Зоряна Кушплер: сучасна опера живе в аурі перформенсу

У серпні увага музично-театрального бомонду була прикута до Зальцбурга, і не лише через події літнього Зальцбурзького фестивалю. 6 серпня 2020 року відбулися урочистості з нагоди святкування престижної австрійської оперної премії – Österreichische Musiktheaterpreise. На цю премію була номінована українка, мецо-сопрано, солістка Віденської Staatsoper Зоряна Кушплер. Побачивши її ім’я у номінації «за краще виконання жіночої ролі» з вказівкою «за роль Принца Орловського з «Летючої миші» (нім. – beste weibliche Nebenrolle als Prinz Orlofsky in Die Fledermaus), я зраділа і, водночас, здивувалася.  Принц Орловський – чоловіча роль або Hosenrolle («брючна» роль) для мецо-сопрано. Так чи інакше, назріла нагода зустрітися і поспілкуватися на тему трансгендерності в оперній творчості, адже останньою виставою, якою я встигла насолодитися до розгулу пандемії, була опера «Орландо» відомої австрійської композиторки Ольги Нойвірт. Її Орландо – фантазійний образ героя/героїні, що проживає своє життя у двох статях. Погляди Зоряни Кушплер на образи Принца Орловського і Орландо виявилися настільки неординарними, що предмет нашої бесіди сягнув лінії горизонту тої неосяжної сфери і її музично-театральних трансформацій, які ми називаємо «сучасною оперою».

Розмова перша. Про Принца Орловського, улюблені партії і перспективи розвитку сучасної опери

Оперна співачка Зоряна Кушплер. Фото:  Олексій Захаров.

Аделіна Єфіменко: Зоряно, роль Принца Орловського в опереті Йоганна Штрауса «Летюча миша» стала твоїм зоряним часом. Ти блискучо співаєш цю партію на сцені Віденської Staatsoper вже поспіль кількох років. Як часто у твоєму репертуарі з’являлися «брючні» ролі і як ти опановувала такі травестії?

Зоряна Кушплер: Ні, тепер вже не так часто. Раніше, коли співала як ліричне мецо, були барокові партії – репертуар співаків-кастратів. З Рене Якобсом (ред. – бельгійський диригент) я виконувала партію Нерона з «Коронації Поппеї» К. Монтеверді в лондонському The Barbican Centre і партію Сесто...

Зоряна Кушплер у ролі Сесто з  з опери Генделя „Giulio Cesare in Egitto“.  Фото: Stadttheater Bern.

Аделіна Єфіменко: …дуже люблю твоє виконання партії Сесто!

Зоряна Кушплер: Очевидно, ти маєш на увазі Сесто з опери В.А. Моцарта «Милосердя Тита»? Цю партію я виконувала в Гамбурзі й Празі.

Аделіна Єфіменко: Так, маю на увазі моцартівського Сесто.

Партія Сесто  з опери Генделя «Юліус Цезар» у виконанні Зоряни Кушплер. Фото: Stadttheater Bern.

Зоряна Кушплер: А це інший Сесто – з опери Генделя «Юліус Цезар». Цю партію я співала в оперному театрі м. Берна ( Швейцарія). Коли мене запросили працювати до Віденської опери, репертуар повністю оновився. І це було дуже «в тему»: мені 32 роки, голос змінюється і я вчасно перейшла на такі партії, як Джульєтта з «Казок Гофмана», яка фактично призначена для драматичного сопрано або мецо-сопрано з міцними верхами. Також партія третьої Дами з «Чарівної флейти», яка потребує «підвальні» низи, або Ульріки з «Бал-маскараду» Верді, Поліни і Ольги з «Пікової дами» і «Євгенія Онегіна» Чайковського. Тобто, у Відні я відразу була задіяна на центральні мецо-сопранові ролі.

Аделіна Єфіменко: Орловський все-таки залишився твоєю улюбленою і, напевно, єдиною «брючною» роллю?

Зоряна Кушплер: Так, на щастя! В українських оперних театрах цю партію досі виконують баритони. Як ти пам’ятаєш, цю партію співав мій тато (ред. – український баритон, соліст Львівської національної опери ім. Соломії Крушельницької Ігор Кушплер). Тому для мене спочатку було шоком дізнатися, що в оригіналі все інакше, не так, як я звикла чути, і навіть сюжет інший. Вперше я почула справжнього Орловського на сцені Гамбурзької музичної академії. Партію виконувала жінка і співала абсолютно іншу центральну арію Орловського! Пізніше у Відні мене на прослуховуванні почули інтенданти Віденської Volksoper Роберт Майер і Дітмар Штрассер. Останній відразу запросив мене на партії Кармен і Джульєтти. Одного разу він запитав мене, що я хотіла би ще співати. І коли я поділилася з ним своєї мрією – співати партію Орловського – він мене розцілував. Він сказав «Так»! Ти це зробиш! Отже, мій перший Орловський відбувся на сцені Volksoper.

Аделіна Єфіменко: Орловський для мецо-сопрано складніший за Орловського для баритона?

Зоряна Кушплер: Так! Партія дуже складна. Охоплює дві октави, високе ля-бемоль треба брати стрибком. Дуже неприємне місце для мецо-сопрано. Треба весь час тримати голос у високій позиції, потім миттєво перестроюватися на низи (співає фрагмент арії). Та і вся оперета дуже складна. Постійні розмовні діалоги. Співати – це одне, а говорити – інше. Для себе я знайшла спеціальну манеру говорити так, щоб голос не втомлювався. І, відверто кажучи, врятувала не одну молоду співачку своїми порадами. Розмовні діалоги не можна садити «на горло». Від цього голос колосально виснажується. Але протягом всієї вистави, незалежно, арія це, речитатив чи розмовний діалог, необхідно тримати сфокусований звук у високій позиції. І щоб завершити мою історію з Орловським – першим моїм режисером у Volksoper був Гайнс Зеднік, другим у Віденській Staatsoper (за часів головного диригента Франца Вельзер-Мьоста) – Отто Шенк. Протягом двох тижнів (це був 2011 рік) він поновлював з вокалістами виставу. Справжнє щастя – працювати з цим режисером! Весело, цікаво, пізнавально!

А потім на роль Орловського мене запросив інтендант розкішного австрійського фестивалю Seefestspiele Mörbisch Гаральд Серафін. Режисером був Гельмут Лонер! Усі – справжні могікани великої генерації сучасних оперних режисерів. Я відспівала 20 вистав, кожного вечора за присутності 6 тис. глядачів на озерній сцені просто неба. Це був блискучий досвід! І з того часу я постійно співаю партію Орловського на сцені Віденської Staatsoper. Лише один рік пропустила. Хоча моє ім’я стояло у програмі, 21 грудня народився мій син і при всьому бажанні 31 грудня я ніяк не могла вийти на сцену (сміється).

Зоряна Кушплер  в оперній виставі „Il re pastore“ Моцарта.  Фото: Innsbrucker Festwochen der Alten Musik.

Аделіна Єфіменко: Тобі гарно вдаються чоловічі партії. Яскраво, артистично переконливо. Очевидно, твої попередні «брючні ролі» підготували цю серію тріумфів у ролі Принца Орловського?

Зоряна Кушплер: Безумовно! І зізнаюся, що дуже люблю співати чоловічі ролі. Мені надзвичайно подобається показувати Орловського як аристократа, як вихованого молодого чоловіка, якого розбестило багатство і він у свої 18 років не знає, що з цим всім робити. Йому все нецікаво, він втомлений від життя, ніщо не вражає його уяви. Як може людина у 18 років переживати вікову кризу? Єдине, що його може довести до сміху – історія двох друзів, які зганьбили один одного. Дуже спірний привід для веселощів, чи не так? У цьому і складність образу Орловського. Кожного разу з’являються нові ідеї, як показати цю кризу, тому завжди співаю цю партію з великим задоволенням!

Аделіна Єфіменко: Чи є у планах нові чоловічі партії?

Зоряна Кушплер: На жаль, такі цікаві партії як Композитор з «Аріадни на Наксосі», Октавіан з «Кавалера рози» Ріхарда Штрауса, моцартівський Керубіно – усі написані для ліричного мецо-сопрано. Це вже не мій репертуар. Можливо, заспіваю партію Брадаманте з «Альчини» Генделя. Обожнюю цю роль і музику з неймовірними фіоритурами! Якщо буде нова цікава продукція, візьмуся за цю партію.

Зоряна Кушплер  –  Амінта  із  опери „Il re pastore“ Моцарта.  Фото: Innsbrucker Festwochen.

Аделіна Єфіменко: Так, неодмінно! І якщо буде цікава режисерська концепція. А яка твоя думка про стан опери сьогодні? Як ти оцінюєш трансформації, що відбуваються у музичному театрі? Нещодавно почула таку думку: «Якщо хочете зробити оперу повноцінним і конкурентноспроможним онлайн-продуктом – будьте готові до трансформації уявлень про те, якою взагалі може бути опера». Свого часу Ваґнер з усією відповідальністю відмовився називати свої музичні міфодрами операми. Натомість тепер усе навпаки: будь-які музично-театральні артефакти, експериментальні вистави з симфонічним оркестром, електронікою, інструментарієм зі сфери U-Musik називають операми. З’являється багато цікавих фолк-, рок-, реп-перформенсів і квазі-опер, наприклад, опера-реквієм «IYOV», опера-цирк «BABYLON» формації Nova Opera (Роман Григорів, Ілля Разумейко, Влад Троїцький). Мене особисто цікавлять опери сучасних українських композиторів, як, наприклад, опера-апокриф «Іуда і Магдалина» Олександра Щетинського, опера-міф Марії Олійник і Уляни Горбачевської «Ukraine – Terra Incognita» з посвятою Василю Сліпаку – «новітньому Мамаю». Також нещодавно Алла Загайкевич завершила оперу на лібрето Сергія Жадана «Вишиваний. Король України», а Юрій Ланюк – оперу «Чуже обличчя» за однойменним романом японського письменника Кобо Абе. У Харкові за підтримки УКФ готується оперний проект, пов'язаний зі створенням нових камерних оперних творів молодих композиторів. Які експерименти можуть стати проривом у новий вимір жанру опери, забезпечити майбутнє опери? Тебе зацікавила би участь у таких оперних проектах в Україні?

Зоряна Кушплер: Я вважаю, що такі експерименти мають відбуватися. І це прекрасно, що в Україні з’являється стільки нових оперних проектів! Із задоволенням взяла би участь у таких постановках, але треба спочатку зрозуміти, у якій якості я можу до них долучитися. Припустимо, я би могла заспівати народним голосом, але це виходить за межі моєї кваліфікації. У Відні я неодноразово працювала над партіями експериментальних опер, наприклад, «Орландо» Ольги Нойвірт. Кожна сучасна опера має свої особливості. Не всі нові опери можна назвати експериментальними. Пам’ятаю, цікавим був проект австрійського композитора Альбіна Фріза. Фестиваль Miskolc Bartók Plus Opera Festival поставив його оперу «Нора». А у Віденській Staatsoper торік відбулася прем’єра його дитячої опери «Persinette», яка не порушує традицій жанру. Це лірична опера, прекрасно оркестрована, цікава з театрального погляду. Отже, різні композитори – різні ідеї, відповідно – різні твори. Я відкрита для пропозицій співати як у традиційних, так і в експериментальних операх, але, потребую детальної інформації про проекти, які відбуваються на Україні, зокрема, про суть експериментів і про методи їх реалізації. Цієї інформації немає. Нових проектів майже ніде не анонсують.

Зоряна Кушплер у виставі «Леді Макбет Мценського повіту» Віденської Staatsoper. Фото: Michael Pöhn.

Аделіна Єфіменко: Нещодавно в Україні з’явилася онлайн-платформа The Claquers (Клакери), створена молодими українськими музичними критиками (Стас Невмержицький, Ліза Сіренко, Дзвенислава Саф'ян): із зацікавленням читаю їхні рецензії, інтерв’ю з українськими композиторами, зокрема, авторами опер, слухаю подкасти. Вже переслухала бесіди з Аллою Загайкевич, Золтаном Алмаші, Андрієм Мерхелем. Музикознавці піднімають важливі теми, які цікавлять усіх: трансформація опери, новий «спів» в опері, зв’язки «між голосом і тілом співака», неактуальність голосу, голос як Х-фактор тощо. Пізнавальні презентації їхніх творів: квазі-опера «Ентропія» Андрія Мерхеля (за мотивами книги «Дім денний, дім нічний» нобелівської лауреатки Ольги Токарчук), «соціальна» опера Золтана Алмаші «Пеніта» (на лібрето Тетяни Куценко). В останній  персонажі – це чотири довічно ув’язнені жінки, Alter Ego яких композитор-віолончеліст ототожнює з улюбленими музичними інструментами – хороша скрипка, погана скрипка, альт і віолончель. Суттєві узагальнення про оперу цікаво слухати з вуст такого майстра, як Алла Загайкевич, яка пояснює, чому опера – це «справжнє мультимедійне мистецтво що, подібно до сучасного кіно, залучає у свій оперний простір найпередовіші технології освітлення, декорацій, театральної інженерії, не кажучи вже, власне, про сучасні мистецькі ідеї»^[1]. Який з векторів сучасного розвитку опери в творчості композиторів сьогодення тобі найбільш цікавий?

Зоряна Кушплер: Насамперед, уведення в оркестр електроакустичних інструментів вимагає зовсім інших технологічних концепцій для реалізації вистави на сцені. Голоси співаків обов’язково треба підсилювати. І тоді ми виходимо на інший рівень розуміння завдань оперного вокаліста. Якщо оперні співки почнуть виконувати свої партії з мікрофоном, зітреться межа великих і малих голосів, сильних оперних співаків і камерних. Підзвучити можна будь-який голос. Маленький голос можна штучно зробити великим завдяки сучасним технологіям. Крім того, змінюється натуральний тембр голосу, його забарвленість і гнучкість, важливі для виконання оперних партій. Спів з мікрофоном – запорука зрівнялівки вокальних можливостей співаків. Мені здається, цей шлях суперечить суті оперного мистецтва, адже оперні співаки володіють технікою, яка і без мікрофонів здатна пробивати звукову масу оркестру.

Аделіна Єфіменко: Якщо ми беремо до уваги класичне оперне мистецтво?

Зоряна Кушплер: Не тільки. Проблема у тому, що вухо нашої молоді настільки звикло до слухання музики крізь навушники і потужні стереосистеми, що вони адекватно не сприймають живий звук. Втрачається відчуття природного, вільного від штучних збудників звучання. І в першу чергу це стосується вокалу. Інколи доводиться чути від молоді, яка вперше побувала в опері, такі вердикти: звучання було zu dünn (ред. – з нім. – занадто тонке). Я не можу це зрозуміти. Як це затонке звучання, коли в оркестровій ямі грає близько 100 музикантів? Мені здається, що у молоді, яка завжди слухає музику з підсилювачами, змінюється не стільки психологія, скільки фізіологія сприйняття. Рецептори сприйняття в них пригнічені потужним тиском електронних децибелів.

Аделіна Єфіменко: Але в окремих випадках підсилювачі використовують і на звичних оперних сценах…

Зоряна Кушплер: …якщо мова іде про OpenAir-концерти або оперні постановки просто неба, то так, підсилювачі використовують завжди. Вони необхідні для створення певного резонансу і об’ємності звуку. Але це не має нічого спільного з установкою на підсилення гучності в оперному театрі.

Сцена з вистави «Леді Макбет Мценського повіту» Віденської Staatsoper. Фото: Michael Pöhn.

Аделіна Єфіменко: Ти неодноразово брала участь у OpenAir-гала-концертах. Чи змінюється твоя техніка, якщо ти співаєш з мікрофоном?

Зоряна Кушплер: Я не можу сказати, що з мікрофоном я співала якось інакше, як в оперному залі. Маленькі мікрофони, якими ми користуємося, забезпечують іншу подачу звуку в глядацьку аудиторію, а ми слухаємо себе та один одного, як і завжди, у звичних умовах акустики оперного театру. Принципи оперного співу, техніка – все залишається тим самим. Єдине, що я вважаю недоречним: стирається диференціація між великими і малими голосами, адже всі нюанси і фарби вирівнюються завдяки підзвученню. У Віденській Staatsoper переслухала свого часу чимало співаків, яких майже не чути у залі, розрахованому на 2 тис. місць. Якщо вокаліст усе життя співає у невеличких театрах – паризькому Théâtre des Champs-Élysées (ред. – Театр Єлисейських полів) або у віденському Theater an der Wien – то його голос налаштований інакше і звучить інакше, ніж у великих оперних театрах. Ясно, що для Віденської, Берлінської, Варшавської опер треба мати від природи великий голос. При співі з мікрофоном не грає ролі, який ти маєш голос. Взагалі  це питання спірне. Час покаже, яким чином буде розвиватися голос як Х-фактор в умовах опери-медіа-арту. Не зайвим згадати Ріхарда Ваґнера, який казав, що голос – це продовження оркестру. Така думка мене переконує. Співати ваґнерівські партії комфортно тоді, коли відчуваєш себе частиною оркестру. Зовсім інше налаштування голосу в операх Верді, коли функція оркестру – це підтримка вокалу. А от у партіях Ваґнера найголовніше – це злитися з оркестром, і, як то кажуть, «разом плисти легше» (сміється). А ти знаєш, яка ще перевага опери і оперних співаків над поп-зірками?

Аделіна Єфіменко: Ні. Поділися!

Зоряна Кушплер: Поп-співакам треба постійно створювати хіти, щоб залишатися у тренді. А в нас вже все є! Ми не залежимо від репертуару. І головне, що навіть історична музично-театральна практика опери ще не до кінця реалізована. Весь час знаходяться нові раритети, наприклад, опери Вівальді, Вінчі, Честі. А скільки генделівських опер ми ще не бачили на сцені! Скільки оперних перлин ще знаходиться в архівах! А хто знає оперу Моцарта «Бастьєн і Бастьєна»? Або оперу Верді «Двоє Фоскарі»? Нещодавно Віденська Staatsoper поставила невідому раніше першу редакцію опери «Фіделіо» Бетговена, яка має назву «Леонора». Що ж до оперних редакцій – це взагалі окрема тема. Різні оперні театри ставлять різні версії «Бориса Годунова», «Хованщини», «Леді Макбет Мценського повіту». Ми тепер живемо в добу Regietheater і я переконана, що успіх опери залежить вже навіть не від музики, не від співаків, а від сценічного життя і концепції режисера та сценографа. Якщо сценографія яскрава, декорації естетичні, цікаві ідеї і динамічний рух захоплюють – успіх вистави у твоїй кишені.

Аделіна Єфіменко: А хто із сучасних оперних композиторів – твої фаворити? Кайя Сааріаго, Петер Етвьош, Йорг Відманн, Мирослав Срнка, Лєра Ауербах? Яка творча співпраця тобі найбільш запам’яталася?

Зоряна Кушплер: Декілька років тому у віденському Theater an der Wien була поставлена опера Лєри Ауербах «Гоголь». Постановка була надзвичайна! Партія Гоголя дуже складна. Запрошений на цю роль баритон не зміг приїхати і треба було терміново шукати заміну. За короткий час партію вивчити неможливо. Отже поділили її між двома співаками. Завдання режисера також з непростих: представити образ Гоголя так, щоб присутність двох Гоголів на сцені виглядала для публіки не як форс-мажор, а органічна і зрозуміла концепція. Режисуру творила Крістіна Мілітц. Постановка була тріумфальна, сповнена фантастичних ідей, як, наприклад, марення та страхи Гоголя, або дзеркальні відображення. Два співака дивляться на свої відображення у дзеркалі, потім зчіпляються, падають на землю, наче перевтілювалися один в одного.

Оперна вистава «Три сестри» у Stadttheater Bern. Фото з архіву Зоряни Кушплер.

Люблю також опери Етвьоша. Його «Три сестри» вважаю шедевром. Але цю оперу треба ретельно розбирати. Уперше я співала партію Маші на сцені театру Берна. Постановку робив фантастичний режисер Герд Гайнц, котрий працював із нами щодня, залишався після репетицій, знаходив час кожному пояснити суть образу. Також у Відні нова версія «Трьох сестер» була дуже вдалою. Ювал Шарон створив сценічну атмосферу тяглости часу (по сцені символічно тягнулися декілька смуг з меблями). Сестри, що живуть у провінції, рок за роком старіють. Під кінець вистави розумієш, що час не просто промайнув. Цього часу наче і не було. Сестри не прожили своє життя, ніколи не були «тут і зараз», а мріяли, коли знову повернуться до Москви і ці надії на майбутнє не здійснилися. Саме завдяки режисурі розшифровується у виставі сенс цього втраченого часу і витраченого на мрії життя.

Пригадується і велике враження від постановки опери «Diе Weiden» (ред.—«Верби») Йоганнеса Марія Штауда: історія Другої світової війни, фашистська пропаганда, керування натовпом. Цікавою була постановка опери «Орест» Манфреда Трояна. І знову важливою запорукою успіху стала концепція режисера і сценографа, а співаки були матеріалом. Тому погоджуюся на всі 100, що голос співака у сучасній опері не є вирішальним засобом, тим більше, якщо музика атональна, як наприклад, в опері Аріберта Райманна «Медея». У цій постановці я виконувала роль Гори. Дуже складна музика: у партії постійні стрибки, різки зміни регістрів, нервовий ритм (наспівує фрагмент). Показати красу свого тембру тут неможливо. Але за режисуру взявся італієць Карлос Мореллі і створив несамовиту сценічну естетику. Такого яскравого театрального дійства я ще не бачила! І ця постановка досі згадується не як опера Райманна, а як винятковий візуальний синтез Райманна і Мореллі. Якщо опери бароко, класицизму, романтизму можна прекрасно слухати у концертному виконанні, сучасним операм концертна практика протипоказана. Я переконана – сучасна опера живе в аурі перформенсу.

Сцена із оперної вистави «Три сестри» у Stadttheater Bern. Фото з архіву Зоряни Кушплер.

Аделіна Єфіменко: Стосується це також і опери відомої австрійської композиторки Ольги Нойвірт «Орландо» (на лібрето Ельфріди Єлінек), про яку ти вже згадувала?

Зоряна Кушплер: Безперечно! У цій опері мені пощастило пережити всю постановочну «кухню». «Орландо» була здійснена на замовлення Віденської Staatsoper у грудні минулого року і я асистувала свою колегу – американську мецо-сопраністку Кейт Ліндсі. В основу покладений сюжет однойменного роману британської письменниці, ікони фемінізму Вірджинії Вулф.

P. S. Про досвід роботи Зоряни Кушплер над оперою «Орландо» Ольги Нойвірт читайте незабаром у  Розмові другій.

Розмову вела Аделіна Єфіменко.

^[1] Алла Загайкевич. Офіційна сторінка Facebook. https://www.facebook.com/alla.zagaykevych?fref=search&__tn__=%2Cd%2CP-R&eid=ARA0ecMdbX_XILnhvy9EhmH9uMdRPxL-q0-Mivd7SBAoiI-o0u6tY_ZHlTaxgdPW7U3wXaomiUomeG8g