Коли Джона Бердона Ґолдейна, одного із засновників сучасної еволюційної біології, запитали, що могло б похитнути його віру в теорію еволюції, він відповів, що хіба «окам’янілості кролика з докембрійської епохи».
Хоча теорія всесвітнього тяжіння Ньютона давала напрочуд точні результати, вона вважалась фальсифікованою, коли у 1859 році виявили особливість руху планети Меркурій, яку вона не могла пояснити.
Оскільки окам’янілості складних тварин трапляються лише після «Кембрійського вибуху», що відбувся 500 млн років тому, виявлення ще давніших окам’янілостей мало б фальсифікувати цю теорію.
Але чи справді це так?
Фраза Ґолдейна хоча й апокрифічна, але вона досить добре передає дух наукового фольклору, згідно з яким фальсифікація – це визначальна характеристика науки. Як про це висловився астрофізик Маріо Лівіо у своїй книзі «Блискучі помилки»: «Починаючи від основоположної праці Карла Поппера, вважають, що теорія гідна називатись "науковою" лише у тому разі, якщо вона фальсифікується експериментами або спостереженнями. Ця вимога лежить в основі "наукового методу"».
Але сфера знань, яка називається «наукознавством» і охоплює історію, філософію та соціологію науки, доводить, що фальсифікація не працює, причому навіть в принципі.
Усе завдяки тому, що експериментальний результат – це не простий факт, який можна отримати безпосередньо від природи. Щоб ідентифікувати і датувати кістки, про які казав Ґолдейн, потрібно використати цілу низку теорій із різних наук, зокрема фізики, хімії та геології.
Так само й теоретичне передбачення ніколи не є продуктом однієї теорії й натомість вимагає використання багатьох інших теорій.
Тож коли «теоретичне» передбачення не узгоджується з «експериментальними» даними, це свідчить насамперед про те, що існує розбіжність між різними наборами теорій, нічого, утім, не повідомляючи про те, що якась конкретна теорія не фальсифікується.
На щастя, фальсифікація (чи будь-яке інше поняття із філософії науки) не є обов’язковою вимогою для того, щоб наука, власне, розвивалась. Фізик Поль Дірак мав рацію, коли сказав, що «філософія ніколи не призведе до важливих відкриттів – вона уміє лише говорити про відкриття, які вже зроблені».
Історія науки доводить, що учені увесь час ламали найрізноманітніші правила, зокрема й фальсифікацію. Як зазначив філософ науки Томас Кун, закони Ньютона збереглися у фізиці, хоча десятиліттями їм суперечили зсуви перигеліїв Меркурія та Місяця.
Науці дає силу саме цілеспрямоване фокусування на тому, що працює, а не будь-яке філософське твердження. Альберт Айнштайн сказав, що науковці не повинні рухатись за жодною визначеною перспективою, а йти винятково туди, куди їх заводять експериментальні дані, а також приймати усі положення, які працюють.
На жаль, окремі науковці зневажили саму галузь наукознавства, стверджуючи, що вона підриває суспільну впевненість в науці, оскільки заперечує, що наукові теорії є об’єктивно істинними. Це – помилка, адже наукознавство важливе принаймні з двох причин.
По-перше, воно дозволяє науковцям набагато краще зрозуміти власну дисципліну. За словами Айнштайна: «Дуже багато людей, зокрема й професійні науковці, здаються мені тими, які бачили тисячі дерев, але не бачили лісу. Знання історичного та філософського тла надає цьому поколінню той різновид незалежності від упереджень, від якого страждає більшість вчених. Ця незалежність, cформована філософською інтуїцією, на мою думку, є тією ознакою, що відрізняє ремісника або спеціаліста від справжнього шукача правди». Власне, погляд на те, як наука історично розвивалась, радше зміцнює віру у неї, аніж навпаки.
По-друге, саме ця галузь знань допомагає краще протистояти антинауковим силам, які постійно використовують одну й ту саму стратегію, незважаючи на те, на що саме спрямовані їхні зусилля, – шкідливість тютюну, зміни клімату, вакцинації чи теорію еволюції. Їхня мета – експлуатувати частинку сумніву та двозначних результатів, які завжди присутні в науці, щоб поставити під сумнів науковий консенсус з певного питання як такий. Вони фінансують і розголошують свої власні результати, які суперечать науковому консенсусу у певній вузькій сфері, стверджуючи, що фальсифікували сам консенсус.
У книзі «Продавці сумніву» історики Наомі Орескес та Ерік Конвей пишуть, що метою цих груп є «поборювання науки самою наукою чи принаймні тими прогалинами та непевностями, які можна використати, щоб відвернути увагу від головного».
Наукознавство надає людям, які вірять в науку, кращі аргументи, щоб протистояти цій критиці, адже вчені використовують усебічні аргументи, щоб досягнути консенсусу, чи певну теорію варто зберегти, чи, можливо, відкинути заради іншої.
Саме завдяки консенсусу наука змогла досягнути таких вражаючих успіхів й радикально змінити наше життя у кращий бік. Ключовою для нього є перевага доказів в той чи інший бік, а не один чи навіть декілька результатів.
Тож коли антивакцинатори, антиеволюціоністи і ті, хто заперечує зміну клімату, вказують на якийсь один результат і стверджують, що вони буцімто фальсифікували науковий консенсус, їхні твердження не мають під собою жодних підстав. Адже їм потрібно навести надлишок доказів на користь своїх тверджень – а це ще ніхто із них ще не спромігся зробити.
Фальсифікація така приваблива, тому що вона розказує просту і оптимістичну притчу про науковий прогрес, а саме, що послідовно спростовуючи хибні теорії, можна колись обов’язково дійти до істинної. Чи не найкраще про це висловився Шерлок Голмс: «Коли ви усунули все неможливе, то те, що залишиться, хай навіть зовсім неправдоподібне, має бути правдою».
Такі прості, але неправильні наративи переповнюють науковий фольклор й сторінки підручників. Річард Фейнман у своїй книзі QED одразу після переказу історії появи квантової електродинаміки додав: «Те, що я щойно описав, можна назвати "історією фізики від фізика", яка, можливо, й неправильна. Це – загальноприйнята міфологія, яку фізики розповідають своїм студентам, а ті своїм. Вона може й не відповідати правді, якої я, власне, і не знаю».
Але якщо певну міфологему поширювати дуже багато разів й передавати від одного покоління до наступного, то вона застигне у факт. Фальсифікація – якраз одна із таких міфологем.
Можливо, час полишити некритичну віру у неї?
Mano Singham
The Idea That a Scientific Theory Can Be ‘Falsified’ Is a Myth
Scientific American, 7/09/2020
Зреферував Є. Л.