-х років²⁹. На одному з них художник зобразив себе погрудно, із замисленим обличчям, опертим на руку з олівцем.. Усе в цьому портреті – делікатні риси відкритого інтелігентного обличчя, світлий погляд очей, артистична форма руки з довгими, музикальними пальцями – все виказує витончену артистичну вдачу митця.
У другому автопортреті М.Кміт зобразив себе на першому плані перед мольбертом під час малювання з палітрою й пензлем у руках. Боковий сплеск світла м’яко виявляє реалістично потрактовану пластику обличчя, грудей і кисті руки. А вдалині – дуже цікавий візійний, алегоричнний мотив: за колючим дротом, серед натовпу людей молода жінка кидається в бік митця з виразом жаху й відчаю на обличчі. Очевидно, у такий спосіб художник образно висловив свої тривожні роздуми про трагічну долю українського народу, який волав до сумління митця з-за колючого дроту більшовицької імперії.
Ця робота М.Кміта виразно свідчить про його патріотичні почуття й любов до рідного народу, що жили в серці митця впродовж усіх наступних років перебування на далекій чужині, хоча здобув там найвище визнання митця світової слави.
1949 року він разом з молодою дружиною (австрійкою Еддою) переїжджає до Австралії й оселяється в Сіднеї.
Перший австралійський період творчості митця (1947-1957) позначений стрімким злетом його мистецького обдарування. Усі ті творчі імпульси, які він увібрав у себе в мистецькому середовищі Львова, Кракова, та яскраві враження від модерного мистецтва, отримані в Парижі, – усе це, трансформоване крізь призму оригінального та сміливого мистецького бачення, озвалося тепер у його малярстві. Художній почерк М.Кміта тепер радикально міняється: на зміну ранній реалістичній пластиці у його творах з'являються умовно-декоративні композиційні побудови, у яких з одного боку відлунюють ремінісценції львівського ’’неовізантинізму’’ (з його натяками на стилістику давньоукраїнського іконопису) і спрощеність ’’наївних’’ народних малюнків, а з другого – виразно прочитуються уроки раннього європейського модернізму початку ХХ століття – й зокрема, фовізму та творчих надбань постімпресірнізму. У такому стильовому ключі М.Кміт виконав доволі багато творів на євангельську тематику (’’Євангеліст Марко’’ – 1953 р., ’’Вознесіння’’ – 1953 р., ’’Три царі’’ – 1954 р., ’’Святий Юрій’’ – 1957 р., ’’Страсті’’). Їхні традиційні сюжети й подекуди канонічна іконографія подані в підкреслено сучасній пластичній інтерпретації. Цікава в цьому сенсі композиція ‘’Амінь’’ (1950-ті). Її основу творять чотири умовно потрактовані жіночі силуети, немов овіяні аурою витонченої духовності. Їх широко відкриті й чітко окреслені очі, прямі довгі носи, рисунок тонких кистей рук і, врешті, специфічна фронтальна постановка фігур – усе це віддалено нагадує давні іконописні лики. Та водночас простір навколо них динамічно розщеплений, поданий у різних площинах, насичений безліччю абстрактно-символічних елементів, асоціюється з напругою та дисонансами навколишнього сучасного світу. Смиренно нахилені голови жінок і жести їхніх рук виражають покірливу згоду з одвічним божественним призначенням людини. У цьому творі особливо виразно прочитуєтьсяч характерне для зрілого почерку М.Кміта поєднання трансцендентного духу й стилістики давнього українського іконопису з уроками малярства великих майстрів Паризької школи, таких, як Модільяні, Ван Донген, Брак, Пікассо, Архипенко, Кандінський. Творчістю цих художників М.Кміт захоплювався ще з часів молодості, у Парижі. Репродукції їхніх творів, як засвідчують сучасники³⁰, оздоблювали стіни його помешкання в Сіднеї.
Аналогічний характер малярського рішення властивий і іншим, нерелігійним, композиціям М.Кміта, зокрема таким, як ’’Пара’’ (1955), ’’Приятельки’’ (1957), ’’Молоді жінки’’ (1955), ’’Привітання’’ (1950-ті). Скрізь основним мотивом його композицій є людська постать, здебільшого жіноча, завжди позбавлена прикмет фізичної тілесності, овіяна атмосферою загадковості, чарівної елегантності й трепетного пошанівку до самоцінності людської істоти. Зображаючи людей, М.Кміт особливого значення надавав виразові обличчя, жестам і характерові рук. Казав: ’’Щоденно бачимо багато людей, і те, що в них бачимо, – то тільки обличчя і руки. Ті обличчя і руки – то є ключі до душі й характеру’’³¹.
Ряд творів митця виконано в експресіоністичній манері (’’La Ronde’’ – 1952 р., ’’Магента’’ – 1963 р., ’’Жінка на червоному’’ – 1960 р., ’’Cogito, Ergo sum’’ – 1954 р. та інші). У них добре видно його великий дар колориста, для якого колір, звільнений від натуралістичної залежності, є основним засобом пластичної метафоризації дійсності, носієм потужного емоційно-духовного заряду. Кольори на його картинах то радісні, яскраві, то сумерково-таємничі, завжди вміло гармонізовані, не крикливі, в них сяє генетично успадковане українське чуття міри й гармонії.
Твори М.Кміта, показані на виставках у Сіднеї, Мельбурні й інших австралійських містах, з бігом часу користувалися все більшим успіхом у глядачів і критиків. Його сучасник І.Кейван стверджує: ’’М.Кміт здобув собі визначну позицію в австралійському мистецтві як сміливий і ’’магічний’’ колорист’’. Критик Джім Шварцман у газеті ’’The Sun Herald’’ писав, що художник належить до числа найбільших та унікальних колористів світового масштабу, а критик Рей Річардсон відзначав, що М.Кміт ’’без сумніву, – геній’’. Так оцінювали творчість українського митця поважні австралійські мистецькі фахівці. Твори художника завоювали багато перших престижних нагород і призів. Показовим є також факт, що творчість М.Кміта ввійшла до репрезентативного альбому ’’Шедеври австралійського мистецтва’’ (упорядник – Джеймс Глісон)³².
Незважаючи на славу й широке визнання в Австралії, М.Кміт прагнув розширити свої творчі горизонти та зв’язки з українським культурним рухом на еміграції. З цією метою він 1957 року переїхав до США й на сім років (1957-1965) оселився в Сан-Франциско (Каліфорнія). Тут він застав поширене серед американських художників захоплення абстракціонізмом. Тоді з-під його пензля постала велика серія напівабстрактних барвних композицій – своєрідних натюрмортів, у яких мотиви фантастичних, нереальних квітів служили художникові лише претекстом для сміливих абстрактних побудов.
У Каліфорнії Кмітові не повелося: тут він не здобув належного визнання, почалися матеріальні нестатки, розладналося сімейне життя. Врешті художник захворів, потрапив у важку депресію й багато місяців провів у лікарні.
1965 року М.Кміт повернувся до Австралії, де минув останній період його творчості, ознаменований, як уже мовилося, великим успіхом і визнанням на всьому Австралійському континенті. Помер художник 22 травня 1981 року в Сіднеї.
Про яскраво виражений національний характер образних рішень М.Кміта дуже влучно написав свого часу його сучасник і перший біограф В.Ладижинський: ’’Малярство Кміта є шляхетне, радісне, оптимістичне, нема в ньому, як взагалі в українській духовності, понурости і безнадії чи брутальности… Він стремів до висловлення краси й гармонії, прагнув вглибитися у таємничість і загадковість людської істоти, цебто порушував вічні теми, які цікавили митців усіх часів’’³³.
Якщо йдеться про українську мистецьку традицію, то М.Кміт, безперечно, належить до найвизначніших художників-колористів рівня О.Новаківського, В.Хмелюка, О.Грищенка, Р.Сельського, О.Шатківського. А у світовому мистецтві він посідає визначне місце у плеяді таких майстрів і творців образу людини, як Ван Донген, Модільяні, Матісс.
_________________________
¹ Кейван І. Українські мистці поза батьківщиною. – Едмонтон-Монреаль. – 1996. – С.165.
² Ладижинський В. Михайло Кміт // Нотатки з мистецтва. – 1983. – Ч. 27. – С. 35-47. Слід зазначити, що в цьому журналі інформація про художника міститься в рубриках ’’Мистецька хроніка’’ (1968, ч. 8) та ’’З жалобної хроніки’’ (1982, ч. 22), а також були опубліковані ілюстрації його творів (1983, ч. 23; 1987, ч. 27).
³ Попович В. Михайло Кміт (1910-1981) // Сучасність. – 1986. – Ч. 7-8. – С. 83-92; його ж. Неовізантиністи і псевдо-візантиністи в українському іконописному малярстві // Нотатки з мистецтва. – 1989. – Ч. 29. – С. 25.
⁴ Енциклопедія української діаспори: Австралія-Азія-Африка. – Київ-Нью-Йорк-Чикаго-Мельбурн, 1995. – Т. 4. – С. 97-98.
⁵ Волошин Л. Мистецька школа О.Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998. – С. 27-28; Шмагало Р. Словник митців-педагогів України та з України у світі. 1850-1950. – Львів, 2002. – С. 48.
⁶ Кейван І. Українські мистці… – С. 164-165.
⁷ Ляхович А. Михайло Кміт: реальність, міф та методика // Народознавчі зошити. – 1999. – Ч. 5. – С. 700-703; Волошин Л. Український геній Михайла Кміта (1910-1981): Із серії ’’Визначні учні школи О.Новаківського’’ // Архітектура, будівництво, інтер’єр, мистецтво. – 2004. – Ч. 4. – С. 39-40; Канарська А. Українець – один із найцікавіших живописців Австралії // Арт-Поступ. – 2005. – Ч. 84. – С. 10.
⁸ Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові / Автори-упоряд.: В.Арофікін, Д.Посацька. – К.-Львів, 1996. – С. 25.
⁹ Збірка Галини Горюн-Левицької: Альбом / Вступне слово Л.Лихач та Д.Зельської-Даревич. – К. – Львів, 2006. – Іл. 94, 95.
¹⁰ Ідеться, зокрема, про олійні твори, що зберігаються в приватних колекціях Варшави: композиція ’’Ворожка’’ (81 х 143), ’’Автопортрет з палітрою’’ (72 х 63), ’’Автопортрет при мольберті’’ (108 х 92).
¹¹ Експонувалося близько сорока малярських творів М.Кміта.
¹² У літературі про М.Кміта, однак, ніде точніше не вказано, коли та за яких обставин він навчався в цьому закладі. До того ж у різних джерелах автори називають його по-різному. У статті В.Ладижинського це – ’’мистецька школа у Львові’’ (ор. сіt. – С. 35), в ’’Енциклопедії української діаспори’’ (т. 4) – ’’технічна гімназія’’ (ор. cit. – С. 97), а в Р.Шмагало – ’’Мистецько-промислова школа’’ (ор. cit. – С. 48). Очевидно, ідеться про Львівську промислову школу, яка 1929 року була переведена в ранг технічної з новою назвою: ’’Державна технічна школа ім. Станіслава Щипановського’’ (див.: Шмагало Р. Наші магістралі (1876-1939) // Карби. – 2002. – Ч. І. – С. 12).
¹³ Уперше про цю, отриману від митрополита, стипендію згадує М.Мегик 1982 р (див.: З жалобної хроніки // Нотатки з мистецтва. – 1982. – Ч. 22. – С. 58–59.
¹⁴ Materiały do dziejów Akademii Sztuk pięknych w Krakowie. – Wrozław – Warszawa – Kraków, 1969. – T. 2. – S. 307. У цьому джерелі вказано, що М.Кміт почав навчатися в Кракові 1932 р., а це спростовує поширену в літературі помилкову дату – 1933 р.
¹⁵ Про цю промовисту деталь тодішніх польсько-українських взаємин у стінах Краківської академії нам відомо з усних спогадів її випускника М.Зорія, однокурсника М.Кміта.
¹⁶ Шоста виставка АНУМ (16.ХІІ.1934-14.І.1935): Каталог. Малярство, різьба, графіка, рисунок. – Львів, 1934-1935. – С. 11. – Кат № 171. М.Кміт тоді подав на цю виставку олійний ’’Автопортрет’’.
¹⁷ Див.: З жалобної хроніки… – С. 58-59. Докладніше про час та обставини цієї поїздки не пише жоден з біографів М.Кміта. Також у львівських джерелах, передусім у матеріалах Центрального Державного історичного архіву України у м. Львові (зокрема, в т. зв. ’’Фонді митрополита А.Шептицького’’, ф. 358), немає жодної згадки про будь-які контакти митрополита з М.Кмітом. Одна з причин – можливість негласної ’’чистки’’ цього фонду від небажаних імен за радянських часів.
¹⁸ Каталог-альманах ІІІ виставки Спілки праці українських образотворчих мистців. 1942. – Львів, 1943. – С. 6.
¹⁹ Саме ці риси ранньої творчості М.Кміта відзначають перші дослідники його малярства В.Ладижинський (ор. сіt. – С. 40) та В.Попович (ор. сіt. – С. 90).
²⁰ Іванець І. Вступне слово // Каталог-альманах… – С. 1-2.
²¹ Див.: Каталог-альманах… – С. 6. – Кат. № 110.
²² П’ята виставка Спілки українських образотворчих мистців: Каталог. – Львів. 1943. – С. 23. – № 141.
²³ Драган М. П’ята виставка Спілки українських образотворчих мистців // Наші дні. – 1943. – Ч. 12 (грудень). – С. 8-9.
²⁴ Каталог втрачених експонатів… – С. 25. – № 79.
²⁵ Ладижинський В. Михайло Кміт… – С. 40.
²⁶ Школа містилася у Львові на вул. Снопківській, 47 (нині – приміщення Львівської національної академії мистецтв).
²⁷ Батіг М. Перший і останній випуск: Мистецька освіта у Львові періоду німецької окупації 1941-1944 рр. // Літопис Національного музею у Львові. – 2001. – Ч. 2. – С. 27-28.
²⁸ Волошин Л. Українська Академія Мистецтв у Львові: Період німецької окупації // Образотворче мистецтво. – 2001. – Ч. І. – С. 80-83.
²⁹ Ми датували ці твори (друга половина 1940-х рр.) на основі їх стильових ознак (реалістична пластика форм, імпресіоністичний колорит) та фізіономічних прикмет портретованого (на обох портретах він явно старший, ніж на відомій львівській фотографії 1943 р.).
³⁰ Цит.: Ладижинський В. Михайло Кміт… – C. 38.
³¹ Попович В. Михайло Кміт… – С. 85.