Мала львівська залізниця. — Виставка «Комсомол і молодь Радянської України у Вітчизняній війні». — Закінчився шаховий матч Чернівці–Львів. — Незадовільне обслуговування.
Собор Греко-Католицької Церкви на Західній Україні, який зібрався у Львові дня 8 березня 1946, постановив відкликання з сьогоднішним днем Берестійської Унії
11. травня 1943 року підступно забито на вулиці у Львові др. Ярослава Барановського.
Чим був властиво з природи і покликання полк. Армії УНР, Командант УВО, Голова Проводу ОУН, Є. Коновалець?
Після упадку власної державности Українська нація знову виявила свою здібність до власної суверенної Держави та захисту її на засадах христіянської моралі і віри.
Ще за Української Держави в 1918 році Комісія авторитетних учених установила, що український державний герб — Тризуб — має над своїм середнім осевим елементом хрест.
Жюрі республіканського конкурсу на кращий фольклорний твір періоду Великої Вітчизняної війни, проведеного Центральним Будинком народної творчості в 1945 році, підвело підсумки.
Промова депутата І. С. Грушецького (Львівська округа, Українська РСР)
Днями виконком Львівської міськради заслухав на своєму засіданні питання про заходи щодо боротьби з дитячою безпритульністю і безнаглядністю у м. Львові.
Розгорнулась підготовча робота по будівництву у Львові першого в Радянському Союзі парку-музея на великому масиві площею в 200 гектарів в районі Високого замку.
Іван Петрович Котляревський жив і працював в часи задушливого самодержавства царів Павла, Олександра І та Миколи І, в часи соціального і національного гніту, коли панівними ідеями були ідеї великопанської зневаги до народних мас, до їхнього життя.
Коли я почув цю заяву товариша Молотова в його яскравій доповіді 6 листопада, то я з радістю приєднався до бурхливої овації, якою урочисті збори зустріли ці знаменні слова соратника великого Сталіна.
Перевага соціалістичної системи господарства над капіталістичною яскраво підтверджена величезними досягненнями нашої Батьківщини, як в галузі техніки, так і в галузі науки, культури і мистецтва нашої країни.
Вистави «Севільський цирульник», «Шельменко денщик», «Тарас Шевченко», фільми «Серця чотирьох», «Антін Іванович сердиться», «Людина М 217» і ін.
КОМСОМОЛЕЦЬ — (Стрілецька площа, 1) — «Дні і ночі»
КОПЕРНИК — (Коперника, 9) — «Іулушка Головльов»
28 жовтня в залі Львівської державної консерваторії відбувся концерт симфонічного оркестру Львівської філармонії і державної капели «Трембіта», присвячений творчості львівських композиторів — Барвінського і Людкевича.
Вчора відбулося засідання робочих комісій по підготовці і проведенню 100-річного ювілею інституту.
У Львові вийшло дві книги літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Радянський Львів».
«Сестра його дворецького», «На Далекому Сході», «Ленінград у боротьбі», «Це було в Донбасі», «Морський батальйон», «Берлін», «Золота стежка» та ін.
Перший рік роботи заньківчан у Львові пройшов у налагодженні творчих звязків і взаємодії з громадськістю, з колами письменників, критиків, у шуканні контакту з широкими верствами глядача, і, зокрема, з місцевою інтелігенцією.
З польської преси.
Б[увший] анґлійський премієр міністрів з часів війни й один з головних творців повоєнної Европи Льойд Джордж містить тепер на сторінках льондонського „Дейлі Телеґраф-у“ статті про причини розпаду австро-угорської монархії. Метою його статтей — як це він зазначив на самому вступі — є спростувати грубі помилки, що їх повно в ріжних історичних публікаціях при обговорюванні справ б[увшої] наддунайської монархії.
В черговій статті Льойд Джордж обговорює також східно-галицьку справу.
„ІКЦ" з 26. VII. ц. р. приносить такий уступ з цієї статті:
„Антантські союзники в Польщу, яка не без причин почувала себе загроженою Німеччиною та Росією, вислали польські дивізії, створені з полонених під командою французького ґенерала Галєра. Галєр вмашерував до Галичини нібито проти большевиків, а в дійсности, щоб цю країну анектувати”!
На марґінесі цієї статті „ІКЦ” характеризує особу Льойда Джорджа як „неука, що виказує недостачі в елементарній освіті” і як „старого іґноранта”, що „бажаючи інших справляти, сам пише бздури” та є „рекордистом у неуцтві”. Стаття Льойда Джорджа — пише „ІКЦ” — аж „кишить від скандальних нонсенсів” і „має гумористичні вальори".
Мусить це бути велика стаття, коли удостоїлася разом з автором стільки блискучих епітетів.
Але — пише „ІКЦ” далі — „очевидно в цьому випадку пан Льойд Джордж помішав мабуть Галичину з провінцією тої самої назви в Еспанії”.
Отсим ревеляціям „ІКЦ” дає наголовок „З ослячої толоки“... й апелює до анґлійців, щоб спинили дальшу публіцистичну роботу Льойда Джорджа.
Це все ясне й очевидне. Не розуміємо тільки, чого „ІКЦ” так страшно хвилюється тою „еспанською Галичиною” і так її завзято обороняє перед анґлійським „неуком”. Якесь дивне qui pro quo.
З польської преси.
В одному з попередніх чисел „Діла" вмістили ми коротку замітку про новий розпорядок премієра Складковського у справі будови памятників у честь поляглих у боротьбі за незалежність Польщі. Це не примус, але „булоб побажане", щоб таких памятників було якнайбільше „в цілій державі, особливо на теренах сільських громад". У звязку з цим розпорядком "Ґлос Народови" у статті п. н. "Для зміни – памятники" пише:
„Ще не скінчилися перипетії громадянства з малюванням плотів, які в одній Польщі з усіх держав світу виросли до значіння першорядної суспільної проблєми, і вже появився новий обіжник міністра внутрішних справ, що в теорії дуже гарний, але у практиці може показатися дуже прикрим для громадянства, особливо на східних землях.
„Ініціятива, треба признати, гарна, але міркуючи на підставі останніх історій з парканами, можна її просто боятися. Поляглим треба віддавати честь і шанувати їх память, бо це найсвятіший символ зусиль народу – зусиль та жертв боротьби. Народ, що не шанує своїх поляглих — не шанує свого минулого, не заслуговує на те, щоб називати його народом. Але така честь мусить мати самометний, добровільний характер, її джерелом мусить бути справжнє переконання і свідомість того, що робиться.
„Чести не можна вимусити і не можна наказати, особливо тоді, коли йде про таку поважну справу, як справа поляглих у боротьбі за свободу чи величінь народу. І тому не треба орґанізувати її урядово, тому не треба заохочувати до неї обіжниками. Крім цього урядова честь, яку передали в руки бюрократії, може набриднути навіть ентузіястам. Бо беручи під увагу ревність нашої адміністрації, уявім собі, що може статися...
„П. міністр „уважає дуже побажаним" щоб ця форма вшанування поляглих найшла широке застосування на терені цілої держави", але чи п. міністр передбачує, що те, що у нього „побажане", у воєводів стане „радою", у старостів „дорученням", а вкінці дістане назву „наказу“.
„Важко бути пророком взагалі, але легко стати ним по досвідах останніх днів. Можна сміливо твердити, що Польща вкриється тисячами комітетів, що шукатимуть прізвища поляглих. місць, де вони полягли, і гроші на памятники. І в суспільній ґеоґрафії країни появиться нова проблєма: чим дальше на захід, тим лекше зa гроші, але трудніше за поляглих, і чим дальше на схід тим менше грошей і більше поляглих. І може трапитися випадок (не виключене), що під Сєрадзем якесь село чи волость не матиме кому поставити памятника, коли знайде готівку, а під Молодечном селяни зголошуватисямуть з запитанням, чи не можна відсидіти „добровільної жертви" на памятник.
„Переборщення? Ні, не переборщення, тільки висновки з того, що вже нераз бувало. Злука бюрократичної ревности з охоти як найшвидше, як найсправніше поставити якнайкращі памятники може дати фатальні наслідки.
„Треба при цьому памятати, що ціла та акція буде порядно коштувати.
У Польщі місць, де треба би поставити памятник (якщо їх ще нема)? Ну, легкою рукою можна подати 1000 місцевостей. А кілько коштуватиме пересічно памятник? Гарних кількасот золотих! Звідки взяти ті гроші тепер, в 1938-му році?
„З прилюдної жертвенности! Так принайменше каже обіжник. Дуже це гарно і важко відмовити, бо ціль гарна. Але ж таку прегарну ціль мають збірки на ФОН і на будову шкіл і на Червоний Хрест і на Білий Хрест і на Морську Ліґу і на Мацєж Школьну і на ЛОПП та на гіржі інші речі.
«А все-ж найбільше памятників, стане там, де було найбільше боїв в pp. 1918-1920 тобто на східних землях, тут де сільський люд найбідніший. Тутешні селяни в короткому часі ставитисямуть до цілої тієї ініціятиви як до охоти наложити на них новий податок, і до памятників відноситися муть щонайвище байдужно".
Закінчуючи свою статтю, автор С.Л. ще раз підкреслює, що як навіть станути на становищі, що треба будувати памятники поляглим, то не можна робити цього урядово, не з „поради", не з "доручення" ані „наказу". До того Польща має сьогодні багато більших турбот і краще булоб занятися ними.
З польської преси.
У 147-ому числі „Діла" з 7-го липня ц. р. у цій самій рубриці вмістили ми кілька думок з приводу статті "Дзєнніка Польского" п. н. „Обостороннє ґетто польсько-руське“. У відповідь на наші замітки „Дзєннік Польскі” (ч. 192 з 15. липня ц. р.) умістив статтю, сиґновану буквами М.П., п. н. "Назва, калєндар та азбука“. У звязку з нашим мимохітним зауваженням, що ,Дзєннік Польскі" свідомо не хоче вживати нашої офіційної назви „українець'' та „український“, але й не уживає постійно „русин" і „руський“, тільки плутає обі ці назви, з чого часто виходять дивогляди, автор згаданої статті пише:АКЦІЯ НАВЕРТАННЯ В КОСТОПОЛІ Й САРНАХ.
При кінці травня в Костополі на Волині відбулося зібрання „шляхти заґродової". Підготовлене воно було так: Усім тим, що мають прізвище на „ський", „цький" та „ич" і деяким іншим православним вислано запрошення на письмі. Вибрано головно тих, що займають ріжні посади, емеритів та військових інвалідів. В тижні перед зборами комендант "ПВ і ВФ” викликував поодиноких православних українців, намічених до „навернення", і всякими способами переконував їх, що вони мусять покинути українство і православія та „навернутись“. А в тому часі хтось ширив серед цих кандидатів трівожні чутки, що їхні посади, емеритура і навіть право жити у прикордонному поясі загрожені. „Кандидати" зі слізми на очах зверталися до православного духовенства та інших людей з просьбою рятувати їх.
„Жицє Католіцке“ (ч. 98) так описує навертання „шляхти" в Сарнах дня 19. червня ц. р., на яке стягнено з повіту аж к. 2.000 душ: „В 10. год всіх зібраних на спортовому стадіоні тісними рядами повели до костела...
Сльози текли по обличчі тих людей“...
„Ж.К.“ додає, що після промови полковника КОП-у Плахти-Платовіча, що знову накликував зібраних навернутися, люди теж плакали: „Чи дивні могли бути — каже „Ж.К.” — почуття та сльози, що тиснулися (в тих православних) до горла й очей?“
Зовсім недивні! Неодин з нас, можливо, заплакав би, якби опинився в такій ситуації.
ВИШНЕВЕЦЬ І КВАЧІВКА.
Кореспондент „Жиця Католіцкеґо“ (ч. 28) так починає свій допис з Вишнівця на Волині про урочистість Божого Тіла:
„Ми, мешканці старого граду князів Вишневецьких, слушно можемо гордитися великими змінами, які відбулися в нашому надгоринському ґродзє“... „Минули, як лихий сон, ті часи, коли наш улюблений костел у Старому Вишнівці світив пусткою"...
Автор забув додати, що Вишневець — це город українських православних князів Вишневецьких (окреме коліно роду князів Острожських, нащадків князя Володимира). Зрештою, не дивуємось. Може колись почуємо, що й сам Володимир теж не наш. Цікавіше, чому це костел у Стар. Вишнівці давніше „світив пусткою“, а в часі Божого Тіла вже був наповнений? Відповідь дає автор допису, кажучи: "За великою процесією йшли і православні“.
Відповідь про волинську дійсність аж занадто промовиста. Спочатку церкви ревіндикують, потім світять пусткою і нарешті „навертається“ українська шляхта, або робиться так, як це було на передмісті Вишнівця — у Квачівці.
Шкода лише, що автор не сказав, як це сталося, що ці православні українці у свій робочий день пішли за процесією? І чи вони могли не піти?
Зрештою, і на це питання можна відповісти, бо, як каже автор допису, народження цих змін у Вишнівці „не обійшлося без стогону й лементу". ... „Але польська культура, що йде побідно, упоралася з незадоволеними“, ... „шатанське пєнтно“, яке витиснули "окропне часи... гайдамачизни“, усунене...
Добре, коли говориться щиро!
XX.
З львівської преси „Хвіля" помістила довгий звіт з похорону, підкреслюючи, що в похороні взяли участь тисячні маси народу, охоплені подивугідною дисципліною.
Доволі довгу замітку вмістило теж ендецке „Слово Народове", яке на самому вступі написало: „як можна було передбачувати, похорон умерлого перед 4-ма днями б. начального вожда УГА, ґен. Тарнавського, став великанською українською маніфестацією. З усіх сторін Східної Галичини зїхалися делєґації з урнами з землею або з вінками“. „Слово Народове" подає число учасників похоронного походу на 20 тисяч. Цій своїй замітці дало „Слово Народове“ такий наголовок: „Замість забороненого здвигу українці уладили маніфестаційний похорон ґенерала". І позатим кілька ендецьких колючок.
Коротку замітку про похорон вмістив озонівський „Дзєннік Польскі“, а з позальвівських часописів краківський „ІКЦ“.
З польської преси.
У статті п. н. „Операційна база меншин — це німецька й українська кооперація" (ч. 178 з 1 липня ц. р.) „Ґонєц Варшавскі" пише про перевагу української та німецької кооперації та про причини тієї переваги.
„В Польщі споживча кооперація постійно розвивається. Від року 1925-го до 1936-го число споживчих кооператив зросло з 1185 до 1552. Але хліборобсько-торговельних кооператив маємо тільки 217, а хліборобсько-споживчих 416.
„Тимчасом українці (русіні) мають 2243 хліборобсько-споживчих кооператив побіч 135 чисто споживчих. Чисто хліборобсько-торговельних українських кооператив нема".
„Зсумувавши тепер числа тих типів кооператив, дістанемо число 2185 польських кооператив і 2378 українських.
„Чому треба приписати перевагу тих груп українських кооператив над польськими? Вже з порівняння трьох типів кооператив видно, що українці посилюють розвиток типу мішаних кооператив, хліборобсько-споживчих, у нас дуже рідкий. Це кооперативи, в яких селянин може продати хліборобські продукти, купуючи взаміну споживчі товари імпортовані або промислові вироби".
Автор статті Й.Борута твердить, що таку систему торговлі ведуть жидівські купці по селах та що з ними можна боротися тільки такою самою системою. Українці — на його думку — добре це зрозуміли закладаючи головно кооперативи того типу.
„Інакше виглядає справа німецьких кооператив. Німці майже зовсім не цікавляться кооперацією споживачів, зате великий натиск кладуть на кредитову і молочарську кооперацію. Німецькі кредитові кооперативи дали під кінець 1936-го року 31,9 міліонів золотих кредитів спираючись на капітал, що приходить посередніми дорогами зза кордону. Відношення кредитів, які дали польські кооперативи, до кредитів німецьких кооператив є 7:1, підчас коли відношення польської людности до німецької є 30:1.
„Але справжні тріюмфи має за собою німецька кооперація в молочарстві. Оце до німецьких кооператив доставили в 1936-ому році 194,300.000 літрів молока, а до польських кооператив у цілій державі 771,6 міліонів літрів. Це відповідає відношенню 4:1 при відношенні польської людности до німецької 30:1".
Далі автор особливо підкреслює, що польські хлібороби доставляють молоко до німецьких кооператив, що є навіть кооперативи з більшістю членів поляків, які належать до німецького кооперативного союзу. Головною твердинею німецьких молочарських кооператив є Польща.
„Можна багато сказати про причини послаблення польського кооперативного руху при сильному розвиткові української та німецької кооперації. Німецьку кооперацію фінансує заграниця. Українці шукають витрат своєї енерґії в кооперації".
Й.Борута гадає, що головною причиною слабого розвитку польської кооперації є те, що вона була і в тереном небезпечних експериментів та ріжних політичних акцій.
Зустріч Трумена з членами сенату. — Воєнні дії в Західній Європі. — Воєнні дії в Італії.
Нижче публікується текст Запрошення, яке Уряд Сполучених Штатів Америки від свого імені, а також від імені Урядів Радянського Союзу, Великобританії та Китая, розіслав 5 березня 1945 р. Урядам всіх країн, які запрошуються на згадану Конференцію з Сан-Франціско.
Радянського Союзу, Сполучених Штатів Америки і Великобританії
Повідомлення Львівської обласної комісії по встановленню і розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників та їх спільників. — Пуск лікеро-горілчаного заводу №2.
Нальоти нашої авіації на німецькі транспорти в порту Таллін (Ревель). — На північний захід від міста Валга. — На південний захід від міста Сянок. — В західній частині Румунії. — На захід від міста Остроленка. — Авіація Північного флоту. — До подій в Данії. — Гітлерівські злочинці переховуються в Іспанії і в Аргентині.