дописи

»Рідна земля« 05.12.1943 Заздалегідь готуватися!

Дошкільним виховницям на увагу!

»Рідна земля« 28.11.1943 Шляхи на Яворів

З якою ж нечуваною радістю всідаєте в невеличке триособове авто, що має вас везти від містечка до містечка львівської округи для полагоди ділових справ, так немов відчуваєте, що це ваша остання на цей рік осіння прогулянка.

»Рідна земля« 21.11.1943 Обмеження залізничих і автобусових переїздів для не-німців

Згідно з поліційним розпорядженням з днем 15 листопада ц. р. не вільно не-німцям уживати публічних комунікаційних засобів (залізничих і автобусових переїздів) без дозволу поліційної влади, міських комісарів, або командантів станиць жандармерії і їх заступників.

»Рідна земля« 16.11.1941 До боротьби з неграмотністю

Вчитися ніколи не запізно

»Рідна земля« 14.11.1943 Постанови уряду в справі молока і масла

З днем 1. серпня 1943 року почала обов’язувати нова постанова уряду в справі молока, масла і сира. Подаємо це розпорядження у найважніших виїмках.

»Рідна земля« 09.11.1941 Потреба та значення кооперації

Кооперація хоронить перед паскарством

»Рідна земля« 07.11.1943 Помер Зиновій Пеленський

Дня 28 жовтня 1943 р. помер у Львові ненадійно на удар серця, визначний громадський діяч, директор Аґрарного Банку Зиновій Пеленський.

»Рідна земля« 02.11.1941 Що треба знати про державні ліси

Головна дирекція лісів для Галицької Області є у Львові, при вул. Хорущини ч. 17. і називається: "Der Generalgouvernement des Distrikts Galizien, Abteilung Forsten — in Lemberg".

без політиkи

Рідна земля 05.12.1943 Нова болюча втрата

Світлій пам'яті о. Романа Степана Луканя ЧСВВ

Наші дні 01.12.1943 В ті дні

(Нарис)

Рідна земля 28.11.1943 Материн дарунок

Шарудить на дворі, а з ринви дощ водограєм бризкає, розливаються в широку калюжу та в цьому дзеркалі відблискається мале світло каганця, що блимає на віконці. Мигтить полумінь і тріщить ґноток у каганці.

Рідна земля 16.11.1941 Збите дзеркало

Забули люди в селі, що вони живуть. І з хат не виходили на обору, або сусід до сусіда.

Рідна земля 14.11.1943 Із темряви

 

— То він і сокирою годинник зробить! — оповідали люди про Марка, що до всякої всячини мав десять усяких хистів.

 

Рідна земля 09.11.1941 Розв'язані ціпи

Сиділи напроти себе та один одному дивилися в очі. Семен курив люльку, розперся широко раменами до вікна та заворотив своєю кремезною постатю весняне світло, що могло крізь вікно пробитися до хати. Петро спер лікоть лівої руки на свому коліні, підклав долоню під бороду та глядів непорушно на Семена.

Рідна земля 07.11.1943 Олекса-маляр

Наталка заєдно плаче, коли собі пригадає, що з цього хлопчини нічого путнього не виросте.

Рідна земля 02.11.1941 Іван Заковика має клопіт…

Такі тепер часи, що в чоловіка клопіт на клопіт іде. От, бачите, мій Миколка файно сі вчив і наш професор порадив ми дати його до міста в ту гімназію.

Наші дні 01.11.1943 Доповіді в Спілці письменників

Сучасний стан розвитку української літературної мови (Доповідь П. Ковальова). — Письменник і мова (Доповідь І. Чапленка)

Рідна земля 31.10.1943 Осінь

На сході — золото і кров, на побілених стінах — неділя. ...В сизих млаках жовкнуть верби... Сонце — на приспі, мороз — на стрісі, гаpбузи на плоті, крикливі півні на перелазах.

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Рідна земля« 05.12.1893 ◦ ◦ ◦ ◦

На Сході йдуть дальше важкі бої. — Фльота Червоного Хреста. — Князь Віндзору шукає іншого заняття. — Обниження світової продукції золота. — Зі східного фронту. — Збито 23 британські літаки. — Короткі вісті.

»Рідна земля« 28.11.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Американські втрати. — Американські повітряні атаки на китайські землі. — Житомир здобуто назад. — Найбільша повітряна битва у великоазійській лінії. — Німецько-турецькі взаємини. — Словацька постанова. — Московські постанови занепокоїли католиків. — Помпи в копальнях донецького басейну не працюють. — 1.113 жертв голоду на вулицях Калькути. — Донецький басейн знищений на 10 років. — Успіхи німецьких ловецьких летунів в обширі Середземного моря. — 7.000 американських вояків знову потонуло біля Буґенвіль. — У Фінському заливі. — Совєтські підводні човни у пастці Кронштадту.

»Рідна земля« 21.11.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

На Середземному морі впродовж одного року затоплено 2,6 міл. рбт. аліянтського корабельного тонажу. — В обширі Саломонських островів. — Політика Туреччини дальше визначена дотеперішніми напрямними. — Британці б'ються з сенегальцями де Ґоля в Байруті. — І в Альжирі неспокій. — Важкі корабельні втрати англо-американців на Індійському океані. — Найбільше обурення в Японії з приводу бомбардування Ватикану. — Роковини смерти Ататюрка. — Короткі вісті.

»Рідна земля« 16.11.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

На схід від Севастополя зломано ворожий опір. — Бомби на Москву. — Здобуття Тихвіна. — На схід від Марса Матрук. — Побідний похід на Криму. Успішні атаки на Горький, Петергоф, Мoскву. — Заборона виїзду робітників до Англії. — Совєти не мають збіжжя. — Недостача нафти в Америці. — Короткі вісті.

»Рідна земля« 14.11.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Щораз більший брак сталі в Англії. — Японія і Китай обмінялися нотами. — Японія приготована до вирішальної битви. — Завзяті бої в районі Києва. — Короткі вісті.

»Рідна земля« 09.11.1941 ◦ ◦ ◦ ◦

Погром большевиків у Балтійському районі. — Евакуація Москви — тільки урядові особи. — Жінки у війську. — Затопили 441.300 тон. — Німецько-турецька приязнь. — Бій коло брам Криму. — Розтрощуючий наступ на Крим. — В Донецькому басейні. — Здобули важний осередок Курськ. — Бомбардування Москви і Ленінграду. — Короткі новини.

»Рідна земля« 07.11.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

В Південній Італії. — Виміна японських і американських громадян продовжується. — Подяка Німеччини еспанському урядові. — Японська фльота готова в кожній хвилині почати боротьбу. — Діяльність німецьких літаків на Егейському морі. — Совєти критикують Туреччину. — Впродовж двох днів знищено 391 танк. — Альбанія зриває з Італією. — Натиск Москви на Черчіля. — Сильні дії авіяції японської фльоти. — Короткі новини.

»Рідна земля« 31.10.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Туреччина рішена задержати свою невтральність. — 158 літаків за два дні. — Нові японські успіхи на південному Тихому океані. — На Середземному морі затонуло 7 кораблів з 80.000 тон воєнного матеріялу. — У заливі Кронштадту. — Нові масові вбивства в евакуованих обширах. — Короткі вісті.