в черзі дитинства за «барбарисом»

думав: якби шмигнути лисом

і дістатись до ляди і продавчинь

і сховатися із карамеллю –

в лопушиній хатці без стелі –

без дверей без замків і ключів

не знайти вам це місце – ні скриньки

там гніздиться сорочий скрикіт

там мій сховок – там світла стіжки

там одну барбариску вділяю

мурашві – що в траві промишляє:

носять й носять верети й мішки

там я сам в будяковому царстві:

ось гніздо похилилось щоб впасти

ось знайомі пливуть карасі

бачиш – в мене дві жмені цукерок –

–барбарисна рубінова цера

оповита в липкі папірці

ще – на схилах в світлах молочаю

–вуж зелений мене налякає–

ось дві прачки – їх лікті в воді

запирають господарським милом

розмовлять по дружньому й мило

–як листки лопуха – молоді

то ж коли ж я свої барбариски

з двох кишень – як зі спільної миски

розділю для сорок та вужів

на солодкі заплави річки

прийде злодій – в руках відмичка

а замки – у руках сторожів

я ж не маю й найменшої гадки

що отут замикати крім хатки?

пам’ять – мабуть – іржавить замок

я дружив з карасями і птаством

я хотів карамеллю напастись

й нахлебтатись повітря річок