З польської преси.
У виленському „Слові” (ч. 152, з 4-го червня ц. р.) появилася друга частина розмови з колишнім начальником відділу для справ національностей при міністерстві внутрішніх справ, Генриком Сухенек-Сухецьким. (Першу частину зреферували ми в передостанньому числі "Діла"). У цій, другій частині п. Сухенек переповідав більш-менш історію та діяльність ОУН не виходячи зрештою поза факти і так відомі нам з польської преси. Він теж думає, що єдиним завданням політики полк. Коновальця було за всяку ціну не допустити до українсько-польського співжиття в Галичині на північно-східних землях. Ця думка, як і багато інших з цілої тої розмови, відгонить доволі великим примітивізмом, який тимбільш вражає у людини, що стояла на високому становищі, особливо на становищі, на якому можна було мати змогу багато знати.
Твердить п. Сухенек, що деклярація мін. Перацького з січня 1932 р., договір про ненапад з Совітами та польсько-німецьке порозуміння були великим ударом у політику полк. Коновальця що полк. Коновалець "ставався зайвим".
„Все те спричинило, що мусіли приснути й останні надії орґанізаціі Коновальця. Залишилися для українців у краю два виходи: або почати збройне, безнадійне повстання проти Польщі, або почати балачки з поляками. Вибрали те друге. Лист митрополита Шептицького, виданий після вбивства мін. Пєрацького і вбивства дир. гімназіі Бабія, як теж процес убивців мін. Пєрацького у грудні 1935 року — протверезив мозки і дозволив довести до знаменних виборів до парляментарних тіл у 1935. році.Це були історичні моменти. Моменти, що могли би бути важним кроком уперед на шляху розвитку польсько-українського співжиття».
На запит, як треба схарактеризувати полк. Коновальця, п. Сухенек відповів:
"— Гадаю, то після того всього, що про нього писали та що доказали на процесах, то я як поляк і до того діяч з 1905-го року, і далі як такий, що має багато відомостей з часів мого урядування чи то у штабі чи в міністерстві внутрішніх справ, можу сказати тільки одне:
— Це був тип з великим спритом та орґанізаційним хистом. З великими амбіціями і може тому не далекозорий політик, але на щодень — чому ні".
Співробітник „Слова“ поцікавився, хто може бути наслідником полк. Коновальця на становищі провідника ОУН.
"— На це питання — сказав п. Сухенек доволі важко відповісти. Попри Коновальця були одиниці тієї міри, що Грибівський Урбан, Ярослав Барановський (той, що зомлів у Роттердамі), Роман Сушко і багато інших меншого значіння. Знав я одного — але він вже не жиє. Найімовірніше — наслідника не треба буде, бо загальною консеквенцією, не тільки смерти Коновальця, мусить бути упадок орґанізації того типу, яким була ОУН.
Вкінці п. Сухенек на запит, що могло бути причиною, що большевики вбили полк. Коновальця, висловлює здогад, що могли в цьому відіграти якусь ролю японсько-китайські події та теперішнє положення на Великій Україні.
09.06.1938