Ми будуємо те, що уявляємо, — ця думка є однією з тез Української хартії вільної людини. Розширювати рамки спільних уявлень, шукати, берегти і розвивати людські таланти і, як принцип, заохочувати вияви творчої непересічності, незалежно від сфери діяльності, означає вириватися із замкненого кола стереотипів і змінювати майбутнє.
Виховання та освіта — це першооснова для будь-яких змін у нашій країні, стійкості Української держави і її сталого поступу.
Сьогодні ми перебуваємо не лише в пострадянських, але й постмілітарних умовах. Ми позбулися військової організації життя колишньої імперії, але «казармений дух» відчувається досі. Він виявляється як в агресії стосунків між людьми, так і в освіті, яка не ставить за мету сформувати особистість, навчити мислити, прищепити бажання бути вільною людиною чи дати конкурентні знання.
Ми переповнені прикладами «успішної аморальності». А натомість втрачаємо з поля зору найважливіше — взаємини в українських сім’ях, в яких для будь-якої людини закладається основа сприйняття і розуміння світу і моралі. Острах перед цінностями, невміння їх додержуватися, а, як наслідок, байдужість суспільства і держави до справи нефальшивого й уважного плекання духовно здорових родин, де є взаємна повага, допомога і любов, є однією з найглибших причин нашої загальної внутрішньої відчуженості.
Нинішня система виховання і освіти в Україні не цінує ані сім’ї, ані людини, яка вчиться, і не прагне заохотити її до постійного інтелектуального розвитку чи підготувати до ринку праці. Така система не бажає бути нашим помічником, вона, як правило, діє, мов наглядач і спостерігач.
Система орієнтує вчителя, викладача і науковця не продукувати знання чи шукати нові підходи та орієнтири, а «відтворювати вже відтворене», додержуючись перевірених кліше. Більше того, викладача і вченого перевантажують рутиною, що обмежує творчі можливості.
По суті, наша освітня система досі залишається заформалізованою, бюрократичною і недоброзичливою як до людини, так і світу.
Найнебезпечнішим продуктом такої системи є людина без цінностей.
Її мораль — подвійні стандарти в особистому, суспільному і державному житті. Теперішній стан країни є значною мірою наслідком діяльності цього цинічного типу людини.
Сучасна система виховання і освіти дуже часто продукує фіктивні знання, користь від яких не відповідає закладеним зусиллям.
Головним захисником системи є чиновник від освіти з його консервативною, ієрархічною і корупційною ментальністю.
Заручником цієї системи є вчитель. Але через те, що давні хронічні проблеми ніколи всерйоз не лікувалися в Україні, частина наших педагогів — вчителів і викладачів середньої і вищої школи — стала активним носієм і мимовільним відтворювачем цієї системи.
Авторитет учителя і викладача в Україні — підірвано, в першу чергу, хронічною бідністю вчительства, і їхнє становище — не менш безпорадне, ніж у всього суспільства.
Наскрізною проблемою системи є повсюдна корупція: ця хвороба із соціально-економічної перетворилася на стійку деградовану культуру взаємин педагогів, студентів і учнів, а також їхніх батьків.
Характерною ознакою нашої системи освіти є формалізм і формальність: це — наслідок загального суспільного фальшу.
У сфері освіти відсутня цілісна система національного виховання — від дитячого садка до університету. Така система не стосується політичних чи партійних ідеологій. Вона мала б вчити людину змалечку любити і шанувати Україну.
І, найважливіше, в нашій країні немає жодних здорових економічних та суспільних стимулів для самостійного розвитку освіти.
У такому становищі віддати освіту на відкуп владі з її теперішнім світоглядом означає остаточно знищити перспективу змін, а, врешті, закласти міну сповільненої дії під саму державу і суспільство.
Залишити «школу школі», сподіваючись на внутрішні сили освітян, означає запропонувати хворому зайнятися самолікуванням, не змінивши жодних умов, що призвели до його хвороби.
Нам навряд чи допоможе реформа освіти у тому вигляді, в якому вона здійснюється нині. Не можна займатися камуфляжем традицій, які ведуть до руйнації людини і перетворення її на залежного і беззахисного покруча.
Україні потрібна нова, реально інтегрована в європейський, а отже, в глобальний простір система освіти, в центрі уваги якої було б завдання розвивати вільну і мислячу людину, що прагне володіти якісними знаннями, конкурентними у світі.
Для цього тему освіти треба насамперед повернути в поле зору суспільства і політикуму. Наша з вами мовчазна згода означатиме кінець будь-яким надіям зробити рідну державу інакшою, ніж вона є сьогодні.
Суспільство не має права залишатися байдужим у справах освіти.
* * *
Головна мета нашої Ініціативної групи — не давати готові відповіді, а насамперед привернути увагу суспільства до тем, які для України є життєво важливими.
Уся Україна повинна вчитися. Це — найзначиміша настанова для нас усіх, українських громадян, без найменшого винятку.
У дошкільній освіті державі потрібно вчитися, як плекати в дітей справжню любов до України, рідної землі, історії народу і власної родини, а батькам — виховувати в дітей життєрадісність, повагу до людей і до праці. В середній школі, окрім всебічної освіти, потрібно підтримувати оригінальність мислення та непересічність особистості кожного, дбати про таланти і водночас розвивати самодисципліну, гідність, правдивість і працелюбство. У вищій школі потрібно навчати, як мислити у глобальному конкурентному світі і правильно та результативно застосовувати знання і вміння.
Для національної освіти будь-яка влада, яка мислить довгостроковими категоріями, зобов’язана виконати щонайменше дві умови: матеріально забезпечити вчителів і викладачів для життя і творчої праці та зосереджувати кошти для належного технічного забезпечення шкіл та університетів.
Стратегічно важливою є справа, яка тісно пов’язана з освітою, — вивести з не менш важкого стану національну науку, яку зведено до принизливого становища як агресивним неуцтвом, так і жорсткими економічними реаліями, де в основі всіх інтересів — швидкі гроші.
Кроки, необхідні для того, щоб змінити становище, — можливі і реалістичні. Для змін не потрібно жодних чудес, а треба мати лише волю. Пропонуємо найважливіші напрями праці:
Перше. Ми впевнені, що активні представники українських освітян, широких кіл зацікавлених фахівців з інших сфер, а також громадські активісти здатні ініціативно об’єднати зусилля і сформувати концепцію сучасної національної системи виховання та освіти. Спільними силами ми можемо і повинні виробити суспільне замовлення на зміни.
На наш погляд, проблеми освіти повинні стати передумовою для появи єдиного громадського руху по всій країні. Закликаємо громадських активістів, студентство і викладачів та освітян, які усвідомлюють глибину проблем, самостійно розпочати об’єднання зусиль задля якісної реформи освіти і проти корупції у цій сфері. Досі суспільство залишалося мовчазним у цих справах і настав час сказати спільне слово.
Друге. З великою надією звертаємося до українських батьків і сподіваємося, що саме в батьківському середовищі може постати активне ядро руху турботи і змін у справах освіти. Українські батьки мали б найдужче боротися за якісну освіту в нашій державі, розуміючи її значення для перспективи рідних дітей. Це — та основа, яка може об’єднати нас усіх, незалежно від мови, достатку чи поглядів.
Третє. Закликаємо політичні сили, які поділяють наші погляди і оцінку стану справ, стати практичним рушієм змін у сфері освіти, зокрема через необхідні парламентські кампанії і законодавчі ініціативи.
Четверте. Запрошуємо громадськість і насамперед самих освітян підтримати реформаторські зусилля тих членів парламенту, які стримують політичний наступ, що здійснюється проти самої перспективи якісної національної освіти.
Зокрема, сьогодні реальної суспільної підтримки потребують реформи у сфері вищої освіти, де вкрай важливо не допустити чиновницького і корупційного закріпачення. Публічні звернення і виступи вчителів, викладачів, студентства і всіх небайдужих громадян повинні продемонструвати живу людську реакцію і здатність не миритися з нинішнім становищем.
П’яте. Суспільство потребує об’єднання інтелектуалів, які б представили цілісне бачення ґрунтовних і продуктивних змін, необхідних українській освіті.
Закликаємо українських підприємців виявити готовність підтримати громадські освітні ініціативи і проекти. Зокрема, представники зацікавлених ділових кіл могли б об’єднати зусилля, щоб створити незалежний фінансовий фонд для потреб освіти і, насамперед, для навчання студентів за кордоном з умовою повернення та роботи в Україні.
Перелік цих та інших завдань не є вичерпним. Хочемо сподіватися, що запропоновані нами міркування дадуть поштовх різним середовищам до конкретних дій, а висловлені думки візьмуть на озброєння політичні, бізнесові і громадські сили, які зацікавлені у справжніх змінах в Україні.
Ініціативна група висловлює моральну солідарність з усіма українськими освітянами, науковцями, вчителями і викладачами, які працюють по честі і совісті в теперішніх складних умовах.
Віримо в активні і здорові сили українського студентства.
Маємо разом сформувати реальне суспільне замовлення на якісну освіту.
Наша спільна воля здатна змінити країну.
04.06.2013