дописи
Львів, 6 травня. Труднощі воєнного часу накопичують безліч малих, дрібних справ, що попри них в буденному життю проходимо може й байдуже, а може іноді і звертаємо на них увагу, але так собі мимоходом, радше як принагідний обсерватор. Їх, тих малих справ так багато, що вони й не емоціонують уже людей. Наші почуття стали до тієї міри отупілі, що тільки події великої ваги викликують зацікавлення, що тільки такі події, що давали б посмак справжньої сензації, цікавлять пересічного громадянина. А всі ті малі справи в порівнянні з усім тим, що довкруги нас діється, сходять на задній план, зводяться до дрібних життєвих епізодів, які швидко проминають, які забуваються і якими, мовляв, шкода займатися, і при власних, немалих клопотах зайве самим клопотатися.
І підхід до життя в нашому громадянстві набрав з одного боку стільки познак зацікавлення тільки подіями великого масштабу, що можуть вирішувати долю й майбутне цілих держав і народів, а з другого боку в нашому підході до життя так різко стали виступати познаки егоїзму, що годі над цими справами не призадуматися глибше, щоб не знайти причини такого явища та ліку на нього.
Причина проста. Про неї ми вже згадали на вступі. Це воєнне лихоліття, яке завжди перемінює людей, другою причиною — це два роки большевицького володіння, які приневолили і навчили людей жити вузьким, замкненим у собі колісцем, яке реагує на прояви зовнішнього громадського життя тільки тоді, коли воно стає безпосередньо загрозливим для нього. Іноді таке замкнене колісце — це одна людина, що поза собою не бачить і не хоче нікого бачити ні знати.
З такими хворобливими явищами воєнних часів треба рішуче боротися. Треба боротися тим більше, що всі ті дрібні на перший погляд справи являються під цю пору чи не найважливішими з погляду національного самозбереження, і що саме вони складаються на всі ті великі справи, що їх громадянин хоче скрізь і всюди шукати, не добачуючи їх у буденному житті, довкола себе. А таких справ незвичайно багато. Просто їх така безліч, що всім, які нарікають, що важко їм виявити надмір енергії, що безпродуктивно марнуються, було б праці аж забагато.
Згадати б хочби про справи, зв'язані з цьогорічними засівами. Воєнні дії, потім осіння стихія, при тому не такий то й великий врожай спричинили те, що тепер на весну, коли найважливішим гаслом стає "ніодного незасіяного клаптика поля" не всюди селяни можуть вив'язатися зі своїх обов'язків. Торкається це особливо бідніших, малоземельних селян. Одним нестає дечого, іншим немає чим поля обробити, бо большевики забрали коні і т. д. Яке ж велике поле до попису можуть мати священики, вчителі, свідоміші селяни, молодь, щоб відповідно і вміло зорганізували б хліборобську взаємодопомогу. Багатший може допомогти біднішому насінням, худобою, а то й робочою силою, коли такої немає. Адже прекрасна народна пословиця "громада по нитці і бідному сорочка" може дати якнайглибше застосування саме цього року.
А справа переселення потребуючим дітей не дає хіба величезного поля до виявлення своєї енергії і патріотизму? Чи справа приймання сиріт за своїх дітей та виховання їх на повновартних громадян, не заслуговує на те, щоб її зробити справою національної чести? Чи вишукування і допомога нуждарям-українцям, що непомітно для нас пропадають і нидіють у завулках більших міст, не заслуговує теж на якнайбільший вияв енергії і праці. Чи допомога студентству — це не є одно з найважливіших вияв енергії і праці? Чи організування самоосвіти і праця в культурно-освітніх товариствах для добра "меншого брата" не є наказом хвилини? Чи наближення інтелігенції до селянських мас і її найбільше злиття в праці не принесе якнайкращих користей?
"Українець — українцеві" — це не пусте гасло плакатних оголошень і газетних статтей. Воно мусить стати життєвою проблемою, яку слід реалізувати послідовно і витревало на кожному кроці. Не можна проходити байдуже попри життя, не прислухуючися до його недоліків, болячок і хиб і не простягнути руки з допомогою для брата, який такої допомоги потребує. Іноді одне добре слово, добра порада вистачить і за матеріяльну допомогу. Не може бути українця, байдуже, чи мешканця села чи міста, якому недоля, злидні, або безпорадність і безпомічність земляка були б байдужі. Допомагаймо один одному, бо допомагаючи собі взаємно закріплюємо не тільки в нас почуття національної солідарности, але й витворюємо найкращий лік на такі національні хвороби — явище воєнних часів, як знеохота, зневіра і почуття меншевартности.
Львів, 5. травня.
Війна не тільки не обнизила вимог гігієни харчів, але навпаки їх ще скріпила, зогляду на те, що пошесні недуги підчас війни легше поширюються. У тому напрямі працює Санітарна Стація. Це легко можна ствердити на основі праці фабрик, що належать до Державних збіжжевих і Промислових Заведень. Для прикладу можна приглянутися хочби праці фабрики "Фортуна". Виріб цукерків мусить бути забезпечений перед брудом. Оборона перед брудом у згаданій фабриці зачинається вже від порога, від самого входу, де дижурна робітниця чемно пригадує обов'язок витирати взуття. Відмальовані сходи покриває чистесенький хідник, який щоднини основно чиститься електричним апаратом. Бюрові приміщення бездоганно чисті. Двері й вікна лякеровані на біло, на бюрках блистять скляні плити, ліноль на підлозі відчищений електрично. Робітниці одягнені у білі фартухи, плащі й накриття голови, усюди вода до миття рук, мило й рушники. Столи щодня змивається оливою а після того гарячою водою й посипується тальковим порошком, або картопляною мукою. Робітниці працюють у рукавицях, які часто переться, повітря фільтрується постійно холодним вітром, що остуджує вироблені гарячі цукерки. Робітники користуються купелями. Не приймають тут таких робітників, яким пріють долоні. Перед прийняттям до праці лікар основно обсліджує хворого, чи не має якоїсь шкурної, або грудної недуги.
Брюсель, кінець квітня 1942.
Ніколи ще, навіть у 1917-1920 рр. зацікавлення Україною на заході не було таке велике, як останніми роками. "Україніка'', що появилися за останній десяток літ у західно-европейських будьто книжкових виданнях, будьто пресі, могла б заповнити сьогодні порядну бібліотечну шафу і безсумніву творить вже цікаве поле дослідів для свойого майбутнього історика. У загальному цю "україніку" можна поділити на дві галузі: матеріяли, що вийшли або з-під пера українських еміґрантів, або з-під пера тих чужинців, що опиралися на українських інформативних джерелах і речі, яких авторами є або здекляровані противники України (російські еміґранти та польські журналісти) або чужинці, що будьто послуговувалася в добрій вірі російськими й польськими джерелами або просто стояли на службі ворожої для нас пропаґанди.
Через довгі роки інформативна праця тих українських еміґрантів, яким лежало на серці правдиве інформування чужинців про Україну, була важким і часто невдячним трудом, нерівною боротьбою з ворожою пропаґандою. В архівах українських еміґрантських організацій та установ у Франції та Бельґії переховується неодна копія листів із спростуваннями та протестами проти невірних й тенденційних писань, протестами, що не завсіди давали успіх. Для приміру згадаймо статті відомого французького письменника і члена французької Академії Жерома Таро. У тих статтях, що появилися в деяких французьких і бельґійських часописах у 1939 році році "доказує" автор, що українська нація ніколи не існувала й не існує, що немає ні українського письменства ні українського мистецтва, ні взагалі української культури. Джерелом натхніння й документарного матеріялу для цього "великого" письменника й подорожного, що бував і в Арабії і в Патаґонії, але не був ні разу в Україні, була україножерна брошура російського еміґранта князя Волконського. Чемно і в наскрізь культурній формі написані спростування від українських еміґрантських організацій не удостоїлися відповіди ні від автора ні від редакцій цих часописів. Для тих останніх автор статтей був очевидно таким самим авторитетом як для самого автора віродостойним знавцем був москаль-шовініст — князь Волконський.
Також подібним "авторитетом" для великого брюсельського щоденника "Ля Насіон", був російський еміґрант, бувший царський дипломат, ґраф Солтиков, який приблизно в тому самому часі помістив був у тому щоденнику цикль статтей, присвячених українській проблемі. Не треба додавати, що історична правда була в тих статтях або промовчувана, або тенденційно насилувана. Національний Союз Українських Студентів у Бельґії зладив тоді обширне спростування, в якому покликуючись на історичні дати й документи, збивав фальшиві твердження і за подання графа Солтикова. Лист цей підписаний двадцяткою yкраїнських студентів не удостоївся не то навіть опублікуванням, але й найменшої згадки на сторінках цього часопису. Редакція відписала тільки чемно й коротко, що ґр. С. є її довголітнім і "авторитетним" співробітником і що спростування буде йому передане. Очевидно, згадане спростування не перешкодило ґр. С. докінчити свойого циклю статтей у цьому самому протиукраїнському дусі.
Знову ж статті й видання, в яких вірно представлювано українську справу і яких авторами були здебільша українські еміґранти, давали часто cпонyку до інтервенцій і протестів із боку дипломатичних чинників ворожих нам держав, перш усього Польщі. Польські дипломатичні представництва у Франції та Бельґії до тої міри слідкували за діяльністю українських еміґрантів, що нпр. польське посольство в Брюселі не вaгало ся гостро інтервеніювати в управі лювенського колежу, де перебували українські студенти, з приводу програмок, що їх хор лювенських українців продавав підчас свойого концертового турне по Бельґії. Польське посольство бачило антипольську пропаґанду y французьких перекладах тих пісень, які не були заборонені в краю. Подібні протести, ба ще й лайку московського радія витикала низка статтей про положення України під Совітами, друкованих у місяцях серпні та вересні 1938 р. у найбільшому і найповажнішому голяндському щоденнику "Масбоде".
Таких і подібних прикладів можна б навести значно більше.
1938 і 1939 роки були кульмінаційною добою тієї боротьби впливів. Велика політична актуальність української проблеми спонукує тоді низку великих европейських часописів до докладнішого її перестудіювання і їх спеціяльні звітодавці шукають тоді контакту з українським життям під Польщею та Чехословаччиною. Один із таких голосних репортажів появився був на сторінках паризького "Матен"-у у наскрізь прихильному для нас світлі. І при тій нагоді інтервеніювали, але безуспішно поляки.
Буквально не було тоді ні одного часопису в Західній Европі, який не займався би українською проблемою, здебільша у її політичному аспекті. У загальному становище західноевропейської прилюдної опінії протягом того періоду доволі швидко еволюціонує по лінії симпатій для України та її мученицької історії. Навіть такі, передтим польонофільські й для України обоятні, а то й ворожі щоденники як "Ля Лібр Бельжік", або згадувана вже "Насіон Бельж" починають поміщувати прихильні для нас статті. У першому з них займається українською проблемою один з найвизначніших бельґійських журналістів Поль Строє, у другому регабілітує українську справу бельґійський історик і професор лювенського університету Віконт Терлінден. Зокрема флямандська й голяндська преса ("Де Стандард", "Нюве Вияндерен" й ін.) пишуть у дуже прихильному дусі про наші визвольницькі змагання.
Сьогодні, коли зацікавлення Україною на Заході зовсім не слабне, можна сміло сказати, що правильна й історично вірна інформація про Україну перемогла ворожі її сили. Під тим оглядом пройдено величезний шлях за останні роки. Ще тому десять літ українська проблема цікавила тільки незначну частину західно-европейської опінії, сьогодні навіть простий західно-европейський робітник або селянин поінформований про неї чи то пресою, чи то окремими книжковими виданнями.
Але ж у тій ділянці залишається ще багато до зроблення. Поминаючи злу інформацію, що появляється ще тут і там, подиктована менш і більш замаскованими і неприхильними для нас політичними тенденціями й інтересами і проти якої нема ради, у великій частині засадничо прихильних для нас писань помітно або брак достаточнoгo поінформування або користування перестарілими джерелами. У низці обєктивних творів про Україну, що появилися в останніх часах у італійській, французькій, англійській та голяндській мовах стрічаємо головно короткий курс історії України та огляд її політичних змагань. Тим чужинецьким авторам, які цікавляться українським мистецтвом, літературою або іншими ділянками української культури, дають вони зовсім невистарчаючий інформативний матеріял.
Сьогодні, коли поглиблення звязків з заходом Европи є в нас більш актуальне, ніж коли-небудь, треба щоби західно-европейська опінія мала якнайповніші інформативні джерела не тільки про наше минуле й наші змагання, але й про наші творчі вияви у цивілізаційній та культурній царинах. Та це діло переходить уже можливості самої еміграції, бо тут крім деяких фінансових вкладів і співпраці, треба ще й фахових та організаційних сил краю.
Ж. Процишин.
Підхід до справи популяції грішить у нас дивною плиткістю і поверховістю. Нераз доводиться читати, що в Україні багато дітей, тому не грозить депопуляція і цим себе заспокоюємо. А проте справа ця зовсім не обмежується до питання чисельного зросту народу, але має ще й другу важливішу сторінку: питання якісного зросту, бо для нації важне не лише, на скільки вона чисельно зростає, але також чи зростають її духово й фізично вартісні елементи. Ми ж народ здоровий, не потребуємо ломити собі голови як прим. французи, над тим, як зарадити спадкові народин. За це мусимо призадуматися над справою якісного зросту народу, для якої немає в нас належного зрозуміння.
Існує в світі головний расовий поділ, який переходить через кожний нарід; є менша частина — активна і більша частина — пасивна. — Життя народу формують і з народу націю роблять власне ці активні елементи. Маси переймають всю культуру від цих своїх активних елементів, від свої верхів і тому не можна прим. говорити про культуру українських низів, бо хочби такий український народній стрій є витвором не низів, але власне українських верхів. Він був строєм українських князів-боярів і низи цей стрій перейняли та силою пасивности довго переховували і зберегли.
Ті ж верхи народу — були все носіями, творцями національної української культури, не лише в княжих і гетьманських часах, але й в найновіших часах. Відомо, що літературне, господарське і політичне відродження в Галичині проходило під проводом священичої верстви, яка перебрала цей провід по українських боярах і міщанах, що теж влились частинно у священичу верству. Не забуваймо врешті, що такі культурні почини, як "Наукове Товариства ім. Шевченка", підтримка української преси в Україні чи Національного Музею у Львові — були б неможливі без піддержки таких меценатів як Єлисавети Милорадович, Чикаленка, Симеренка чи митрополита Кир Андрея.
Такі ж наші світочі, як Шевченко, Франко є впершу чергу представниками цих аристократичних, статочних елементів, що вибиваються понад пересічний рівень села. Непересічною постатю в своїм селі був батько Франко "Яць, коваль з Гори", а не забуваймо, що Шевченко виростав не так під впливом батька-кріпака, як діда-гайдамаки, якому "столітні очі аж сіяли", коли оповідав про миувшину. Тому слушно поет Малянюк уважає, що Шевченко був аристократом уповні того слова значіння. Коли хтонебудь сумнівається, що тверджень, хай прочитає хочби спомини відомого діяча Смаль-Стоцького у "Н. Л. Віснику", в яких він з притиском підкреслює цю аристократичну атмосферу побуту-життя в родині свого діда-селянина і нехай вдумається в слова одрога з подорожників по Україні, який стверджує, що важніші становища займають тепер в Україні діти оцих переслідуваних большевиками статочних селян оцих т. зв. "куркулів" і "кулаків". Вони пережили найгірші часи і нині виплили на верх. А діти різних негодяїв, хoч і як протеґовані больш. системою, так і остали негодяями. Бо провідництво, гін до гори — лежить вже у крові. Злі соціяльні, обставини, історичні негоди — можуть придавити цей гін, притиснути до землі, та все ж він не гине і при першій нагоді, першій спроможности знову проявляє свою силу...
Звідси вже висновок ясний: треба для нації зберігати ту цінну провідницьку кров, треба, щоб цеї крови було в нації як найбільше. Як-же сумно мусить бути кожному,що турбується про будучність нації, коли бачить, що багато славних імен мусить загинути, бо їх теперішні власники не мають синів, щоби їм їх передати...
Коли призадуматися над причиною цього факту — то бачимо якесь ослаблення життєвої волі у нашої верхівки, у нашої інтеліґенції. Може це лежить у лібералістично-демократичному вихованні і вигідницько-матеріялістичному наставленні частини інтеліґенції, — бо відомо, що власне найзаможніші в нас найменше мають дітей — може у чужій нам твердій атмосфері міст, чужій нам так на еміґрації, як і на рідних землях і відірваности від землі: зерно, що кинене в пухку землю видає плід, марніє на міському бруці... Чейже не даром німці тепер таку вaгу кладуть на "поворот до землі".
Так, у нашої інтеліґенції зовсім виразне ослаблення життєвої снаги. А глибша причина цього і взагалі факту якогось політичного безсилля і нездарности наших дотеперішних проводів лежить у крізі провідної верстви, яка в нам прибрала затяжного характеру. З народу, з цього джерела сили нації, виділяються, випливають на верх все нові провідницькі елементи. Вони вносять нову силу в націю, але не мають ще цього політичного державного досвіду, який має стара провідна верства. Найздоровійший розвиток нації тоді, коли стара провідна верства втягає в себе нові провідницькі елементи, сама через них реґенерується, а їм прищіплює державний досвід. Перша наша провідна верства боярсько-шляхетська була звязана зі землею. Її найкращі представники вжилися в нову провідну верству козацьку, також звязанy зі землею і передали їй свій державний досвід: Перші козацькі гетьмани: Вишневецький, Ружинський, Сагайдачний, а далі і Богдан Габданк-Хмельницький і Іван Мазепа-Колядинський були шляхетського роду.
В Галичині була колись свобідна провідна верства — також звязана зi землею: священича, яка державний досвід перейняла від шляхетської верстви, з якої здебільша й походила. Вона для відродження національного життя в Галичині мала величезне значіння. Вона також виховувала і через кровні звязки — адже наші інтелігенти селянського походження женилися переважно з "попадянками" — втягала в себе нові провідницькі елементи, що видобувалися зi села. Повстала нова провідна верства — наша сучасна інтелігенція, але — не звязана зі землею.
І в цьому наша слабість.
О.Г.
З приводу 100-ліття уродин великого композитора
В неділю 26 квітня, в 5 год. пoпoлyдні, в домівці Спілки мистців-плястиків, відбулось урочисте відкриття Лисенківської вистави, яку уладив ювілейний комітет у 100-ліття народин нашого великого композитора та громадянина. В одній із саль приміщення, перед входом до кімнат вистави, представники українськoгo громадянства Львова, серед них представники У. Ц. К. та всіх українських мистецьких спілок. Виставу відкрив д-р В. Витвицький, вітаючи приявних, а зокрема доньку композитора, Маріянну Лисенко. Зчерги забрав слово проф. Тарас Шухевич, в якому підкреслив ролю Лисенка в розвитку української музики та його заслуги як видатного громадянина і патріота, зазначуючи, що ювілейний рік повинен бути відновою культу цього нашого найбільшого композитора, серед широких мас українського народу. Опісля говорив земляк Лисенка, проф. Андрієвський, подаючи декілька незвичайно цікавих спогадів із життя композитора. Проф. В. Андрієвський не лише часто зустрічався з Лисенком, але й був безпосереднім свідком тодішних подій. Між інш. в Полтаві в 1902 році Лисенко виступив зі своїм хором. Ентузіязм громадянства, яке вітало Лисенка, перейшов усяку уяву. Це був спонтанічний вияв, демонстрація патріотичних почувань усіх українців-полтавців, які окликами та бурею оплесків вітали його не лише як сина Полтавщини, але й як великого українця. Після виступу Лисенко на запросини С. Петлюри був його гостем у семінарії. Коли ж про ще довідалася охранка, С. Петлюру із семінарії виключили. Другий раз приїхав до Полтави Лисенко з Михайлом Старицьким у 1903 році. Тоді вперше на закінчення концерту Лисенко відограв гимн "Ще не вмерла", який зробив таке велике вражіння, що салею довго сколихувала буря оплесків. Зворушені полтавці схопили Лисенка на руки і винесли його в тріюмфі на вулицю. Втрете у Полтаві був Лисенко на відкритті памятника Котляревському. Опісля приїздив ще туди кілька разів з концертами та до своїх приятелів-знайомих.
Промовою проф. Андрієвського закінчено офіційну частину відкриття вистави. Стяжку, що видніла при вході до кімнат з експонатами, перетяв голова ювілейного комітету, композитор В. Барвінський. Ювілейний комітет доклав усіх старань, щоб на виставі всеціло показати життєвий та творчий шлях великого композитора. Стіни кімнат прикрашені мистецькими плястичними декораціями роботи арт. Анатоля Яблонського. Ліворуч (у першій кімнаті) на подіюмі, прикрашений живими квітами, вишиваними рушниками та килимами, видніє великий бюст М. Лисенка, твір різьбара С. Литвиненка. Крім того на стіні біля входу до другої кімнати — портрет композитора пензля Івана Труша. Експонати, твори Лисенка та матеріяли, які відносяться до його творчости, розміщені в ґабльотах. Тут і українські народні пісні в обрібці Лисенка, хорові та фортепіянні твори, камерна оркестрова музика і пісні до слів Шевченка та Франка і опери. Оглядаючи це все, дивно стає, як мало вони відомі (а то й зовсім невідомі) ширшим кругам нашого громадянства. Ті твори, що вряди-годи демонструються на концертах, це ледви дрібна частина великої творчої спадщини Лисенка. Ось наприклад одна з ґабльот, де приміщено оперні твори композитора. Бачимо там опери: "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Ноктюрн", "Чорноморці" та опери для дітей: "Коза Дереза", "Зима й весна", "Краля", "Пан Коцький", фраґмент з опери "Сапфо" та ноти для співу Офелії з траґедії Шекспіра "Гамлєт". Зупиняючись перед тими творами, питаєте себе: коли нарешті вони будуть виставлені на українській сцені? В інших ґабльотах першої кімнати звертають увагу умови Лисенка з видавцями, твори з власноручною присвятою автора та перші акти опер "Енеїда", "Тарас Бульба" і "Різдвяна ніч" у власній інструментації Лисенка. Цікавий є один збірник українських пісень з 1905 р., писаний фонетикою; на його першій сторінці примітка цензора з вимогою увести російський правопис.
В другій кімнаті звертає увагу ґабльота з фотографіями рідні композитора, його сучасників та приятелів. Тут фотографії митрополита Андрея Шептицького, М. Коцюбинського, І. Франка, М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Труша, О. Пчілки й ін. В іншому місці фотографічні відбитки листів Лисенка до Ольги та Івана Франка, В. Левицького-Лукича, Остапа Нижанківського, Ф. Колесси, Н. Вахнянина й О. Петрицького. Увагу всіх відвідувачів виставки притягав оригінальний лист композитора з 24 вересня 1907 р., писаний до голови Музичного Т-ва ім. М. Лисенка Володимира Шухевича. В цьому листі Лисенко пише: "Прошу Вас, Високодостойний Голово, переказати від мене Загальному Зборові Товариства мою сердечну вдячність за високу честь, якою нагородили мене члени "Союзу", найменувавши музичне товариство львівське моїм іменем. Приймаю з великою гордістю ознаку великої пошани до моєї музичної діяльности". В дальших ґабльотах розміщено багату літературу про життя та творчість Лисенка: книжки, брошури та статті, серед них статті І. Франка і С. Ефремова. На стіні в золочених рамах видніє велика фотографія М. Лисенка з групою наших відомих культурних діячів і композиторів з часу його перебування у Львові в 1903 році.
В третій кімнаті напроти входу на підвищенні видніє китайка, якою була вкрита домовина композитора, а на китайці коробка з землею з його могили. На стінах розвішено кільканадцять великих фотографій з різних періодів життя Лисенка та знимки його похоронів. В одній з ґабльот — часописи з повідомленнями про смерть композитора. Тут же аркуш канцелярійного паперу, на якому вгорі великими буквами написано: "М. Лисенко помер!" Внизу під коротким текстом видніють підписи кільканадцяти видатних українських діячів. Це "куренза" (обіжник), яка скликувала їх усіх на збори до "Просвіти" в справі вислання галицької делегації до Києва на похорони Лисенка. Побіч неї великий з канцелярійного паперу зошит з підписами приявних на поминальному вечорі в Києві, який відбувся 11. XII (cт. ст.) 1912 року.
Лисенківська вистава дає не лише перегляд творчого дорібку композитора, вона відзеркалює також один з етапів розвитку нашої музичної культури, будівничим якої був цей великий український творець та громадянин.
БЕН.
Музичні круги та визначніші громадяни Ярослава пережили 8. ц. м. милі хвилини зустрічі з визначним музиком, педагогом і композитором, д-ром Станиславом Людкевичем, уроженцем Ярослава, що приїхав зі Львова відвідати підчас свят своїх рідних та знайомих.
У кімнатах УДК зявилося 16. осіб, представників громадян Ярослава. При скромно заставленому столі привітав гостя голова УДК д-р І. Черкавський, висловлюючи радість громадян Ярослава, що можуть вітати в себе визначного уроженця оцього міста, що його оснував князь Ярослав Мудрий, а яке з успіхом виконує свою місію тут поза Сяном. Промовець висловив надію, що й багато громадян піде слідами д-ра Людкевича, щоб і від себе додати щось до скарбниці загально-yкpаїнського дорібку. Зокрема музичні круги Ярослава вже мають своїх видатніших представників. Для заокруглення музичних студій у Відні перебувають під цю пору ярославяни: челіст Дуда і скрипак Чижик. Перед німецько-польською війною існував у Ярославі Музичний Інститут, у якому виховували нашу музикальну молодь оба згадані музики разом із п. Витвицькою-Слквинською, при видатній допомозі інж. Кашубинського та проф. Гнатюка.
У відповідь на привітання д-р Людкевич заявив, що він мило заскочений таким сердечним прийняттям та що він, працюючи в музичній ділянці, робить тільки те, що вважає своїм обовязком. Опісля поділився він споминами про початки своєї музичної діяльности в Ярославі та згадкою про кошмарне минуле, що його пережили українські музичні кола під большевицьким режимом у Львові.
У симпатичному настрою і щирій гутірці, в якій спомини з молодих років чергувалися з вражіннями з недавно минулого, привели приявні час до 9-ої год. вечора.
М. П.
Централя протитуберкульозної акції в Галичині
Львів, 28 квітня. Комплекс будинків у затишній закутині центральної частини Львова при Шльосбергштрассе (к. Театинська) 1, що до війни в 1939 р. був заведенням для хронічно хворих, а за большевиків карним заведенням НКВД для малолітніх, наче під дотиком чародійної різки перемінюється у зразкову лічницю — Туберкульозну Клініку міста Львова. Руїнницька господарка большевиків та воєнні дії довели старий поманастирський і сусідні будинки до жахливого стану. Тепер при видатній допомозі урядових чинників ідуть основні ремонтні роботи, які почалися зараз після приходу німецьких військ і входять уже в свою кінцеву стадію. На просторому подвір’ї, на довгих коридорах, у численних кімнатах і залях кипить праця, працюють мулярі, монтери, йдуть малярські роботи. Користаючи з ввічливости директора клініки д-ра Т. Воробця, що зараз після втечі большевиків узявся до організації центральної туберкульозної клініки, оглядаємо її й познайомлюємося з її життям та працею.
Клініка складається з трьох будинків, получених із собою для вигоди хворих спеціяльно побудованими коридорами та переходами. Ремонтні роботи у двох будинках, де приміщуються хворі, вже в основному покінчені. Всюди панує зразковий лад і чистота. Залі просторі, соняшні й ясні, долівка блискуча, устаткування гарне й доцільне. Будинки забезпечені центральним огріванням, біжучою водою, лазничками та всіма потрібними санітарними інсталяціями. У третьому поманастирському будинку, з грубезними мурами, низькими залями, луковато вигнутою стелею, вузькими коридорами ще відбувається ремонт. Цей будинок призначений виключно для дирекції й адміністрації клініки, для лабораторій, кабінетів, аптеки, бібліотеки. Ці поважні грубі мури знаменито сприятимуть науково-дослідній праці лікарів-спеціялістів, що мають тут свою окрему конференційну залю.
У підвалах будинку міститься зразково уладжена кухня, харчівня для дижурного персоналу, стерилізаційний апарат, кітли центрального огрівання і т. п.
Під цю пору клініка вже розпоряджає 110 ліжками, а запланована є на 180 ліжок. Вона має відділи: хірургічний, внутрішній для жінок і мужчин та окремий для дітей. Клініка розпоряджає усіма потрібними санітарними та гігієнічними уладженнями, як: окремим хірургічним відділом з модерною операційною залею, рентгенологічним кабінетом, аналітичною й хемічною лабораторіями, стерилізаційною апаратурою, аптекою.
При клініці основано перший раз на нашому терені відділ праці для хворих з власною фабрикою свічок та іншими робітнями (напр. шклярською), де працюють легше хворі під лікарською опікою. У цей спосіб клініка не лиш повертає хворим здоров'я, але й виховує їх суспільно. Слід підкреслити, що ці робітні, головно свічкарня, були в самих початках найважнішим джерелом доходів клініки.
Клініка співпрацює тісно з чотирма міськими протитуберкульозними пораднями та є клінічно-організаційною централею для санаторії для дорослих у Голоску та для дітей у Брюховичах.
Її праця йде у двох напрямах: практично-лікувальному та науково-дослідному.
Туберкульозна клініка — це перше цього роду лікувальне заведення на терені Львова і краю. Бо ані за польських, ані за большевицьких часів ця справа не була якслід поставлена. Самостійних туберкульозних клінік тут не було, були лиш окремі туберкульозні відділи при університетській клініці, при лікарні Суспільної Обезпечальні і т. п., при тому кількість ліжок була невеличка.
Коли ж візьмемо під увагу, що туберкульоза — це суспільна недуга, яка спеціяльно в нас навіть за мирних часів збирала найбільше жертв, то створення осередка боротьби з нею, яким являється Туберкульозна Клініка у Львові, треба вважати явищем наскрізь позитивним, яке у великій мірі причиниться до поборення цієї язви. Станеться це тимбільше, що Клініка згуртувала в себе найкращих спеціялістів і завдяки тому є єдиним лікувально-науковим осередком боротьби з туберкульозою не тільки у Львові, але й у цілому краю.
Справа, яку тут порушуємо, обходить не тільки українських купців, але й ширші круги українського громадянства, бо для нього не може бути байдуже, який його купецький стан.
Перед теперїшньою війною витворився був у нас купецький стан, не зважаючи на всі труднощі й перепони, які ставляла нашому національному життю тодішня польська влада. Нечисленний, щоправда, і слабенький економічно був тоді наш купецький стан, але відомий, навіть серед чужих, зі своєї людности, точности у виконуванні своїх функцій та екoнoмічних забовязань. Говоримо тут про загал нашого купецтва, а не про винятки. У свому розвитку був він на найкращому шляху, та большевицька окупація знищила його як стан зовсім.
Тепер наше кyпeцтво знову відроджується і то в ширших розмірах, бо умовини, не зважаючи на воєнний стан, багато корисніші. Відновляють поволі свої підприємства нетільки ті наші купці, що врятувались перед большевицьким погромом, але в ряди купецького стану вступають також інші українці. Повстають у Львові і краю нові українські підприємства купців. Відкривають їх ті, що мають для цього відповідні дані, себто дозвіл влади, купецьке знання, практику й капітал. Але ці підприємства повстають у воєнному часі, що має свої окремі закони, приписи, умовини й атмосферу.
Це має свої добрі, але й неґативні наслідки. У воєнному часі є катеґорія людей, яка думає і діє так, наче б то війна ведеться на те тільки, щоб вони за ніч стали коли не міліонерами, то бодай могли якнайскоріше розбагатіти. Вони без усяких скрупулів підбивають ціну на товари у потайній торговлі до неймовірної висоти. При тому вони ведуть себто так, наче б робили велику ласку й доброти продають. Це т. зв. паскарі. Нахабність цих людців нераз просто не знає меж. Влада очевидно їх безоглядно ліквідує на основі законів воєнного часу, але жажда скоро розбогатіти та наївність, а нераз і примусові положення покупців усеж таки спонукує деяких людей, в яких моральні і громадські гальми, йти на цю ховзьку дорогу. А тому, що купецтво дуже часто торгує речами, які тепер тяжче дістати на ринку, то спокуса для купця перемінитися у спекулянта — велика.
Друга небезпека, що випливає з воєнного часу — це та, що у вoєнниx обставинах взагалі дуже часто слабнуть гальми особистої і збірної моралі. Це м. і. спонукує деяких людей не вивязуватися точно і на час з фінансових та взагалі з грошевих зобовязань. Мовляв, у воєнному часі все таке пливке й неустійнене; треба в першу чергу дбати про себе. Коли не заплачу належної комусь суми, або продам ще раз уже проданий, чи задаткований товар іншому по дорожчій ціні, то він через те не збідніє, а я тимчасом пущу ці гроші в оборот і вони мені дадуть повний бариш.
Наслідок тієї поведінки такий, що влада приневолена на основі гострих воєнних законів поступати з такими людьми безоглядно і то в інтересі загалу. Звичайно звязана з цим і заборона на майбутнє займатися купецьким ділом.
Який висновок з цього? А такий, що наш купецький стан і надалі повинен держати високо прапор купецької моралі, точности й coлідности. Український купець повинен памятати, що особливо тепер, підчас війни, він виконує почесну і відповідальну суспільно-економічну функцію розпроваджування продуктів між населення. За це йому належиться чесний, означений законами і приписами заробіток. Одначе наш купець не сміє летіти на паскарський заробіток, тимбільше, що скорішe чи пізніше поховзнеться йому нога і стріне заслужена кара. Треба тут особливо вистерігатися провокації чужонаціональних елементів, які з "патріотичних" спонук уважають своїм обовязком втягати наше купецтво на ховзький і не чесний шлях паскарства. Підприємства фахово ведені, обмежуються до законного заробітку, — а він такий, що дозволяє на природний розвиток купецьких підприємств та на нормальне утримання родин, — перетривають воєнний час і матимуть у мирному часі гарні перспективи перед собою. Т. зв. "паскарі", скорше чи пізніше, будуть зліквідовані.
Наша організація купців і промисловців при УЦК повинна особливо звертати увагу на те, щоб український купецький стан у свому власному і загально-національному інтересі суворо зберігав тaкож у війні чистоту купецької етики. Всякі непевні, несолідні і навіть хижацькі елементи треба з цього стану завчасу усувати, бо цього вимагає добре імя українського купецтва і загально-національна українська справа.
М.П.
без політиkи
Малий фейлєтон
Вибачте, Шановні Читачі, коли цей фейлєтон позбавлений буде безжурности й гумору. Але...
"...Не все ясне сонечко сяє, часом туман його личко вкриває", — каже поет (який — забув!).
Бо є справи поважні, над якими не можна так легко перейти до порядку денного.
Та... про це довідаєтесь далі...
Моя відповідь.
Дорогий Друже, далекий і незнаний! Запалений шахісте з славного города Ярослава! Дуже похвально, що, за старою засадою "від голови риба смердить", Ти (пробач за довірочний тон), обійнятий нестримною жадобою пошукування авторитету, звернувся в так важній справі за порадою до Кракова. Бо знай, що столиця Ґен. Ґубернаторства аж кишить від авторитетів і авторитетиків, на жаль, тільки — не шахових. Тому то й не мало суматохи накоїв в редакції Твій лист. Редактори геть подуріли. Нічого не робили, тільки бігали один до другого, та лиш:
— Скажіть, чи дама може короля бити?
— Чи це допустимо, чи ні?
— А якщо опиниться на загроженім місці?
І то всі. Від начального до відповідального. Де далі, поділились на дві партії і тільки чути було:
— Може!
— Ні, не може!
— А таки може, бо...
— Ні, таки не може, бо...
— Треба мати січку в голові, щоб цього не розуміти!
— І без січки можна не зрозуміти!
Заносилось на бучу. Робилось гаряче. І не було авторитету, щоб видав присуд.
Навіть "відповідальний" — і цей не хотів брати на себе відповідальности у вирішуванні цього спору.
А я тимчасом дома кіхав, пхикав, потився, попивав вивари прерізного зілля, ковтав порошки, кроплі, піґулки...
Преспокійно лікувався з ґрипи. Якби в світі нічого й не діялося.
Але прихожу знова до редакції, а тут всі до мене:
— Скажіть, та скажіть! — Допустимо, чи недопустимо? — Може бути, чи не може?
Один тягне за рукав, другий за ґудзик — от-от розірвуть чоловіка.
— Бог з вами, — кажу, — та хто жтаке?
— Уявіть собі, наприклад, анґлійського Юрія VІ., як його якась дама на вулицях Лондону періщить парасолькою.
— Картинка, що?
— Ет... не про це річ! — і тиць мені під ніс листа.
— Чи ставши королем на загрожене дамою поле, маємо партію програну, зн. бємо короля, чи не можна взагалі королеві там ставати. В цьому випадку: чи це був хибний хід, що рішає про програну й якого не можна завернути, чи це є неправильний хід і слід його завернути?"
Не хочу мішатися в компетенції Алйохіна чи Боґолюбова, але беру на здоровий розум.
— Отже ніякий розумний король, що шанує себе, не стане на загроженому місці. Бо більшість із них заздалегідь дає ногам знати. Коли ж і зробить такий неправильний хід, то міжнародній конвенанс не дозволяє, щоб його хтось бив. А ще якась дама... Фе! Короновану голову?...
Така моя думка. І її я бороню цілим своїм авторитетом.
Коли ж комусь не може це в голові поміститися, може мене назвати туманом, йолопом, ідіотом, півголовком і т. д. Може мене взяти на тортури, випікати вогнем, краяти, четвертувати, ломати колесом, на паль сажати, поставити перед суд чести... А таки мене не переконає...
А свойого противника, уродженого садиста, що то звірським способом хотів би бити короля, поспитайте: Чи купував уже коли "Verstand"?
Якщо ж ні, дайте йому дві шустки й пошліть до аптики.
Але не забудьте. Коли купить, попросіть, хай вам теж дасть спробувати. Небагато. Трошечки. Так, на конець язика. Для смаку.
З глибоким поважанням
Калістрат Щипавка.
ПС.: Якщо знову коли-небудь матимете яку заковику з шахами, пишіть на мою приватну адресу
Кракау, — К. Щипавка.
Малий фейлєтон
Я.
Мене.
Мені.
Мене і т. д.
Ви напевне мусіли вже зустрічати людей цього типу. Прикметною рискою їх характеру є замилування до відміни займенника "я".
І то на всі лади. Як хочете. В однині, множині. В часі й просторі. В хаті, на вулиці, бюрі, в льокалях. Якби не мали нічого ліпшого до роботи.
Стріне вас, наприклад, такий добродій і зразу починає:
— Ах, як я тішуся, що вас зустрів!
— Мені теж дуже приємно, — відповідаєте, й намагаєтесь мімікою потвердити, що вам справді приємно.
— Бо я маю вам стільки розповісти, — розуміється, про себе. Також дещо порадитись...
— Розказуйте, будь ласка! — заохочуєте.
— Може знаєте, що я мав гарненьку посаду. Вистарався мені її один знайомий. От, прийняли, знаєте, мене й спершу було все як найкраще. Праці небагацько, платня нічого собі. Попрацював я так місяців декілька, аж тут почалось лихо. Почали чіплятися до мене. Буцім-то замало даю із себе, забагато часу маркую. Бачте, хотіли орати чоловіком, як волом. Ая! Чи ж я перший-ліпший, щоб мною хтось так поганяв! Кров закипіла в мені. І я не втерпів. Заявив, що не дозволю собі на це. а вони?! Вони звільнили мене. Але я їм ще докажу, хто я такий! Власне хотів вас порадитись, що робити?
— Що робити? — кажу й задумався.
— Егеж!
— Перш за все положитись до ліжка...
— Що-о?...
— Опісля поставити собі принайменше сотню баньок, або тузин пявок.
— Як? Як?... — заморгав очима.
— Потім казати зробити собі масаж, але такий, щоб із вас аж піт скапував...
— Але почекайте...
— Вкінці для прохолоди обкластись ледом і так перележати принайменше з тиждень.
— Чекайте, чекайте! Але навіщо ж це все? — вибухнув, уже геть збитий з пантелику.
— Бо ви є хворі. Недуга дуже поважна...
— Я? Хворий? Поважна недуга? — і зблід.
— Так. Це так. звана хронічна "я—манія". І дуже важко з неї вилікуватись, коли в початках занедбати...
Щипавка.
Велетенське культурне піднесення визволеного народу західних областей України не має ніякого прикладу в історії цих земель. Поруч буйного розквіту занедбаного колись народного господарства, освіти, літератури, відродилась і наука, яка в ярмі польської шляхти особливо була закута в казематах мовчанки, була приречена на загибель. Про народну культуру та вільний розвиток науки не могло бути й мови в державі поміщиків-феодалів. Ті ж псевдонаукові книжки, що появлялися в колишній Польщі, були в більшості на службі релігійного дурману, вони "теоретично" обгрунтовували хижацьку експлуатацію трудящих мас поміщиками і капіталістами.
Тому з радістю зустріли західноукраїнські читачі перший том "Записок історичного та філологічного факультету" Львівського державного університету. З трибуни правдивої науки Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна вчені радянського Львова промовляють до народних мас свобідними словами. Ці слова зрозумілі й ясні для кожного робітника, трудящого селянина, інтелігента.
В передмові до "Записок" академік М. С. Возняк пише: "На Львівському університеті, як і взагалі на всіх учбових закладах західних областей Радянської України лежить почесний обов'язок — виконати на культурному полі завдання передової науки, яка не відмежовується від народу, а добровільно віддає себе народові, Служить йому". Ці слова були девізом при редагуванні книги. Матеріал "Записок" підібрано і подано в дохідливій формі для найширших кіл читачів.
Про геніальний твір Маркса—Енгельса "Маніфест Комуністичної Партії" в шляхетському ярмі можна було говорити тільки нишком. І тому добре зробила редакція "Записок", що на початку книги вмістила статтю "Перша теоретична і практична програма наукового комунізму" А. С. Брагінця. В ній тов. Брагінець вміло пояснює читачеві велетенське значення "Комуністичного маніфесту" в розвитку революційного робітничого руху. Його стаття знайомить читача з великою історичною долею цього безсмертного твору.
Не менш корисна і доцільна в книзі стаття П. А. Лаврова "Українське селянство й польське повстання в 1830—1831 рр. на Правобережній Україні". Автор широко описує тодішні даремні намагання шляхти втягнути українське селянство Правобережжя в поміщицьке повстання. Однак українське селянство бачило в шляхті свого найлютішого тирана експлуататора і всюди виступало з актив ною ворожістю проти польської шляхти та її класового повстання. В статті Лаврова читач знайде також чимало переконливих фактів змовницької єдності польських, російських і українських поміщиків. Наприклад, перемігши за допомогою українського селянства повстання шляхти, царський уряд поміщиків побачив, що ворожість трудящих селян проти шляхти має наскрізь соціальний характер і тому знову почав приєднувати польських магнатів, ще більше закріпачив трудові маси.
З великим зацікавленням прочитає кожний статтю академіка Ф. М. Колесси "Хмельниччина в українських народних піснях і думах". Повстання Хмельницького було могутнім визвольним рухом всього поневоленого шляхтою українського народу. Свої тодішні соціальні прагнення і надії трудящі оспівали в десятках народних пісень і дум. В поданих академіком Колессою фольклорних матеріалах читач бачить яскраву соціальну картину Хмельниччини. Не мало лиха зазнав український народ від польської шляхти, не мало своєї крові пролили трудящі в боротьбі з поміщиками і магнатами. Але "проблема соціального і національного визволення українського народу, — пише академік Колесса, — яку висунув Хмельницький та яка відбилася таким голосним відгомоном у сучасних піснях і думах, знайшла щойно в добі соціалізму свою щасливу розв'язку".
Академік М. С. Возняк вмістив у "Записках" три дбайливо опрацьованих статті: "Літературна атмосфера Івана Підкови — Т. Шевченка", "До зв'язків Коцюбинського з Галичиною" та "Франків "Рябина". З них особливий інтерес являє листування М. М. Коцюбинського з Ів. Франком, В. Гнатюком, В. Лукичем та іншими тодішніми галицькими письменниками і громадськими діячами.
Цікава також в книзі стаття "З минулого Шевченкової батьківщини" І. П. Крип'якевича. З поданого автором матеріалу читач бачить, що революційне минуле Звенигородщини, в якій народився Шевченко, було тією першою, криницею, з якої геніальний поет черпав свою полум'яну творчість.
Крім згаданих матеріалів, у книзі надруковано ще статті "Недосвіт у Шевченка" В. І. Сімовича; "Боротьба старшинських угруповань на Гетьманщині в кінці XVII ;сторіччя" П. О. Оглобліна; "До історіографії Запоріжжя XVIII ст." Н. Д. Полонської-Василенкової. В кінці книги вміщено маловідомий тепер драматичний твір Ів. Франка "Рябина" з його повістевим варіантом.
П. Козланюк.
Громадськість великого Радянського Союзу відзначає 28 січня цього року 50-річчя з дня народження і 30-річчя літературної діяльності одного з найвидатніших представників української радянської культури, талановитого поета, академіка-орденоносця Павла Григоровича Тичини.
Весь творчий шлях Тичини являє собою благородне служіння народові. Ще в дореволюційні часи Павло Григорович в перших своїх творах підкреслював, що письменник повинен розкривати людям правду життя, кликати їх до повалення того ладу, який засуджує міліони трудівників на безправ'я, голод і злидні. І цьому своєму девізові він залишається вірним до кінця.
Вже в перший період своєї літературної діяльності молодому Тичині припадає щастя зустрітися в Чернігові з великим українським письменником Михайлом Коцюбинським, чий вплив благотворно позначився на творчості поета-початківця. Саме тоді Тичина знайшов життєдайне джерело своєї політичної лірики — кращі традиції українських письменників-демократів Т. Г. Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського і інших, народні пісні.
Павло Григорович пройшов тернистий шлях нуждаря і здобув освіту, подолавши великі труднощі. Ще з малих років він бачив на власні очі море народною горя, злиднів. З хвилюючою теплотою згадує він свою першу учительку з села Піски (нинішнього Ново-Басанського району) Серафиму Миколаївну Морачевську, яка світлом перших знань осяяла його розум, вдихнула йому любов до науки і непримиренну ворожість до релігії.
З кожним роком росте, міцніє і набирає крилатої, орлиної могутності творчість молодого поета. Українська націоналістична інтелігенція, різні декаденти, ніцшеанці, які вихваляли войовничий націоналізм, роблять спроби перетягти талановитого молодого поета на свій бік. Але даремно! Він висміює їх ідеологію, він вже тоді бачив, що ці людці, які прикриваються різними літературними і філософськими прапорами, по суті прагнуть до того, щоб ще міцніше закутати народні маси в кайдани неволі і темряви. Поет гостро висміює "христосовоскресних" інтелігентів і з обуренням вигукує: "З прокляттям вас на перегній".
Через кілька років, в період громадянської війни, коли ці самі людці скинула свою маску і стали натхненниками української буржуазної контрреволюції, поет звертається до них з такими гнівними словами:
В погромах захлинулись.
Упились...
О, будьте прокляті ви ще раз!
Душі моєї не купить вам,
ані лавровими вінками,
ні золотом, ні хлібом ні орлом.
Стою — мов скеля непорушний!
Чим далі, тим виразніше і голосніше звучать в творчості Тичини громадянські мотиви, мотиви співця Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він оспівує героїку громадянської війни, героїку перемог Червоної Армії над навалою інтервентів, білогвардійців і петлюрівців. Поет з усією пристрастю свого благородного таланту співає гімн революції:
На майдані коло церкви
Революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули:
за отамана буде.
Робітники, селянська біднота, чабани-батраки складали ті залізні когорти червоних бійців, які очистили країну від інтервентів і білогвардійців. І дивлячись на ці когорти, Тичина з радістю вигукує:
Ідуть, ідуть робітники
веселою ходою.
Над ними стрічки і квітки
немов над молодою.
В 1934 році Павло Григорович написав свої знамениті вірші "Партія веде", кожний рядок яких просякнутий полум'яним пафосом боротьби партії Леніна—Сталіна за нові й нові перемоги в будівництві соціалізму, благородною гордістю поета за досягнуті радянським народом успіхи.
Гей, стійте! Знайдем і в церквах!
Індустріальна міць Радянського Союзу, нові й нові успіхи колективізованого сільського господарства, величезний ріст культури і добробуту народних мас — ось той шлях, який приведе радянський народ до комунізму. Запорука цьому те, що будівництвом соціалістичного суспільства керує непереможна партія Леніна—Сталіна, керує великий Сталін.
Поет славить геніального вождя, батька і друга, рідного Сталіна. Працювати під керівництвом Сталіна — велике щастя. І коли Павла Григоровича народ обрав депутатом Верховної Ради УРСР, він писав своїм виборцям:
Вам подяка — за довір'я і за честь.
Обіцяю бути вірним я слугою.
Україна стала іншою, другою!
Хай дає мені наказа — я готовий! Єсть!
Буду я робити —
Під рукою Сталіна під дорогою.
Павло Григорович Тичина — один із найвидатніших діячів української радянської культури, любимий поет народів багатонаціонального Радянського Союзу. Його твори перекладені на мову багатьох народів СРСР. Уряд СРСР нагородив поета за його видатні заслуги в розвиткові української радянської культури орденом Леніна. У відповідь на високу нагороду поет писав:
Я одержав нагороду.
Слава Сталіну і народу.
Слава тим, хто мене вів,
Соками землі живив.
Полум'яний патріот соціалістичної батьківщини П. Г. Тичина стоїть разом з усім радянським народом на варті всесвітньо-історичних здобутків Великої Жовтневої соціалістичної революції і готовий на перший заклик партії Леніна—Сталіна, радянського уряду піти у бій:
Скаже Сталін тільки слово —
ми готові, хай веде.
Минулий 1940 рік приніс українському світові виїмковий ювілей: 100-ліття появи "Кобзаря" Т. Шевченка. Цей ювілей відсвяткувало українське громадянство так, як на це дозволяла його тодішня спроможність.
Сьогодні перед нами ювілей, що попри нього ми не можемо пройти мовчки. Саме 13. лютого ц. р. минає рівно 70 літ від народження — по словам Франка — "чи не одинокого мужчини на всю Україну" — народження Лесі Українки. Якось дивно, що всупереч істнуючому в нас культові минулого й його постатей. ми тепер щораз частіше проходимо мовчки попри роковини, що все ж творять окремі сторінки нашої історії.
У минулому році ми призабули про 40-літні роковини многоважної, зокрема для сучасного нового українського світу, появи відомої брошури Миколи Міхновського. оцього "Вірую", що за нього довгі роки по сьогоднішній день ідуть безпереривні й найвищі жертви.
Таксамо чомусь поза полем нашого бачення залишаємо тепер роковини, що до них вже заздалегідь треба було готовитись і що під їх знамям повинен пройти якщо не 1941 рік, то бодай місяць лютий, роковини, що повинні стати стихійним виявом сучасного українського світа й нової, в нашу добу твореної й такої тепер гострої туги нації, спрагнутої тієї дії, що про неї заєдно мріяла й задля якої заєдно горіла оця небуденна, хоч квола жінка.
В 1922 р. писав Д. Донцов: "Серед численних літературних ювілеїв останніх літ ми не зустрічаємо ювілею Лесі Українки. Але є ювілеї й — ювілеї. Одні — ювілеї народин або смерти, що проминають ледви помітно, не збуджуючи в святочній громаді ні захоплення, ні відгомону. Це офіціяльні урочистості патріотичної суспільности, що вміє шанувати своїх великих і твердо памятає калєндарні дати. Але є й інші ювілеї: коли відкинутий сучасниками, зроджений для інших часів — виривається з кігтів минулого й ставляється на недосяжну височину. До таких несподівано воскреслих належить і Леся Українка...".
Оці слова писані тому вже майже двадцять літ і як не дивно, вони ще й сьогодні таки надалі актуальні, сьогодні, коли стоїмо в обличчі вже не 50, а 70-ліття народин поетки. Очевидно, не можна сказати, що Леся Українка ще й досі відкинута та неоцінена. Саме в останніх 2-ти роках, головно по появі відомої праці Донцова ("Поетка українського ресорджімента"), розуміння й культ Лесі прибрали безперечно на силі. Та все ж, хоч і належить вона — по словам Донцова — до несподівано воскреслих у нашій епосі, якої прихід вона віщувала й якої прагнули, то все ж залишилася вона ще чужою, чи — скажім інакше — тільки зрозумілою, але все ще несприйнятою. Зрозуміння — це тільки пізнання, розумовий процес; сприйняття ж обумовлене психічною созвучністю між творцем слова й його сприймачем.
І саме не тільки зрозуміти, але сприйняти Лесю, сповнитись тим внутрішнім горінням, тією внутрішньою динамікою, якою сповнена була вона — оце той основний момент, що повинен і мусить лягти й у цьогорічне святкування 70-тих роковин народження авторки "Боярині" і "Кассандри".
***
Передчасно говорити сьогодні ширше про "безумну пісню", про "зброю іскристу" Лесиного слова.
Покищо нашим завданням пригадати про близькі роковини й пригадати це гаряче бажання, що його плекала й залишила нам поетка: щоб слово її поплило й "до вбогих сіл" і там "луну будило, краяло серця, промінням ясним, іскрами, блискавицями палкими стало".
Щоб "тверду крицю" її пламенного слова не тільки зрозуміли, але й сприйняли оті, ждані нею в майбутньому "брати невідомі", та щоб її "меч двосічний туги" рвав нас "через дикі дороги тернисті" на оте "... верхівя, що так палає золотим пожаром"! Щоб її "шалена пісня" стала вже таки й нашою піснею.
Б. Данилович.
З великим зацікавленням очікували краківські українці першого виступу українського мужеського хору "Сурма" у Кракові, що відбувся у Щедрий Вечір, 18. І. Після короткої, інформаційної промови в німецькій мові про українські колядки та настроєвої святочної промови в українській мові, якої моттом був прегарний різдвяний вірш Богдана Лепкого — "Колядка", зворушливо та зі справжнім відчуттям виголошеної заповідачем — хор "Сурма" під проводом проф. Богдана Пюрка відспівав 6 коляд і 2 щедрівки, а саме "Бог Предвічний", "Видить Бог Сотворитель", "Що ж то за предиво", "Днесь поюще", "Щедрий Вечір", "Добрий вечір тобі, пане господарю", "Нова радість" і "Не плач Рахиле". Перед кожною колядкою заповідали в німецькій та українській мовах.
Назагал концерт випав удатно. Найкраще віддано колядки: "Що ж то за предиво", "Видить Бог Сотворитель" і "Не плач Рахиле", що в ній прегарне барітонове сольо відспівав м-р Осип Стецура. Могутня, традиційна коляда "Бог Предвічний" втратила на жаль багато внаслідок модерної гармонізації, також і Стеценка чудова щедрівка "Добрий вечір тобі, пане господарю". На жаль не відспівана з таким вичуттям та експресією як то чулося прим. у Котка.
"Модернізування" старовинних пісень, надиханих чаром краси, зі своєрідньою ритмікою — зайве, на що на жаль, не зважають та чого не беруть собі до серця усякі наші вчені музики, а зокрема модерні диріґенти. Такі речі, як прим. "Бог предвічний", чи "Вселенная веселися", коли вимагали б деякого гармонізування, то ще єдино такі композитори як був прим. Стеценко, чи Леонтович, або Демуцький, — могли б найти окремий підхід до них. Тут потрібне велике вичуття, коли не таки духова інвенція, щоб схопила в одному горнилі ґеніяльність творчу народу з духом часу. Та це нескладний "аліяж" й небезпечна на загал мікстура, бо є деякі речі, що їх "більше серце відчуває, ніж розум зрозумів і знає".
Загалом не тільки в музиці, але і в поезії чи плястичному мистецтві, треба би звертати більше уваги не на моду, вченість, а на те, що називаємо душею твору...
Навіть тоніка найбільша, блескуче виконання не залишить вражіння у слухачів, коли виходить щось бездушно.
В тому й річ. Зокрема важкий підхід у радіофонії до цієї справи. Тут найбільше вичувається найтонкійшу оцю струнку. Радієві передачі мають навіть окремі свої "тріки". І так треба підходити до справи.
Та як би воно не було, виступ хору "Сурма" мав свою принаду. Чути в ньому непересічний голосовий підбір, викінченість; пізнати, що це співає хор вироблений, спосібний на кожний репрезентаційний попис.
Та ще треба теж знати, що радієва остання імпреза, була проголошена ненадійно і хор не міг навіть приготовитись до неї, бо не ставало часу. Тому належиться "Сурмі" подвійне признання і подяка за труд.
Побажати б лише, щоби такі авдиції були частіші. Можна створити окремий склад невеличкого радієвого хору, навіть мішаного. Тоді цікаво б почути ще й ті всі незрівнані щедрівки в обрібці Леонтовича, Стеценка, Демуцького і т. д.
А лемківські пісні? Яка це краса! Хто ж із нас мав нагоду їх чути в доброму виконанні.
І. Савич
Значіння фізичного виховання для розвитку організму дитини на загал ніхто не перечить. Всі згідні, що нам потреба сильної, здорової молоді; всі признають, що "в здоровому тілі — здоровий дух", але… всетаки в наших вселюдських школах мало руханки. Так якось складається, що учителі, й навіть інколи інспектори вважають уважнішим навчання рахунків, співу, тощо, а руханку зовсім занедбують. Найчастіше розгрішають себе учителі тим, що школа не має відповідного приміщення до руханкових вправ. Цей аргумент зовсім нестійний. Всі, що з цієї причини занедбують у школі ведення руханки, приносять молоді велику школу. Бо в чим гірших гіґієнічних умовинах дітвора, тим більше треба всіми доступними способами протиставитись шкідливому спритові на молодий дитячий орґанізм. Словом, чим тісніша шкільна саля, чим більше в ній вчиться дітей, тим пильнішу увагу мусить школа звернути на фізичне виховання дітвори.
Обовязком кожного учителя за всяку ціну старатись здобути приладдя, помешкання, площу. Одначе кожний мусить пам’ятати, що суть справи не в грищах та приладдю, а в рухові. Тверда й прикра дійсність не може й не повинна допроваджувати учителя до безділля. В остаточному випадку він може придбати таке приладдя, яке можуть зробити самі діти на лєкціях, або куплять за свої ощадности.
Кий, шнурки, линва, мячі зі шмаття, мішочок випханий горохом, звичайна або шкільна лавка, луг, рів, сніг, лід, совги, прогулька — це "приладдя" доступне кожному учителеві, кожній школі. Треба тільки хотіти та вміти використати місцеві обставини та використати на руханкових виправах все, що до цього надається.
Зовсім зрозуміло, що трудно говорити про правильну працю, якщо учитель не має точно предмету та метод його навчання. Але якщо доповнюємо своє знання з інших предметів, то можна доповнити його також з ділянки фізичного виховання. Памятаймо, що шкільна молодь це наша майбутність і її всестороннє виховання не може бути нікому байдужим.
Антін Савич.
(Розмова з народним комісаром освіти УРСР С. М. Бухалом)
Закінчилась друга чверть навчального року. Вже тепер можна підвести попередні підсумки роботи в школах. Можна з певністю сказати, що школи Львівської області з місяця в місяць поліпшують свою роботу. Показники успішності майже в усіх учбових закладах вищі, ніж це було в минулій чверті. Слід з задоволенням відмітити, що в школах підвищились дисципліна, якість навчання і викладання.
З матеріалів перевірки роботи шкіл видно, що основні дисципліни — українська та російська мови, фізика, історія, математика й інші викладаються більш глибше, більш досконало.
Відомо, яку величезну роль відограє в усьому житті школи виховна робота. Досвід показує, що там, де виховна робота в занедбаному стані, де учень поза школою залишається напризволяще, — там низька успішність, там погана дисципліна. У школах Львівської області за минуле півріччя набагато покращала виховна робота. Це в значній мірі позначилось на підвищенні успішності учнів.
Які чергові завдання працівників народної освіти?
В області є ще райони, в яких не всі діти охоплені школами. Районні відділи народної освіти повинні ще і ще раз перевірити в кожному селі і місті кількість дітей і повністю охопити їх школами. Жодної дитини поза школою — це бойове завдання кожного вчителя, кожного працівника народної освіти.
В школах Львівської області не зовсім гаразд з відвідуванням занять. В окремих школах деякі учні не з'являються на уроки без поважних причин. Чи треба доводити, що такий стан утруднює процес навчання, знижує успішність учнів? Щоб покращити відвідування в школах, треба щоб цією справою займалися не лише вчителі, а й батьки. Шкільний колектив разом з батьківськими комітетами зможуть і повинні домогтися такого стану, щоб всі учні відвідували школу.
Вся робота школи в наступному півріччі повинна бути спрямована на підвищення якості навчання, викладання. Отже, чергове завдання школи — це боротьба за дальше поглиблення знань учнів. Роботу вчителя слід оцінювати не за процентом успішності, а за фактичними знаннями учнів. Штучно підвищуючи оцінки, вчитель обманює не лише себе, не лише учнів а й державу. Такий учитель злочинно ставиться до виконання своїх почесних обов'язків.
Особливу увагу слід звернути вчителям на вивчення української і російської мов. В цьому відношенні у нас є ще багато хиб, багато недоліків. У школах надто повільно виконуються навчальні програми з мов. Якість викладання цих найважливіших предметів ще не на потрібній висоті.
Окремо хочу зупинитися на питанні про підручники. Я не буду доводити потреб підручника для учня. Це загально відома справа. Але цього не хочуть зрозуміти деякі товариші, які відповідають за постачання шкіл підручниками. В області помічається, що підручники, які призначені для шкіл, чомусь потрапляють у різні установи, окремим особам, а до учнів іноді доходять лише рештки. Треба раз і назавжди покінчити з цим неприпустимим явищем. Всі підручники повинні одержувати лише школи, лише учні.
В області є вже немало шкіл, в яких добре організовано вивчання мов. Викладачі цих шкіл мають певний досвід. Та, на жаль, цей досвід не передається в інші школи. Відведені за програмою години для вивчення мов — недостатні. Отже, необхідно організувати вивчення української і російської мов у позашкільний час. У літературних гуртках, на літературних вечорах учні можуть поглиблювати свої знання з мов та літератури.
Вчителі й учні не повинні заспокоюватись на досягнутих успіхах. Попереду ще багато роботи.
Процес викладання треба будувати так, щоб учень привчався до майбутнього практичного життя, до майбутньої роботи. Учбовий процес треба більше унаочнювати, покращати практичну роботу в лабораторіях, організовувати екскурсії, улаштовувати живі кутки природи та пришкільні дослідні ділянки. Необхідно більше залучати учнів у різні гуртки: електротехнічні, радіотехнічні, біологічні, геологічні, у гуртки значення мотора і т. д.
Тепер у всьому Союзі учні беруть участь у грі "На штурм!" Це дуже корисна і потрібна справа. Завдання піонерських організацій, учителів і комсомолу шкіл — якомога більше залучати учнів в цю чудову гру.
Успіхи першого півріччя, величезні зміни, які сталися за цей час у школах на визволених землях західних областей України, дають впевненість, що вчителі і учні з честю виконають покладене на них завдання партією, урядом і любимим Сталіним.
З нас усе були нецікаві політики. Як і в самій політиці, так і в житті. Зате фільософи хоч куди. Всі Сократи, Канти, Ніцші — нічим супроти першого ліпшого нашого "хлопського хвилософа".
Але і життя вчить. І ми багато навчились. Прим. торгувати, фервальтерувати, тройгендерувати, паскувати, навіть з повітря жити. Нічого дивного, що й політики дещо вже навчились. Але не всі. Я напримір залишився позаду.
Раз треба було мені в якомусь нашому уряді поладнати справу.
Приходжу, а там вже таких як я сила силенна. Чекають. Став та чекаю теж. Ну, що ж, який же би то й уряд був, коли б чекати не було треба. Прочекав я годин одну, дві і врешті наблизився до дверей. Але одно видалось мені підозрілим. Час до часу просовувалися у двері якісь осібняки, що таки зовсім не чекали.
Спершу я думав — урядовці.
Та коли вже я при дверях — чекайте — міркую — провірю.
Надходить один.
— Вибачте, кажу, — я на черзі...
— Ах, будь ласка, — я вже місяць чекаю.
Я тільки вклонився і без слова пропустив. Що ж чекаєш ти місяць, то я можу ще декілька годин.
Надходить другий.
— Вибачте, будь ласка, — я йому назустріч.
— Ах, дозвольте, я тільки на хвилинку.
І цього пропустив.
Жду, коли скінчиться врешті ця "хвилинка", аж тут третій.
Я вже поденервований.
— Куди?! — Зі злістю в голосі до нього.
— Приватна справа, дуже важка, — кинув знехотя і вже хапає за клямку.
— А я в урядовій! — кричу. — Тепер же ж години урядові, приватно в хаті можете говорити.
Та осібняк таки силоміць вдерся до середини. Я за ним. На своє горе. Бо урядовець з нахабним осібняком зразу дружньо привітався, а до мене:
— Ви за чим?
— Того й того.
— Заждіть назовні.
Я вибухнув: — Я тепер на черзі. А тут просовуються люди поза чергою. От хоча б...
Та в тому ж менті мене було схоплено за обшивку і я опинився за дверима.
І знову мусів я "та капо аль фіне". А то треба було політично. Так мені вже здалека кричати, що я на хвилинку, приватно, в дуже важній справі, бо жінка пана X. вродила пятернята, і то самих хлопців, а я саме прямо від неї. — Знову же в середині треба було з порога заявити: з поручення такого й такого-то (назвати призвище якогось достойника) і все пішло б як по маслі.
Щипавка.
Українці в нинішньому Ґенерал-Ґубернаторстві знайшлися зовсім не на чужому ґрунті: одні, на етноґрафічних землях, споконвіку ними замешканими й задокументованими памятками історії й самою історіоґрафією; другі — на землях етноґрафічно хоч і польських, та де впродовж віків витискала свій знак і українська культура. Сам Краків є типовим містом, де пересікались різні культурі впливи, що довго до часу, заки повстала місцева польська культура. Бачимо це передусім у мистецтві: далеко сильніші до кінця 15 ст. були тут культурні впливи полуднево-німецькі, українські й чеські, аніж місцеві польські. Архітектуру, мистецтво, друкарство і ін. — все те дали в початках і в високій якості неполяки. Вистане розкрити будьяку історію польськ. мистецтва старих часів, щоб побачити там Нюрнберґ, Прагу, Київ, проти чого мистецтво, роблене місцевими майстрами просто варварське. Пишемо це в повній свідомості цього історичного факту, що, який він не був би неприємний для поляків, залишаєтьса таки історичним фактом. Культура, а ще до того й культура національна, надто складна річ, щоб її можна латати позичками або чужими замовленнями, хоча би й за них плачено в свій час щирим золотом і дорогими хутрами.
Та не тільки старі памятки, створені на місці українцями, стрічаємо на терені Ґен. Ґубернаторства. Користаючи із свого домінантного становища в деякі століття на Сході Европи, колишня Польща потрапила й нагромадити в себе немало культурних скарбів із земель суто-українських. Отже, побіч усяких творів мистецтва, як малюнки по костелах, загинулі, й ті, що залишилися досі, далі грамоти, писані українською мовою й різні культурні памятки, створені на місці — знайшлись на ньому терені й інші, великої вартости історичні памятки: портрети, зразки доісторичного українського мистецтва — унікати такі, як легендарний Світовид із Збруча, історична зброя українських гетьманів, не кажучи вже про нове мистецтво, головно етноґрафічне, яке поляки з легкої руки обвозили по Парижах і Лондонах, реклямуючи його, як суто польське.
Але є ще й інші памятки, про які майже ніхто не знає. Як твори українські, вони були часто ховані по кутках музеїв і костелів, з гадкою, скоріш чи пізніш виказати їх "польське" походження, так, як це були спроби зробити з ченстохівським образом Богоматери. Перед нами виринає тепер у всю ширину великої для нас культурної ваги питання: ревіндикувати те, що наше!
Ревіндикувати — се не значить зараз відбирати, або (як це робили поляки на Холмщині) палити й нищити. Може колись прийде час, у якому ми зажадаємо звороту цього чи того, — нині, в воєнний час, на це ще не місце. Розуміємо цю культурну ревіндикацію трохи інакше, а саме: подбати, щоб усі чільніші памятки були належно з мистецького й наукового боку опрацьовані, щоб наші науковці знайшли вгляд у дотичні документи, щоб переведено клясифікацію й спис того культурного інвентаря, щоб наші спеціялісти мали теж нагляд над станом і відновою старих памяток і, взагалі, щоб знайти для наших дослідників якнайближчий доступ до тих памяток.
Зваживши те, що вже кілька разів заявляв Ґен. Ґубернатор д-р Франк про широке поставлення українського культурного життя на терені Ґенерал-Ґубернаторства, з цього боку ніяких перешкод певно не буде. Справа лиш у тому, щоб українські відповідальні кола взяли це все у свої руки й зорґанізували відповідну комісію, яка мала б тими справами зайнятися. Така комісія могла б істнувати при науковій акції УЦК і уявляємо собі її складену з науковців, мистецтвознавців і митців. Вони на місці перевели б передусім перегляд матеріялу, а потім, згідно з прийнятими науковими вимогами, опрацювали б його всебічно. Про саме малярство, нпр. славні фрески, не маємо прецінь досі ніодної ширшої української студії, зробленої з автопсії — все писане переважно на основі польських праць, що, як звичайно, по свому звикли трактувати ті памятки українського мистецтва. Так, нпр., найвидатніші люблинські поліхромії, хоч і виразно підписані українським малярем Андрієм, і хоч уже давно проф. І. Огієнко доказав, що написи текстів західньо-українські, польська наука нераз рада приписати то якимсь ближче невідомим смоленським малярям, то, йдучи за російським мистецтвознавцем Грабарем, хоче вважати їх творами московського іконописця Рублєва. Тільки вникливий погляд українського мистецтвознавця, що знає інші твори старого українського мистецтва, зможе видати свій вирішний осуд у такій важній справі, як походження мистецького твору.
Праці такі над старими памятками, опрацьовані з погляду вже високого українського мистецтвознавства, але теж ясністю викладу приступні й для популяризації, використувано б одночасно для окремих видань, або ж у якомусь періодичному віснику, якого потреба в нас уже відчувається. Одночасно ведений фотоґрафічний архів ілюстрував би такі видання.
Маємо тепер добру нагоду відшукати й вивчити памятки своєї старої культури. При цьому ми ніколи не сягали, ані не думали посягати на те, що польське. Чуже нам непотрібне, але ми таки завбогі й занадно впродовж багатьох століть ограбовані різними польськими орлами, щоб мали роздаровувати іншим своє культурне добро.
С. Львівський
ситуація
Сталін дорого заплатить за свою політику.
ЛОНДОН, 27. 6. — Анґлійський щоденник "Дейлі Мейл" пише, що Анґлія в ріжний спосіб зареаґувала на нову ситуацію. В багатьох випадках на цю реакцію впливають причини чуттєві. Сталін тепер платить за свою політику грубого цинізму. — Коли настане перерва в діях проти Анґлії, то вона не потриває довше як 6—8 тижнів.
Гряде кінець комунізму.
ПАРИЖ, 27. 6. — Саме тепер відбулися в Ліоні збори французької народньої партії. Її провідник, колишній комуністичний посол Жак Доріо заявив: "Німецька перемога над СССР означає одночасний кінець комунізму у Франції. Доріо заявив, що вже саме припинення грошевої допомоги означає смерть французької комуністичної партії. Далі Доріо говорив про вищу справедливість, що саме тепер большевія мусить заплати за зраду, яку вона доконала супроти Франції в 1939 р. Коли б Москва була би не обіцяла воєнної допомоги Франції, то може були би найшлися політики, які би ще раз передумали своє приступлення до тієї дурної війни.
Моральна вартість совітської армії дуже сумнівна.
ШАНГАЙ, 27. 6. — Тамошній щоденник, що виходить в анґлійській мові п. з. "Шангай Таймс" лише з приводу німецько-совітської війни таке: "Совітська армія досі не може похвалитися ніякими надзвичайними чинами. Не було навіть підчас війни з Фінляндією. Згаданий щоденник пише, що найважче питання це проблєма моральної вартости і духа червоної армії та протисовітських настроїв, що постійно зростають майже на всіх територіях CCCР."
Бразилія і протибольшевицька акція Німеччини.
РІО ДЕ ЖАЙНЕРО, 27. 6. — Бразилія, де панує авторитативний уряд, як католицька держава, прийняла з почуванням полекші вістку про зірвання договору між Німеччиною й Совітським Союзом та про початок боротьби з большевизмом. Щоденник "Ґазета де Нотіціяс" розглядає положення з католицької точки погляду, при чому стверджує, що Бразилія лучиться духово з протибольшевицькою акцією Німеччини, бо поборювання комуністичного безбожництва і це один з найважніших завдань католицького світа, що його одним з найактивніших членів є Бразилїя.
Совітський уряд безсильний
АНКАРА, 27. 6. — До Анкари приходять із Москви вістки про дивну байдужність населення у Большевії до всіх покликів, до тієї великої пропаґанди, з якою звернулась до мас комуністична партія й уряди. Пропаґанда велика, але й не менша байдужність. Люди стають на площах і слухають, але без найменших проявів радости, чи захоплення. Усі дожидають, що буде далі. Тe саме стверджують репортери не тільки в Москві, але й у всіх інших містах. Люди йдуть на мітинґи, бо мусять виконати наказ. Одночасно між усіми народами Большевії ведуть дуже підсилену пропаґанду, але вона зовсім безуспішна. Те саме стверджують репортери не тільки між всілякими народами Союзу, але й між студентами. На поклики вступати добровільно до армії ніхто не голоситься на добровольців.
У всіх містах уже військова влада пообсаджувала всі уряди. Також військо береже всіх вузлових точок, мостів і т. д., бо не має довіря до цивільного населення. Часописи взивають виловлювати німецьких спадунів і повідомляти, де вони злетіли. У кругах військових відпоручників при урядах невільних держав у Москві говорять про те, що німецько-большевицька війна саме в цьому часі для совітської армії дуже непригожа, дарма, що ще в минулому році вийшов закон про 12 годин праці в усіх фабриках зброї.
З Москви почалася вже масова втеча населення на села. Анґлійська аґенція "Ексчeйндз" також не старається скривати цього у своїх звідомленнях із Москви та подає, що з Москви втікають десятки тисяч населення, дарма, що з радієвих голосників гудуть постійні поклики з заохотою до населення. У цілій европейській частині Совітського Союзу проголошено вже стан облоги.
Дружина американського посла в Москві п-ні Штайнгард виїхала з донькою останнім літаком, що ще курсував між Швецією і Совітами до Штокгольму. Вона оповідає, що багато жінок американських громадян утікають із Москви, але вже поїздом на Баку, щоб дістатися до Ірану.
Також Данія зірвала дипломатичні взаємини з Москвою.
КОПЕНГАҐА, 27. VI. — Данія припинила дипломатичні взаємини з СССР. Совітське посольство і совітські торговельні представництва припинили свою діяльність. У данському парляменті народня партія склала предложення, в якому закликає данський уряд дати Фінляндії всяку допомогу, якoї вона потребує в своїй боротьбі проти большевизму. Далі згадана партія домагалася припинення сили §128-го данського карного закону, що заборонював покликувати добровольців для чужих держав. Далі Народня Партія домагається, щоби данська армія пішла назустріч при вишколі тих данських добровольців, що хотять боротися за Фінляндію.
Франція скептично оцінює боєву вартість совітської армії.
ЖЕНЕВА, 27. 6. — Німецько-совітський зудар є найважнішою справою для політичних кругів Віші. В незайнятій Франції дуже скептично задивляються на боєву вартість совітської армії.
Співпраця американського консуляту з анґлійськими аґентами.
ЗАГРЕБ, 26. 6. — У звязку з ліквідацією американського ґенерального консуляту в Загребі, міродатні хорватські чинники подають такі подробиці: Коли стверджено, що американський консулят у Загребі розвиває недопускальну політичну акцію, треба було видати доручення його зліквідувати. В найближчих днях оголосять відповідні документи про недопускальну діяльність урядовців американського консуляту. Документи виявлять в першу чергу вдержування приязних взаємин і тісної співпраці консуляту з анґлійськими аґентами та підтримку ворожої акції урядовцями згаданого консуляту.
Велике знищення в Олександрії.
АНКАРА, 26. 6. — Німецька повітряна атака на Олександрія вночі на 23 червня ц. р. викликала великі знищення в цій бритійській морській базі. В порті вибухло багато великих пожеж, які вдалось зльокалізувати щойно по багатогодинних зусиллях. Головний залізничий двірець і бічниці, якими відбувається довіз головних підмог, також поважно ушкоджено вибухами важких бомб.
Великі летунські втрати анґлійців.
БЕРЛІН, 27. 6. — Згідно з вістками, що надійшли до Головного Командування Німецьких Збройних Сил, німці вчора пополудні знову відбили спроби ворожих налетів на Побережжя Каналу. Ворог потерпів великі втрати. В завзятих летунських боях ворог втратив 21 ловецьких літаків зразку Бристол-Бленгейм. Німецька протилетунська артилєрія зістрілила кілька інших літаків типу Спитфаєр і 4 боєві літаки типу Бристоль-Бленейм. Тоді, коли ворог втратив 26 машин, німці втратили тільки 3 літаки. В останніх 24-ох годинах анґлійці втратили тільки над побережжям Каналу 41 літаків.
Послання німецького єпископату з нагоди боротьби проти большевизму.
БЕРЛІН, 27. 6. Німецький Єпископат звернувся з посланням до духовенства всіх єпархій, в якому вказується на зворот у війні, яким став воєнний похід проти большевизму. Боротьба зі Совітами є одночасно боротьбою всього світу за христіянство. Саме в Совітах христіянство було дуже переслідуване. Епископат доручив парохам, щоби вони в майбутні неділі відповідно звернули на те увагу в своїх проповідях. У рішальних католицьких кругах говорять про те, що єпископи звернуться з посланням до Фірера, в якому заявлять, що католицька церква в Німеччині словом і ділом підтримає боротьбу Фірера з большевиками.
Також Іран відіткнув з полекшою.
ТЕГЕРАН, 27. 6. — У звязку з німецько-совітською війною, політичні круги перської столиці заявляють, що Іран таксамо як і Туреччина й Афґаністан хоче зберегти повну невтральність. Іранське населення відіткнуло зі справжньою полекшою, бо всі думають, що німецькі воєнні дії звільнять Іран від тієї постійної небезпеки, що йому постійно загрожувала від північного сходу. Політичні круги Ірану звертають увагу на те, що без сумніву німецькі воєнні дії проти Совітів зліквідують цю постійну загрозу іранської суверенности. Вона безпереривно тяжіла над Іраном і виплинула з постанов совітсько-перського договору з 1921 р., який признавав Совітам право, що вони кожного часу можуть висилати свої війська до Ірану на випадок, коли би якась третя держава загрожувала його суверенності і безпеці.
І Портуґалія проти Москви.
ЛІСАБОН, 27. 6. — Портуґальський урядовий щоденник "Діяріо де Маня" пише з приводу війни з большевиками, що Портуґалія ніколи не скривала свойого протибольшевицького способу думання і тепер тим більше займає рішуче становище в тій справі.
Знову тайне засідання анґлійcького парляменту.
ШТОКГОЛЬМ, 27. 6. Вчора відбулося тайне засідання Палати Послів анґлійського парляменту. Як подає пpecове бюро Ройтера, воно було присвячене питанням, звязаним з мореплавством. Кажуть — так пише Ройтер, — що Черчіль склав обширну заяву.
Виступ Ідена в палаті громад
ЛОНДОН, 25. (ТАРС). Агентство Рейтер повідомляє, що 24 червня в англійській палаті громад відбувалося засідання по питанню політики Англії по відношенню до Радянського Союзу в зв'язку з нападом Німеччини на Росію.
— Боротьба Німеччини з Росією, — підкреслив Іден, — тісно зв'язана з боротьбою проти Англії. Німеччина зробила у відношенні до Росії акт обдуманого нападу. Два роки тому Німеччина і Росія підписали акт про ненапад. Після цього Німеччина ніколи не скаржилась на порушення договору з боку Росії і не зробила жодної заяви по ньому питанню.
Гітлер прагне повернутися до політики у відношенні до Росії, викладеної в книзі "Майн Кампф", в якій висловлено прагнення до світового панування.
Політичний устрій Англії і Росії протилежні один одному. Однак це не може ні на один момент перешкодити у розв'язанні політичних питань, перед якими стоїть світ.
Заяву німецького уряду про те, що Радянський Союз нібито нелояльно виконує свої зобов'язання, Іден схарактеризував як брехливі. Він підкреслив, що Радянський Союз не провадив з Англією ніяких переговорів, які б були направлені проти Німеччини. Кожен раз, — заявив Іден, — коли ми виясняли обстановку, чи то йшла річ про політичні, чи торгові питання, для нас лишалося ясним, що радянський уряд не має намірів вести переговорів, не бажаючи створити ніяких ускладнень у своїх відносинах з Німеччиною.
Гітлер ще раз проявив себе, як цинічний зрадник своїй власній обіцянці. Ніякі нацсоцівські махінації тепер не обдурять світ. Всі народи, незалежно від їх системи управління і географічного становища, мусять зрозуміти, що існування націонал-соціалістської системи несе величезну безпосередню загрозу їх безпеці. Які б не були всі інші міркування, це міркування мусить бути основним.
Росія піддана, — вказав далі Ідея, — грубій і зрадницькій агресії без попередження. Німці навіть не намагалися скількинебудь серйозно виправдати свою провокацію. Росіяни борються за свою рідну землю. Вони борються проти людини, яка добивається світового панування, їх боротьба є і нашим єдиних завданням. Перед лицем цієї останньої агресії ми повинні рішуче не послабляти, а ще більше напружувати свої зусилля.
Далі Іден заявив: "Радянський посол повідомив мені, що уряд СРСР прийняв нашу пропозицію про посилку в Росію нашої воєнної і економічної місії, для того, щоб координувати наші зусилля".
Промова Черчілля по радіо
ЛОНДОН, 22. (ТАРС). Як передає агентство Рейтер, сьогодні по радіо для Англії і закордону виступив з заявою англійський прем'єр міністр Черчілль і заявив: Я скористався можливістю виступити перед вами сьогодні ввечері, бо ми досягнули зараз одного із поворотних пунктів війни. Сьогодні о 4 год. ранку Гітлер напав і вдерся в Росію. Німеччина не заявила ні однієї претензії з приводу того, що договір про ненапад між Німеччиною і СРСР не виконується. Прикриваючись договором Німеччина проводила концентрацію величезних армій на лінії, що тягнеться від Білого до Чорного моря. Німецькі військово-повітряні сили і бронетанкові дивізії поступово і методично займали свої позиції. Раптово, без оголошення війни, навіть без пред'явлення ультиматуму, на російські міста посипались німецькі бомби. Таким чином, було повторено в значно більших розмірах порушення всякої форми підписаного договору і міжнародної доброї віри, свідками чого ми були в Норвегії, Данії, Голландії, Бельгії і які Гітлер при співучасті шакала Муссоліні порушив у відношенні до Греції.
Російський народ обороняє свою рідну землю, а його вожді закликали його чинити опір до кінця. Гітлер є чудовище в своїй жадобі крові та розбою. Не задовольнившись тим, що вся Європа знаходиться в нього під чоботом або залякана й доведена до різних форм низької підлеглості, він тепер почав проводити свою криваву і руйнуючу діяльність в широких просторах Росії та Азії. Напад на СРСР є для Гітлера лише підготовкою до спроби вкинути 400 або 500 міліонів чоловік, що живуть в Китаї і 350 міліонів чоловік, що живуть в Індії, в бездонну прірву людської деградації, над якою водружена діявольська емблема свастики.
Черчілль проголосив декларацію англійського уряду про те, що останній повний рішучості знищити Гітлера і націонал-соціалістський режим. Ми ніколи, сказав Черчілль, не будемо вести переговорів з Гітлером. Ми будемо бити його на суші, на морі, в повітрі. Ми надамо Росії і Російському народові всіляку допомогу, яку лише зможемо. Ми звернемося валися його так же, як і ми вірно і твердо до кінця. Ми запропонували урядові Радянської Росії всяку технічну, або економічну допомогу, на яку ми спроможні і яка бути корисною для неї. Ми будемо бомбардувати Німеччину вдень і вночі, все з більшою силою скидаючи на неї все більшу кількість бомб і примушуючи Німеччину відчувати кожен місяць все гостріші нещастя, на які вона засудила людство.
Знаменно, що лише вчора англійська авіація, борючись над територією Франції і понісши при цьому зовсім незначні втрати, знищила 28 німецьких бойових машин в повітрі над французькою землею. Одначе це лише початок: надалі операції наших військово-повітряних сил будуть проходити в ще більших масштабах. В ближчі 6 місяців почне відчуватись допомога, яку ми одержуємо від Сполучених Штатів воєнними матеріалами різного характеру і особливо важкими бомбардувальниками.
Не мені говорити про події в Сполучених Штатах. Але я можу сказати, що як тільки Гітлер уявляє собі, що його напад на Радянську Росію приведе хочаб до найменшої різноголосиці по відношенню цілі та послабленню зусиль демократичних країн, які вирішили добити його, то він жорстоко помиляється. Навпаки, ми ще більше зміцнимось в наших стремліннях спасти людство від тиранії Гітлера, ми зміцнимось, а не ослабнемо в нашій рішучості і наших ресурсах. Вторгнення Гітлера в Росію з'являється нічим іншим як прелюдією до спроби вторгнення на Британські острови. Він, безсумнівно, сподівається, що це може бути виконано ще до наступу зими і що він може завоювати Великобританію, до того як флот і військово-повітряні сили Сполучених Штатів зможуть вмішатися в боротьбу. Він сподівається, що він знову зможе повторити в ще більших масштабах, ніж раніше, цей процес знищення своїх противників поодиноко, який так довго йому вдавався. Після того він буде добиватися підкорення Західної півкулі.
Отже, небезпека для Росії є нашою небезпекою і небезпекою всіх, так як справа кожного росіянина, який бореться за свою землю і дім з’являється справою вільних людей і вільних народів якійбудь частині земної кулі.
Анґлійські обіцянки для coвітів.
ШТОКГОЛьМ, 27. 6. — Як повідомляє анґлійська аґенція Ройтера з Лондону, совітський амбасадор Майський склав візиту мін. Іденові та заявив йому, що coвітський уряд з радістю прийме анґлійську допомогу. Совітський уряд домагається відповідних кредитів і достав. В Лондоні сподіваються, що незабаром виїде до Москви місія технічна, купецька й військова.
Крім цього американський амбасадор у Лондоні, Винант відбув конференцію з Майським, мабуть щоб предложити йому з власної ініціятиви повну допомогу в межах, якими він особисто розпоряджає.
Совіти готувалися напасти на Середню Европу
Рішальні перемоги німецьких військ на всіх фронтах.
БЕРЛІН, 28, 6. Головна Кватиря Вожда: Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
Воєнні операції, переведені впродовж перших пятьох днів боїв, доказали, що совітські збройні сили були готові заатакувати Середню Европу. Також на граничних лукаx. біля Львова і Білостоку німецькі війська зустрінули масові скупчення совітських пробоєвих військ, хоч оба згадані луки висунені на захід, заздалегідь призначені на те, щоби їх окружили німці. З тієї причини вони ніяк не підходили для виключної оборони. Тому вже підчас перших надграничних боїв прийшло до могутнього зудару зі совітською сухопутньою армією і боєвим летунством. Німецькі війська перемогли на всіх фронтах і вибороли важливі рішення. Про все те повідомиться в найближчому часі.
Воєнна фльота і летунство продовжували свою боротьбу проти бритійської торговельної мореплавби. Один підводний човен під проводом капітана Мецлера затопив на захід від Африки 5 ворожих торговельних кораблів загальної містоти 31.500 тон. Німецькі боєві літаки знищили минулої ночі біля східнього побережжя Анґлії 3 торговельні кораблі загальної містоти 18.000 тон. Дальші летунські атаки зверталися проти портових обєктів біля гирла Темзи та проти одного летовища в південній Анґлії. Далі продовжувалося мінування анґлійських портів.
Одна батерія далекострільної артилєрії воєнної фльоти обстрілювала ворожі кораблі в каналі Ля-Манш.
У північній Африці німецькі боєві літаки вдатно заатакували 25. 6. зосередження бритійських військ у районі Сіді-ель-Барані та становища протилетунської артилєpiї біля Тобрука. Спроби бритійських боєвих і ловецьких літаків налітати на побережжя каналу Ля Манш німці відбили також і вчора з великими затратами ворога. У летунських боях та вогнем протилетунської артилєрії німці зістрілили 9 ворожих літаків. Морська артилєрія зістрілила 2 бритійські машини.
2 бритійські літаки затакували в каналі Ля-Манш німецький контрторпедовець, але він зістрілив ворожі машини.
Ворог скинув минулої ночі в різних місцях західньої i північно-західньої Німеччини декілька розривних і запальних бомб. Між цивільним населенням були нечисленні жертви. У різних місцях є знищені і ушкоджені мешкальні будинки. Нічні ловецькі літаки і протилетунська артилєрія зістрили 2 ворожі літаки.
Капітан Ілефельд командант одної ґрупи ловецьких літаків 26. 6. досяг своєї 39. і 40-ої летунської перемоги.
Совітський уряд переноситься до Єкатеринбурґа
ПАРИЖ, 28. 6. — З Віші повідомляють, що совітський уряд рішив перенести свій осідок із Москви до Єкатеринбурґа. Сталін вже рахувався з тим, що потерпить невдачу війні з Німеччиною. Головне командування червоної армії передбачило в своїх плянах, щоби покищо відступити за Урал. Таким чином воно сподівається, що на всякий випадок омине можливість німецького окруження.
Нагальне бомбардування Тобруку.
РИМ, 28. 6. — Головне Командування Італійської Армії подає:
У північній Африці летунство великодержав оси продовжувало безнастанно нагально бомбардувати становища й склади в Тобруці. Ловецькі літаки обстрілювали скорострілами вантажники й табори під шатрами в околиці Сіді ель-Барані. Італійці зістрілили один ворожий літак типу Ерикен.
У Східній Африці італійці відбили спробу ворога перейти ріку Ідессу в районі Сідамо.
Берлін про положення в балтійських державах.
БЕРЛІН, 28. 6. — "Для нас тепер істнує в балтійських державах лиш одно положення, а саме положення військове". — Таку думку висловлювали сьогодні в берлінських політичних кругах у звязку з деякими вістками, що появилися за кордоном у справі внутрішньо-політичних подій у балтійських країнах. До яких там дійшло демонстрацій і які там потворилися ґрупи у відповідь на боротьбу Німеччини з большевизмом — усе те є місцеві явища. В звязку з тими вістками заявляють у Берліні, що це є для Німеччини справи другорядного значіння супроти тієї головної події, якою є сучірна війна зі Совітським Союзом.
Словацьке посольство виїхало з Москви.
БРАТИСЛАВА, 27. 6. — Після зірвання дипльоматичних взаємин між Словаччиною й Совітами — словацьке посольство в Москві одержало в середу через радіо візвання залишити територію СССР. Словацька влада дозволила вернутися до краю чотирьом членам сов. посольства, а інші чотири залишаться у Словаччині так довго, аж доки не вернуться члени словацького посольства в Москві.
Повстання розсаджує СССР
ШТОКГОЛЬМ, 25. 6. — Шведський щоденник "Нія Даґліґ Алєганда" приніс сенсаційні вістки на тему внутрішнього положення в СССР.
Згідно з вістками, які надійшли до Штокгольму, — пише щоденник — на терені СССР вибухли повстання населення проти червоних гнобителів. Щоби здавити повстання, змобілізовано відділи червоної армії. Покищо нема вісток, що червоній армії вдалось згнобити повстання робітників і селян, гноблених понад 20 років.
Словаччина бореться з большевизмом
БРАТИСЛАВА, 25. 6. — Президент словацької республики д-р Осип Тісо видав у вівторок у Братиславі відозву до словацького народу. В ній подає він, що словацька армія перейшла того ж самого дня кордони Словаччини, щоб получитися з німецькими військами в боротьбі з большевицькою армією.
Ватикан про конфлікт між Німеччиною та СССР
ЧІТТА ДЕЛЬ BATIKAHO, 25. 6. — Не зважаючи на постійні побоювання у звязку з можливістю поширення збройного конфлікту, прийнято з великою полекшою вістку про вибух війни між Німеччиною і СССР, бо кола Ватикану постійно вважали большевизм найбільшим ворогом христіянства і з цього приводу бажали знищення комунізму. Одначе якщо Ватикан не зайняв іще дотепер офіційного становища супроти останних подій на сході Европи, то це не означає, щоб симпатії кол Ватикану не були по стороні тих держав і народів, які виступили до рішальної боротьби з ворожим Церкві комунізмом і з безбожницьким рухом. Далі звертають увагу, що з хвилиною коли влада в Росії дісталась в руки безбожників, Апостольська Столиця ніколи не тратила надії на перемогу христіянства в цьому краю. Постійно виховувано ряди священиків до акції в Росії і вижидано на відповідну хвилину, коли безбожницький комунізм зустріне заглада. З правдивою тривогою слідкував Ватикан за експансивними зусиллями комунізму, зокрема побоювався у звязку з протикатолицькими і протиреліґійними потягненнями большевиків на землях, що їх обсадив СССР.
Політична лінія Японії не змінена.
ТОКІО, 23. 6. — Вся токійська преса присвячує перші сторінки новому етапові европейської війни подаючи одночасно уступи з проклямації канц. Гітлєра, з фотоґрафіями канцлєра і численними мапами. Одночасно японські щоденники подають голоси японських дипльоматів, військових і політиків, які виявляють велике зрозуміння для поведінки Німеччини і то під політичним, військовим і дипльоматичним оглядом.
Всі щоденники висловлюють однодушно думку, що політична лінія Японії не нарушена і Японія далі стоїть при своїй цілі завести новий лад на Далекому Сході.
Навязуючи до проклямації канц. Гітлєра "Токіо Ніші-Ніші" заявляє, що Німеччина примушена до рішучих кроків проти безнастанних інтриґ Москви. Зрозуміле, що її постава супроти Анґлії не могла залишитись без наслідків. Врешті щоденник підкреслює, що совітсько-анґлійське порозуміння не було несподіванкою.
Військова співпраця між Анґлією та СССР.
БЕРЛІН, 26. 6. — Заява Черчіля мaє велике значіння, бо дала нові докази про існування військової співпраці між Анґлією та СССР. Так характеризують німецькі міродатні кола останню промову Черчілля в радіо. Нема сумніву, що Анґлії залежало на тому, щоб з СССР створити терен до випадної акції проти Німеччини. Всі европейські народи здають собі справу — заявляють в Берліні, — що могло би статись, якби Черчілеві вдалось довести до нападу большевизму на Европу.
Завзяті бої біля Дамаску.
ЖЕНЕВА, 26. 6. — З Віші повідомляють: Столицю Сирії, Дамаск, яку евакуували французи, обсадили гіндуські й новозеляндські війська та відділи де Ґоля. Французи обсадили горби довкола Дамаску й мають у своїх руках шоси, що ведуть із Дамаску до Бейруту і Гомс. Наступ анґлійських військ на Пальміру через сирійську пустиню відбувався двома кольонами з Іраку, які пізніше обєдналися. Французькі літаки заатакували ці відділи й завдали їм важкі втрати. Завзяті бої в цілій Сирії відбуваються головно в околицях Дамаску, де французькі війська в протинаступах взяли багато полонених анґлійців. В околиці Евфрату заатакували французькі літаки анґлійські відділи, які намагались посуватись здовж нафтових проводів.
Мета останньої промови Черчіля.
НЮ-ЙОРК, 25. 6. — Як відомо, анґлійський премієр Черчіль заявив у ході своєї промови, що Анґлія хоче зробити зі свого боку все можливе, щоби Совітам дати технічну й господарську допомогу. Новойорські круги думають, що метою тих слів Черчіля було випередити всі заходи впливових анґлійських круґів, рішених стояти oстopoнь німецько-совітського зудару.
Повідомлення Радянського Інформаційного Бюро
На протязі 24 червня продовжував наступ на Шауляйському, Каунаському, Гродно-Волковиському, Володимир-Волинському напрямках, зустрічаючи впертий опір Червоної Армії. Всі атаки противника були відбиті. Контрударами наших механізованих з'єднань на цьому напрямку розбиті танкові частини противника і повністю знищений мотополк.
На Гродненсько—Волковиському і Брест-Пінському напрямках ідуть запеклі бої за Гродно, Кобрин і Каунас. На Бродському напрямку тривають бої великих танкових з'єднань, в ході яких противникові завдано тяжкої поразки.
Наша авіація успішно сприяє діям наземних військ, завдаючи ряд нищівних ударів ворогові. У повітрі нашою авіацією збито 34 літаки противника.
Кораблями Військово-Морського флоту потоплений один підводний човен. У відповідь трикратний наліт на Севастополь німецьких бомбардувальників з території Румунії, радянські бомбардувальники зробили тричі наліт на Констанцу. Вся Констанца горить. У відповідь на двократний наліт на Київ, Мінськ, Лібаву і Ригу, радянські бомбардувальники тричі зробили наліт на Кенігсберг, Данціг, Люблін і Варшаву, вчинивши великі руйнування воєнним об'єктам. Нафтобази у Варшаві знищені.
22, 23, 24 червня радянська авіація втратила 374 літаків, підбитих основним чином на аеродромах. За цейперіод радянська авіація в боях у повітрі збила 161 літак противника, крім цього за приблизними даними на аеродромах знищено не менше 22 літаків.
***
Німці спускають по 5—10 парашутистів-диверсантів у формі радянських міліціонерів для порушень зв'язку. В тилу наших армій створені спеціальні винищувальні батальйони по знищенню диверсантів, керівництво якими покладено на НКВС.
***
Фінляндія віддала свою територію в розпорядження німецьких військ і німецької авіації. Ось вже 10 днів продовжується зосередження німецьких військ і німецької авіації в районах, прилеглих до кордонів СРСР. 23 червня 6 німецьких літаків, які вилетіли з Фінляндії, намагались бомбардувати район Кронштадту. Літаки були відігнані. Один літак збито і взято в полон 4 німецьких офіцери. 24 червня 4 німецьких літаки намагались бомбардували район Кандалакші, а в районі Кулоярві деякі частини німецьких військ намагались перейти кордон. Літаки відігнано. Атака відбита. Є полонені німецькі солдати.
Румунія повністю надала свою територію у розпорядження німецьких військ. З румунської теритоторії не тільки робляться нальоти на радянські війська і міста, але проводяться сумісні виступи румуно-німецьких військ. Неодноразові спроби румуно-німецьких військ заволодіти Чернівцями і східним берегом Прута закінчились невдачею. Захоплено румунських і німецьких полонених.
Німецький похід розвивається успішно
БЕРЛІН, 23. VI. — Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
На сході ідуть переможні і згідні з пляном бої німецьких сухопутніх військ і летунства, що воюють з червоною армією. У східній частині Балтійського моря німецькі швидкобіжні човни вдерлися на прибережні води Совітського Союзу. При тій нагоді вони затопили один стежний човен і 4 ворожі торговельні кораблі загаданої містоти 5.950 тон. На Чорному морі мішана німецько-румунська ескадра легких боєвих одиниць перевела стежний випад. Совітська прибережна батерія безуспішно обстрілювала німецько-румунські боєві одиниці.
У боях проти Великої Британії німецькі підводні човни затопили на північному Атлянтику й біля західньої Африки 6 ворожих торговельних кораблів загальної містоти 26.500 тон. Німецьке летунство знищило в морському районі довкола Анґлії 3 торговельні кораблі загальної містоти 11.000 тон і ушкодили бомбами важкого калібру 2 інші торговельні кораблі великої містоти. Минулої ночі німецькі боєві літаки вдало заатакували морські обєкти над гирлом Темзи, летовища в північній Шотляндії та військові обєкти на південно-східньому побережжі Анґлії.
Вдень поодинокі бритійські боєві літаки намагалися налетіти під охороною ловецьких літаків на канал Ля Менш. Прийшло до летунських боїв, підчас яких німецькі летуни зістрілили 11 бритійських літаків. Німецька протилетунська артрилєрїя і один стежний човен зістрилили два ворожі літаки.
У Північній Африці німецькі та італійські літаки заатакували вчора ворожі становища і військові склади біля Тобруку. Підчас оборонних боїв біля Солюму в днях від 15.—17. 6. анґлійці втратили 237 повзів, які знищені німецькою зброєю. Крім того німецько-італійські частини захопили 12 повзів ще здатних до бою, 10 гармат, 74 вантажників та дуже багато ручної зброї і муніції. Кількасот анґлійців попало в полон.
Вночі на 23. 6. сильна ескадра німецьких боєвих літаків обкинула бомбами всіх калібрів бритійську морську базу в Олександрії. Вони спричинили в районі порту поважне знищення.
Останньої ночі бритійські боєві літаки скинули невеличку кількість розривних і запальних бомб на західніх теренах Німеччини. У Бремі та в інших місцевостях повстали шкоди в будинках мешкальних дільниць. Нічні ловецькі літаки й протилетунська артилєрія зістрілили 3 ворожі літаки. Слабші сили червоного летунства скинули бомби у східній Прусії, але воно не досягло ніяких гідних згадки вислідів.
Підполковник Мельдерс досягнув учора свою 72-ту летунську перемогу.
Представники заприязнених держав у мін. фон Рібентропа.
БЕРЛІН, 24. 6. — Дня 22. 6. у ранніх годинах мін. закорд. справ Рібентроп прийняв голов місій заприязнених держав, щоби їм подати до відома рішення німецького уряду в справі оборони проти наміреної совітської аґресії.
Міністер фон Рібентроп прийняв голов таких місій: італійського амбасадора Альфієрія, японського Ошіму, турецького Ґереде, іспанського Еспіноса де льос Монтерое, мадярського Ріхерта, болгарського Драґанова, словацького Чернака, фінляндського Ківімекія, румунського Босія та хорватського Бенцона.
Анґлійско-большевицька змова проти Европи
Анґлія обіцює допомогу червоній Москві
СТОКГОЛЬМ, 23. 6 — Розкриття зради Москви та блискавичне рішення Німеччини спричинили це, що Черчіль негайно скинув маску. Голова анґлійського уряду виголосив промову, в якій признався зовсім отверто до того, що навязав дуже тісний звязок із міжнароднім большевизмом. Черчіль обіцяв володарям Кремлю всяку можливу допомогу від "демократії".
Згідно з повідомленням анґлійського пресового бюра Ройтера, Ґарантія, яку Черчіль іменем міжнароднього капіталу дав більшовизмові, так виглядає: "Дамо Росії і російському народові всяку можливу допомогу. Закличемо всіх наших друзів і союзників у всьому світі, щоб вони зробили те саме. Анґлія дала Росії всяку технічну і господарську допомогу, яку тільки Росія може потребувати".
У звязку з тією новою "обіцянкою допомоги" в політичних кругах Стокгольму питають, як і в яких розмірах Анґлія думає дати більшовикам підтримку, коли нема дня, щоб вона сама не благала про допомогу Злучені Держави Америки.
Перші бої на совітських кордонах
БЕРЛІН, 22. 6. Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
Від ранніх годин сьогоднішнього дня йдуть на границях совітської Росії воєнні бої. Спробу ворога налетіти на Східні Пруси відперто серед важких втрат. Німецькі мисливські літаки зістрілили багато червоних боєвих літаків.
У боротьбі проти анґлійських островів, сильні ескадри німецьких боєвих літаків бомбардували впродовж минулої ночі портові уладження в Савтгемтон. У доках, маґазинах і в підприємствах харчевого промислу вибухли великі пожежі. Дальші летунські атаки звернено на летовища північної Шкотії. На північ від Сондерленду потерпів поважне ушкодження від удару бомби великий вантажний корабель.
При налеті двох німецьких мисливських літаків на анґлійські побережжа стрінулися вони з трьома анґлійськими швидкими човнами. Німецькі літаки кілька разів поцілили згадані човни, що були змушені завернути.
У пополудневих годинах вчорашнього дня налетіла невеличка ґрупа англійських боєвих літаків під сильною охороною мисливців на французький беріг каналу Ля Манш. Після завзятих повітряних боїв, німецькі мисливські літаки зістрілили 26 анґлійських літаків. Понадто протилетунська артилєрія, як також артилєрія воєнної маринарки зістрілила два дальші ворожі літаки. У тих боях підполковник Ґаллянд осягнув три перемоги у повітрі.
Впродовж минулої ночі ворог скинув запальні бомби у кількох західніх місцевостях Німеччини, але без ніяких значніших шкід.
Воєнний стан між Італією та СССР
БЕРЛІН, 23, 6. — Італійський амбасадор Лімо Альфієрі приїхав нині передполуднем до німецького міністра закордонних справ фон Рібентропа і заявив йому з доручення свого уряду, що Італія виявляє повну солідарність із Німеччиною в оборонній акції перед загрозою Европи внаслідок концентрації червоної армії на Сході і заявляє, що від нині, себто неділі год. 5.30 рано є в воєнному стані з СССР.
Це рішення італійського уряду подав міністр закордонних справ ґр. Чяно до відома амбасадорові Сов. Росії в Римі.
Нове порозуміння між Москвою і Лондоном
Офіційна заява ТАСС-А
БЕРЛІН, 22. 6. Як повідомляє Німецьке Інформаційне Бюро, англійська інформаційна служба оголосила заяву ТАСС-а про повне порозуміння між СССР та Анґлією.
У звязку з тим стверджують в Берліні, що згадане лондонське повідомлення не було ніякою несподіванкою. Єдиним моментом, гідним уваги, є те, що Лондон уже кілька годин після здемаскування канц. Гітлєром у своїй проклямації підступної, закулісової гри жидівсько-большевицьких володарів подав до публичного відома потвердження урядової російської інформаційної аґенції, виявляючи в цей спосіб перед цілим світом цю зрадливу змову.
Словаччина зірвала взаємини з СССР
БРАТИСЛАВА, 23. 6. — Словаччина зірвала в неділю дипломатичні взаємини з СССР.
Aнтонecкy начальним вождом німецько-румунських військ
БУКАРЕШТ, 23. 6. — Шеф держави видав закон про призначення державного секретаря і міністра пропаґанди проф. Мих. Антонеску віцепремієром ради міністрів. У часі, коли шеф держави виконує обовязки начального вожда німецько-румунських військ у Молдавії, віцепремієр Антонеску виконуватиме одночасно обовязки премієра.
Зістрілено 26 літаків
БЕРЛІН, 23. 6. — Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
В суботу в полудневих годинах пробували анґлійські боєві літаки дістатися на зайняті нами терени. Вони втекли з поля бою з великими втратами. Німецькі ловецькі літаки зістрілили 24 літаки, а протилетунські гармати 2. Пять німецьких літаків не вернулися до своїх баз.
Затемнення в Кракові
Від неділі 22. червня обовязує у Кракові й околиці повне затемнення від заходу до сходу сонця. В тому часі не вільно ходити по вулицях без окремих перепусток. За недодержання приписів — кара 500 зол. або 6 тижнів вязниці.
Бої у Східній Африці
РИМ, 23. 6. — Головне Командування Італійської Армії подає:
На терені Північної Африки ворожі літаки скинули кілька бомб на Бенґазі й заатакували одну з італійських летунських баз. Під Тобруком гарматна перестрілка з обох боків.
Завзятий опір італійських військ у Сх. Африці примушує ворога до незвичайно трудних рухів і кровавих атак.
Дамаск зайнятий англійськими військами
БОРДО, 21. (ТАРС). Агентство Гавас-ОФІ передає із Бейрута, що Дамаск, евакуйований французськими військами, зайнятий англійцями.
До евакуації жителів з Бейрута
ВІШІ, 21. (ТАРС). За повідомленням французького журнала "7 днів", з Бейрута евакуювалось 80 тис. жителів, тобто майже половина населення цього міста. Через відсутність пального не була можливості використати автомобілі для евакуації. Люди уходили в гори пішки або їхали на велосипедах.
Рішення американського конгресу
НЬЮ-ЙОРК, 21. (ТАРС). За повідомленням кореспондента агентства Юнайтед Пресс з Вашінгтона, американський конгрес прийняв законопроект, який надає президентові широкі права в області регулювання пересування американських громадян, а також неамериканських громадян, що проживають в США. Новий законопроект передбачає виїзні і в'їзні візи і т. д.
Закриття італьянських консульств в США
НЬЮ-ЙОРК, 21. (ТАРС). За повідомленням агентства Ассошіейтед Пресс з Вашінгтона, президент Рузвельт видав наказ про закриття всіх італьянських консульств в США. Всі консульські представники Італії повинні залишити американську територію до 15 липня.
Одночасно заступник державного секретаря Уеллес повідомив, що він запропонував американським посольствам в Берліні і Римі організувати відправку в США всіх американських консульських представників з Німеччини і Італії.
Уеллес повідомив, що США в ноті Італії вимагають, крім закриття консульств, висилення із США всіх агентств і організацій італьянського уряду за винятком посольства.
Відповідь німецького уряду на ноту протесту уряду Ейре
БЕРЛІН, 20. (ТАРС). Німецьке інформаційне бюро передає з Дубліна, що преса опублікувала ноту-відповідь німецького УРЯДУ на протест Ейре про бомбардування Дубліна, що мало місце 31 травня. Німецький уряд констатує в ноті, що докладне розслідування відповідними німецькими інстанціями цього випадку не показало, що німецькі льотчики винні в будьякій мірі в бомбардуванні Дубліна. Зважаючи на повідомлення уряду Ейре, що, згідно з проведеним урядом Ейре розслідуванням, скинуті бомби були німецького походження, і, беручи до уваги, що над Ла-Маншем на великих висотах лютував дуже сильний вітер, уряд Німеччини допускає, що німецькі літаки були вітром віднесені до побережжя Ейре непомітно для пілотів. Тим то уряд Німеччини висловив свій жаль і заявив про свою готовність компенсувати за втрати людьми і матеріальну шкоду, заподіяну бомбардуванням.
Виступ парламентського секретаря англійського міністерства праці
ЛОНДОН, 21. (ТАРС). Як передає англійське міністерство інформації парламентський секретар міністерства праці національної повинності Ральф Ештон, який виступив з промовою в Ноттінгемі, заявив, що в найближчі 6 місяців англійський уряд повинен притягти 100 тис. жінок у допоміжні частині армії і військово-повітряних сил. Жінки виконуватимуть різні обов'язки при батареях важкої зенітної артилерії. На кожній такій батареї будуть зайняті коло 200 чол. Особовий склад мішаних батарей складатиметься наполовину з жінок. Жінки будуть використані як радіооператори, обслужуючий персонал при звуковловлювачах і приладах по визначенню висоти, а також як шофери санітарних і інших автомобілів.
Італьянський журнал про ріст цін в Італії
РИМ, 21. (ТАРС). Італьянський журнал "Домані" пише, що ріст цін в Італії вимагає вжиття урядом термінових заходів. Журнал вважає, що слід запровадити тверді ціни на товари і встановити суворий контроль над продажем предметів споживання.
Заява Ікеса про нормування нафти в США
ЛОНДОН, 21. (ТАРС). Як повідомляє кореспондент агентства Рейтер з Вашінгтона, міністр внутрішніх справ США Ікес, призначений недавно уповноваженим в питаннях нафти для потреб національної оборони, заявив представникам преси, що зараз розглядається питання про запровадження нормування нафти в східних штатах США, якшо невистачання її викличе необхідність суворої економії. Ікес відмітив, що ні одна тонна нафти, на його думку, не повинна будькуди вивозитись з східного побережжя країни. На запитання, чи поширюється це на Англію, Ікес відповів, що він гадав, що всі вантажі переглядатимуться властями перед відправкою за кордон. Проте Ікес підкреслив, що постачання Англії нафтою провадиться з районів нафтовидобування, а не з східного побережжя США.