Малий фейлєтон
Затужила душа моя за каварняною музикою. Від деякого часу занімів Львів. Той давний, розспіваний, розіграний, розтанцьований Львів перевівся, здивачів. "Повага хвилі" викликала цілий ряд заборон, обмежень і розпорядків; перехрещуючіся розпорядки викликали багато непорядків. Та все те дасться пояснити і простити. За одно болить душа, що зі Львова вивіяло всю музику. А Львів прецінь мав славу дуже музикального міста. У нас же є і фільгармонія, в якій що днини... грає кіно, є й опера, в якій безсердечно оперують найкращі твори світових музиків, є й безконечне число учителів і учительок сольового співу, які, що правда до сеї пори не навчили ще нікого у Львові співати, та всеж таки мають учеників, відбувають лєкції і хто знає, що ще з того колись може вийти. Та се все справи висшого мистецтва, тому я не беруся про них говорити. Мене болить і гніває, що добігає місяць, як в каварнях замовкли звуки музик. Гей, гей, як воно инакше виглядало колись. Як чоловік инакше почував себе в каварні!
Сиділи люде і мріяли заколисані мельодіями Штравсових вальсів, то знов підносилися (особливо молодші) і поправляли крісла, як заговорив Пучіні пристрастною мовою товаришки Тоски чи громадянина Пінкертона...
Каварняні музики мали свою публику і пособляли безперечно розвиткови музичної культури серед музикального громадянства нашого города. — Не диво, що коли перестали грати музики, каварні опустіли. Пусто у "Варшаві", тихо в "Ренесансі", глупо і в нашій "Републиці". Молодше покоління винеслося кудись до огородів, щоби (по змозі в товаристві) натішитися бліднїючими блисками сонця та надихатися добрими рано-осінними сумерками.
В каварні розсілись самі старі. Найгустійше все коло стола наших львівських радників. А треба признати, що у нас є такі радниківські типи, на які жадним оком погляне кожен музеольоґ. Сидять собі сі батьки народу, оповідають, що говорила молочарка, що писала "Нає фрає Прессе", що стояло в пасіянсі... Говорять собі довго, довго. А се свідчить, що люблять говорити і що багато знають. При другому столі — мистецька братія. Переважно жіночий пол. Ривалізують шляхотно зі столом радників. Теж говорять в безконечність. Но але се жінки... Ім і вільно і треба виговоритися. — Ще маленький гурток при зеленому столику і кількох шампіонів при білярді. Ось і всі гості з "Републики".
А душа тужить за музикою, навіть тою дрантивенькою, охриплою, скрегітливою музикою, що в "Републиці" дерли вуха до пізного вечера...
Громадська думка