Дехто скаже: "Ще правопис!? Чи нема нічого важнішого? Чи слід займати правописними міркуваннями стільки місця в пресі?!" Отже справа не така маловажна і не така тяжка, щоб із нею ждати спокійніших, більш підхожих часів. Тепер, коли друкується багато всяких відозв, закликів, обяв, коли ці всі речі чи то в пресі, чи в осібних відбитках розходяться по найдальших, найглухіших закутках України — справа правопису дуже важна.
Що це і пильна справа — доказом цього вигуки в усій українській пресі, від харківської "Нової України" почавши. Відгукуються на правописні питання різні мовознавці і моволюбці та дають багато матеріялу для вирішних постанов, що мають бодай на деякий час стати обовязковими для всіх. Кажу на деякий час, бо спокійніші часи дозволять і на докладний розгляд і на великий зїзд наших учених, письменників та журналістів для дефінітивного устійнення українського правопису. Кажу: письменників і журналістів, бо вони повинні брати участь у такому зїзді, як люди, що пробивають шляхи для поступу мови і щодня стрічаються з різними мовними проблемами та мають безліч практичних зaввaг.
Серед цілої низки статтей про правопис, а там і про чистоту мови відмічуємо оце статтю Ю. Кошельника, що появилася в 8 ч. "Українського Голосу" який виходить у Проскурові.
Автор пішов у своїх міркуваннях дуже далеко, аж до зміни деяких літер. Іменно пропонує змінити літери: ї, є, ю, я — на: йi, йе, йу, йа. Це щоправда, ускладнило би дещо саме писання, але зате зменшило би скількість літер. (Коли автор пропонує знести деякі літери, то чомусь лишає літеру "щ", яку також можна заступити ш + ч!)
В статті є багато слушних завваг, але справи "ге" і "га" ніяк не можна розчовпати. Автор пише, що треба назад завести літеру "ге" скасовану большевиками. Може це помилка, а автор думав про літеру "ґ"?І А може в проскурівській друкарні нема, просто, літери "ґ". Тоді треба було її передати звуком "кг".
Про апостроф пише автор статті таке: "Скасувати зовсім апостроф, як дуже незручний, з погляду друкарської техніки надрядковий знак, незграбний і неестетичний графічно (розриває слово) і — що саме головне — зовсім не потрібний у нашій мові, бо українець однаково вимовлятиме, відокремлено, нарізно губні з наступно йотованою голосівкою або префікси на приголосну з дальшою йoтованою — незалежно від того, чи стоятиме там апостроф чи ні. У цьому легко "переконатися кожному українцеві". А далі: "Росіянинові і взагалі чужинцеві, можливо, апостроф певною мірою помагатиме і гарантуватиме правильну вимову. Але хіба нас болить голова за когось — хіба можемо ми свій правопис пристосовувати до потреб і смаків чужинців?"
Правописна дискусія, яка знялася зовсім спонтанно над сторінках української преси, вказує на актуальність заторкненої справи. З цієї дискусії виходить ясно, що апостроф ніде не є якоюсь "ненарушимою стіною'', без якої український правопис не може обійтися, та що він до речі й зайвий.
[Краківські вісті]
24.02.1942