Різдвяна листівка упівців, 1946 рік

дописи

»Львівські вісті« 15.04.1942 Пригадка про розпорядження у справі достави молока

Львів, 14 квітня.
Прийшла весна, а з нею ціла природа почала жити своїм повним життям. Має до цього право й людина, а зокрема діти й молодь, для яких відповідна кількість поживи необхідна для розвитку. Передовсім мусять вони мати молоко, що має в собі найважніші відживні складники. Обов'язок доставки достатню кількість молока для міста має село і цей обов'язок нормує відповідне зарядження Губернатора Дистрикту Галичина, з дня 20. II. 1942. В цьому розпорядку, між іншими, постановлено:
"Недостатнє забезпечення міського населення Галичини в товщі й молоко зумовлює потребу збільшеної достави молока. Доказом достатньої продукції молока й масла є факт, що ці продукти можна набути в потайній торгівлі. Тому закликаю до суспільного освідомлення сільського населення і рівночасно я приневолений видати такий розпорядок в справі достави молока:
1. Всі сільсько-господарські заведення і заведення для плекання худоби зобов'язані негайно при дуже ощадному власному зужитті, доставити в несфальшованому стані всю кількість молока до тих молочарень, чи збірних станиць, які знаходяться в даній окрузі.
2. Якийнебудь інший продаж молока заборонений. Виріб масла у власному обсягу дозволений тільки в тих громадах, які не належать до округи, що доставляє молоко.
3. Доставець уповажнений закупити в збірному доставному пункті 10% доставленого молока у формі масла або 10% доставленого масла.
4. Годівля повним молоком в основному заборонена. Телятам можна давати повне молоко тільки в перших чотирьох тижнях від дня народження.
5. Молочними коровами слід вважати всі корови після першого теляти. Корови перед отеленням, які часово не дояться, слід вважати за корови молочні.
6. Для достави молока обов'язують такі максимальні кількості:
1 корова — 1 літра молока денно
2 корови — 2.5 літ. молока денно
4 корови — 6 літ. молока денно
5 корів — 10 літ. молока денно
Від кожної дальшої корови 2.5 літри молока денно.
7. Для успішної достави молока всі війти зобов'язані обрати спеціяльного громадського урядника, який має дбати про організацію достави молока. У всіх громадах повинні негайно бути виготовлені списки стану молочних корів окремих рільних господарств і згідно з ними слід нормувати доставу молока. Молочарні і збірні пункти для достави сметани виставляють доставцям молока відповідні потвердження відбору. Ті громади, які не належать до округи достави одної з молочарень, чи збірних пунктів для достави сметани, зобов'язані завести відповідні картотеки доставленого для урядових збірниць масла й молока. Так картотеки повинні бути найпізніше до 10 кожного місяця предложені окружному старості, в Уряді Прохарчування і Сільської Господарки (Амт фір Ернерунг унд Ляндвіртшафт). Посадник чи війт має подбати про вози для збірної достави молока й масла.
8. Провини проти цього розпорядження будуть строго покарані.

»Львівські вісті« 14.04.1942 Металь для дентистів

При Опернштр. у Львові, в подвір'ї находиться скромний верстат фірми "Цанерцтліхе Метальшайдеанштальт" (Верстат перерібки дентистичних металів). Працює там небагато людей, але це добірні фахівці у свому ділі.
Згаданий верстат — це необхідна поміч дентистам-технікам, бо тут приготовляється для них металь, з якого вони виконують всякі "корони" та інші протезні доповнення в ушкодженому узубленні. Хоч верстат приймає також всякі замовлення на направу предметів зі золота, то головне його завдання — це перерібка доставленого шляхотного і півшляхотного матеріялу, як теж приготування півшляхотного металю з доставленого матеріялу. Заведення обслугує передусім лікарів, дентистів, лічниці, військові дентистичні станиці, стоматологічні поліклініки, а також приватних клієнтів на поручення лікарів.
Лабораторія і верстат мають задовільне устаткування. В ексгавторії очищується хемічно металі (у більшості золото), а відтак стоплюється їх у печах при температурі до 1200о Ц. Таку високу температуру дає газове полум'я, яке роздувається міхом. При помочі такого звичайного пальника груда золота після кількох хвилин топиться на пливку масу у спеціяльних мисочках, зроблених з вогнетривалого матеріялу. Простиглий металь валкується на довгу, около 2 цм. широку бляшку, з якої вирізується кружки всякого калібру і з них формується корону. Інші вальці витягають золото в дроти.
Робота мусить бути дуже чиста, через те, що мається до діла з матеріялом, що все буде під хемічним діланням усякого роду складників, що находяться в харчах.

»Львівські вісті« 12.04.1942 Зразок посвяти за Велику Ідею

В річницю трагічної смерти сл. п. отамана Д-ра Ярослава Воєвідки
Львів, 11 квітня
Невже це минули двадцять два роки з того часу, коли до нас, сучасників визвольних змагань, дійшла сумна вістка про смерть сл. п. Отамана Ярослава Воєвідки?
"Комендант І. гарматнього Полку У. С. С., вбитий большевицьким комісаром 30 березня 1920 р. в Піщанці, біля стації Попелюхи, балтського повіту".
Здається, коли згадуєш про ці трагічні часи, що це було так недавно. Живі та близькі стають переживання перших місяців 1920 року: Тифом знеможена Українська Галицька Армія, змагалась за своє існування. Тисячі найкращих воїнів залишила вона на полях "Чотирокутника смерти". Сотні конали щоденно із голоду, холоду і недостачі ліків, по лічницях і в селянських садибах. Нікому не було воювати і дати відпір московсько-большевицькій навалі, що залила останні рубежі Української Республіки.
Здавалось, що ось-ось загине останнє забороло Української Республіки, загине, не розторощене ворогом, а від тифозної лихорадки.
Здавалось, що ось-ось не стане в ньому сили піднятись від удару долі.
Але живучість українського воїна перемогла.
Саме в цих найважчих часах армії, стрільці і старшини — виявили стільки духа, жертвенности, солідарности і вояцької дисципліни, що армія збереглася.
Заціліла вона завдяки тим провідним одиницям, що несли відповідальність за її долю і що були її духовими проводирами. Багато із них згинуло від ворожої зброї, чимало від тифу.
До гурту тих ідейних Провідників, що залишилися там, на родючих полях України, належить і сл. п. Ярослав Воєвідка.
Всі знали Його і Його славний перший гарматній полк У. С. С.
І всі шанували Його, як за найкращі прикмети бойового старшини, так і за Його людяну вдачу.
Не було важнішого бою, в якому не рішали б перемоги Його гармати. Львів — Чортків — Бережани — Вінниця — Христинівка — Умань — ці місця бойових подвигів Отамана Воєвідки залишаться на віки в історії змагань нації.
Зразок невичерпаної енергії, незломного характеру завзяття, посвяти за велику Ідею, посвяти до самовідречення і Його образ: мов із каменя тесане лице і вірлиний зір, заєдно спрямований у далечінь — це Отаман Воєвідка, дорогий всім сучасникам визвольних змагань Товариш Зброї.
Згинув із рук тих самих большевицьких розбишак, що двадцять два роки гнобили український нарід. Його смерть буде криваво помщена, а пам'ять про Нього передадуть сучасники своїм наслідникам.
Гн.

»Краківські вісті« 11.04.1942 Втрачений рай

Брюсель, у квітні 1942.
В колоніальному розділі Европи ця війна приносить зміни, які залишаться в історії нашого континенту подіями першорядної ваги, подіями, від яких залежить господарське та політичне майбутнє не тільки тої чи іншої европейської країни, але й цілої Европи.
Прим. втрата Голяндських Індій. Це не тільки національна катастрофа для Голяндії. Також Европа користала протягом цілих століть із казкових багацтв цього раю на землі.
Територіяльно Голяндські Індії шістдесять разів більші від їх дотеперішнього материка. Вони зі своїми тридцятьма тисячами островів обіймають десяти міліонів квадратних кілометрів і приносили 17% світової продукції чаю, 33% — ґуми, 12% — цукру, 46% — пальмової оливи, 25% — конопель, 90% — хініни, 85% — перцю, крім цього — тютюн, дерево, вуголь, каву, золото, діяманти, цинк (друге місце в світі), нафту (перше місце у цілій східній Азії) та інш. З голяндської преси довідуємося, що на чотири міліярди гульденів, інвестованих Голяндією у її колоніях (23% цілого національного майна Голяндії), кругло 80 міліонів ґульденів плило до материка у формі відсотків і дивіденд. Разом із 320 міліонами ґульденів платень, рент і доходів з плавби та торговлі, давало це річно величезну суму, бо чотириста міліонів ґульденів приходу.
Ці дані дають найкраще поняття про розміри тієї економічної втрати, яку потерпіла Голяндія, а разом з нею й Европа. Та завинив тут голяндський уряд. Так принайменше виглядає в обєктивному світлі дипломатичних дат і фактів ціла справа. У травні 1940 року японський уряд звернувся був до правління Голяндських Індій із нотою, в якій ґарантовано суверенність Голяндський Індій із нотою, в якій ґарантовано суверенність Голяндський Індій під умовою невтральности. Аж до 12 січня ц. р. Японія повторювала ці пропозиції у різних дипломатичних формах, але безуспішно, таксамо, як безуспішно японська торговельна місія оббивала пороги уряду Голяндських Індій протягом місяців.
Чи голяндський еміґраційний уряд, що поносить вину за цю трагічну втрату, був виразником волі і бажань материка — можна сумніватися. Бо відомо, що обурення на королеву і тих міністрів, які залишили з нею край, помітне. Таксамо дворічну політику еміґраційного уряду завзято критикувала голяндська преса.
І так "Альгемен Гандельсбляд" домагається національного суду над спричинниками катастрофи. Загальний тон інших часописів є більш тверезий та опанований. "Нюве Ротердамсхе Курант" вважає, що найбільшим нещастям Голяндії є не матеріяльна втрата, але втрата історичних завдань, опертих на колоніяльному посіданні. "Гет фадерлянд" підчеркує, що втрата Інзулінди ставить перед Голяндією нові історичні завдання і потребу найти собі нову ролю на европейському континенті. "Бідні і з усього ограблені стоїмо сьогодні перед Европою" — кличе провідник голяндської націонал-партії Мюстерт.
І насправді великий біль відчувають голяндці по втраченім раю. І то тим більший, що він не втишний, бо не має нічого такого чим би його заспокоїти.
Ж. Процишин.

»Краківські вісті« 10.04.1942 Між Сходом i Заходом

Київ-Львів, березень 1942.
Вже понад три місяці існує проста залізнича сполука між Києвом і Львовом. У Києві було дуже тяжко урухомити все потрібне для залізничого руху на головній київській стації. Большевики перед своєю втечею важніші устаткування повивозили, або знищили, будинки спалили, шляхи розібрали або зруйнували. Зараз по приході німецьких військ, українські залізничники, що вдалося їм переховатись у Києві, взялися енергійно до праці і вже в листопаді минулого року могли поїзди вїздити й виїздити з головної стації. Тепер провадиться тут ocовний ремонт головного двірця і з весною пічнеться відбудова побічних бyдинків.
Поїзд в напрямі Львова виїздив щодня кілька хвилин по 14 годині, але щоб попасти до вагону треба прийти на стацію найменше годину перед відїздом, бо поїзд yсe переповнений, хоча має аж кільканадцять особових вагонів.
В поодиноких переділах нашого вагону дуже тісно. Їде, очевидно, найбільше військових та урядовців. Приходить ся, часом і підчас цілої їзди з Києва до Львова, стояти. Сидяче місце в цьому поїзді — на вагу золота. Про кляси в поїзді, тепер підчас війни, немає навіть мови.
Поїзд є добре опалений і в вагоні тепло. Кожний підшукав собі найвигідніше місце і всі якось втихомирюються. Поїзд минає одну стацію за другою зовсім не зупиняючись, хіба на кілька хвилин на великих стаціях. По обох cтopoнax поїзду, серед безкраїх, снігом покритих піль, туляться зубожілі села. Тут то там видно підводу з одним конем, що його придбав наш трудолюбивий селянин вже по звільненю від большевицької неволі. За совітів селянин не міг мати свого коня, це був би кулак, а таких совіти безоглядно нищили.
Минаємо Васильків, Хвастів, — по кількагодинній їзді, наближуємось до Козятина, що все був важним залізничим вузлом. Кількадесять кільометрів перед цим містом через льокомотиву ми зупинилися на вільній дорозі, серед безкраїх українських степів. Тут подорожні збираються вечеряти. Потішаємо себе, що часник-цибуля дуже здорові, бо їх до речі на східно-українських землях не бракує, приводять скоро до порядку, і ми десь по восьмій вїзджаємо на великий двірець в Козятині. Тут довший затрим, виміна льокомотив і длявсіх подорожніх-військових тепла кава. І в цьому випадку треба собі пригадати німецький організаційний хист. Багато разів підчас тієї війни могли ми переконатися, що німецький вояк завсіди і на кожному місці має на час все те, що йому потрібне. Прийшлося нам, протягом цієї війни на сході, бути нераз прямо на фронті і тут ми всюди бачили, що відома німецька точність, організація, дисципліна, дійсно подиву гідна. Ніде й ніколи нічого не бракує, ніколи ніхто і з нічим не спізнюється! Під цим оглядом можна від німців дійсно багато дечого навчитися. Ось хоча б і з тою кавою, яку вояки дістають на стаціях. Та не тільки каву, але й їду. І то, завсіди вдень і вночі, в найлютіших мoрoзах. І ніколи не буває так, щоби комусь не вистарчило, для всіх є.
Переїджаючи опісля через Бердичів, пригадуємо собі, що це був другий Дрогобич-Борислав на українській землі, але тільки щодо численности жидів. В Бердичеві було за большевиків на все населення понад 80% жидів. У Шепетивці знов довший постій; чергова виміна льокомотив, що повинна довести нас аж до Львова. Вже над ранком переїзджаємо кордон, що відмежовує Галичину. В Бродах ще паспортова контроля і ми їдемо просто до Львовa.
Львівська головна стація — це безконкуренційно найважніша тепер стація цілої східної Европи. Майже всі поїзди, що прямують на схід з цілої Европи, переїзджають через Львів. Тут щодня, цілих 24 годин, величезний рух.
Для кожного українця, що приїзджає тепер, по довшім побуті на сході до Львова, це місто чомусь таке близьке. Може й тому, що саме цей Львів був підчас царського самодержавя, большевицького терору, тим містом, що в ньому зосереджувалось все наше культурне, політичне і господарське життя і що цей саме Львів репрезентував і обороняв наші національні змагання та бажання. І тепер якось, по приїзді зі сходу, мило перейтись вулицями галицької столиці. В порівнані з іншими українськими містами, хоча б і самим Києвом чи Харковом, і назовні ви тут бачите найбільше українського. Кожного прибулого зі сходу мило вражають хоча б оті календарі і календарці "Українського Видавницва", людина з цікавістю шукає "Краківські Вісті" чи якусь газету, щоб бодай щось довідатися про наші і загальні справи. Мали ми нагоду побачити у львівському театрі "Тріюмф прокуратора Дальського", якого автором — киянин. Були ми на Шевченківському концерті в тій же oпeрi і бачили українську поліційну школу, що її учасники якраз маширували Львовом співаючи прегарні українські пісні. Цього всього ніде в іншому місті не побачите й не почуєте. І хоч Галичина за цю свою непохитність так дорого заплатила, бо ще й тепер викопують трупи замордованих большевиками українців, всеж Львів і Галичина буде ще довго осередком і рівночасно резервуаром всього українського життя!
Юрій Таркович.

»Краківські вісті« 09.04.1942 Без ніякої зміни

Ледве чи хто буде тепер доказувати, що большевизм запанував у Росії "випадково". Всякі випадкові явища в історії скоро минають. Натомісць большевизм продержався в Росії від листопада 1917 року до наших днів та ще й тепер виявив силу спротиву проти наймогутнішої армії світу — німецької. Ні, московський большевизм — це не "примха історії", а законна дитина політичного і суспільного розвою російської держави.
Коли читати описи Московщини та її колишнього ладу у 16, 17 або 18 віках, то все подібне до теперішнього. Цар був необмеженим паном над життям і майном своїх підданих. Московські люди казали, що вони все мають тільки з ласки володаря і що вся земля у них "Божа та государева".
В 16—17 віці цар був у своїй державі найбільшим купцем і підприємцем. Цареві крамниці з усякими товарами і "цареві кабаки" (шинки) були по всіх містах держави, тільки цар міг провадити торговлю з чужими країнами. Царі не дозволяли своїм підданим виїздити за кордон і дуже неохоче впускали чужинців у свою державу.
Піддані московських царів не були безпечні перед самоволею влади; яка їх бувала й нищила. А проте в московськім народі була незрозуміла для інших народів гордість з такого режіму: "Московщина тішиться тиранією" (Moscovia tyranni de gandеt), писав один освічений европеєць, що був на Московщині за царя Івана Грізного.
Коли упала царська влада в Росії в березні 1917 року, то новий вільний лад найкоротше вдержався саме на Московщині. Большевизм запанував на Московщині майже без боротьби. Натомість в неросійських землях бувшої царської імперії большевицький режім не мав ґрунту. Тільки на баґнетах міг прийти московський большевизм в Україну, на Кавказ та інші неросійські території: і тільки допомогою цих баґнетів держався на нашій землі.
Великі поети бувають наділені даром пророчим. З малих ознак, непомітних для ока звичайної людини, вони творять образ майбутнього народу. До цих ясновидців, що передбачали большевицьку систему і з болем відчували її неминучість для Росії, належав Достоєвський. Минуло вже 60 років від смерти Достоєвського, а про те й досі його візії російської революції хвилюють читача.
На Західну Европу Достоєвський дивився очима сучасного нам російського большевика. Для нього Західна Европа ось-ось упаде, провалиться, загине без сліду:
"Пролетарі кинуться на Европу, — і все старе завалиться на віки". Всі культурні нації Західної Европи засуджував Достоєвський на упадок і смерть: німців, англійців, французів:
"Зостануться дикі, що ковтнуть Европу. Із них підготовляється поволі, але твердо й неухильно майбутня позбавлена чуття погань" ("мразь"). Отже — Достоєвський передчував, що для старої европейської цивілізації прийде загроза під прапором соціяльної революції і з кличами "пролетарськими". Збірником тієї руїнницької eнерґії мала стати, на думку Достоєвського, Росія.
По чиїм боці була його душа і серце? Дивна річ — що не по боці культурної Европи. Поживши в різних країнах Західної Европи, Достоєвський пройнявся глибокою ненавистю і огидою супроти всіх культурних націй. 1870 року він писав із Дрездену в Росію:
"Колиб ви знали, яку фізичну огиду аж до ненависти збудила в мені до себе Европа за ці чотири роки... Нехай вони учені, але вони страшенні глупаки... Тутешний народ грамотний, але до неймовірности неосвічений, дурний, тупий, з найнижчими інтересами".
Відсіль може бути тільки один висновок: такої "Европи" не жаль, нехай гине! На місце "Европи" прийде — Росія. Ця Росія має сказати світові нове, велике слово. Яким чином? Достоєвський не мав сумніву, що цю свою "всесвітню місію" Росія має виконати через війни. Насамперед Росія має завоювати від Туреччини Царгород:
"Східна війна зіллється з всеевропейською, та й краще буде, якщо так вирішиться справа. О, безперечно, страшне буде діло, коли проллється стільки дорогоцінної лодської крови... Але пролита кров спacе Европу".
І далі: Росія, запанувавши в Царгороді та в Европі, буде диктувати свою волю цілому світові, тільки, що на місце "другого Риму" прийде Москва — "третій Рим". Достоєвський писав незадовго перед смертю 1881 року, що Росія — найсильніша держава в Европі:
"Нам потрібна війна і перемога".
Достоєвський був пройнятий духом російського месіянства, що, мовляв, московський народ хоче і може "сказати світові останнє слово".
Для того, хто знає московський большевизм, не може бути сумніву, що в поглядах російського монархіста Достоєвського і в ідеях большевизму є дуже багато спільного. Це насамперед типово російська непошана до життя людей. Один із героїв роману Доcтоєвського "Біси" заявляв, що для здійснення революційних ідеалів треба знищити сто міліонів голів. Большевики за 25 років свoєї влади уже знищили близько половину з того, а в paзі "світової революції", перейшли би цю сотню міліонів "голів".
Достоєвський хотів ширити московське "православіє" по цілім світі зброєю російського царя. І "червоний цар" — Ленін, а після нього Сталін, хоче принести всім народам світу комуністичне "православіє" оружною силою: "Світова війна має зробитися війною громадянською".
Коли так, то, зрозуміло, що московські большевики хотіли, щоби ця світова війна врешті прийшла. З цим не крився "червоний пaпа" — Ленін ще перед першою світовою війною. В листі до письменника Ґоркого 1912 р. він писав з жалем, що напруження між Росією і Австрією зменшилося, і що "Франц і Ніколашка (цар) не зроблять нам цієї приємности" (війни).
Нема потреби довго спинятися над большевицьким всесвітнім революційним месіянством, бо ця тема загально відома. Як і Достоєвський, большевицькі ватажки хотіли сказати світові "послідне слово''. І що ці ідеї зустрічаємо однаково у правих і лівих росіян, у політиків і поетів (Блок!), у монархістів і республиканців, у революціонерів і у реакціонерів, — це доказ, що большевизм виріс на Московщині органічно. Недарма ж відомий російський революціонер-анархіст Бакунін у своєму листі до царя 1853 р. кликав російського володаря, щоб станув у проводі всеевропейського революційного руху...
П. С.

»Львівські вісті« 09.04.1942 За систематичну і планову культурно-освітню працю

Львів, 8 квітня.
Є незаперечним фактом, що культурно-освітня праця у нас проводиться. Про це свідчать ті численні дописи з сіл і міст, що їх дістає наша редакція, та які поміщуємо май же у кожному числі нашої газети. Та ця культурно-освітня праця ведеться здебільше стихійно: то спалахне ясним полум'ям, то ледве тліє, залежно від хвилевих настроїв, інколи навіть від примх поодиноких людей, які ведуть цю працю. Не дивно, що так ведена культурно-освітня праця не може дати бажаних наслідків, хоч маємо тепер усі умовини, що вможливлюють планову і систематичну культурно-освітню працю, яка єдина видвигне наш народ на найвищий рівень культурного розвитку.
Нарікають люди з деяких сіл, що нема у них інтелігентів, які проводили б культурно-освітні праці. Такі нарікання, здається, не дуже поважні, бо, хоча у кожному селі не мусять бути інтелігенти з дипломами, та напевно у кожному селі є інтелігентні селяни, яких треба втягнути у провід культурно-освітньою працею. Вправді, можуть у наших селах і містечках бути такі інтелігенти, які усуваються від усякої праці для народу, та це тільки одиниці, без яких сьогодні можна обійтися, висуваючи на відповідну стійку культурно-освітньої праці свідомих, інтелігентних селян. Мусимо теж звернути увагу й на те, що не кожний інтелігент є здібний працювати у кожній ділянці. Є люди, що не вміють зорганізувати драматичний гурток і його провадити, інші не можуть вести хору, ще інші не визнаються на спорті. Тут мусить прийти розподіл поодиноких ділянок культурно-освітньої праці, відповідно до заінтересування та здібності людей, що в даному селі чи містечку проводять ту працю.
Коли говоримо про систематичну і планову працю, маємо на думці у першу чергу потребу цієї праці у місті, серед інтелігенції, міщанства і робітництва. Ніде правди діти, з цією працею у нас не дуже добре. Скільки відбулося хоч би у Львові та по інших більших містах рефератів для нашої інтелігенції, скільки гутірок на різні освітні теми було серед нашого міщанства? А чи наше робітництво мало багато нагоди почути щось цікаве з різних ділянок науки, знання і т. п.?
Боїмося, що відповідь на ці питання буде негативна. Насувається питання: чи наша інтелігенція, міщанство і робітництво не відчувають потреби довідатися чогось цікавого? Чи може є які труднощі в улаштуванні таких освітніх вечорів, получених з відповідними рефератами і дискусіями, показами? Чи може нема у нас людей, які взялись би за цю таку дуже важну культурно-освітню працю, що має у нас свою традицію ще з давних передвоєнних часів, коли наші студенти і старші інтелігенти: вчителі, лікарі, адвокати та інші виголошували реферати з різних ділянок науки по читальнях "Просвіти", "Народних Домах" і т. п.? Чи можемо виправдувати недостачу систематичної, культурної праці війною і матеріяльними умовинами? Ці хвилеві умовини не повинні ніяк утруднювати культурно-освітню працю, бо кожна проволока, чи недотягнення у цій ділянці може мати негативний вплив на весь культурний розвиток народу, який і так був загамований в масі большевицької окупації нашої країни.
Наше найважніше завдання тепер є: переглянути все те, що досі у нас сьогодні зроблене, намітити план культурно-освітньої праці у селах, містечках і містах Галицької Области та проводити її у щоденній муравлиній праці серед селян, інтелігенції, міщан і робітників шляхом систематичного влаштовування рефератів, відчитів, показів та гутірок навіть у найдальшій закутині нашого краю. До цієї культурно-освітньої праці мусять стати всі інтелігенти, свідомі селяни і робітники, університетська молодь та всі інші, для яких культурний розвиток українського народу — це справа найбільшого значення.

 

»Краківські вісті« 05.04.1942 Великодне.

Минають роки й події, минаються люди — багацько дечого діється в часі і просторі, а проте, земля колує споконвічним шляхом своїм у Вселенній, і рід непереводиться людський! Правда вічна залишається на цій землі; правда що сонце поборює тьму, правда, що по ночі день приходить, а по зимі весна — що життя не кінчиться ніколи, бо сильніше воно від смерти.
А цю правду вічну відчуває тим дужче народ, чим міцніше зрісся він з землею, чим довше він живе на ній й працює, чим більше вилив крови й поту — народ, що вміє радіти радощами тієї землі та болями її боліти. Бо не філософічними міркуваннями сповнений розум його, а вірою предків у вічність життя. Він хоча й тривожиться Отими бурунами, що нераз над нивами проходять, хоча з тривогою на небо позирає, як насувають ці бурі-тучі але вірить у вищу Силу, що вітри розгоняє і по бурі з небес високих кидає прозолоть сонця. Він не тривожиться і лютої зими, знаючи, що весна таки прийти мусить. Він вірить у цю вічну Правду на землі, в добро, що зло поборе, а ця віра дає йому міць і гарт; дає тривке коріння встоюватись проти бурі й найбільшої хуртовини.
І він устоється віками — відпорний з найвідпорніших. Встоюється саме тією вірою предків, традицією, споконвічним надбанням душі — тугою за Правдою і Добром на землі.
Через простору землю дідів наших перейшла нераз уже навала. — Половецька, татарська та багацько їх. Остання — большевицька також не коротка й чорна як найчорніша хмара. А проте не вирвала вона оцього кореня, не повалила дуба. Він зацілів, бо врісся міцно в землю.
Зацілили в українському селі рештки вогників любови до старовини, зберіглися святі традиції народу — національні скарби вікових надбань — споконвічні пориви до краси і сонця. І знову дзвони Великодні на крилах радощів понесуть вістку про вічну Правду — що таки життя перемогло смерть, що сонце все поборе тьму, що по зимі прийшла весна, що — хто вірить у Воскресення, той і діждатись Його мусить.

без політиkи

Краківські вісті 31.01.1941 Любовний лист.

Малий фейлєтон.
Слухайте всі закохані, що Вас лукава доля розлучила з предметом поетичних мрій і зітхань зпросоння. Всі, що довгими годинами мусять пріти над любовними листами, щоб врешті зрошений потом плід свойого духа подерти на шматки, або закінчити здоровенним чортиком побіч підпису. Бо написати любовного листа — це важче, ніж сплодити "малий фейлєтон" у нинішніх невеселих часах.
Немало чорнила потекло надармо при цій важкій праці й не одно перо не видержало напору гарячих почувань.
Але хочу вам облекшити завдання. Саме попав мені в руки один такий лист. Може послужити за зразок.
Головна засада: як найбільше про себе, про свої прикмети й світлу будуччину.
Але читайте! Тільки вибачте за мої коментарі, в ориґіналі їх нема.
Кохана Кіточко!
З туги за Тобою я вже висох, як наш Брисько, що не мав "лєбенсміттелькарти", й живе з ласки добрих людей, що час до часу кинуть йому якусь пообгризану кісточку.
(А люди сьогодні не люблять чого-небудь легкодушно викидати. — Ком.) Але одно Твоє прихильне слівце може мене знову привернути до стану чоловіко-подібного. Знаю, що Ти легковажно дивишся на мене, бо "прімо": не подобається Тобі моя фізіономія, а "секундо": кажеш, що я смаркач.
Отже вияснюю.
"Ад прімо": Правда, з Адонісом рівнятись не можу. Але фізіономія — не моя вина. Зате зваж, які духові ціннощі вона скриває. Я ж ціле своє життя боровся і страждав для ідеї. (Але якої? — Ком.). Намагався піднятись на вершини духової досконалости, щоб стати гідним Тебе. Чистоту свойого молодечого серця складаю у Твоїх стіп і думаю, що не погордуєш так piдким сьогодні скарбом.
Ад 2: Згода, що за метрикою я смаркач — бо заледви 19 літ начисляю. (Тому й невинність молодечого серця! — Ком.) Але й я вже багато пережив і маю своє минуле, розуміється, в доброму значінні. (Само собою — треба ж було народитись, крізь пипку молочко тягнути, рячкувати, з xopуговкою побігати, а це ж минуле. — Ком.)
Але коли моє минуле Тобі не імпонує, то з огляду на світле майбутнє, що передо мною, повинно змякнути Твоє серденько. В мені дрімають усі завдатки на великого чоловіка. (Певне — до 24 літ можна ще багато підрости! — Ком.). І бережись, щоб опісля не пожаліла, що погордувала закоханим ceрцeм. Бо може бyти запізно.
І ще одно: Кажеш, що я "голий", що обідранець. Отже доношу, що я вже справив собі нові штани й думаю надалі дуже багато грошей заробляти (від чого ж пасок? — Ком.), так, що справлю собі ще маринарку, а мою кохану Кіточку озолочу.
Па!
Твій Котик.

*
Але "Кіточка" була виїмково скромна. І тому відписала "Котикові";
"Вибачте, але я почуваюсь негідною Вас".
Та не лякайтесь: 99 відсотків панночок напевне зловиться на вудочку.
Щипавка.

Краківські вісті 03.02.1941 Українська поезія в 1940 р.

Поетичний дорібок 1940-гo року невеликий — усього кілька книжок. Ми вже раз висловлювали в одній статті гадку, що "майбутнього історика літератури може взяти острах за інтелектуальний pівень еліти". Але можна потішитись тим, що все ж маємо бодай кілька нових позицій. Треба в нас узяти під увагу ще неналаднані видавничі умовини: рік, що надходить, заповідається куди краще. Та й і поети встигли певно неодне вже приготовити, тоді, колі передше вони могли бути ще надто під першим вражінням подій, ще шукали іншої форми для передачі відмінних настроїв, свідомі того, що деякі ліричні мотиви, добрі в минулому, нині, в добу залізного грюкоту махін і походів армій, не на місці. Не все появилося в окремих книжкових виданнях, а більш по журналах та ґазетах. Стрічаємо там вірші таких поетів, як Маланюк, Лятуринська, Стефанович, Бабій, Кравців, Буревій, Кушніренко, Ірлявський і ін., — зате книжок маємо всього 6—7, коли paхувати сучасних поетів, та і то в великій частині передруки давніше виданих творів. Не вчисляємо тут теж перевидань старших поетів — їх було кілька, хочби сам Шевченко, та тих книжок, що могли десь появитися, та що їх не маємо під рукою, бо нині ані видавці, ані автори не спішаться надсилати свої книжки до оглядів і рецензій.
Властивих нових появ маємо всього три — "Моя весна" Ів. Ірлявського, "Bежі" О. Ольжича й "Остання осінь" Б. Кравцева, — всі три видані в Празі.
Ірлявський належить до групи закарпатських поетів; в нього знаходимо ще деякі мовні труднощі і не надто сучасну форму. Прикметна для нього сильна розіспіваність, за якою не все впарі поступає гадка. Але його чергова збірка виказує деякий поступ з попередніми віршами і, зваживши, що він ще молодий, вірші його варті в майбутньому уваги. Збірка О. Ольжича має вірші, що досягають рівня його попередньої "Ріні". Збірка на загал цікава і показує деякі нові поетичні моменти, хоч вартість поодиноких віршів різна. — "Остання Осінь" Богдана Кравцева, що появилась під сам кінець року, дає побіч деяких давніше друкованих віршів, тож і нові. Автор "Сонетів і строф" показує в ній і нові мотиви і намагання знайти нові поетичні форми. Найкращі речі це вірш про листопад і "Майбутнє", що показують назагал нечасту в цього автора динамічність.
У Празі появилась і четверта книжка, а властиво книга віршів І. Ясінчука, "Друге лихоліття", але її ніяково навіть згадувати в статті, що говорить про сутолітературні появи.
З перевидань маємо дві більші книжки: "Княжа Україна" О. Олеся, теж видання праське, розмірно велике (176 ст.) й добре оформлене. В Кракові вийшла саме на днях книжка вибраних віршів Б. І. Антонича, "Вибрані поезії". Те, що він уродженець Лемківщини, безперечно причинилось до зактуалізування цього поета, автім зовсім слушно. Такі речі, як "Елегія про співучі двері" та дрібні лірики належать до вершкових досягнень найновішої української поезії. З праських видань слід ще згадати "Вічний корабель" Л. Мосендза, драматичну поему, друковану раніше у ЛНВ.
У Кракові не появилось ніодної ориґінальної збірки поезій, факт, що дає трохи до надуми. З перекладів видів Ю. Буревій малу збірочку боєвих пісень німецького визвольного поета наполеонських часів Теодора Кернера "Ліра й меч".
Оце й усі важніші літературні появи минулого року у книжковому виданні. Факт, що куди сильніші речі були друковані по часописах, каже сподіватись, що з самою поезією зле не є, та що вона знайде ще змогу висказатись своїми досягненнями.
С. Г-й

Краківські вісті 02.02.1941 Король і дама

Малий фейлєтон
Вибачте, Шановні Читачі, коли цей фейлєтон позбавлений буде безжурности й гумору. Але...
"...Не все ясне сонечко сяє, часом туман його личко вкриває", — каже поет (який — забув!).
Бо є справи поважні, над якими не можна так легко перейти до порядку денного.
Та... про це довідаєтесь далі...
Моя відповідь.
Дорогий Друже, далекий і незнаний! Запалений шахісте з славного города Ярослава! Дуже похвально, що, за старою засадою "від голови риба смердить", Ти (пробач за довірочний тон), обійнятий нестримною жадобою пошукування авторитету, звернувся в так важній справі за порадою до Кракова. Бо знай, що столиця Ґен. Ґубернаторства аж кишить від авторитетів і авторитетиків, на жаль, тільки — не шахових. Тому то й не мало суматохи накоїв в редакції Твій лист. Редактори геть подуріли. Нічого не робили, тільки бігали один до другого, та лиш:
— Скажіть, чи дама може короля бити?
— Чи це допустимо, чи ні?
— А якщо опиниться на загроженім місці?
І то всі. Від начального до відповідального. Де далі, поділились на дві партії і тільки чути було:
— Може!
— Ні, не може!
— А таки може, бо...
— Ні, таки не може, бо...
— Треба мати січку в голові, щоб цього не розуміти!
— І без січки можна не зрозуміти!
Заносилось на бучу. Робилось гаряче. І не було авторитету, щоб видав присуд.
Навіть "відповідальний" — і цей не хотів брати на себе відповідальности у вирішуванні цього спору.
А я тимчасом дома кіхав, пхикав, потився, попивав вивари прерізного зілля, ковтав порошки, кроплі, піґулки...
Преспокійно лікувався з ґрипи. Якби в світі нічого й не діялося.
Але прихожу знова до редакції, а тут всі до мене:
— Скажіть, та скажіть! — Допустимо, чи недопустимо? — Може бути, чи не може?
Один тягне за рукав, другий за ґудзик — от-от розірвуть чоловіка.
— Бог з вами, — кажу, — та хто жтаке?
— Уявіть собі, наприклад, анґлійського Юрія VІ., як його якась дама на вулицях Лондону періщить парасолькою.
— Картинка, що?
— Ет... не про це річ! — і тиць мені під ніс листа.
— Чи ставши королем на загрожене дамою поле, маємо партію програну, зн. бємо короля, чи не можна взагалі королеві там ставати. В цьому випадку: чи це був хибний хід, що рішає про програну й якого не можна завернути, чи це є неправильний хід і слід його завернути?"
Не хочу мішатися в компетенції Алйохіна чи Боґолюбова, але беру на здоровий розум.
— Отже ніякий розумний король, що шанує себе, не стане на загроженому місці. Бо більшість із них заздалегідь дає ногам знати. Коли ж і зробить такий неправильний хід, то міжнародній конвенанс не дозволяє, щоб його хтось бив. А ще якась дама... Фе! Короновану голову?...
Така моя думка. І її я бороню цілим своїм авторитетом.
Коли ж комусь не може це в голові поміститися, може мене назвати туманом, йолопом, ідіотом, півголовком і т. д. Може мене взяти на тортури, випікати вогнем, краяти, четвертувати, ломати колесом, на паль сажати, поставити перед суд чести... А таки мене не переконає...
А свойого противника, уродженого садиста, що то звірським способом хотів би бити короля, поспитайте: Чи купував уже коли "Verstand"?
Якщо ж ні, дайте йому дві шустки й пошліть до аптики.
Але не забудьте. Коли купить, попросіть, хай вам теж дасть спробувати. Небагато. Трошечки. Так, на конець язика. Для смаку.
З глибоким поважанням
Калістрат Щипавка.
ПС.: Якщо знову коли-небудь матимете яку заковику з шахами, пишіть на мою приватну адресу
Кракау, — К. Щипавка.

Краківські вісті 01.02.1941 Я

Малий фейлєтон
Я.
Мене.
Мені.
Мене і т. д.
Ви напевне мусіли вже зустрічати людей цього типу. Прикметною рискою їх характеру є замилування до відміни займенника "я".
І то на всі лади. Як хочете. В однині, множині. В часі й просторі. В хаті, на вулиці, бюрі, в льокалях. Якби не мали нічого ліпшого до роботи.
Стріне вас, наприклад, такий добродій і зразу починає:
— Ах, як я тішуся, що вас зустрів!
— Мені теж дуже приємно, — відповідаєте, й намагаєтесь мімікою потвердити, що вам справді приємно.
— Бо я маю вам стільки розповісти, — розуміється, про себе. Також дещо порадитись...
— Розказуйте, будь ласка! — заохочуєте.
— Може знаєте, що я мав гарненьку посаду. Вистарався мені її один знайомий. От, прийняли, знаєте, мене й спершу було все як найкраще. Праці небагацько, платня нічого собі. Попрацював я так місяців декілька, аж тут почалось лихо. Почали чіплятися до мене. Буцім-то замало даю із себе, забагато часу маркую. Бачте, хотіли орати чоловіком, як волом. Ая! Чи ж я перший-ліпший, щоб мною хтось так поганяв! Кров закипіла в мені. І я не втерпів. Заявив, що не дозволю собі на це. а вони?! Вони звільнили мене. Але я їм ще докажу, хто я такий! Власне хотів вас порадитись, що робити?
— Що робити? — кажу й задумався.
— Егеж!
— Перш за все положитись до ліжка...
— Що-о?...
— Опісля поставити собі принайменше сотню баньок, або тузин пявок.
— Як? Як?... — заморгав очима.
— Потім казати зробити собі масаж, але такий, щоб із вас аж піт скапував...
— Але почекайте...
— Вкінці для прохолоди обкластись ледом і так перележати принайменше з тиждень.
— Чекайте, чекайте! Але навіщо ж це все? — вибухнув, уже геть збитий з пантелику.
— Бо ви є хворі. Недуга дуже поважна...
— Я? Хворий? Поважна недуга? — і зблід.
— Так. Це так. звана хронічна "я—манія". І дуже важко з неї вилікуватись, коли в початках занедбати...
Щипавка.

Вільна Україна 28.01.1941 Записки Історичного та філологічного факультетів Львівського державного університету

Велетенське культурне піднесення визволеного народу західних областей України не має ніякого прикладу в історії цих земель. Поруч буйного розквіту занедбаного колись народного господарства, освіти, літератури, відродилась і наука, яка в ярмі польської шляхти особливо була закута в казематах мовчанки, була приречена на загибель. Про народну культуру та вільний розвиток науки не могло бути й мови в державі поміщиків-феодалів. Ті ж псевдонаукові книжки, що появлялися в колишній Польщі, були в більшості на службі релігійного дурману, вони "теоретично" обгрунтовували хижацьку експлуатацію трудящих мас поміщиками і капіталістами.
Тому з радістю зустріли західноукраїнські читачі перший том "Записок історичного та філологічного факультету" Львівського державного університету. З трибуни правдивої науки Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна вчені радянського Львова промовляють до народних мас свобідними словами. Ці слова зрозумілі й ясні для кожного робітника, трудящого селянина, інтелігента.
В передмові до "Записок" академік М. С. Возняк пише: "На Львівському університеті, як і взагалі на всіх учбових закладах західних областей Радянської України лежить почесний обов'язок — виконати на культурному полі завдання передової науки, яка не відмежовується від народу, а добровільно віддає себе народові, Служить йому". Ці слова були девізом при редагуванні книги. Матеріал "Записок" підібрано і подано в дохідливій формі для найширших кіл читачів.
Про геніальний твір Маркса—Енгельса "Маніфест Комуністичної Партії" в шляхетському ярмі можна було говорити тільки нишком. І тому добре зробила редакція "Записок", що на початку книги вмістила статтю "Перша теоретична і практична програма наукового комунізму" А. С. Брагінця. В ній тов. Брагінець вміло пояснює читачеві велетенське значення "Комуністичного маніфесту" в розвитку революційного робітничого руху. Його стаття знайомить читача з великою історичною долею цього безсмертного твору.
Не менш корисна і доцільна в книзі стаття П. А. Лаврова "Українське селянство й польське повстання в 1830—1831 рр. на Правобережній Україні". Автор широко описує тодішні даремні намагання шляхти втягнути українське селянство Правобережжя в поміщицьке повстання. Однак українське селянство бачило в шляхті свого найлютішого тирана експлуататора і всюди виступало з актив ною ворожістю проти польської шляхти та її класового повстання. В статті Лаврова читач знайде також чимало переконливих фактів змовницької єдності польських, російських і українських поміщиків. Наприклад, перемігши за допомогою українського селянства повстання шляхти, царський уряд поміщиків побачив, що ворожість трудящих селян проти шляхти має наскрізь соціальний характер і тому знову почав приєднувати польських магнатів, ще більше закріпачив трудові маси.
З великим зацікавленням прочитає кожний статтю академіка Ф. М. Колесси "Хмельниччина в українських народних піснях і думах". Повстання Хмельницького було могутнім визвольним рухом всього поневоленого шляхтою українського народу. Свої тодішні соціальні прагнення і надії трудящі оспівали в десятках народних пісень і дум. В поданих академіком Колессою фольклорних матеріалах читач бачить яскраву соціальну картину Хмельниччини. Не мало лиха зазнав український народ від польської шляхти, не мало своєї крові пролили трудящі в боротьбі з поміщиками і магнатами. Але "проблема соціального і національного визволення українського народу, — пише академік Колесса, — яку висунув Хмельницький та яка відбилася таким голосним відгомоном у сучасних піснях і думах, знайшла щойно в добі соціалізму свою щасливу розв'язку".
Академік М. С. Возняк вмістив у "Записках" три дбайливо опрацьованих статті: "Літературна атмосфера Івана Підкови — Т. Шевченка", "До зв'язків Коцюбинського з Галичиною" та "Франків "Рябина". З них особливий інтерес являє листування М. М. Коцюбинського з Ів. Франком, В. Гнатюком, В. Лукичем та іншими тодішніми галицькими письменниками і громадськими діячами.
Цікава також в книзі стаття "З минулого Шевченкової батьківщини" І. П. Крип'якевича. З поданого автором матеріалу читач бачить, що революційне минуле Звенигородщини, в якій народився Шевченко, було тією першою, криницею, з якої геніальний поет черпав свою полум'яну творчість.
Крім згаданих матеріалів, у книзі надруковано ще статті "Недосвіт у Шевченка" В. І. Сімовича; "Боротьба старшинських угруповань на Гетьманщині в кінці XVII ;сторіччя" П. О. Оглобліна; "До історіографії Запоріжжя XVIII ст." Н. Д. Полонської-Василенкової. В кінці книги вміщено маловідомий тепер драматичний твір Ів. Франка "Рябина" з його повістевим варіантом.
П. Козланюк.

Червоний Перемишль 28.01.1941 Співець народного щастя

Громадськість великого Радянського Союзу відзначає 28 січня цього року 50-річчя з дня народження і 30-річчя літературної діяльності одного з найвидатніших представників української радянської культури, талановитого поета, академіка-орденоносця Павла Григоровича Тичини.
Весь творчий шлях Тичини являє собою благородне служіння народові. Ще в дореволюційні часи Павло Григорович в перших своїх творах підкреслював, що письменник повинен розкривати людям правду життя, кликати їх до повалення того ладу, який засуджує міліони трудівників на безправ'я, голод і злидні. І цьому своєму девізові він залишається вірним до кінця.
Вже в перший період своєї літературної діяльності молодому Тичині припадає щастя зустрітися в Чернігові з великим українським письменником Михайлом Коцюбинським, чий вплив благотворно позначився на творчості поета-початківця. Саме тоді Тичина знайшов життєдайне джерело своєї політичної лірики — кращі традиції українських письменників-демократів Т. Г. Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського і інших, народні пісні.
Павло Григорович пройшов тернистий шлях нуждаря і здобув освіту, подолавши великі труднощі. Ще з малих років він бачив на власні очі море народною горя, злиднів. З хвилюючою теплотою згадує він свою першу учительку з села Піски (нинішнього Ново-Басанського району) Серафиму Миколаївну Морачевську, яка світлом перших знань осяяла його розум, вдихнула йому любов до науки і непримиренну ворожість до релігії.
З кожним роком росте, міцніє і набирає крилатої, орлиної могутності творчість молодого поета. Українська націоналістична інтелігенція, різні декаденти, ніцшеанці, які вихваляли войовничий націоналізм, роблять спроби перетягти талановитого молодого поета на свій бік. Але даремно! Він висміює їх ідеологію, він вже тоді бачив, що ці людці, які прикриваються різними літературними і філософськими прапорами, по суті прагнуть до того, щоб ще міцніше закутати народні маси в кайдани неволі і темряви. Поет гостро висміює "христосовоскресних" інтелігентів і з обуренням вигукує: "З прокляттям вас на перегній".
Через кілька років, в період громадянської війни, коли ці самі людці скинула свою маску і стали натхненниками української буржуазної контрреволюції, поет звертається до них з такими гнівними словами:
В погромах захлинулись.
Упились...
О, будьте прокляті ви ще раз!
Душі моєї не купить вам,
ані лавровими вінками,
ні золотом, ні хлібом ні орлом.
Стою — мов скеля непорушний!

Чим далі, тим виразніше і голосніше звучать в творчості Тичини громадянські мотиви, мотиви співця Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він оспівує героїку громадянської війни, героїку перемог Червоної Армії над навалою інтервентів, білогвардійців і петлюрівців. Поет з усією пристрастю свого благородного таланту співає гімн революції:
На майдані коло церкви
Революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули:
за отамана буде.

Робітники, селянська біднота, чабани-батраки складали ті залізні когорти червоних бійців, які очистили країну від інтервентів і білогвардійців. І дивлячись на ці когорти, Тичина з радістю вигукує:
Ідуть, ідуть робітники
веселою ходою.
Над ними стрічки і квітки
немов над молодою.

В 1934 році Павло Григорович написав свої знамениті вірші "Партія веде", кожний рядок яких просякнутий полум'яним пафосом боротьби партії Леніна—Сталіна за нові й нові перемоги в будівництві соціалізму, благородною гордістю поета за досягнуті радянським народом успіхи.
Гей, стійте! Знайдем і в церквах!
Індустріальна міць Радянського Союзу, нові й нові успіхи колективізованого сільського господарства, величезний ріст культури і добробуту народних мас — ось той шлях, який приведе радянський народ до комунізму. Запорука цьому те, що будівництвом соціалістичного суспільства керує непереможна партія Леніна—Сталіна, керує великий Сталін.
Поет славить геніального вождя, батька і друга, рідного Сталіна. Працювати під керівництвом Сталіна — велике щастя. І коли Павла Григоровича народ обрав депутатом Верховної Ради УРСР, він писав своїм виборцям:
Вам подяка — за довір'я і за честь.
Обіцяю бути вірним я слугою.
Україна стала іншою, другою!
Хай дає мені наказа — я готовий! Єсть!
Буду я робити —
Під рукою Сталіна під дорогою.

Павло Григорович Тичина — один із найвидатніших діячів української радянської культури, любимий поет народів багатонаціонального Радянського Союзу. Його твори перекладені на мову багатьох народів СРСР. Уряд СРСР нагородив поета за його видатні заслуги в розвиткові української радянської культури орденом Леніна. У відповідь на високу нагороду поет писав:
Я одержав нагороду.
Слава Сталіну і народу.
Слава тим, хто мене вів,
Соками землі живив.

Полум'яний патріот соціалістичної батьківщини П. Г. Тичина стоїть разом з усім радянським народом на варті всесвітньо-історичних здобутків Великої Жовтневої соціалістичної революції і готовий на перший заклик партії Леніна—Сталіна, радянського уряду піти у бій:
Скаже Сталін тільки слово —
ми готові, хай веде.

Краківські вісті 27.01.1941 Щоб пісня її "перуном вдаряла"

Минулий 1940 рік приніс українському світові виїмковий ювілей: 100-ліття появи "Кобзаря" Т. Шевченка. Цей ювілей відсвяткувало українське громадянство так, як на це дозволяла його тодішня спроможність.
Сьогодні перед нами ювілей, що попри нього ми не можемо пройти мовчки. Саме 13. лютого ц. р. минає рівно 70 літ від народження — по словам Франка — "чи не одинокого мужчини на всю Україну" — народження Лесі Українки. Якось дивно, що всупереч істнуючому в нас культові минулого й його постатей. ми тепер щораз частіше проходимо мовчки попри роковини, що все ж творять окремі сторінки нашої історії.
У минулому році ми призабули про 40-літні роковини многоважної, зокрема для сучасного нового українського світу, появи відомої брошури Миколи Міхновського. оцього "Вірую", що за нього довгі роки по сьогоднішній день ідуть безпереривні й найвищі жертви.
Таксамо чомусь поза полем нашого бачення залишаємо тепер роковини, що до них вже заздалегідь треба було готовитись і що під їх знамям повинен пройти якщо не 1941 рік, то бодай місяць лютий, роковини, що повинні стати стихійним виявом сучасного українського світа й нової, в нашу добу твореної й такої тепер гострої туги нації, спрагнутої тієї дії, що про неї заєдно мріяла й задля якої заєдно горіла оця небуденна, хоч квола жінка.
В 1922 р. писав Д. Донцов: "Серед численних літературних ювілеїв останніх літ ми не зустрічаємо ювілею Лесі Українки. Але є ювілеї й — ювілеї. Одні — ювілеї народин або смерти, що проминають ледви помітно, не збуджуючи в святочній громаді ні захоплення, ні відгомону. Це офіціяльні урочистості патріотичної суспільности, що вміє шанувати своїх великих і твердо памятає калєндарні дати. Але є й інші ювілеї: коли відкинутий сучасниками, зроджений для інших часів — виривається з кігтів минулого й ставляється на недосяжну височину. До таких несподівано воскреслих належить і Леся Українка...".
Оці слова писані тому вже майже двадцять літ і як не дивно, вони ще й сьогодні таки надалі актуальні, сьогодні, коли стоїмо в обличчі вже не 50, а 70-ліття народин поетки. Очевидно, не можна сказати, що Леся Українка ще й досі відкинута та неоцінена. Саме в останніх 2-ти роках, головно по появі відомої праці Донцова ("Поетка українського ресорджімента"), розуміння й культ Лесі прибрали безперечно на силі. Та все ж, хоч і належить вона — по словам Донцова — до несподівано воскреслих у нашій епосі, якої прихід вона віщувала й якої прагнули, то все ж залишилася вона ще чужою, чи — скажім інакше — тільки зрозумілою, але все ще несприйнятою. Зрозуміння — це тільки пізнання, розумовий процес; сприйняття ж обумовлене психічною созвучністю між творцем слова й його сприймачем.
І саме не тільки зрозуміти, але сприйняти Лесю, сповнитись тим внутрішнім горінням, тією внутрішньою динамікою, якою сповнена була вона — оце той основний момент, що повинен і мусить лягти й у цьогорічне святкування 70-тих роковин народження авторки "Боярині" і "Кассандри".
***
Передчасно говорити сьогодні ширше про "безумну пісню", про "зброю іскристу" Лесиного слова.
Покищо нашим завданням пригадати про близькі роковини й пригадати це гаряче бажання, що його плекала й залишила нам поетка: щоб слово її поплило й "до вбогих сіл" і там "луну будило, краяло серця, промінням ясним, іскрами, блискавицями палкими стало".
Щоб "тверду крицю" її пламенного слова не тільки зрозуміли, але й сприйняли оті, ждані нею в майбутньому "брати невідомі", та щоб її "меч двосічний туги" рвав нас "через  дикі дороги тернисті" на оте "... верхівя, що так палає золотим пожаром"! Щоб її "шалена пісня" стала вже таки й нашою піснею.             
Б. Данилович.

Краківські вісті 22.01.1941 Українські колядки в радіо

З великим зацікавленням очікували краківські українці першого виступу українського мужеського хору "Сурма" у Кракові, що відбувся у Щедрий Вечір, 18. І. Після короткої, інформаційної промови в німецькій мові про українські колядки та настроєвої святочної промови в українській мові, якої моттом був прегарний різдвяний вірш Богдана Лепкого — "Колядка", зворушливо та зі справжнім відчуттям виголошеної заповідачем — хор "Сурма"  під проводом проф. Богдана Пюрка відспівав 6 коляд і 2 щедрівки, а саме "Бог Предвічний", "Видить Бог Сотворитель", "Що ж то за предиво", "Днесь поюще", "Щедрий Вечір", "Добрий вечір тобі, пане господарю", "Нова радість" і "Не плач Рахиле". Перед кожною колядкою заповідали в німецькій та українській мовах.
Назагал концерт випав удатно. Найкраще віддано колядки: "Що ж то за предиво", "Видить Бог Сотворитель" і "Не плач Рахиле", що в ній прегарне барітонове сольо відспівав м-р Осип Стецура. Могутня, традиційна коляда "Бог Предвічний" втратила на жаль багато внаслідок модерної гармонізації, також і Стеценка чудова щедрівка "Добрий вечір тобі, пане господарю". На жаль не відспівана з таким вичуттям та експресією як то чулося прим. у Котка.
"Модернізування" старовинних пісень, надиханих чаром краси, зі своєрідньою ритмікою — зайве, на що на жаль, не зважають та чого не беруть собі до серця усякі наші вчені музики, а зокрема модерні диріґенти. Такі речі, як прим. "Бог предвічний", чи "Вселенная веселися", коли вимагали б деякого гармонізування, то ще єдино такі композитори як був прим. Стеценко, чи Леонтович, або Демуцький, — могли б найти окремий підхід до них. Тут потрібне велике вичуття, коли не таки духова інвенція, щоб схопила в одному горнилі ґеніяльність творчу народу з духом часу. Та це нескладний "аліяж" й небезпечна на загал мікстура, бо є деякі речі, що їх "більше серце відчуває, ніж розум зрозумів і знає".
Загалом не тільки в музиці, але і в поезії чи плястичному мистецтві, треба би звертати більше уваги не на моду, вченість, а на те, що називаємо душею твору...
Навіть тоніка найбільша, блескуче виконання не залишить вражіння у слухачів, коли виходить щось бездушно.
В тому й річ. Зокрема важкий підхід у радіофонії до цієї справи. Тут найбільше вичувається найтонкійшу оцю струнку. Радієві передачі мають навіть окремі свої "тріки". І так треба підходити до справи.
Та як би воно не було, виступ хору "Сурма" мав свою принаду. Чути в ньому непересічний голосовий підбір, викінченість; пізнати, що це співає хор вироблений, спосібний на кожний репрезентаційний попис.
Та ще треба теж знати, що радієва остання імпреза, була проголошена ненадійно і хор не міг навіть приготовитись до неї, бо не ставало часу. Тому належиться "Сурмі" подвійне признання і подяка за труд.
Побажати б лише, щоби такі авдиції були частіші. Можна створити окремий склад невеличкого радієвого хору, навіть мішаного. Тоді цікаво б почути ще й ті всі незрівнані щедрівки в обрібці Леонтовича, Стеценка, Демуцького і т. д.
А лемківські пісні? Яка це краса! Хто ж із нас мав нагоду їх чути в доброму виконанні.
І. Савич

Краківські вісті 17.01.1941 Не занедбуймо руханки в школі

Значіння фізичного виховання для розвитку організму дитини на загал ніхто не перечить. Всі згідні, що нам потреба сильної, здорової молоді; всі признають, що "в здоровому тілі — здоровий дух", але… всетаки в наших вселюдських школах мало руханки. Так якось складається, що учителі, й навіть інколи інспектори вважають уважнішим навчання рахунків, співу, тощо, а руханку зовсім занедбують. Найчастіше розгрішають себе учителі тим, що школа не має відповідного приміщення до руханкових вправ. Цей аргумент зовсім нестійний. Всі, що з цієї причини занедбують у школі ведення руханки, приносять молоді велику школу. Бо в чим гірших гіґієнічних умовинах дітвора, тим більше треба всіми доступними способами протиставитись шкідливому спритові на молодий дитячий орґанізм. Словом, чим тісніша шкільна саля, чим більше в ній вчиться дітей, тим пильнішу увагу мусить школа звернути на фізичне виховання дітвори.
Обовязком кожного учителя за всяку ціну старатись здобути приладдя, помешкання, площу. Одначе кожний мусить пам’ятати, що суть справи не в грищах та приладдю, а в рухові. Тверда й прикра дійсність не може й не повинна допроваджувати учителя до безділля. В остаточному випадку він може придбати таке приладдя, яке можуть зробити самі діти на лєкціях, або куплять за свої ощадности.
Кий, шнурки, линва, мячі зі шмаття, мішочок випханий горохом, звичайна або шкільна лавка, луг, рів, сніг, лід, совги, прогулька — це "приладдя" доступне кожному учителеві, кожній школі. Треба тільки хотіти та вміти використати місцеві обставини та використати на руханкових виправах все, що до цього надається.
Зовсім зрозуміло, що трудно говорити про правильну працю, якщо учитель не має точно предмету та метод його навчання. Але якщо доповнюємо своє знання з інших предметів, то можна доповнити його також з ділянки фізичного виховання. Памятаймо, що шкільна молодь це наша майбутність і її всестороннє виховання не може бути нікому байдужим.
Антін Савич.

Вільна Україна 14.01.1941 Завдання працівників народної освіти

(Розмова з народним комісаром освіти УРСР С. М. Бухалом)
Закінчилась друга чверть навчального року. Вже тепер можна підвести попередні підсумки роботи в школах. Можна з певністю сказати, що школи Львівської області з місяця в місяць поліпшують свою роботу. Показники успішності майже в усіх учбових закладах вищі, ніж це було в минулій чверті. Слід з задоволенням відмітити, що в школах підвищились дисципліна, якість навчання і викладання.
З матеріалів перевірки роботи шкіл видно, що основні дисципліни — українська та російська мови, фізика, історія, математика й інші викладаються більш глибше, більш досконало.
Відомо, яку величезну роль відограє в усьому житті школи виховна робота. Досвід показує, що там, де виховна робота в занедбаному стані, де учень поза школою залишається напризволяще, — там низька успішність, там погана дисципліна. У школах Львівської області за минуле півріччя набагато покращала виховна робота. Це в значній мірі позначилось на підвищенні успішності учнів.
Які чергові завдання працівників народної освіти?
В області є ще райони, в яких не всі діти охоплені школами. Районні відділи народної освіти повинні ще і ще раз перевірити в кожному селі і місті кількість дітей і повністю охопити їх школами. Жодної дитини поза школою — це бойове завдання кожного вчителя, кожного працівника народної освіти.
В школах Львівської області не зовсім гаразд з відвідуванням занять. В окремих школах деякі учні не з'являються на уроки без поважних причин. Чи треба доводити, що такий стан утруднює процес навчання, знижує успішність учнів? Щоб покращити відвідування в школах, треба щоб цією справою займалися не лише вчителі, а й батьки. Шкільний колектив разом з батьківськими комітетами зможуть і повинні домогтися такого стану, щоб всі учні відвідували школу.
Вся робота школи в наступному півріччі повинна бути спрямована на підвищення якості навчання, викладання. Отже, чергове завдання школи — це боротьба за дальше поглиблення знань учнів. Роботу вчителя слід оцінювати не за процентом успішності, а за фактичними знаннями учнів. Штучно підвищуючи оцінки, вчитель обманює не лише себе, не лише учнів а й державу. Такий учитель злочинно ставиться до виконання своїх почесних обов'язків.
Особливу увагу слід звернути вчителям на вивчення української і російської мов. В цьому відношенні у нас є ще багато хиб, багато недоліків. У школах надто повільно виконуються навчальні програми з мов. Якість викладання цих найважливіших предметів ще не на потрібній висоті.
Окремо хочу зупинитися на питанні про підручники. Я не буду доводити потреб підручника для учня. Це загально відома справа. Але цього не хочуть зрозуміти деякі товариші, які відповідають за постачання шкіл підручниками. В області помічається, що підручники, які призначені для шкіл, чомусь потрапляють у різні установи, окремим особам, а до учнів іноді доходять лише рештки. Треба раз і назавжди покінчити з цим неприпустимим явищем. Всі підручники повинні одержувати лише школи, лише учні.
В області є вже немало шкіл, в яких добре організовано вивчання мов. Викладачі цих шкіл мають певний досвід. Та, на жаль, цей досвід не передається в інші школи. Відведені за програмою години для вивчення мов — недостатні. Отже, необхідно організувати вивчення української і російської мов у позашкільний час. У літературних гуртках, на літературних вечорах учні можуть поглиблювати свої знання з мов та літератури.
Вчителі й учні не повинні заспокоюватись на досягнутих успіхах. Попереду ще багато роботи.
Процес викладання треба будувати так, щоб учень привчався до майбутнього практичного життя, до майбутньої роботи. Учбовий процес треба більше унаочнювати, покращати практичну роботу в лабораторіях, організовувати екскурсії, улаштовувати живі кутки природи та пришкільні дослідні ділянки. Необхідно більше залучати учнів у різні гуртки: електротехнічні, радіотехнічні, біологічні, геологічні, у гуртки значення мотора і т. д.
Тепер у всьому Союзі учні беруть участь у грі "На штурм!" Це дуже корисна і потрібна справа. Завдання піонерських організацій, учителів і комсомолу шкіл — якомога більше залучати учнів в цю чудову гру.
Успіхи першого півріччя, величезні зміни, які сталися за цей час у школах на визволених землях західних областей України, дають впевненість, що вчителі і учні з честю виконають покладене на них завдання партією, урядом і любимим Сталіним.

ситуація

»Краківські вісті« 05.07.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

Большевики плюндрували і грабували церкви.
ВИЛЬНО, 4. VII. — Два католицькі священики оповідали про те, як большевики профанували церкви на Литві і в Естонії. Згідно з їх інформаціями большевики пограбували дуже багато вартісних предметів релігійного культу з церков у Вильні і Ковні та перевезли їх до музеїв безбожників у Москві та в інших совітських містах. Коли рік тому большевики прийшли до Ковна, вже на третій день пяні совітські вояки знищили памятники і хрести на цвинтарях. Населення, що жалувалося з того приводу, поарештували під закидом наклепів на совітських вояків. У поодиноких громадах вели списи осіб, що потайки ходили до церков і сповідалися та приймали тайни. У найближчому часі проголосять листу тих духовних і вірних, яких большевики повивозили з їхніх місць осідку. Є такі думки, щоби цю листу подати до загального відома при помочі ватиканської радіовисильні. Крім того ватиканське бюро для втікачів має почати заходи, щоби віднайти місце перебування вивезених осіб.
На Литві пропало 583 католицьких священиків.
БЕРЛІН, 5. 7. — Згідно з даними, що надійшли до німецьких католицьких епископів від литовського й естонського духовенстаа, число католицьких духовних, що підчас большевицького панування пропали в тих краях, підвищилося з 350 на 533. Більшість тих священиків вивезли в глибину СССР, зараз таки після того, як большевики зайняли балтійські країни. Всіх їх вважали політично "непевними". Покищо за ними пошукують, але всі ті заходи обмежуються тільки до тих просторів, що їх зайняли німці. На думку литовського духовенства, ще пролинуть місяці, поки буде можна зладити повну листу священиків, що загинули. Крім того большевики ще розстріляли 17-ох католицьких духовних під закидом "протиреволюційної діяльности".
Большевицькі звірства.
БЕРЛІН, 5. 7. — Жахлива доля зустрінула в Шавлях на Литві великий транспорт цивільних осіб, що складався із 700 мужчин і жінок. Після того як заломилася перша большевицька оборонна лінія, большевики поарештували всіх тих мужчин і жінок та позамикали їх у критих залізничих вантажних вагонах. Вікна тих вагонів позабивали цвяхами. Три дні цей поїзд стояв на залізничому двірці в Шавлях, але большевики не дали заарештуваним ні їсти, ні пити. Коли німецькі війська ввійшли до Шавлів, вони ствердили, що багато вязнів вже вмерло. Німецькі відділи негайно подбали за лікарську опіку для тих, що залишилися в живих.
Турецький часопис про зрадницькі наміри Москви.
АНКАРА, 5. 7. — Турецький часопис "Улюс" пише, що Москва вже від довгих часів концентрувала війська на західніх границях, а цілийвоєнно-промисловий апарат був наставлений на продукцію наймодернішої зброї для армії.
Війна з Фінляндією, анексія прибалтійських держав, чи пропозиції Молотова підчас берлінських переговорів і вкінці протинімецькі заходи в Югославії та навіть у Болгарії, усе те було для кожного очевидним доказом, що у большевицькому уряді була одна тільки думка: найкраще підготовитися, в догідну хвилю вдарити на Німеччину, а опісля на цілу Европу.
Совітські громадяни покидають Японію.

ТОКІО, 5. 7. — Совітські громадяни, що проживають в Японії роблять заходи, щоби виїхати з Японії. Із загального числа 101 жінок і дітей, 30 осіб виїде вже сьогодні. З огляду на величезне перевантаження сибірської залізничої лінії, виринула необхідність поділити совітських громадян, що підлягають евакуації, на три групи.
Ірляндія не відступить Анґлії своїх пристаней і летовищ,
заявив ірляндський міністр кр. оборони.
НЮ-ЙОРК, 5. 7. — Ірляндський міністр краєвої оборони помістив у часописі "Американець" статтю, в якій зясовує становище Ірляндії до теперішньої війни.
Він ще раз підкреслив, що Ірляндія рішена безумовно зберегти невтральність. Ірляндію поділено проти волі народу — велика більшість ірляндців нетерпеливо чекає на хвилину, коли бритійські війська покинуть північну Ірляндію. Коли Анґлія домагається ірляндських пристаней, то — на думку ірляндців — вона намагається втягнути Ірляндію в війну, бо ж всі морські сполуки Анґлії все одно проходять лише коло північного ірляндського побережжя, де анґлійці мають доволі пристаней.
Зрештою, без огляду на те, якими мотивами руководяться анґлійці, Ірляндія під ніякою умовиною не відступить ані не винайме своїх пристаней чи летовищ ніякій державі, що веде війну.
Данський уряд домагається закриття американських консулятів
БЕРЛІН, 5. 7. — Данське міністерство закордонних справ оголосило комунікат такого змісту:
З огляду на воєнні випадки виявилася потреба тіснішої співпраці европейських держав, м. ін. щоб противитися важким господарським умовинам, спричиненим застоєм у торговлі. Тому данський уряд мусів зайнятися діяльністю американських консулярних представників на терені Данії.
Тому, що вашинґтонський уряд не дає змоги данським консулятам у Злучених Державах виконувати їхні обовязки, звернувся данський уряд із проханням до американського, щоб відкликав із данської території американських консулярних представників.
71% американців не хоче війни.
Цікавий вислід пресової анкети.

ШТОКГОЛЬМ, 5. 7. — Як подає аґенція "Юнайтед Пресс" із Ню-Йорку, часопис партії ізоляціоністів "Дейлі Нюз" розписав анкету на питання, чи Америка повинна вмішатися у війну. Лише 295 голосів було за війною, 71% — проти.
Чому Вейвел уступив?
Черчіль не хоче відповісти на це питання.

ШТОКГОЛЬМ, 5. 7. — На засіданні палати громад багато послів звернулося до Черчіля з питанням, яка причина недавніх змін на командних становищах у британській армії; Черчіль давав виминаючі відповіді, висловлюючи лиш кілька загальних завваг; накінець зазначив, що не може дати точніших вияснень.
20 років боротьби проти большевизму.
Промова Мусолінія.

РИМ, 5. 7. — Підчас інспекції одної летунської школи Мусоліні виголосив промову, в якій вшанував память маршала Бальбо. При тій нагоді заявив дуче: "Мусимо перемогти, бо ми вже перед 20 роками виписали на наших прапорах гасло боротьби проти большевизму".
Сталін просить допомоги
ШТОКГОЛЬМ, 5. 7. — Дня З липня виголосив Сталін у радіо промову, яка була благанням за допомогою. Цей сатрап, досі мовчазний, скритий за мурами Кремлю, нараз так дуже стривожився, що звернувся до своїх лондонських приятелів і до жидівських капіталістів за рятунком.
"Ми — говорив він — у найбільшій небезпеці, ведемо боротьбу з могутнім ворогом, якому вдалося захопити вже Литву, частину Лотви та інші землі".
Далі згадав про пакт неаґресії з Німеччиною і з цинізмом додав: "Ми зискали на тому пакті півтора року спокою на те, щоби приготовитися до тієї війни. Було це користю для нас, а втратою для Німеччини".
По правді, ціла Европа зрозуміла цю страшну небезпеку, яку приготовляв впродовж цього півтора року саме не хто інший, а большевицький уряд. Тому стала явно і рішуче по боці Німеччини, а навіть пішла з допомогою. Сам Сталін ствердив у своїй промові, що ця оборона перед заливом большевизму увінчался добрими вислідами, так що він чує вже, що загроза зависла над його головою. У своїй промові не пригадував старого клича "бий ворога на його власній землі". Тепер цей совітський самодержець мусить просити допомоги у того, кого ще недавно так гарячо поборював, а саме — капіталістів.
Вибух на бритійському літаконосці.
ЖЕНЕВА, 5. 7. — Як подає агенція "Офі" з Ля Лінея, з невідрмої причини вибухнув танк з бензиною на бритійському літаконосці "Фуріюз". Кілька моряків та старшин згинуло — похоронено їх на ґібралтарському цвинтарі.
Землетрус в Арґентині.
В четвер вранці навістив арґентинські Анди сильний землетрус, який відчуто і в Буенос Айрес. У Кансете завалилося 50 домів; згинуло мало осіб.

Катастрофальні дощі в Індії.
З Бомбаю повідомляють про сильні дощі та бурі. Багато домів знищено, пропало чимало скоту. На одній залізничій лінії припинено рух поїздів.

»Краківські вісті« 04.07.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

Наступ на всьому фронті від Ледовитого океану до Чорного моря
ГОЛОВНА КВАТИРА ВОЖДА, 4. 7. — Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
Плече об плече німецькі й румунські відділи, що вийшли із північної Молдавії, вчора перейшли Прут і продовжують похід у напрямі Дністра. Таким чином обєднані армії почали наступ на всій ширині фронту між Чорним і Північним Ледоватим морем.
Досі совітське командування в очевидний спосіб намагалося спинити поблизу кордону німецький удар, щоби почати власну атаку. Тепер спротив совітської армії зломаний. На всьому фронті можна бачити, що ворог відступає.
Жахливий бій, що лютував на схід від Білостоку, в основі вже закінчений. Як про це говорило надзвичайне повідомлення, наслідки цього бою мають світове значіння. Німці знищили там багато стрілецьких, кавалєрійських і панцирних дивізій совітських збройних сил. У зразковій співпраці відділи німецького війська й летунства здоганяють ворога.
У боротьбі проти Великої Британії німецьке летунство затопило останньої ночі один торговельний корабель містоти 5000 тон і збомбардувало портові уладження південно-східньої і південно-західньої Анґлії.
Над побережжям Каналу знову заломилися атаки бритійських боєвих літаків, які ворог намагався переводити вдень. Ворожі стежні машини супроводили боєві літаки. Ворог утратив там 15 ловецьких і 5 боєвих літаків. Німці втратили тільки один літак.
Останньої ночі ворог скинув у різних місцях північно-західньої Німеччини розривні й запальні бомби. Вони вбили й зранили декілька цивільних осіб. У Бремені й Ольденбурзі ворог поцілив мешкальні будинки. Німецькі нічні ловецькі літаки та протилетунська артилєрія зістрілили 3 боєві британські літаки.
Боротьба проти бритійських кораблів, що довозять товари до Анґлії, також і в червні принесла очікувані великі успіхи. Воєнна фльота і летунство затопили 768.950 тон ворожого торговельного тонажу, при чому самі підводні човни затопили 417.450 тон. До того ще треба додати важкі втрати, які ворог потерпів від мін усякого роду. Крім того німецькі збройні сили поважно ушкодили таку велику кількість ворожих торговельних кораблів, що або взагалі, або на дуже довгий час не можна їх ужити для достав.
Також дуже вдатна була протилетунська оборона в боях проти бритійського летунства. Тільки між 26. 6. і 2. 7. німці зістрілили 109 бритійських літаків, а саме: 56 в летунських боях, 24 знищили нічні ловецькі машини, 22 протилетунська артилерія, 6 одиниці морської фльоти, один піхота. Крім того підчас перелету над зайнятими просторами зударилися 2 ворожі літаки й злетіли у вогні на землю.
У тому самому часі німці втратили підчас дій проти Великої Британії 12 літаків.
У боях на Сході особливо відзначилися команданти полків піхоти, полковники Берґер і Льомаєр, майор Гес і поручник Башта з одного полку піхоти. Підчас боїв на Атлянтійському океані підводний човен під проводом поручника Попа досяг особливих успіхів.
Нові податки на американські зброєння.
ВАШИНҐТОН, 4. 7. — Господарська комісія американської палати послів зaтвердила 24 нові податки, що їх предложать союзному конґресові.
Ті податки, подібно як 8 дальших проєктованих, мають принести річно 3½ міліярди долярів, що будуть призначені на зброєння.
Зміни у фінляндському уряді.
ГЕЛЬСІНКІ, 4. 7. — Фінляндська преса подає, що на днях наступить реконструкція кабінету. Перодовсім увійде наново до уряду керманич соціалістів Такенeв. Він відігравав важну ролю у переговорах з большевиками перед вибухом війни в грудні 1939 року, а після програної війни мусів під натиском Москви уступити зі становища міністра заграничних справ.
Виміна дипльоматів між Римом і Москвою.
РИМ, 3. 7. — В найближчому часі італійський амбасадор покине Москву, совітський — Рим. Вони оба вже приготовані до дороги.
Японія боронитиме італійські інтереси в СССР, Швеція — совітські інтереси в Італії.
Масові масакри в Ризі.
ШТОКГОЛЬМ, 4. 7. — Шведський щоденник "Афтонблядет" помістив звіт власного кореспондента п. з. "Масові розстріли на Лотві", в якому повідомляє, що радіовисильня в Ризі подала в неділю про численні розстріли на Лотві. Багато прізвищ тих "зрадників" відчитали в радіо, але не назвали їх злочинів. Опісля радіовисильня в Ризі заповіла кару смерти для всіх "зрадників" і тих осіб, що втримують звязок із німцями. Одночасно вона закликала подавати прізвища таких осіб.
Італійська атака на Кипр.
РИМ, 4. 7. — Головне Командування Італійської Армії подає:
Італійські бомбовики заатакували летунську базу на Кипрі.
У північній Африці летунство держав оси вдатно бомбардувало становища, склади та протилетунські батерії в Тобруці і спричинило багато пожеж і вибухів. Одночасно італійське летунство бомбардувало летунські бази на схід від Марса Матрук.
Ворожі літаки перевели декілька налетів на деякі місця в Киренайці.
У східній Африці зміцнені артилєрійські дії на фронті Вал Чефит у Ґонзарі.
Великі дощі спинюють боєві дії в районі Ґалля і Сідамо.
Японія готова.
Важні постанови японського уряду.

ТОКІО, 4. 7. — В середу відбулася в Токіо, під проводом цісаря, кабінетова нарада в прияві шефів військових ґенеральних штабів. Вирішено дуже важні постанови, що відносяться до заграничної політики.
Опісля премієр кн. Коноє виголосив у радіо до народу промову, в якій підкреслив, що Японія, знаючи свої сили, піде далі витиченими шляхами. Японський міністер закордонних справ Матсуока закликав нарід бути готовим до великих діл, підкреслюючи при тому, що Японія слідкує із найбільшою увагою за подіями. Він звернувся також із зазивом до народу — виконати якслід свої національні обовязки на поклик цісаря.
Уже перенеслися з Києва до Харкова.
АНКАРА, 4. 7. — До Анкари наспіли вістки, що українсько-большевицький уряд перенісся з Києва до Харкова.
Знову анґлійська невдача.
БЕРЛІН, 4. 7. — У середу пополудні вилетіли анґлійські боєві літаки під охороною стежних літаків на побережжя каналу Ля Манш, але втікли зараз після втрати 15 літаків у повітряних боях і 2, що були зістрілені протилетунською артилєрією. У часі погоні за втікачами вдалося зістрілити ще два, так що разом 19 анґлійських літаків пропало. Німці не втратили ні одного літака.
Японія готова.
Важні постанови японського уряду.

ТОКІО, 4. 7. — В середу відбулася в Токіо, під проводом цісаря, кабінетова нарада в прияві шефів військових ґенеральних штабів. Вирішено дуже важні постанови, що відносяться до заграничної політики.
Опісля премієр кн. Коноє виголосив у радіо до народу промову, в якій підкреслив, що Японія, знаючи свої сили, піде далі витиченими шляхами.
Будуть нищити засіви?!
АНКАРА, 4. 7. — Совітський виділ для оборони краю мав — як подають із Mocкви — видати наказ до населення, щоби всюди приготовлено вогневі сторожі, які палитимуть зібране з піль добро.
Бритійські літаки над Еспанією.
Протест еспанського уряду.

МАДРИД, 4. 7. В Альхесірасі помітили, що бритійські літаки з Ґібральтару переводять розвідчі лети над еспанською територією. Тому, що це трапляється часто, еспанський уряд вважає, що є це свідомим нарушенням еспанської суверенности.
Коли один бритійський літак появився над еспанською територією, еспанська протилетунська артилєрія стала обстрілювати його й прогнала. Тоді бритійська протилетунська артилєрія з Ґібральтару отворила пальбу на еспанську батерію, яка відповіла стрілами.
Еспанський уряд зложив енерґійний протест.
Чілійський конґрес відкинув проєкт зміни конституції.
САНТЯГО ДЕ ЧІЛЄ, 3. 7. — Конґрес відкинув на плєнарному засіданні проєкт реформи конституції, що обмежував права парляменту щодо диспонування публичним грошем, а поширював повновласті президента й уряду.

»Краківські вісті« 03.07.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

Більша частина совітських армій знищена
Понад 100.000 полонених, 620 повзів і 300 гармат

ГОЛОВНА КВАТИРА ВОЖДА, 2. 7. — Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
Вчора остаточно знищено більшу частину окружених на схід від Білостоку совітських армій. Із непроглядної здобичі начислено дотепер понад 100.000 полонених, 400 повзів і 300 гармат. У боротьбі повзів, яка закінчилася в Галичині вчора, знищено або здобуто дальших 220 повзів.
Висліди останніх атак на Олександрію.
БЕРЛІН, 2. 7. — З Берліна повідомляють, що недавні напади літаків на Олексадрію знищили вантажний двірець близько пристані й залізничі варстати й доки. Підчас останнього налету знищено всі вантажні уладження в південній частині пристані, що лучаться з маґазинами, та однорейковий залізничий шлях, що веде до Марса-Тобрук. Таким чином ті палети cпaраліжували цю важну дорогу на захід із цілої дельти. Шкоди під кожним оглядом є жахливі.
Завзяті бої в Сирії
ВІШІ, 3, 7. — У неділю і з понеділок сконцентрували анґлійці свої великі сили біля Пальміри й тут зачали завзяту боротьбу, почавши від моря. До зударень прийшло на півдні від Дамаску. У південному Ливані зачала азійська артилєрія гарматну пальбу. Опісля зачалися летунські налети на Польщу з запальними бомбами й рішила піхота до наступу. Та французькі війська, піддержувані літаками, відперли напад, а французькі літаки збомбардували анґлійські укріплення між Пальмірою і Абу-Кемаль. Анґлійці, як виходить із цих боїв, одержали нові підсилення, головно в летунстві. Вони вдарили на три французькі летовища й дещо ушкодили. Бомбардували також уночі на понеділок Бейрут. Жертвою впав один будинок і було кілька вбитих.
Два контрторпедовці пішли на дно
РИМ, 2. 7. — Головне Командування Італійської Армії подає: Італійські ловецькі літаки зістрілили в повітряних боях над Мальтою два ворожі літаки, які згоріли.
У Північній Африці оживлена діяльність артилєрії на відтинку Тобрух. Літаки держав оси заатакували на північ від Бардії ескадру ворожої фльоти і затопили один контрторпедовець, другий поважно ушкодили. Інші літаки збомбардували в Тобруці маґазини з харчами та укріплення.
У Східній Африці відбито легко спробу нападу на італійський ґарнізон у Дебра Тібор.
Підводний човен під командою поручника Вінчента Політія сторпедував і затопив у східній частині Середземного моря бритійський контрторпедовець.
Знищення совіт. кораблів у лібавському порті
БЕРЛІН, 3. 7. — Німецькі вояки, що в понеділок увійшли до портового міста Лібaви, яка передтим належала до большевиків, знайшли в присталі порозбивані великі совітські транспортові кораблі. Всіх тих кораблів є 6. Знищили їх німецькі літаки підчас налету 27. 6. Німецькі літаки тоді зовсім несподівно і кинулися на великі 10—20.000-тонові совітські кораблі. Наслідки вибухів німецьких бомб були такі страшні, що з новітніх совітських кораблів залишилися тільки погнуті частини кадовбів, які стирчать у воді між портовими молями. Між ними плавають трупи залоги. Комин із одного найбільшого совітського корабля знайшли далеко в зовнішніх частинах міста. Вулиці довкола портових набережних засіяні погнутими залізними двигунами і поторощеними дошками.
Чорні листи в совітському радіо.
Масові арештування українців, балтійців та французів у CCСP.

АНКАРА, 3. 7. — повідомляють з Москви, НКВД заарештував усіх французьких громадян на території СССР та замкнув їх у концентраційних таборах. Совітське радіо проголосило довгу листу українців і балтійців, яких поставлено поза правом як "ворогів народу". Між ними є чимало відомих партійних діячів.
Большевики укріплюють Ленінград.

ШТОКГОЛЬМ, 3. 7. — У Лєнінграді і всіх його передмістях всіх здорових громадян взяли будувати укріплення. Совітська влада устійнила, що та частина населення, що не працює, зобовязана щодня відробити 8 годин при будові укріплень. Також всі урядовці і службовики мусять працювати 3 години після своїх зайнять. За будовою укріплень дуже пильно наглядають. Одночасно большевицька міська управа Ленінграду проголосила, що постанови про відпочинок не мають тепер значіння. Тому всі мешканці Ленінграду мусять працювати при будові укріплень 7 днів у тижні. До тих праць зобовязані всі мужчини Ленінграду від 16—50 років та всі жінки від 16—45 літ. Тих, що відмовляються працювати, карають 6-ти місячною вязницею.
Дезертири зі совітської армії.
БУКАРЕШТ. 3. 7. — Воєнний кореспондент румунського щоденника "Тімпуль" повідомляє, що вже почали переходити Прут дезертири із совітської армії. З того, що оповідають дезертири і цивільні втікачі виходить, що большевицька армія, яка стоїть на фронті є цілком здезорганізована. Всюди в ній панує голод. Зараз же в перших днях війни большевицькі відділи почали звірський терор проти цивільного населення Бесарабії і північної Буковини. З другого боку Москва наказала зараз після вибуху війни розвязати колективні господарства в багатьох селах і повернути зареквіровану худобу. Таким чином московські хитруни сподівалися, що на час війни вони зуміють собі прихильно настроїти огірчене проти них населення. Але селяни не дали себе тим обдурити. Коли німецькі і румунські літаки зявилися над Бесарабією вже не було ніяких сумнівів про те, що визволення наближається і селяни підносили руки догори.
Фіни зістрілили 7 большевицьких літаків.
ГЕЛЬСІНКІ, 3. 7. — У понеділок і у вівторок большевицькі літаки кілька разів бомбардували фінляндську місцевість Льовія, але вони не спричинили ніяких шкід. 30. 6. фінляндські боєві сили зістрілили 7 ворожих літаків. На різних місцях большевики скинули спадунів, але більшість з них стала нешкідливою вже підчас того, як вони злітали на землю.
Німецькі війська зайняли Ригу.
ГОЛОВНА КВАТИРА ВОЖДА, 1. 7. — Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
Сьогодні 1. 7. передполуднем відділи німецького війська зайняли Ригу. Вже 29. 6. далеко висунені німецькі військові частини під проводом полковника Ляша вдерлися скорим ударом через Мітаву до південно-західньої частини Риги.
Німеччина визнала китайський уряд Ван-Чін-Вея.
БЕРЛІН, 3. 7. — 1. 7. німецький уряд визнав китайський національний уряд Ван-Чін-Вея у Нанкіні. Визнання відбулося внаслідок прохання, яке до німецького уряду звернув голова китайського уряду Ван-Чін-Вей. Одночасно німецький уряд повідомив, що незабаром навяже дипльоматичиі взаємини з китайським нанкінським урядом. Того ж самого дня також італійський уряд визнав китайський національний уряд у Нанкіні. Румунія також визнала китайський національний уряд. Таксамо і Болгарія визнала уряд китайської республики. До згаданих держав приєдналася також Еспанія, Мадярщина, Хорватія і Словаччина, які також визнали китайський нанкінський уряд.
Повітряний союз між Вашинґтоном і Чункіном?
Америка помагає чункінському урядові.

ТОКІО, 3. 7. — Обговорюючи подорож американського ґенерала Кледжетса до Чункіну, стверджує щоденник "Нічі Нічі Шімбун", що згаданий ґенерал виїхав у звязку з реорґанізацією чункінського летунства та з плянованим летунським союзом між чункінським і вашинґтонським урядами, якого вістря звернене безпосередньо проти Японії.

»Краківські вісті« 01.07.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

Фінляндія на світанку нової доби
Наказ фельдмаршала Маннергайма до фінських вояків.

ГЕЛЬСІНКІ, 1. 8. — У неділю вранці проголосили такий військовий наказ фельдмаршала Маннергайма:
"Фінські вояки! Наша зимова війна закінчилася гірким миром. Без огляду на підписання миру наша країна була безпереривно предметом ганебних погроз і безнастанних вимушувань нашого ворога. Одночасно в звязку з тим ворог злочинно цькував проти нас з метою знищити нашу і єдність. Це свідчить, що ворог від самого з початку не хотів ніякого тривкого миру. Підписаний тоді мир був тільки перемирям, яке саме тепер кінчається.
Ви знаєте нашого ворога, Ви знаєте його споконвічне зазіхання знищити нашу хату, нашу віру і нашу вітчину та обернути в рабів наш нарід. Той самий ворог, та сама небезпека знову тепер стоять на наших кордонах. Без ніякої причини наш ворог по варварськи заатакував наш мирний нарід і обкинув бомбами наш край. Будуччина рідної землі домагається від Вас діл. Я закликаю Вас піти за мною в цю святу війну проти ворога нашої нації. Наші поляглі герої встануть із своїх могил і стануть побіч Вас! З братерства зброї з могутньою воєнною силою Німеччини черпайте непохитну відвагу в хрестоносний похід проти нашого ворога, щоби забезпечити майбутнє Фінляндії. Товариші зброї! Ходіть за мною цей останній раз, тепер, коли повстав нарід Карелії, і перед нами стає світанком завтрішній день Фінляндії!
Болючі втрати анґлійців під Тобруком.
РИМ, 1. 7. — Головне Командування Італійської Армії подає:
У Північній Африці італійська артилєрія обстрілювала сконцентровані ворожі війська на відтинку Тобрук, завдаючи болючі втрати.
Бритійські літаки налетіли на Бенґазі й намагалися заатакувати порт у Триполісі. За кожним разом відогнали їх італійські ловецькі літаки. Зістрілено 2 ворожі літаки.
Крім цього на відтинку Дембідольо в районі Ґалля і Сідано змушено негайним протинаступом до втечі ворожі війська, які намагались заатакувати італійські позиції.
Критика американських зброєнь.
ВАШИНҐТОН, 1. 7. — Військова комісія американської палати репрезентантів склала звіт з дуже гострою критикою зброєнь Злучених Держав. У цьому звіті кажеться про поважні недостачі найважніших матеріялів унаслідок занедбань. Згадана комісія каже, що після довгих тижнів студій вона прийшла до переконання, що передовсім нема відповідального проводу. Далі відповідні державні установи не уявляють собі навіть своїх завдань. Крім того влада виявляє жалюгідний нахил творити комісії замість розвязувати проблєми.
Мальта під бомбами.
РИМ, І. 7. — Головне Командування Італійської Армії подало 29. 6. такий звіт:
Вночі на 28. 6, відділи італійського летунства бомбардували летунські бази і портові уладження у Ля Валеті на Мальті. Над острогом Лямпедуза італійська морська протилетунська артилєрія зістрілила один бритійський літак, який намагався бомбардувати згаданий острів. Ворог атакував Бенґазі та одну іншу місцевість в Сирті. У східній Африці положення без змін.
Великі арештування комуністів у Парижі.
ПАРИЖ, 1. 7. — Останніми днями паризька поліція арештувала щось коло 250. заграничних комуністів. Таким чином від липня 1940 р. у Франції арештували 17.138 комуністів. Про це сказав представникам американської преси повновласник французького уряду в Парижі — амбасадор де Брінон. Він заявив також, що комуністична пропаґанда намагається використовувати життєві труднощі, спричинені війною, для своїх цілей. Також і в справі сирійського питання французькі комуністи діставали накази з Москви.
Заспокоєння в Швеції.
ШТОКГОЛЬМ, 1. 7. — 30. 6. шведський король Ґустав V-ий виїхав на кілька тижнів до Савролю, де буде відпочивати. — Шведське телєґрафічне бюро пише з того приводу, що відїзд короля з його літнього осідку в Тульґе біля Штокгольму є доказом того, яке дуже запанувало в Швеції заспокоєння розвитком міжнародного положення.
Розмова між Крипсом і Молотовом.
ШГОКГОЛЬМ, І. 7. — Бритійський амбасадор у Москві сер Стафорд Крипс відбув свою першу розмову з Молотовом. — Про це повідомило анґлійське радіо. Крипса супроводили різні члени бритійської місії. Крім того — як подало те саме джерело — Крипс відбув розмову також і з американським амбасадором у Москві.
Португальський президент оглядає Азори.
ЛІСАБОН, 1. 7. — З окружні губернатори Азорських островів звернулися із проханням до португальського президента генерала Кармони, щоби офіційно як голова держави відвідав португальські острови на Атлянтійському океані. В добре поінформованих кругах говорять, що президент Кармона виїде на Азори в другій половині липня. Лісабонський щоденник "Діяріо де Лісбона" пише з того приводу, що відвідини голови держави на Азорах матимуть величезне національне і пропаґандивне значіння. Таксамо як колись португальські воєнні кораблі супроводили в 1901 р. тодішнього короля Португалії Карльоса, що тоді відвідав Азори, так і тепер през. Кармана виїде в товаристві одиниць воєнної фльоти. Кажуть, що також і Бразилія вишле на Азори в честь ґен. Кармони один воєнний корабель.
Мадярська армія в поході.
БУДАПЕШТ, 1. 7. — Голова ґенерального штабу мадярської армії подає:
Згідно з додатковими повідомленнями, що надійшли до мадярського ґенерального штабу, совітські літаки бомбардували 27. 8. Надбаня і Талябферальва. Совітські бомби не спричинили ніякої шкоди. Також у суботу прийшло в багатьох місцях на границі до боїв між совітськими і мадярськими відділами. Мадяри здоганяли ворога і в багатьох місцях перейшли кордон.

»Краківські вісті« 30.06.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

Совітська армія в судорогах
ГОЛОВНА КВАТИРЯ ВОЖДА, 30. 6. — Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає:
Дня 22. червня 1941 р. вдарила німецька армія в год. 3-ій вранці в осередок могутньої концентрації ворожих сил для оборони перед загрозливою небезпекою зі Сходу.
Ескадри німецького летунства кинулися вже на світанку на совітського ворога. Не зважаючи на йо го значну чисельну перевагу, виборено вже 22. червня панування в повітрі на сході, розгромивши совітське летунство.
В самих лише повітряних боях зістрілили ловецькі літаки й протилетунська артилєрія 322 червоні літаки. Зі знищеними на землі літаками підвищилось до вечора 22. червня число втрачених большевицьких літаків до 1.811 машин.
Німці втратили того дня 35 літаків.
Пролом на довжелезному фронті.
Одночасно східня німецька армія перейшла 22. червня рано кордон на широкому фронті і вдарила в осередок совітських армій, які кінчали свою концентрацію. Нагальні протинаступи совітських армій заломились серед важких для них втрат. У цих боях німецьке летунство брало похвальну участь.
Гродно, Берестя, Вильно і Ковно в німецьких руках.
В понеділок 23. червня перевів ворог завзяті протинаступи проти передових частин німецьких пробочних кольон. У цьому змагу двох сил вийшов переможцем німецький вояк. Всі совітські спроби не вдались. Вони заломились частинно по кривавих і завзятих боях на баґнети. Заатаковано твердиню Ґродно й здобуто після завзятого бою. Ворожі літаки мали цього дня знову якнайбільші втрати. Число знищених совітських літаків зросло до вечора 23. червня до 2.582.
Твердиню Берестя заатаковано при допомозі найважчої артилєрії і здобуто її. Останню опору ворога — цитаделю здобули німецькі відділи 24-го червня наступом на баґнети.
Того самого дня здобули німецькі війська Вильно й Ковно.
Знищено 1.297 совітських повзів.
Совітська армія намагалась стримати марш німецьких дивізій безчисленною кількістю панцирну возів, що мали перервати получення з запіллям та виломитися з ревного окруження. Німецька панцирна зброя разом із відділами протипанцирної зброї опанувала остаточно положення. Її підтримувала при цьому протилетунська артилєрія й летуни.
Також нові совітські велити-повзи не витримали удару німецьких вояків та якости німецької зброї.
Відділи німецької сухопутньої армії знищили в чотирьох перших днях війни 1.200 совітських повзів, летунські відділи — 97 повзів.
Переправа через Двину і захоплення Динарбурґу.
В четвер 26. червця німецькі частини осягнули сміливим ударом у районі Балтику Двину та перейшли ріку в багатьох місцях. Усі спроби стримати цей марш розпучливими протинаступами розбились об хоробру поставу німецьких вояків.
Совітські втрати на морях.
Підводні й надводні одиниці німецької воєнної фльоти перевели сміливими випадами численні акції проти совітської фльоти. У східній частині Балтійського моря затонув від міни совітський контрторпедовець і важко ушкоджено кружляк "Максим Ґоркій".
Німецькі підводні човни знищили два совітські підводні човна.
Німецькі переслідувачі затопили два контрторпедовці, один торпедний човен та один ворожий підводний човен.
Два совітські контрторпедовці намагались заатакувати порт Констанцу, але наступ відбила прибе режна артилєрія. По короткому обстрілюванні один контрторпедовець вилетів у повітря, другий Відплив негайно на повне море.
Великий бій на північ від Ковна.
Дня 26. червня німецька панцирна зброя закінчила своєю перемогою могутній панцирний бій, що тривав два дні.
Німецькі частини окружили багато большевицьких дивізій, знищили понад 200 совітських повзів, у тому 29 найважчих, захопили понад 150 гармат і сотні самоходів.
Нестримний, переможний похід на Львів.
На південь від багон Припяти відбулися бої з добірними частинами совітської армії.
У завзятих геройських атаках німецькі відділи опанували на схід від львова найсильніші й наймодер ніші укріплення. Німецькі відділи йдуть тепер непереможним походом на Львів. На північ від Львова німецькі панцирні дивізії прогналися серед боїв через Луцьк. І тут і на інших частинах фронту летунство причинилось особливо до переможного походу німецької армії. Німецьке летунство прислужилося своєю стежною акцією та своїми ударами, які переводило із погордою до смерти проти щораз то нових ворожих сил, що надходили з глибини совітської країни.
Втрати ворога в людях нечувані. Німецькі відділи знищили багато ворожих повзів. Тільки в боях біля самого Дубна німці захопили 215 повзів і багато гармат, між ними 43 найважчих.
Дві совітські армії замкнені на схід від Білостоку.
Німецькі боєві дії далі розвиваються.
В їх нестримному ході німецькі частини окружили з усіх сторін дві совітські армії на схід від Білостоку. Кілька днів вони намагалися розпучливо продертися, та перстень німецьких військ затіснюється довкола них щораз більше, з години на годину. За кілька днів вони мусітимуть або піддатися, або будуть знищені. Таким чином вирішиться доля тих багатьох совітських дивізій, що були призначені перенести головний удар проти Німеччини.
Головними учасниками сухопутніх боїв є німецькі піхотні дивізії та відділи СС. Летунство, що все торощило своїми атаками, віддало їм прислугу, яку просто годі оцінити.
Бої на Білорусі.
Німецькі панцирні частини й змоторизовані частини, наступаючи по обох боках білостоцького басейну, осягнули район Мінська. Зарисовується вже новий великий осяг.
40.000 полонених, 600 гармат, 2.233 повзи.
Вступні воєнні дії проти CCCР довели в короткому часі від 22. до 27. червня 1941 р. до незвичайно великих осягів. Досі годі подати розміри здобичі. Крім найважчих кривавих утрат ворога вже в перших днях дісталося в полін понад 40.000 червоноармійців. Досі начислено понад 600 здобутих гармат, 2..233 повзів, у тому 40 найважчих 52-тонових панцирних возів, частинно знищено, частинно здобу то. Крім того здобуто величезну кількість протипанцирних і протилетунських гармат, скорострілів, крісів, самоходів і т. д. Ці числа зростають із кожною годиною. Вони зростуть незвичайно після капітуляцій або після знищення замкнених тепер совітських армій.
Знищено 4.100 сoвітcькиx літаків.
Німецьке летунство спричинило такий жахливий погром совітського летунства, якого ще не було в цій війні. В сімох днях знищено 4.100 совітських літаків у повітряних боях, протилетунською артилєрією та на землі. Німецькі втрати зовсім невеликі: в тому часі пропало 150 німецьких літаків. Перевага німецьких летучів і німецького матеріялу імпозантна.
Ці велитенські числа знищених або здобутих літаків, повзів та іншого воєнного матеріялу треба завдячувати зразковій співпраці німецької армії. Величезне число знищеної зброї дає виразну й несподівану картину великої небезпеки, що її підготовляли Совіти на сході при кордоні Великонімеччини. В останній хвилині вдалося охоронити середню Европу перед інвазією, якої наслідків годі було б навіть передбачити. Німецький народ мусить бути зобовязаний своїм хоробрим воякам за їх поставу й безприкладну хоробрість.

»Краківські вісті« 29.06.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

Словаччина мобілізує.
БЕРЛІН, 29. 6. — Словацьке посольство в Берліні подає, що зайняті в Німеччині словацькі резервісти мають негайно вернутися до Словаччини.
Болгарія, Мадярщина й Румунія оживляють торговельну виміну.
СОФІЯ, 28. 6. — В пятницю почалися в Софії болгарсько-мадярські торговельні переговори. В Букарешті відбуваються такі ж болгарсько-румунські переговори, що мають оживити взаємну торговльну виміну.
Мадярщина виповіла війну СССР
БУДАПЕШТ, 29. 6. — Премієр Бардоші повідомив у пятницю в парляменті про воєнний стан між Мадярщиною й СССР та заповів військові оборонні засоби як відповідь на трусливий напад совітського летунства на Кошиці. Це повідомлення прийнято з захопленням.
Про налет совітського летунства повідомляють урядово: Совітське летунство перевело в середу в год. 13 повітряну атаку на Кошиці. Знищено багато будинків. Серед цивільного населення було 5 убитих і велике число ранених. Совітські літаки заатакували знов Кошиці в год. 17.30 та їx прогнала мадярська протилетунсьча артилєрія.
"Пестер Лойд" пише про приступлення Мадярщини до війни і що Мадярщина стоїть по боці націй, які воюють проти большевиків. Мадярський крок це новий доказ рішучости, з якою цей край напружить усі свої сили, щоб допомогти здійснити спільну ціль — охоронити европейську цивілізацію. Вечірній часопис "Мадяроршаґ" пише, що мадярський народ прийняв рішення уряду однодушно й здисципліновано, свідомий, що в цій боротьбі, йде про майбутнє Европи. Мадярський нарід знає, що як довго існує СССР, неможлива в Европі ніяка поважна конструктивна праця. Мадярщина горда, що вона може себе називати одною з перших протибольшевицьких держав.
Невтральність Ірану
АНКАРА, 29. 6. — Московське радіо повідомило, що Іран звернувся з нотою до совітського уряду, в якій повідомив про свою невтральність у німецько-большевицькій війні.
"Мондо Арабо" подає, що політичні круги Теґерану із щораз більшою журбою реґіструють грізну мову анґлійської й совітської преси проти Ірану. Напруження між Лондоном і Теґераном загострилося після того, як іранський уряд відмовився видати анґлійцям голову національного іракського уряду Ель Кайлянія.
Англія невдоволена невтральністю Туреччини
АНКАРА, 28. 6. — З добре поінформованих дипльоматичних кругів подають, що анґлійський амбасадор в Анкарі висловив невдоволення з приводу невтральности Туреччини в німецько-совітській війні, Амбасадор заявив турецькому міністрові закордонних справ, що деклярацію невтральности Туреччини вважає односторонньою піддержкою Німеччини.
Американська допомога загрозою для Японії.
ТОКІО, 29. 6. — Заповіджену американську допомогу для Совітів уважають у Японії загрозою, що діє може спокійно приглядатися транспортам американських воєнних матеріялів через Тихий океан до Владивостоку. Японські часописи заявляють однодушно, що американська допомога для СССР означає посереднє вороже становище проти Японії та що американські достави зброї для СССР безсумніву загрожують Японії.
Війна в Сирії.
ВІШІ, 29. 6. — Як подають з Бейруту, французькі війська перевели успішну атаку на відтинку Пальміру та завдали ворогові втрати. В четвер в год. 4.30 анґлійські воєнні кораблі почали обстрілювати французькі становища здовж побережжя. Після французької відсічі ці кораблі завернули. Вночі на 26. 6. анґлійські літаки бомбардували Бейрут і передмістя. В четвер рано в 7. год. анґлійські літаки збомбардували двірець у Гомсі.
З Лондону до Москви.
ШТОКГОЛЬМ, 29. 6. — Перша анґлійська комісія для СССР є в дорозі з Близького Сходу до Москви. Вона вилетіла трьома великими 4-моторовими літаками через Лісабону до Каїра, звідки полетять до Москви.
Військова компромітація Анґлії.
АНКАРА, 28. 6. — Ґенерал турецької армії Еркеліб помістив на сторінках щоденника "Джумгурієт" незвичайно гостру критику бритійського "воєнного походу" в Сирії. Він стверджує, що видовище, яке Анґлія дала світові в Сирії, треба означити як військову компромітацію. На думку турецького ґенерала бритійська акція в Сирії не заслуговує на те, щоби її називати виступом "військового характеру".

»Краківські вісті« 27.06.1941 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Сталін дорого заплатить за свою політику.
ЛОНДОН, 27. 6. — Анґлійський щоденник "Дейлі Мейл" пише, що Анґлія в ріжний спосіб зареаґувала на нову ситуацію. В багатьох випадках на цю реакцію впливають причини чуттєві. Сталін тепер платить за свою політику грубого цинізму. — Коли настане перерва в діях проти Анґлії, то вона не потриває довше як 6—8 тижнів.
Гряде кінець комунізму.
ПАРИЖ, 27. 6. — Саме тепер відбулися в Ліоні збори французької народньої партії. Її провідник, колишній комуністичний посол Жак Доріо заявив: "Німецька перемога над СССР означає одночасний кінець комунізму у Франції. Доріо заявив, що вже саме припинення грошевої допомоги означає смерть французької комуністичної партії. Далі Доріо говорив про вищу справедливість, що саме тепер большевія мусить заплати за зраду, яку вона доконала супроти Франції в 1939 р. Коли б Москва була би не обіцяла воєнної допомоги Франції, то може були би найшлися політики, які би ще раз передумали своє приступлення до тієї дурної війни.

Моральна вартість совітської армії дуже сумнівна.
ШАНГАЙ, 27. 6. — Тамошній щоденник, що виходить в анґлійській мові п. з. "Шангай Таймс" лише з приводу німецько-совітської війни таке: "Совітська армія досі не може похвалитися ніякими надзвичайними чинами. Не було навіть підчас війни з Фінляндією. Згаданий щоденник пише, що найважче питання це проблєма моральної вартости і духа червоної армії та протисовітських настроїв, що постійно зростають майже на всіх територіях CCCР."
Бразилія і протибольшевицька акція Німеччини.
РІО ДЕ ЖАЙНЕРО, 27. 6. — Бразилія, де панує авторитативний уряд, як католицька держава, прийняла з почуванням полекші вістку про зірвання договору між Німеччиною й Совітським Союзом та про початок боротьби з большевизмом. Щоденник "Ґазета де Нотіціяс" розглядає положення з католицької точки погляду, при чому стверджує, що Бразилія лучиться духово з протибольшевицькою акцією Німеччини, бо поборювання комуністичного безбожництва і це один з найважніших завдань католицького світа, що його одним з найактивніших членів є Бразилїя.
Совітський уряд безсильний
АНКАРА, 27. 6. — До Анкари приходять із Москви вістки про дивну байдужність населення у Большевії до всіх покликів, до тієї великої пропаґанди, з якою звернулась до мас комуністична партія й уряди. Пропаґанда велика, але й не менша байдужність. Люди стають на площах і слухають, але без найменших проявів радости, чи захоплення. Усі дожидають, що буде далі. Тe саме стверджують репортери не тільки в Москві, але й у всіх інших містах. Люди йдуть на мітинґи, бо мусять виконати наказ. Одночасно між усіми народами Большевії ведуть дуже підсилену пропаґанду, але вона зовсім безуспішна. Те саме стверджують репортери не тільки між всілякими народами Союзу, але й між студентами. На поклики вступати добровільно до армії ніхто не голоситься на добровольців.
У всіх містах уже військова влада пообсаджувала всі уряди. Також військо береже всіх вузлових точок, мостів і т. д., бо не має довіря до цивільного населення. Часописи взивають виловлювати німецьких спадунів і повідомляти, де вони злетіли. У кругах військових відпоручників при урядах невільних держав у Москві говорять про те, що німецько-большевицька війна саме в цьому часі для совітської армії дуже непригожа, дарма, що ще в минулому році вийшов закон про 12 годин праці в усіх фабриках зброї.
З Москви почалася вже масова втеча населення на села. Анґлійська аґенція "Ексчeйндз" також не старається скривати цього у своїх звідомленнях із Москви та подає, що з Москви втікають десятки тисяч населення, дарма, що з радієвих голосників гудуть постійні поклики з заохотою до населення. У цілій европейській частині Совітського Союзу проголошено вже стан облоги.
Дружина американського посла в Москві п-ні Штайнгард виїхала з донькою останнім літаком, що ще курсував між Швецією і Совітами до Штокгольму. Вона оповідає, що багато жінок американських громадян утікають із Москви, але вже поїздом на Баку, щоб дістатися до Ірану.
Також Данія зірвала дипломатичні взаємини з Москвою.
КОПЕНГАҐА, 27. VI. — Данія припинила дипломатичні взаємини з СССР. Совітське посольство і совітські торговельні представництва припинили свою діяльність. У данському парляменті народня партія склала предложення, в якому закликає данський уряд дати Фінляндії всяку допомогу, якoї вона потребує в своїй боротьбі проти большевизму. Далі згадана партія домагалася припинення сили §128-го данського карного закону, що заборонював покликувати добровольців для чужих держав. Далі Народня Партія домагається, щоби данська армія пішла назустріч при вишколі тих данських добровольців, що хотять боротися за Фінляндію.
Франція скептично оцінює боєву вартість совітської армії.
ЖЕНЕВА, 27. 6. — Німецько-совітський зудар є найважнішою справою для політичних кругів Віші. В незайнятій Франції дуже скептично задивляються на боєву вартість совітської армії.
Співпраця американського консуляту з анґлійськими аґентами.
ЗАГРЕБ, 26. 6. — У звязку з ліквідацією американського ґенерального консуляту в Загребі, міродатні хорватські чинники подають такі подробиці: Коли стверджено, що американський консулят у Загребі розвиває недопускальну політичну акцію, треба було видати доручення його зліквідувати. В найближчих днях оголосять відповідні документи про недопускальну діяльність урядовців американського консуляту. Документи виявлять в першу чергу вдержування приязних взаємин і тісної співпраці консуляту з анґлійськими аґентами та підтримку ворожої акції урядовцями згаданого консуляту.
Велике знищення в Олександрії.
АНКАРА, 26. 6. — Німецька повітряна атака на Олександрія вночі на 23 червня ц. р. викликала великі знищення в цій бритійській морській базі. В порті вибухло багато великих пожеж, які вдалось зльокалізувати щойно по багатогодинних зусиллях. Головний залізничий двірець і бічниці, якими відбувається довіз головних підмог, також поважно ушкоджено вибухами важких бомб.
Великі летунські втрати анґлійців.
БЕРЛІН, 27. 6. — Згідно з вістками, що надійшли до Головного Командування Німецьких Збройних Сил, німці вчора пополудні знову відбили спроби ворожих налетів на Побережжя Каналу. Ворог потерпів великі втрати. В завзятих летунських боях ворог втратив 21 ловецьких літаків зразку Бристол-Бленгейм. Німецька протилетунська артилєрія зістрілила кілька інших літаків типу Спитфаєр і 4 боєві літаки типу Бристоль-Бленейм. Тоді, коли ворог втратив 26 машин, німці втратили тільки 3 літаки. В останніх 24-ох годинах анґлійці втратили тільки над побережжям Каналу 41 літаків.
Послання німецького єпископату з нагоди боротьби проти большевизму.
БЕРЛІН, 27. 6. Німецький Єпископат звернувся з посланням до духовенства всіх єпархій, в якому вказується на зворот у війні, яким став воєнний похід проти большевизму. Боротьба зі Совітами є одночасно боротьбою всього світу за христіянство. Саме в Совітах христіянство було дуже переслідуване. Епископат доручив парохам, щоби вони в майбутні неділі відповідно звернули на те увагу в своїх проповідях. У рішальних католицьких кругах говорять про те, що єпископи звернуться з посланням до Фірера, в якому заявлять, що католицька церква в Німеччині словом і ділом підтримає боротьбу Фірера з большевиками.
Також Іран відіткнув з полекшою.
ТЕГЕРАН, 27. 6. — У звязку з німецько-совітською війною, політичні круги перської столиці заявляють, що Іран таксамо як і Туреччина й Афґаністан хоче зберегти повну невтральність. Іранське населення відіткнуло зі справжньою полекшою, бо всі думають, що німецькі воєнні дії звільнять Іран від тієї постійної небезпеки, що йому постійно загрожувала від північного сходу. Політичні круги Ірану звертають увагу на те, що без сумніву німецькі воєнні дії проти Совітів зліквідують цю постійну загрозу іранської суверенности. Вона безпереривно тяжіла над Іраном і виплинула з постанов совітсько-перського договору з 1921 р., який признавав Совітам право, що вони кожного часу можуть висилати свої війська до Ірану на випадок, коли би якась третя держава загрожувала його суверенності і безпеці.
І Портуґалія проти Москви.
ЛІСАБОН, 27. 6. — Портуґальський урядовий щоденник "Діяріо де Маня" пише з приводу війни з большевиками, що Портуґалія ніколи не скривала свойого протибольшевицького способу думання і тепер тим більше займає рішуче становище в тій справі.
Знову тайне засідання анґлійcького парляменту.
ШТОКГОЛЬМ, 27. 6. Вчора відбулося тайне засідання Палати Послів анґлійського парляменту. Як подає пpecове бюро Ройтера, воно було присвячене питанням, звязаним з мореплавством. Кажуть — так пише Ройтер, — що Черчіль склав обширну заяву.

»Вільна Україна« 26.06.1941 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Виступ Ідена в палаті громад
ЛОНДОН, 25. (ТАРС). Агентство Рейтер повідомляє, що 24 червня в англійській палаті громад відбувалося засідання по питанню політики Англії по відношенню до Радянського Союзу в зв'язку з нападом Німеччини на Росію.
— Боротьба Німеччини з Росією, — підкреслив Іден, — тісно зв'язана з боротьбою проти Англії. Німеччина зробила у відношенні до Росії акт обдуманого нападу. Два роки тому Німеччина і Росія підписали акт про ненапад. Після цього Німеччина ніколи не скаржилась на порушення договору з боку Росії і не зробила жодної заяви по ньому питанню.
Гітлер прагне повернутися до політики у відношенні до Росії, викладеної в книзі "Майн Кампф", в якій висловлено прагнення до світового панування.
Політичний устрій Англії і Росії протилежні один одному. Однак це не може ні на один момент перешкодити у розв'язанні політичних питань, перед якими стоїть світ.
Заяву німецького уряду про те, що Радянський Союз нібито нелояльно виконує свої зобов'язання, Іден схарактеризував як брехливі. Він підкреслив, що Радянський Союз не провадив з Англією ніяких переговорів, які б були направлені проти Німеччини. Кожен раз, — заявив Іден, — коли ми виясняли обстановку, чи то йшла річ про політичні, чи торгові питання, для нас лишалося ясним, що радянський уряд не має намірів вести переговорів, не бажаючи створити ніяких ускладнень у своїх відносинах з Німеччиною.
Гітлер ще раз проявив себе, як цинічний зрадник своїй власній обіцянці. Ніякі нацсоцівські махінації тепер не обдурять світ. Всі народи, незалежно від їх системи управління і географічного становища, мусять зрозуміти, що існування націонал-соціалістської системи несе величезну безпосередню загрозу їх безпеці. Які б не були всі інші міркування, це міркування мусить бути основним.
Росія піддана, — вказав далі Ідея, — грубій і зрадницькій агресії без попередження. Німці навіть не намагалися скількинебудь серйозно виправдати свою провокацію. Росіяни борються за свою рідну землю. Вони борються проти людини, яка добивається світового панування, їх боротьба є і нашим єдиних завданням. Перед лицем цієї останньої агресії ми повинні рішуче не послабляти, а ще більше напружувати свої зусилля.
Далі Іден заявив: "Радянський посол повідомив мені, що уряд СРСР прийняв нашу пропозицію про посилку в Росію нашої воєнної і економічної місії, для того, щоб координувати наші зусилля".
Промова Черчілля по радіо
ЛОНДОН, 22. (ТАРС). Як передає агентство Рейтер, сьогодні по радіо для Англії і закордону виступив з заявою англійський прем'єр міністр Черчілль і заявив: Я скористався можливістю виступити перед вами сьогодні ввечері, бо ми досягнули зараз одного із поворотних пунктів війни. Сьогодні о 4 год. ранку Гітлер напав і вдерся в Росію. Німеччина не заявила ні однієї претензії з приводу того, що договір про ненапад між Німеччиною і СРСР не виконується. Прикриваючись договором Німеччина проводила концентрацію величезних армій на лінії, що тягнеться від Білого до Чорного моря. Німецькі військово-повітряні сили і бронетанкові дивізії поступово і методично займали свої позиції. Раптово, без оголошення війни, навіть без пред'явлення ультиматуму, на російські міста посипались німецькі бомби. Таким чином, було повторено в значно більших розмірах порушення всякої форми підписаного договору і міжнародної доброї віри, свідками чого ми були в Норвегії, Данії, Голландії, Бельгії і які Гітлер при співучасті шакала Муссоліні порушив у відношенні до Греції.
Російський народ обороняє свою рідну землю, а його вожді закликали його чинити опір до кінця. Гітлер є чудовище в своїй жадобі крові та розбою. Не задовольнившись тим, що вся Європа знаходиться в нього під чоботом або залякана й доведена до різних форм низької підлеглості, він тепер почав проводити свою криваву і руйнуючу діяльність в широких просторах Росії та Азії. Напад на СРСР є для Гітлера лише підготовкою до спроби вкинути 400 або 500 міліонів чоловік, що живуть в Китаї і 350 міліонів чоловік, що живуть в Індії, в бездонну прірву людської деградації, над якою водружена діявольська емблема свастики.
Черчілль проголосив декларацію англійського уряду про те, що останній повний рішучості знищити Гітлера і націонал-соціалістський режим. Ми ніколи, сказав Черчілль, не будемо вести переговорів з Гітлером. Ми будемо бити його на суші, на морі, в повітрі. Ми надамо Росії і Російському народові всіляку допомогу, яку лише зможемо. Ми звернемося валися його так же, як і ми вірно і твердо до кінця. Ми запропонували урядові Радянської Росії всяку технічну, або економічну допомогу, на яку ми спроможні і яка бути корисною для неї. Ми будемо бомбардувати Німеччину вдень і вночі, все з більшою силою скидаючи на неї все більшу кількість бомб і примушуючи Німеччину відчувати кожен місяць все гостріші нещастя, на які вона засудила людство.
Знаменно, що лише вчора англійська авіація, борючись над територією Франції і понісши при цьому зовсім незначні втрати, знищила 28 німецьких бойових машин в повітрі над французькою землею. Одначе це лише початок: надалі операції наших військово-повітряних сил будуть проходити в ще більших масштабах. В ближчі 6 місяців почне відчуватись допомога, яку ми одержуємо від Сполучених Штатів воєнними матеріалами різного характеру і особливо важкими бомбардувальниками.
Не мені говорити про події в Сполучених Штатах. Але я можу сказати, що як тільки Гітлер уявляє собі, що його напад на Радянську Росію приведе хочаб до найменшої різноголосиці по відношенню цілі та послабленню зусиль демократичних країн, які вирішили добити його, то він жорстоко помиляється. Навпаки, ми ще більше зміцнимось в наших стремліннях спасти людство від тиранії Гітлера, ми зміцнимось, а не ослабнемо в нашій рішучості і наших ресурсах. Вторгнення Гітлера в Росію з'являється нічим іншим як прелюдією до спроби вторгнення на Британські острови. Він, безсумнівно, сподівається, що це може бути виконано ще до наступу зими і що він може завоювати Великобританію, до того як флот і військово-повітряні сили Сполучених Штатів зможуть вмішатися в боротьбу. Він сподівається, що він знову зможе повторити в ще більших масштабах, ніж раніше, цей процес знищення своїх противників поодиноко, який так довго йому вдавався. Після того він буде добиватися підкорення Західної півкулі.
Отже, небезпека для Росії є нашою небезпекою і небезпекою всіх, так як справа кожного росіянина, який бореться за свою землю і дім з’являється справою вільних людей і вільних народів якійбудь частині земної кулі.