теkсти
Страх смерті найповніший тоді, коли є кілька секунд для того, щоби смерті перелякатися. Коли боїшся не того, що може тую смерть спричинити, а боїшся власного переляку
Впізнати у дереві Дерево найпростіше в степу. Так само, як і таїну взаємин поміж деревами (і не тільки), таємницю громади – у Лісі.
Що вже казати про цілий світ. Які нескінченності особистих виборів мусять знайти свою васервагу, щоби на видимій площині уклалося щось приблизно рівне.
Мова не знає поступу, вона завжди найдосконаліша серед усіх можливих недосконалостей, завжди несподівано вірна, але не так, як на те розраховуєш
Задзєблі, замерзлі, однак радісні, розчерленілі, з усмішками широкими, залітали в хату гомінливо, впускаючи за собою студінь студенецку крізь двері нарозтвир.
долітали птахи із верхів'я ріки
добігали дозорці прудкі як вовки
і заходили в тяж кобилиці
в печеніжих краях в пограниччі хозар
Така собі історія цивілізації. Як кажуть знавці: онтогенез повторяє філогенез. І етногенез теж
Вона була єднальною постаттю, сполучною тканиною між колись і тепер, між її і нашими дитинствами, часами дитинства взагалі і дитинством самих часів…
Одним з перших вимовлених мною слів було слово «лата». У моєму випадку лата означала не тільки елемент зв'язування кроков.
Образок про переконаність і однозначне сповіщення її. А коли глибше – про свободу, гідність, шляхетність.
Мене завжди манила провінційна курортність… Балтійське літо, балтійські хмари, балтійські сосни, балтійський вицвілий колір волосся…
Застояна, заклякла за ніч залізна пака потяга з замерзлими вікнами задвигтіла з крижаним скреготом, перемерзлими струсами, зимно заляскала на згинах.
«Подивись, – сказав я дружині, – завтра від старого місяця не залишиться вже нічого». «Краще б закінчилася війна», – тихо відповіла вона.
Може бути таке – бо це циклічне – що усі хати неправедних або згорять, або згниють. Але аби ся десь лишили правдиві люде.
Апель з Вуковару 1991-го: «Дорогі наші співвітчизники, поки ви нудьгуєте, попиваючи ранкову каву, на нас вже випустили сотню гранат з усієї можливої зброї, яку тільки має ворог»
теми
Ніщо так не ріднить людину з природою, як дерево, листок. Жодні антології не вмістили б усіх тих, хто виявляв своє чуття до дерева, до листочка, що асоціюється з листом, який пишемо (писали!)
Різний досвід спілкування з Росією зокрема робить комунікацію між українцями та людьми Заходу в питаннях російської культури доволі складною
Нема універсальної пори для цілунків. Немає слушного віку чи слушного часу. Є жага цілунків. І є весни найжадібніші вуста
Знамените наше, неперекладне, «собі» («сяду собі...») – знак того, що людина хоча сама, та не самотня: вона – з собою, з тим дивним співбесідником, що всередині нашого єства...
Холоп, який знищив власних господарів, але намагається видавати себе за них у вкраденому і загидженому будинку – це і є Росія ХХ і ХХІ сторіч
Вбивство актриси Марії Вісновської сколихнуло всю Варшаву – Мишуга був серед варшавської публіки надзвичайно популярний, всі чудово знали про його кохання.
Кажуть, що «так ми звикнемо бачити їх на вулицях і не жахатися». А можливо, комусь і потрібно жахатись, когось треба вивести з летаргійного стану самозадоволення? Бо в нас у країні війна
І якщо смерть у Ронсара, обмотавши ноги повстю, ступає у цілковитій, мертвій тиші, то Шевченків «Косар» – мабуть, найгучніше, пов’язане з образом смерті, fortissimo.
Весь сенс цієї війни для Кремля – повернути нас у цей стан вічного страху й перманентного насилля. Повернути нас на «Норд-Ост». Повернути у «Крокус».
Власне, не так про кров як біологічну парадигму, а – про самоідентифікацію: як вона творилася, які чинники, фактори сприяли?
Хто тільки не береться писати про українську міфологію! Якась нестримна пошесть пішла: ледь не всі кинулися видавати примітивну антинаукову шизофренію
Тією звісткою, подумки чи таки вголос, прохопиться і міський, і сільський житель. Цей зустріне їх, а той – лише поглядом проведе...
Попри «Сиди / І нічогісінько не жди!..», Шевченка все-таки бачимо в дорозі: «Ходімо ж, доленько моя!» В дорозі до весни, до нас, які борються. Шевченко йде, щоб бути з нами «во время люте».
Замість того, щоб чітко визначити зло і його затаврувати – що, власне є етичною місією Церкви, – Папа Франціск вирішив стати політиком-миротворцем. Цікаво, чому він не закликає до миру аргентинців
Вбиті й покалічені діти. Ненароджені діти батьків, яких більше немає. Проклята війна. Наші внуки у своєму дитинстві пережили і побачили жах, якого діти не мають, не повинні ні знати, ні бачити
люде
Український вчений-біохімік Андрій ЛУЖЕЦЬКИЙ переконаний, що наука тепер – це бізнес. Але гроші не повернуть науковців в Україну. Для цього потрібне щось цілком інше…
У серії «Бібліотека Краківського археологічного музею» вийшов у світ гарно ілюстрований том, присвячений знахідкам у знаменитій печері Вертеба біля села Більче Золоте на Тернопіллі. Одним із співавторів цього видання став івано-франківський археолог Тарас Ткачук.
Мар'яна Савка: «Митці на барикадах — це норма».
Левко ДУРКО: Людина не може увесь час дуркувати… Нема чого чекати, люди, треба діяти…
«Не можна розмінюватися на графоманів, на порожніх людей. В жодному разі не потрібно збирати навколо себе порожніх людей».
«Якщо діти сьогодні регочуться, читаючи одну з моїх історій, то років так через десять вони, ймовірно, читатимуть Дікенса, Шекспіра, Гете...»
До свого сімдесятип’ятиліття українська художниця і дисидентка Стефанія Шабатура попросила лише Службу Божу за її здоров’я...
Олег КОРОЛЬ: «Раніше я міг здалеку впізнати за вимовою – російська мова чи українська, полтавський діалект чи київський, а зараз вже треба дослуховуватися, по-якому ж то людина говорить»…
«Я би взагалі хотіла запустити лінію якихось бюджетних меблів, а також лінію бюджетного дитячого одягу. Але це якби у добі було 58 годин».
Класик європейської психотерапії про мерехтіння сучасного світу й ірландських бардів, про психоаналіз і релігію, про фази психоаналітичної культури в Україні та Європі.
«Я не скажу вам, що робити. Рецепту людського співжиття ще ніхто не вигадав. Але життя нині людяніше, ніж було півмільйона років тому, чи не так? Маймо надію!»
«...Нарешті закрити двері в минуле і почати нове життя. Буквально, як на сеансі психоаналітика. Це були неймовірні люди і неймовірні історії і час, який минув. Деякі пішли на той світ, деякі пропали в світах. Вони зробили моє життя цікавішим, додали сенсу. Як я міг про них не розповісти?»
«Ми дуже толерантні, але жидів у владі забагато». Такий, суто галицький, варіант вислову «найбільше не люблю расизм і негрів» довелося почути під час дискусії в рамках «Франко. Місія» в містечках нашого краю. Про те, чи готові галичани «з нутра» відкрито говорити про щось більше, ніж хліб насущний, і як розуміють для себе виклики сучасності, розповів Богдан ПАНКЕВИЧ.
Вадим Скуратівський – інтелектуал, культуролог, гуманітарій найширшого профілю… Його думки завжди несподівані й парадоксальні. Не з усім сказаним погоджуєшся, проте слухаєш завжди з насолодою. Про що би він не говорив…
… він потрібен нам як знак, як символ того, що могло відбутися, але не відбулося. Знак того, що ми втратили. Знак альтернативної реальності, де була б інша Україна і, можливо, краща ніж є тепер…
минуле
Референт справ руских в Kurjer-ї Lwówsk-ім — давшій при обговорюваню тих справ уже доволї доказів своєї арроґанції з одної сторони а недоуцтва з другої, — містить тепер ряд статей п. зас. "Narodowсу i radykali ruscy".
Критика анархістських і соціал-демократичних поглядів на державу. Критика громадівського федералізму Драгоманова.
Іван Франко був не першим, хто висловив сумнів у тому, що комунізм ощасливить людство.
Відомий український режисер вважає, що «Чайки» Чехова могло не бути, якби не Марія Заньковецька. І навіть на Мерілін Монро велика українка могла вплинути. Опосередковано.
Дискусія києвознавця Станіслава Цалика та львовознавця Богдана Шумиловича.
Низка посередніх даних дозволяють відомому історику вбачати батьківщину святої княгині Ольги в Пліснеську, величному гόроді на межі Волині та Галичини.
Були часи, коли наші предки практично без перекладу розуміли галлів, германців чи, тим більше, балтів. А на теренах Галичини відбувалися одні з найтісніших міжетнічних контактів.
75 років тому у Львові відбувалися страшні речі. Можливо це був лише незначний епізод на фоні війни, яка бушувала в Європі. Але для Галичини це була велика трагедія. Галичани били, грабували і вбивали галичан.
Про роль медіа у висвітленні українсько-польської війни 1942-1947 років. Лекція, прочитана 25 січня 2016 року у Львові директором Українського інституту національної пам’яті.
Стаття видатного, але зовсім забутого мовознавця.
Автор розвиває свою гіпотезу, базовану на волинській локалізації давнього Новгорода. Попередні її частини публікувалися в “Збручі”.
90 років тому в УСРР вийшов Словник правничої мови за редакторством А.Кримського — втілення всіх "чеснот" совдепії
Дев’ять років свого життя (1890-1899) Іван Франко присвятив створенню та розвитку першої в історії України політичної партії – Русько-Української радикальної.
Між Іваном Франком і Греко-Католицькою Церквою існував діалог – це випливає з назви наукового семінару, який провели у Львові до століття пам’яті великого галичанина.
Минув рік, як на цвинтарі в Ліцманштадті спочав сном вічним відомий наш композитор, заслужений музик-теоретик і педаґоґ.