Українські історики проросійського спрямування звинувачують УПА у відсутності бойових дій проти гітлерівців і співпраці з вермахтом. При цьому антагоністи УПА іґнорують факти підписання локальних мирних угод радянських партизанів з упівцями.
Наступ Червоної армії поставив українських повстанців перед фактом боротьби на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму, як намагаються представити деякі історики. Командири окремих загонів УПА намагались у такий спосіб убезпечити себе від розгрому радянськими військами, адже розуміли, що невдовзі саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в’язниць і захистити місцеве населення від свавілля гітлерівців. Відповідні угоди вони підписували на тих теренах, де повстанці не мали змоги вести військову боротьбу з переважаючими силами противника.
Сидір Ковпак, 1943
Аналогічні домовленості в 1943 р. підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: зазвичай, партизани прохали повстанців пропустити їх своєю територією, націоналісти – не поширювати більшовицьку пропаганду. Нерідко й ті, й інші підкреслювали, що роблять спільну справу – б’ють гітлерівців.
Коли радянські партизани тільки з’явились у західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з повстанцями через слабкість своїх позицій у реґіоні, відсутність підтримки від населення й утримування повстанцями кращих вогневих рубежів. Це могло вберегти від непотрібних втрат серед особового складу. 11 грудня 1942 року член Політбюро ЦК КП(б)У, голова Раднаркому УРСР Л.Корнієць та начальник «Українського штабу партизанського руху» Т.Строкач надіслали командирам партизанських з’єднань С.Ковпаку, С.Маликову, О.Сабурову та уповноваженому ЦК КП(б)У І.Сиромолотному радіограму такого змісту: «Уважно розберіться з фактичним станом загонів українських націоналістів, які діють у Житомирській, Рівненській та інших областях. Дізнайтесь про кількість, чисельність, озброєння загонів, звідки прибули, чи місцеві жителі, ставлення до них населення… Повідомте вашу думку про методи боротьби і розкладу націоналістичних загонів і залучення їх до боротьби проти німців. Здійсніть заходи щодо пильності, не дозволяючи проникненню агентури до партизанських загонів». Радіограма певною мірою розкриває майбутню тактику радянських партизанів щодо націоналістів: розкладати зсередини, а при нагоді – ліквідовувати їхні збройні формування. А поки ситуація була несприятливою для таких дій, «народні месники» вдавалися до підписання мирних договорів, намагаючись водночас поширювати радянську пропаганду серед мирного населення. Причому підписання угоди про ненапад в одному реґіоні не убезпечувало від бойових дій в іншому.
Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику Семен Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Корчин-Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни в СРСР було видано лише два томи – В. Г.).
Відповідні угоди укладали партизани багатьох з’єднань. Наприклад, бійці Григорія Балицького під час переговорів із повстанцями під командуванням Карпенка писали: «Шановний Карпенко! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів в тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога – німця». Після підписання домовленості вони зуміли безперешкодно пройти потрібною їм територією.
Невдоволення з цього приводу висловлював у своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров» з польовими командирами УПА і «даже заключали с ними договоры о нейтралитете». Не цуралися таких дій загони Дмитра Медведєва. У серпні 1943 року Медведєв навіть робив зауваження Балицькому, що він не досить дипломатично веде себе з упівцями. Проте отримав гнівну відповідь: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». Певних домовленостей з упівцями на початку 1943 року зумів досягти Антон Бринський, командир бригади особливого призначення ГРУ. За час перемир’я з УПА його диверсанти зуміли отримати певні дивіденди. Як згадував Бринський, повстанці на їхнє прохання звільнили радянських полонених із Ковельського табору і представників цивільного населення – з в’язниці, виконали ще деякі вимоги.
Загострення відносин між радянськими партизанами й УПА сталося навесні 1943 року. Поразки німців на фронтах давали реальну перспективу повернення в західноукраїнські землі радянської армії, також у реґіоні збільшився континґент «народних месників», адже з Лівобережної України було переведено 5 партизанських з’єднань, що давало їм можливість діяти тепер із позицій сили. Вони відмовилися від підписання всяких домовленостей і почали активні воєнні дії проти УПА. Немаловажну роль у цьому відіграло й те, що радянська влада засуджувала і не сприймала дій українських націоналістів, спрямованих на відновлення української державності.
Як бачимо, в той час договори про нейтралітет з УПА укладали не лише німці, але й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував свої цілі – в кожен конкретний момент і в окремо взятому місці.
09.05.2013