Поки потенційна міська голова літала на парасолі, діючий батько чинного президента сподівався на пожиттєву стипендію, а непомірно зажерливий нардеп прагнув за гроші полічити котиків, песиків та решту домашніх улюбленців, з-під землі вилізали шахтарі. У кожного свій шлях широкий… Огляд подій тижня в Україні.
Правосуддя тижня
Голову Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) Павла Вовка вже порівнювали з айсбергом, але хто ж знав, що в цього персонажа потенціалу вистачить, аби потопити ескадру «Титаніків». Такий висновок можна зробити з вердикту Вищої ради правосуддя (ВРП), яка відмовилася відсторонити головного суддю від виконання ним своїх обов’язків. Дистанціювати Вовка від Феміди прагнула Генеральна прокуратура і особисто її шефиня Ірина Венедіктова, однак у ВРП всі 14 членів Ради вирішили, що прокуратура не надала доказів причетності Вовка до кримінальних правопорушень.
Зробити Вовку цапову морду насамперед хотіли в Національному антикорупційному бюро, де запідозрили його та інших дуже впливових осіб з ОАСК та Державної судової адміністрації України у створенні та участі в злочинній організації, захопленні державної влади, зловживанні впливом, втручанні у діяльність державних діячів та створенні штучних перешкод у діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) та її членів.
Слідство ніби здобуло достовірну інформацію про те, що, втілюючи план із захоплення державної влади, голова ОАСК Павло Вовк використовував своє широке коло зв’язків у цих органах: міг організувати подання штучних скарг до ВРП не тільки на непідконтрольних йому суддів з ОАСК, а й на суддів усіх інстанцій, які виносили «незручні» для нього рішення, у т. ч. на суддів Верховного Суду. Проте ВРП весь цей перелік майже смертних гріхів кваліфікувала як докази, добуті незаконним шляхом, і слідчих, як студентів, відправили на перездачу.
З повторним полюванням на одіозного аж до непристойності суддю у НАБУ будуть проблеми, бо сама ця структура перебуває у підвішеному стані і пророцтва про написання їй некрологу звучать достатньо гучно. Тому поки що Вовк залишається непотоплюваним айсбергом, а словосполучення «судова реформа» – несмішним жартом.
Санкції тижня
Поки міністр закордонних справ РФ Лавров сплітав щось традиційно дуже кострубате про українських горлорізів, які учиняють в Білорусі путч, переворот і локальний апокаліпсис, інші кремлівські креативні черепні коробки придумали розширити список громадян України, щодо яких вводять спеціальні економічні заходи. До реєстру тих, хто мав би перейнятися російськими санкціями, потрапив 41 народний депутат (фракція "Голос" – 17 парламентарів, "Батьківщина" – 11, "Європейська солідарність" – 9, четверо позафракційних і двоє з депутатської групи "Довіра").
Підсанкційні нардепи кремлівській ініціативі втішилися майже як діти. Але якщо Святослав Вакарчук, який все ніяк не може скласти мандат, обмежився нагадуванням про своє неабияке місце у вітчизняному партобудуванні фразою "Кремль запровадив санкції проти мене та партії "Голос", яку я створив. Що можна сказати з цього приводу? – Слава Україні!", то Петро Порошенко розійшовся потужніше. "Росія запровадила персональні санкції проти мене як п’ятого Президента України. Вважаю, це як державна нагорода. А крім того, проти Олега Синютки, проти Степана Кубіва і багатьох інших патріотів. Це – як знак якості", – заявив Петро Олексійович. Львів’яни зрозуміли, що російське розмахування санкціями буде обов’язково використане під час місцевої мерської кампанії, в якій Олег Синютка бере участь, і запідозрили, що Порошенко не тільки українських суддів стимулює, аби вони порушували проти нього якомога безглуздіші провадження, а й на кремлівських паяців якийсь вплив має.
«Слуг народу» в російському санкційному списку не виявилося, але команда Зеленського на диво адекватно відреагувала на росіян. "Якщо сьогоднішнє запровадження обмежувальних санкцій стосується принципових позицій, які так чи інакше зачіпають наше ставлення до безумовності територіальної цілісності України, до високих стандартів демократії, свободи та прав людини, до непорушності постулату про країну-окупанта, яка анексувала частину наших територій, то по всіх цих позиціях ми абсолютно єдині. Незалежно від партійної приналежності та політичних розбіжностей. І в такому разі рекомендуємо запроваджувати санкції відразу проти всіх наших парламентаріїв і навіть проти всіх наших громадян. З метою економії часу, необхідного для складання індивідуальних санкційних списків. Так буде чесно й справедливо", – пояснили своє бачення у Офісі Президента.
Мери тижня
Якщо кандидат у мери Синютка у своїй виборчій кампанії буде використовувати російські ідіотизми, то сьогоднішні міські голови Івано-Франківська і Тернополя Руслан Марцінків і Сергій Надал відповідно в цьому напрямку вже успішно експлуатують коронавірус. Ці два бургомістри у компанії з очільниками населених пунктів менших розмірів подали до Окружного адміністративного суду Києва позов на уряд з вимогою скасувати, на їхню думку, незаконні карантинні обмеження. Тернопіль з Франківськом – так само, як Бережани, Чортків, Коломия, Дубно та ще достатньо великий перелік галицьких, волинських і буковинських міст і територій, – потрапили у «червону» карантинну зону, де громадський транспорт використовують лише за спецпризначенням, навчальні заклади закривають, а більша частина бізнесу в черговий раз йде на вимушені вакації. Туди ж потрапили кавалки Одеської, Харківської і Чернігівської областей, але зворохобилися наразі тільки на Заході.
Поки Марцінків анонсував засідання міської комісії техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, на якому планують відкрити дитсадки та школи міста з 14 вересня, Надал ввімкнув традиційну «свободівську» риторику. На своїй сторінці в Facebook він заявив: "Мені видається, що в уряді з’явилися нові "постишеві" та "кагановичі". Вони хочуть загнати у блокаду Західну Україну, бо та відстоює українську мову, висловлює протест проти злочинного здорожчання газу, електрики. Вони діють тими ж методами, що і продзагони під час Голодомору 33 року, коли комуністи оточували села, забираючи останні хлібні крихти, відбираючи засоби виробництва і зрештою голодомором вбили мільйони українців лише тому, що ті хотіли залишатися українцями. Звертаюсь до послідовників "сталінської політики": українці будуть захищатися. Ми вміємо це робити. Ми не дозволимо нас знову нищити – свідомо чи внаслідок злочинної професійної непридатності".
Зроблено все, як книжка пише, – в Києві приймається недолуге рішення, перші особи на периферії доступно пояснюють аборигенам, що в столиці сидять кати і харцизяки, які перекривають кисень всьому живому, посполиті шлють в сторону центральної влади матюки та тішаться, яких мають дбайливих очільників. До 25 жовтня або Кабмін, або парламент обов’язково ще якусь дурницю втнуть, і не використати її в провінції буде електоральним злочином.
Ренегат тижня
В кожній отарі має бути своя чорна вівця, і в «зеленій» команді «Слуги народу» знайшовся палкий брюнет Гео Лерос.
Про нардепа з екзотичними П.І.Б. і зовнішністю заговорили навесні, коли він оприлюднив бесіди буцім брата шефа ОПУ Єрмака, де той нібито гендлює «жирними» державними посадами. Але скандалів різного штибу в нас вистачає, тому «плівки Єрмака» досить скоро стали предметом для вживання політичними гурманами.
Сезони помінялися, монобільшість згадала з шкільного курсу, що то є дифузія і броунівський рух, у Лероса згоріла машина, а Президент на з’їзді рідної партії назвав «мікробами» якихось анонімних депутатів. Гео Багратович сприйняв таке визначення на свою адресу і почав махати інформаційним томагавком. Лерос звинуватив Зеленського у покриванні корупційних діянь, які коїть керівник його Офісу, і поклав на Володимира Олександровича відповідальність за переслідування громадських активістів, опозиціонерів і журналістів.
То вже було горнятко, яке переповнило виварку, і з фракції «Слуга народу» надто багатослівного нардепа виключили. Імперативний мандат у ВР так і не запрацював, що дало Леросові можливість не повертатися в іпостасі художника муралів чи оператора, яким він був раніше. Опортуніст тепер дає інтерв’ю, де бештає колишніх однодумців за корупцію, безхребетність, непрофесійність та інші гріхи, в перервах Лерос мусить відвідувати Державне бюро розслідувань, де поки що фігурує як свідок.
Гіпотези про те, що ескапади Лероса призведуть ледь не до позачергових виборів парламенту, наразі смакують лише вже згадані політичні гурмани. Але якщо Президент знову матиме бажання назвати народних депутатів «мікробами» чи «земляними хробаками», то всіляке може трапитися.