З ранку до ночі.
День і ніч маялись ми у німецьких фермерів. З ранку до темноти в полі, а потім до глибокої ночі вдома по господарству і все було слухаєш, що на тебе погримують: Мало зробили, живіше працюйте.
Не дивлячись на таку тяжку, непосильну роботу нас тримали на голодному пайку, який складався з брукви та картоплі, хліба давали по 150 грамів в день. Поводились з нами, як із злочинцями.
Розкажу, як мене були заарештували до карного лагерю. Від тяжкої праці я занедужав і не пішов на роботу, правда, в цей час я вирішив утекти. Як тільки було відомо, що я не на роботі, поліція відразу прийшла і забрала мене не подивились навіть на те, що я хворий і зразу ж посадили до карного лагерю, де я просидів більше тижня.
Тяжко було жити в німецькій неволі. Ходили ми в подертому одязі, а якщо хто хотів собі щось дістати одягнутись, то віддавав останній шматок хліба, а сам лишався зовсім голодний.
Прокляте минуле, бодай і не згадувати. В той час підтримувала наші сили тільки віра в перемогу Червоної Армії, це було джерело нашого життя.
І ось вона, люба визволителька, прийшла і звільнила нас. Тепер нам знову освітило шлях щасливого життя сонце Сталіна. Ми знову повноправні громадяни Радянського Союзу.
Батьківщина зустріла нас тепло і привітно. Я став, як і багато інших таких як я, до мирної праці.
Суслик Микола, село Чолгани
Тепер я вже на Батьківщині.
Нещодавно я повернувся з німецької неволі. Більше трьох років я терпів фашистську каторгу.
Як тільки нас привезли в Німеччину, то зразу розсортували по лагерях. Я попав у лагер, що містився в Ранденбурзі, в якому пробув три місяці. Там лише нас вчили "дисципліни", щоб ми боялись німців. Німці говорили нам на ламаній російській мові, що ми повинні в усьому підкорятись господареві, працювати стільки скільки він накаже, робити все те, що довподоби господареві, скаржитись не маємо права, бо за нас заступатись ніхто не стане — закон і влада на стороні господаря.
Ми зрозуміли, що це є рабство. Як нам розповіли, так і було. Працювали ми по 12–14 годин, годували так, щоб тільки не вмер. Вийти за маєток або щось зробити без дозволу поміщика не можна було, зразу попадали до карного лагерю. Був такий випадок, один із хлопців поставив сільце на зайця. Дізнавшись про це, поміщик зразу ж наказав заперти його в карний лагер. Так і просидів ні за що три місяці.
Такий жах, муки і страждання ми, радянські люди, пережили в німецькій неволі. Знаходячись там, ми ніколи не покидали думку про повернення на Батьківщину. З жадобою ловили всі чутки, що доходили з рідної землі! а тому ми і вірили в перемогу.
І ось ми діждались свого часу — світлого свята, тепер я вже на Батьківщині. В мирних умовах життя продовжую працювати на благо нашої Вітчизни, так як працював і до війни. Я з радістю працюю, готовий завжди віддячити Батьківщині, Червоній Армії за повернення нам щасливого життя.
Сутчак Іван, м. Болехів
За більшовицькі темпи