За останній місяць ми, білоруси, настільки звикли до міжнародної уваги до нашої країни, в якій "ніколи нічого не відбувалося", що майже розучилися думати. Що більше відбувається на вулицях, що більше повідомлень на хвилину видають ТГ-канали, то менше простору для аналізу. Теза про "винятковість" білоруських протестів стала загальним місцем, ми самі насилу могли би сформулювати, в чому специфіка того, що ми спостерігаємо.
Наших реакцій і наших вчинків?
Разом з тим, білоруські події мають всі шанси увійти в історію не тільки Східної Європи, а й світу як щось виняткове.
Якщо у вас є друзі-іноземці, яким треба коротко пояснити специфіку нашої "вуличної не-війни", перекладіть їм цей текст.
Влітку цього року, до того як все почалося, я сидів біля вогнища при озері з одним старим Професором, значно мудрішими за мене. Тиша порушувалася лише далеким лебединим курликанням і тріском вогню, який з апетитом хрумкав дрова.
І раптом професор вирішив заговорити про Зло.
– Я був молодий, і мій начальник мене показово пресував. Він робив дохолери дрібних підлостей мені, а я мовчки терпів. І ось одного разу на засіданні кафедри я вирішив дати йому бій. Коли зібралися всі колеги, я зробив, як мені тоді здавалося, Вчинок. І виклав йому просто в обличчя все, що думав про нього і його методи. Я пишався собою. Мені здавалося, ось вона, Хоробрість! Сміливість! Я герой!!! Хвилин десять мені здавалося, що я його морально переміг.
– І що сталося далі? – запитав я.
– Він почав майстерно зводити мене зі світу. Мстити. І перетворив моє життя на пекло. І тоді я поїхав на ретрит, я вже тоді цікавився духовними практиками. І там поговорив з мудрим Учителем, розповів про свій вчинок і запитав, що зробив не так.
Старий Професор задумався і підкинув ще хмизу в багаття.
– І знаєш, що зробив Учитель, вислухавши мене? Він засміявся! А коли закінчив сміятися, запитав: "А чого, власне, ти чекав? Ти відповів на образу ображанням. Того, хто сильніший за тебе. Ти думав, йому зробиться соромно? І він відчепиться від тебе? Дивак!»
І тут Професор раптом схвилювався і почав говорити дуже швидко.
– Учитель сказав: «Єдина зброя для боротьби зі Злом в людині – Добро. Єдине, що може змінити того, що ще не безнадійний, – твоя любов. Про це говорять всі релігії світу, не тільки християнство чи буддизм. І якщо ти хотів зупинити знущання, треба було користуватися Добром – відшукати його в себе і застосовувати. Адже одна з особливостей Добра – в тому, що воно обеззброює Зло. Змушує його ніяковіти і змінюватися.
А тепер повернемося до нашої ситуації.
Після 26 років лютого пресингу білоруси нарешті масово вийшли на вулицю.
За кого вони вийшли?
Кандидати, які підняли білорусів, показово, підкреслено нікому не погрожували. Я пам'ятаю те інтерв'ю, в якому Бабарико попросили сформулювати питання до чинного президента. І, подумавши, той сказав, що не розуміє, чи є на світі істота, яку він любить. Зауважимо, Бабарико питав не про насильство, не про зникнення, не про корупцію, як багато хто раніше.
А про любов.
Колеснікова, яка весь час говорила виключно про неймовірність співвітчизників і фотографувалася, показуючи знак серця руками.
І в це важко повірити.
Але так було.
Навіть тепер, після того, що відбулося, штаби продовжують обіцяти недоторканність Лукашенка.
А що ж інша сторона?
У відповідь на "програму любові" всіх висуванців масово посадили у в'язницю. Сидить навіть син Бабарико, хоча дітей не чіпали навіть бандити в 90-х. У протестантів стріляли гумовими кулями, кидали в них світлошумові гранати. Є загиблі.
Що зробили люди? Вони почали дарувати солдатам – потенційним нападникам – квіти. І обніматися з ними.
І я не пам'ятаю в історії ні таких дій щодо мирних протестувальників, які захищали кандидатів, що закликали до примирення, ні такої зворотної реакції.
Розумієте, навіть якби ці протести очолював сам Ганді, він би не придумав гіднішої поведінки. Згадаймо хоча б той постріл у журналістку "Нашої Ниви".
І те, скільки часу вона провела в лікарні.
І що той, хто стріляв, досі не знайдений.
І якщо прибрати спонукування людей, які просто не беруть участі у подіях, я бачу, що Добро залишається Добром, а Зло поставлено перед важким вибором.
Бо дивіться, мені важко уявити собі будь-якого світового лідера, навіть з числа найлютіших і харизматичних (Трамп, Путін, Орбан, Ердоган), який би не почав трансформуватися під таким тиском любові. Це #BlackLivesMatter, який повністю позбавлений класової ненависті. Це #GiletsJaunes, під час яких протестувальники не розбили жодної шиби в магазині.
І тим не менше – близько 12 тисяч затриманих.
І тим не менше – все те, що ми читаємо і чуємо зараз про тортури і насильство.
Я не знаю, як людина, яка продовжує натягувати балаклаву, сама собі може пояснити необхідність вживання кийка або розпилення газу. Всі ці роки система реагувала на виклики, підміняючи картину реальності власним баченням. Ретельно зафарбовуючи біле чорним.
І це чомусь працювало, мільйони вірили.
Але тепер те, що говорить пропаганда, все важче натягнути на свою голову. Бо очам видно, що обурених людей дуже багато; що вони не агресивні; що польська дефензива тут ні при чому.
Я впевнений, що тепер ті, хто "покидають Омелас " (див. однойменну повість Урсули Ле Гуїн), керуються не страхом деанону [деанонімізації]. Що на них просто впливає та сила, про яку Вчитель розповів у розмові з Професором.
І в цьому сенсі ми вже перемогли.
Адже перемоги добра ніколи не бувають гучними. Добро не захоплює, не стріляє, не утворює імперій. Воно просто змінює людей – тих багатьох, які на таку зміну здатні.
Всі інші, закоснілі, безнадійні, нехай залишаються при своєму.
Віктар Марціновіч
Любоў і Зло
“Будзьма беларусамі!” (budzma.by), 21.09.2020
Переклад О.Д.