Судно Exodus прибуває до Хайфи, 1947 рік

дописи

»Наш шлях« 03.05.1946 Повний текст телеграми до Сталіна в справі знесення Унії в Галичині.

Собор Греко-Католицької Церкви на Західній Україні, який зібрався у Львові дня 8 березня 1946, постановив відкликання з сьогоднішним днем Берестійської Унії

»Наш шлях« 30.05.1946 Ярослав Бaрановський (в третю річницю з дня смерти).

11. травня 1943 року підступно забито на вулиці у Львові др. Ярослава Барановського.

»Наш шлях« 10.05.1946 Вояк, революціонер чи політик.

Чим був властиво з природи і покликання полк. Армії УНР, Командант УВО, Голова Проводу ОУН, Є. Коновалець?

»Український Літопис« 15.05.1946 Вимога часу.

Після упадку власної державности Українська нація знову виявила свою здібність до власної суверенної Держави та захисту її на засадах христіянської моралі і віри.

»Український Літопис« 30.04.1946 Який є український державний герб?

Ще за Української Держави в 1918 році Комісія авторитетних учених установила, що український державний герб — Тризуб — має над своїм середнім осевим елементом хрест.

»Вільна Україна« 23.03.1946 Підсумки республіканського конкурсу на кращий фольклорний твір періоду Великої Вітчизняної війни.

Жюрі республіканського конкурсу на кращий фольклорний твір періоду Великої Вітчизняної війни, проведеного Центральним Будинком народної творчості в 1945 році, підвело підсумки.

»Вільна Україна« 22.03.1946 Перша сесія Верховної Ради СРСР.

Промова депутата І. С. Грушецького (Львівська округа, Українська РСР)

»Вільна Україна« 20.03.1946 У виконкомі Львівської міськради.

Днями виконком Львівської міськради заслухав на своєму засіданні питання про заходи щодо боротьби з дитячою безпритульністю і безнаглядністю у м. Львові.

без політиkи

Вільна Україна 22.11.1945 Парк-музей у Львові.

Розгорнулась підготовча робота по будівництву у Львові першого в Радянському Союзі парку-музея на великому масиві площею в 200 гектарів в районі Високого замку.

Вільна Україна 11.11.1945 І. П. Котляревський.

Іван Петрович Котляревський жив і працював в часи задушливого самодержавства царів Павла, Олександра І та Миколи І, в часи соціального і національного гніту, коли панівними ідеями були ідеї великопанської зневаги до народних мас, до їхнього життя.

Вільна Україна 10.11.1945 Буде в нас атомна енергія...

Коли я почув цю заяву товариша Молотова в його яскравій доповіді 6 листопада, то я з радістю приєднався до бурхливої овації, якою урочисті збори зустріли ці знаменні слова соратника великого Сталіна.

Нафтовик Борислава 07.11.1945 Шляхи до зниження собівартості тонни нафти.

Перевага соціалістичної системи господарства над капіталістичною яскраво підтверджена величезними досягненнями нашої Батьківщини, як в галузі техніки, так і в галузі науки, культури і мистецтва нашої країни.

Вільна Україна 04.11.1945 Сьогодні в театрах і кіно.

Вистави «Севільський цирульник», «Шельменко денщик», «Тарас Шевченко», фільми «Серця чотирьох», «Антін Іванович сердиться», «Людина М 217» і ін.

 

КОМСОМОЛЕЦЬ — (Стрілецька площа, 1) — «Дні і ночі»

 

КОПЕРНИК — (Коперника, 9) — «Іулушка Головльов»

Вільна Україна 02.11.1945 Концерти, присвячені творчості львівських композиторів.

28 жовтня в залі Львівської державної консерваторії відбувся концерт симфонічного оркестру Львівської філармонії і державної капели «Трембіта», присвячений творчості львівських композиторів — Барвінського і Людкевича.

Вільна Україна 24.10.1945 Львівський політехнічний інститут напередодні ювілею.

Вчора відбулося засідання робочих комісій по підготовці і проведенню 100-річного ювілею інституту.

Вільна Україна 20.10.1945 Більше гнівних, нещадних слів!

У Львові вийшло дві книги літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Радянський Львів».

Вільна Україна 12.10.1945 Сьогодні в кінотеатрах.

«Сестра його дворецького», «На Далекому Сході», «Ленінград у боротьбі», «Це було в Донбасі», «Морський батальйон», «Берлін», «Золота стежка» та ін.

Вільна Україна 07.10.1945 Зимовий сезон заньківчан.

Перший рік роботи заньківчан у Львові пройшов у налагодженні творчих звязків і взаємодії з громадськістю, з колами письменників, критиків, у шуканні контакту з широкими верствами глядача, і, зокрема, з місцевою інтелігенцією.

з поляkів

»Діло« 28.07.1938 Поляк про східно-галицьке село.
З височини польського уряду виходять в останньому часі розпорядки й заклики, що м. і. торкаються зовнішнього вигляду села. Про відомий розпорядок у справі перемальовування парканів і плотів редакції польських та українських часописів доволі широко розводилися, не жалуючи чорнила та місця. Зате менше відомий серед широких громадських кол заклик до збирання датків на памятники, які малиб станути по селах у честь заслужених для польської справи людей. Цій справі присвячує у „Вєку Новім" з 27. ц. м. якийсь непідписаний автор такі уваги:
„Якщоб уряд умів вслухатись у дійсний живчик суспільного орґанізму, відчув би безмір шарпанини й борикання, що є змістом істнування сорок тисяч громадян. Колиб він у перший ліпший ярмарковий день подивився не на плоти повітового містечка, але заглянув в очі громадян, що глотяться у сінях податкового уряду, то відкрив би стільки траґедій, що безсумнівно відкликав би неодин обіжник. Та чи тільки сіни податкового уряду відзеркалюють нам настрої суспільности?
„Вертаюся з засідання громадської ради східно-галицького села. Як червона нитка тягнеться через наради: нестатки, хвороби, недостача засобів. Школи нема. Доріг нема. Ті, що є, навіть так звані повітові — це рекорд ям і трясовиння, це дорога, де навіть корови, вертаючися з пасовиська, мусять іти гусаком ровом. Це час сінокосів. Сотки й сотки морґів млак чекають на осушення. Міжтим селянин, роздягнений до нага, косить у воді, складає копиці у воді, потім запрягає коні, витягає перемоклі копиці на вищий терен, розкидає ці копиці, пересушує сіно, знову робить з нього копиці, а коли їх сонце осушить, звозить счорнілі стебла додому — на підстілку. І він має мати охайні оселі, великі вікна, цвіти, фіранки, мурований комин, замість курного вогнища, має мати здорові легені, незаражених чахоткою нащадків і годящу огорожу? Він має зложити даток на памятник?
„Ні він, ні його сусід, ні той третій і четвертий, не зроблять цього. Не зі злої волі, але просто тому, що їм, притолоченим тягарем щоденної журби і клопотів, недостає зрозуміння для чого іншого, як для гнітучого тягару життя. А потім — хочаб памятники повстали на селі. Чи вибір героя, що йому мав би бути присвячений памятник на селі — нпр. у громаді з польською меншиною — не викличе пристрастей і не розпутає аґітації? Чи відмовимо меншостям права почитати їхніх героїв, чи таки поставимо на своїм і тільки своїм памятник виставимо? Скільки громад з польською меншиною, стільки розогнення, стільки живлового антаґонізму й у висліді — стільки збільшеного роздвоєння. Не мішаймо памяти наших героїв, що живуть у наших серцях, до цих конфліктів! Цим не довершимо двигнення Польщі вгору. Не зробимо цього ні приказом відновлювати фасади, ні закликом творити памятники серіями“.
Галицьке село — безконечна тема. Для одних воно справа експериментів, для других зміст траґедії. Навіть польський автор, що знає село, має сумління і почуття людяности, не може стриматися з критичними увагами.
»Діло« 27.07.1938 Несамовите хвилювання.

З польської преси.
Б[увший] анґлійський премієр міністрів з часів війни й один з головних творців повоєнної Европи Льойд Джордж містить тепер на сторінках льондонського „Дейлі Телеґраф-у“ статті про причини розпаду австро-угорської монархії. Метою його статтей — як це він зазначив на самому вступі — є спростувати грубі помилки, що їх повно в ріжних історичних публікаціях при обговорюванні справ б[увшої] наддунайської монархії.
В черговій статті Льойд Джордж обговорює також східно-галицьку справу.
ІКЦ" з 26. VII. ц. р. приносить такий уступ з цієї статті:
„Антантські союзники в Польщу, яка не без причин почувала себе загроженою Німеччиною та Росією, вислали польські дивізії, створені з полонених під командою французького ґенерала Галєра. Галєр вмашерував до Галичини нібито проти большевиків, а в дійсности, щоб цю країну анектувати”!
На марґінесі цієї статті „ІКЦ” характеризує особу Льойда Джорджа як „неука, що виказує недостачі в елементарній освіті” і як „старого іґноранта”, що „бажаючи інших справляти, сам пише бздури” та є „рекордистом у неуцтві”. Стаття Льойда Джорджа — пише „ІКЦ” — аж „кишить від скандальних нонсенсів” і „має гумористичні вальори".
Мусить це бути велика стаття, коли удостоїлася разом з автором стільки блискучих епітетів.
Але — пише „ІКЦ” далі — „очевидно в цьому випадку пан Льойд Джордж помішав мабуть Галичину з провінцією тої самої назви в Еспанії”.
Отсим ревеляціям „ІКЦ” дає наголовок „З ослячої толоки“... й апелює до анґлійців, щоб спинили дальшу публіцистичну роботу Льойда Джорджа.
Це все ясне й очевидне. Не розуміємо тільки, чого „ІКЦ” так страшно хвилюється тою „еспанською Галичиною” і так її завзято обороняє перед анґлійським „неуком”. Якесь дивне qui pro quo.

»Діло« 20.07.1938 Адміністраційна драбина: "побажання", "рада", "доручення", "наказ".

З польської преси.
В одному з попередніх чисел „Діла" вмістили ми коротку замітку про новий розпорядок премієра Складковського у справі будови памятників у честь поляглих у боротьбі за незалежність Польщі. Це не примус, але „булоб побажане", щоб таких памятників було якнайбільше „в цілій державі, особливо на теренах сільських громад". У звязку з цим розпорядком "Ґлос Народови" у статті п. н. "Для зміни – памятники" пише:
„Ще не скінчилися перипетії громадянства з малюванням плотів, які в одній Польщі з усіх держав світу виросли до значіння першорядної суспільної проблєми, і вже появився новий обіжник міністра внутрішних справ, що в теорії дуже гарний, але у практиці може показатися дуже прикрим для громадянства, особливо на східних землях.
„Ініціятива, треба признати, гарна, але міркуючи на підставі останніх історій з парканами, можна її просто боятися. Поляглим треба віддавати честь і шанувати їх память, бо це найсвятіший символ зусиль народу – зусиль та жертв боротьби. Народ, що не шанує своїх поляглих — не шанує свого минулого, не заслуговує на те, щоб називати його народом. Але така честь мусить мати самометний, добровільний характер, її джерелом мусить бути справжнє переконання і свідомість того, що робиться.
„Чести не можна вимусити і не можна наказати, особливо тоді, коли йде про таку поважну справу, як справа поляглих у боротьбі за свободу чи величінь народу. І тому не треба орґанізувати її урядово, тому не треба заохочувати до неї обіжниками. Крім цього урядова честь, яку передали в руки бюрократії, може набриднути навіть ентузіястам. Бо беручи під увагу ревність нашої адміністрації, уявім собі, що може статися...
„П. міністр „уважає дуже побажаним" щоб ця форма вшанування поляглих найшла широке застосування на терені цілої держави", але чи п. міністр передбачує, що те, що у нього „побажане", у воєводів стане „радою", у старостів „дорученням", а вкінці дістане назву „наказу“.
„Важко бути пророком взагалі, але легко стати ним по досвідах останніх днів. Можна сміливо твердити, що Польща вкриється тисячами комітетів, що шукатимуть прізвища поляглих. місць, де вони полягли, і гроші на памятники. І в суспільній ґеоґрафії країни появиться нова проблєма: чим дальше на захід, тим лекше зa гроші, але трудніше за поляглих, і чим дальше на схід тим менше грошей і більше поляглих. І може трапитися випадок (не виключене), що під Сєрадзем якесь село чи волость не матиме кому поставити памятника, коли знайде готівку, а під Молодечном селяни зголошуватисямуть з запитанням, чи не можна відсидіти „добровільної жертви" на памятник.
„Переборщення? Ні, не переборщення, тільки висновки з того, що вже нераз бувало. Злука бюрократичної ревности з охоти як найшвидше, як найсправніше поставити якнайкращі памятники може дати фатальні наслідки.
„Треба при цьому памятати, що ціла та акція буде порядно коштувати.
У Польщі місць, де треба би поставити памятник (якщо їх ще нема)? Ну, легкою рукою можна подати 1000 місцевостей. А кілько коштуватиме пересічно памятник? Гарних кількасот золотих! Звідки взяти ті гроші тепер, в 1938-му році?
„З прилюдної жертвенности! Так принайменше каже обіжник. Дуже це гарно і важко відмовити, бо ціль гарна. Але ж таку прегарну ціль мають збірки на ФОН і на будову шкіл і на Червоний Хрест і на Білий Хрест і на Морську Ліґу і на Мацєж Школьну і на ЛОПП та на гіржі інші речі.
«А все-ж найбільше памятників, стане там, де було найбільше боїв в pp. 1918-1920 тобто на східних землях, тут де сільський люд найбідніший. Тутешні селяни в короткому часі ставитисямуть до цілої тієї ініціятиви як до охоти наложити на них новий податок, і до памятників відноситися муть щонайвище байдужно".
Закінчуючи свою статтю, автор С.Л. ще раз підкреслює, що як навіть станути на становищі, що треба будувати памятники поляглим, то не можна робити цього урядово, не з „поради", не з "доручення" ані „наказу". До того Польща має сьогодні багато більших турбот і краще булоб занятися ними.

»Діло« 15.07.1938 Хто за що гнівається?

З польської преси.

У 147-ому числі „Діла" з 7-го липня ц. р. у цій самій рубриці вмістили ми кілька думок з приводу статті "Дзєнніка Польского" п. н. „Обостороннє ґетто польсько-руське“. У відповідь на наші замітки „Дзєннік Польскі” (ч. 192 з 15. липня  ц. р.) умістив статтю, сиґновану буквами М.П., п. н. "Назва, калєндар та азбука“. У звязку з нашим мимохітним зауваженням, що ,Дзєннік Польскі" свідомо не хоче вживати нашої офіційної назви „українець'' та „український“, але й не уживає постійно „русин" і „руський“, тільки плутає обі ці назви, з чого часто виходять дивогляди, автор згаданої статті пише:
„Від декількох літ повторюємо і далі повторюватимемо, що термінів русин, руський та українець, український уживаємо як рівноправних назв. Шануємо волю національности, що хоче називатися українською. Має до того право, як кожний інший нарід має право устійнити свою назву. Але ми маємо теж право зберегти стару назву, вживану у польській мові: русин і руський. Що ми сказали би, якби нпр. італійці виступили в претенсією, щоб поляки закинули старий прикметник „влоскі“ і конче почали говорити і писати „італьскі"? Під цим оглядом представництво Італії у Варшаві висувало навіть несміливі суґестії, але ті суґестії не могли змінити відвічної традиції польської мови. Коли у „Дзенніку Польскім" ставимо справу цілком щиро і заявляємо, що терміни русин, руський і українець, український уважаємо рівноправними (один традицією польської мови, другий волею українського народу), то не думаємо, щоби в інтересі „Діла" було вмовляти нам якісь побічні інтенції й охоту уникати „офіційно" принятої назви. Дивує нас тільки, що „Діло“ вертається що якийсь час до тієї справи у спосіб, який свідчить про хоробливу перечуленість v цій справі".
»Діло« 14.07.1938 З римо-католицької акції на Волині.

АКЦІЯ НАВЕРТАННЯ В КОСТОПОЛІ Й САРНАХ.
При кінці травня в Костополі на Волині відбулося зібрання „шляхти заґродової". Підготовлене воно було так: Усім тим, що мають прізвище на „ський", „цький" та „ич" і деяким іншим православним вислано запрошення на письмі. Вибрано головно тих, що займають ріжні посади, емеритів та військових інвалідів. В тижні перед зборами комендант "ПВ і ВФ” викликував поодиноких православних українців, намічених до „навернення", і всякими способами переконував їх, що вони мусять покинути українство і православія та „навернутись“. А в тому часі хтось ширив серед цих кандидатів трівожні чутки, що їхні посади, емеритура і навіть право жити у прикордонному поясі загрожені. „Кандидати" зі слізми на очах зверталися до православного духовенства та інших людей з просьбою рятувати їх.
Жицє Католіцке“ (ч. 98) так описує навертання „шляхти" в Сарнах дня 19. червня ц. р., на яке стягнено з повіту аж к. 2.000 душ: „В 10. год всіх зібраних на спортовому стадіоні тісними рядами повели до костела...
Сльози текли по обличчі тих людей“...
„Ж.К.“ додає, що після промови полковника КОП-у Плахти-Платовіча, що знову накликував зібраних навернутися, люди теж плакали: „Чи дивні могли бути — каже „Ж.К.” — почуття та сльози, що тиснулися (в тих православних) до горла й очей?“
Зовсім недивні! Неодин з нас, можливо, заплакав би, якби опинився в такій ситуації.
ВИШНЕВЕЦЬ І КВАЧІВКА.
Кореспондент „Жиця Католіцкеґо“ (ч. 28) так починає свій допис з Вишнівця на Волині про урочистість Божого Тіла:
„Ми, мешканці старого граду князів Вишневецьких, слушно можемо гордитися великими змінами, які відбулися в нашому надгоринському ґродзє“... „Минули, як лихий сон, ті часи, коли наш улюблений костел у Старому Вишнівці світив пусткою"...
Автор забув додати, що Вишневець — це город українських православних князів Вишневецьких (окреме коліно роду князів Острожських, нащадків князя Володимира). Зрештою, не дивуємось. Може колись почуємо, що й сам Володимир теж не наш. Цікавіше, чому це костел у Стар. Вишнівці давніше „світив пусткою“, а в часі Божого Тіла вже був наповнений? Відповідь дає автор допису, кажучи: "За великою процесією йшли і православні“.
Відповідь про волинську дійсність аж занадто промовиста. Спочатку церкви ревіндикують, потім світять пусткою і нарешті „навертається“ українська шляхта, або робиться так, як це було на передмісті Вишнівця — у Квачівці.
Шкода лише, що автор не сказав, як це сталося, що ці православні українці у свій робочий день пішли за процесією? І чи вони могли не піти?
Зрештою, і на це питання можна відповісти, бо, як каже автор допису, народження цих змін у Вишнівці „не обійшлося без стогону й лементу". ... „Але польська культура, що йде побідно, упоралася з незадоволеними“, ... „шатанське пєнтно“, яке витиснули  "окропне часи... гайдамачизни“, усунене...
Добре, коли говориться щиро!

XX.

»Діло« 05.07.1938 Польська преса про похорон ґен. Мирона Тарнавського.

З львівської преси „Хвіля" помістила довгий звіт з похорону, підкреслюючи, що в похороні взяли участь тисячні маси народу, охоплені подивугідною дисципліною.
Доволі довгу замітку вмістило теж ендецке „Слово Народове", яке на самому вступі написало: „як можна було передбачувати, похорон умерлого перед 4-ма днями б. начального вожда УГА, ґен. Тарнавського, став великанською українською маніфестацією. З усіх сторін Східної Галичини зїхалися делєґації з урнами з землею або з вінками“. „Слово Народове" подає число учасників похоронного походу на 20 тисяч. Цій своїй замітці дало „Слово Народове“ такий наголовок: „Замість забороненого здвигу українці уладили маніфестаційний похорон ґенерала". І позатим кілька ендецьких колючок.
Коротку замітку про похорон вмістив озонівський „Дзєннік Польскі“, а з позальвівських часописів краківський ІКЦ.

»Діло« 02.07.1938 "Українці шукають витрати своєї енергії в кооперації“.

З польської преси.
У статті п. н. „Операційна база меншин — це німецька й українська кооперація" (ч. 178 з 1 липня ц. р.) „Ґонєц Варшавскі" пише про перевагу української та німецької кооперації та про причини тієї переваги.
„В Польщі споживча кооперація постійно розвивається. Від року 1925-го до 1936-го число споживчих кооператив зросло з 1185 до 1552. Але хліборобсько-торговельних кооператив маємо тільки 217, а хліборобсько-споживчих 416.
„Тимчасом українці (русіні) мають 2243 хліборобсько-споживчих кооператив побіч 135 чисто споживчих. Чисто хліборобсько-торговельних українських кооператив нема".
„Зсумувавши тепер числа тих типів кооператив, дістанемо число 2185 польських кооператив і 2378 українських.
„Чому треба приписати перевагу тих груп українських кооператив над  польськими? Вже з порівняння трьох типів кооператив видно, що українці посилюють розвиток типу мішаних кооператив, хліборобсько-споживчих, у нас дуже рідкий. Це кооперативи, в яких селянин може продати хліборобські продукти, купуючи взаміну споживчі товари імпортовані або промислові вироби".
Автор статті Й.Борута твердить, що таку систему торговлі ведуть жидівські купці по селах та що з ними можна боротися тільки такою самою системою. Українці — на його думку — добре це зрозуміли закладаючи головно кооперативи того типу.
„Інакше виглядає справа німецьких кооператив. Німці майже зовсім не цікавляться кооперацією споживачів, зате великий натиск кладуть на кредитову і молочарську кооперацію. Німецькі кредитові кооперативи дали під кінець 1936-го року 31,9 міліонів золотих кредитів спираючись на капітал, що приходить посередніми дорогами зза кордону. Відношення кредитів, які дали польські кооперативи, до кредитів німецьких кооператив є 7:1, підчас коли відношення польської людности до німецької є 30:1.
„Але справжні тріюмфи має за собою німецька кооперація в молочарстві. Оце до німецьких кооператив доставили в 1936-ому році 194,300.000 літрів молока, а до польських кооператив у цілій державі 771,6 міліонів літрів. Це відповідає відношенню 4:1 при відношенні польської людности до німецької 30:1".
Далі автор особливо підкреслює, що польські хлібороби доставляють молоко до німецьких кооператив, що є навіть кооперативи з більшістю членів поляків, які належать до німецького кооперативного союзу. Головною твердинею німецьких молочарських кооператив є Польща.
„Можна багато сказати про причини послаблення польського кооперативного руху при сильному розвиткові української та німецької кооперації. Німецьку кооперацію фінансує заграниця. Українці шукають витрат своєї енерґії в кооперації".
Й.Борута гадає, що головною причиною слабого розвитку польської кооперації є те, що вона була і в тереном небезпечних експериментів та ріжних політичних акцій.

»Діло« 09.06.1938 „Хто може бути наслідником Коновальця?“
З польської преси.
У виленському „Слові” (ч. 152, з 4-го червня ц. р.) появилася друга частина розмови з колишнім начальником відділу для справ національностей при міністерстві внутрішніх справ, Генриком Сухенек-Сухецьким. (Першу частину зреферували ми в передостанньому числі "Діла"). У цій, другій частині п. Сухенек переповідав більш-менш історію та діяльність ОУН не виходячи зрештою поза факти і так відомі нам з польської преси. Він теж думає, що єдиним завданням політики полк. Коновальця було за всяку ціну не допустити до українсько-польського співжиття в Галичині на північно-східних землях. Ця думка, як і багато інших з цілої тої розмови, відгонить доволі великим примітивізмом, який тимбільш вражає у людини, що стояла на високому становищі, особливо на становищі, на якому можна було мати змогу багато знати.
Твердить п. Сухенек, що деклярація мін. Перацького з січня 1932 р., договір про ненапад з Совітами та польсько-німецьке порозуміння були великим ударом у політику полк. Коновальця що полк. Коновалець "ставався зайвим".
„Все те спричинило, що мусіли приснути й останні надії орґанізаціі Коновальця. Залишилися для українців у краю два виходи: або почати збройне, безнадійне повстання проти Польщі, або почати балачки з поляками. Вибрали те друге. Лист митрополита Шептицького, виданий після вбивства мін. Пєрацького і вбивства дир. гімназіі Бабія, як теж процес убивців мін. Пєрацького у грудні 1935 року — протверезив мозки і дозволив довести до знаменних виборів до парляментарних тіл у 1935. році.Це були історичні моменти. Моменти, що могли би бути важним кроком уперед на шляху розвитку польсько-українського співжиття».
На запит, як треба схарактеризувати полк. Коновальця, п. Сухенек відповів:
"— Гадаю, то після того всього, що про нього писали та що доказали на процесах, то я як поляк і до того діяч з 1905-го року, і далі як такий, що має багато відомостей з часів мого урядування чи то у штабі чи в міністерстві внутрішніх справ, можу сказати тільки одне:
— Це був тип з великим спритом та орґанізаційним хистом. З великими амбіціями і може тому не далекозорий політик, але на щодень — чому ні".
Співробітник „Слова“ поцікавився, хто може бути наслідником полк. Коновальця на становищі провідника ОУН.
"— На це питання — сказав п. Сухенек доволі важко відповісти. Попри Коновальця були одиниці тієї міри, що Грибівський Урбан, Ярослав Барановський (той, що зомлів у Роттердамі), Роман Сушко і багато інших меншого значіння. Знав я одного — але він вже не жиє. Найімовірніше — наслідника не треба буде, бо загальною консеквенцією, не тільки смерти Коновальця, мусить бути упадок орґанізації того типу, яким була ОУН.
Вкінці п. Сухенек на запит, що могло бути причиною, що большевики вбили полк. Коновальця, висловлює здогад, що могли в цьому відіграти якусь ролю японсько-китайські події та теперішнє положення на Великій Україні.

ситуація

»Вільне життя« 22.04.1945 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Масований удар нашої авіації по Берліну.

»Вільне життя« 17.04.1945 ◦ ◦ ◦ ◦

Зустріч Трумена з членами сенату. — Воєнні дії в Західній Європі. — Воєнні дії в Італії.

»Вільна Україна« 07.03.1945 До наступної конференції в Сан-Франціско.

Нижче публікується текст Запрошення, яке Уряд Сполучених Штатів Америки від свого імені, а також від імені Урядів Радянського Союзу, Великобританії та Китая, розіслав 5 березня 1945 р. Урядам всіх країн, які запрошуються на згадану Конференцію з Сан-Франціско.

»Нова Рада« 12.02.1945 ◦ ◦ ◦ ◦

Зі світа.

»Земля« 11.02.1945 ◦ ◦ ◦ ◦

Короткі вісті. — Звідомлення з фронтів

»Вільна Україна« 09.02.1945 Конференція керівників трьох союзних держав:

Радянського Союзу, Сполучених Штатів Америки і Великобританії

»Вільна Україна« 29.09.1944 ◦ ◦ ◦ ◦

Повідомлення Львівської обласної комісії по встановленню і розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників та їх спільників. — Пуск лікеро-горілчаного заводу №2. 

»Вільна Україна« 23.09.1944 ◦ ◦ ◦ ◦

Нальоти нашої авіації на німецькі транспорти в порту Таллін (Ревель). — На північний захід від міста Валга. — На південний захід від міста Сянок. — В західній частині Румунії. — На захід від міста Остроленка. — Авіація Північного флоту. — До подій в Данії. — Гітлерівські злочинці переховуються в Іспанії і в Аргентині.