Помилявсь би той, хто думав-би що з утечею большевицьких московських наїздників з наших земель — не треба писати про їхню руїнницьку працю серед нашого народу. Москалі зручно поширювали під маскою інтернаціоналізму "общерусскую ідею" різних давніших чорносотенних союзів. І робили це на всіх ділянках культурного життя, аж до реліґії включно. Для них кат українського народу, Петро І — був "визвольником" українського народу зпід "гнету" гетьмана Мазепи та його спадщини. В них Шевченко був підголоском нетільки Пушкіна, але навіть Некрасова. Навіть така оригінальна наша поетка, як Леся Українка, виросла "под благотворним влияніем пушкинской поезії!"
Згаданий цитат наведений з підручника "Історії СССР", що його написали аж три професори та один доцент1) — отже це не слова напівграмотного aґітатора — але офіційне "ніби наукове" становище московської "інтернаціональної'', а в дійсності шовіністичної науки.
Як ці чотири "вчені" дивляться на українську історію останніх 30-ox літ? Як московські червоні шовіністи паплюжили нашу бувальщину, в який спосіб викривляли душі наших дітей, змушуючи їх учитися подібних, як згадано — "наукових" брехонь!
"Центральна Рада" — це на думку авторів "буржуазні і дрібнобуржуазні націоналістичні" партії. А ми всі досі думали, що в 1917 р. не було на Україні ні одної партії, яка не була б соціялістичною. Названі у книзі провідники українського народу в часах революції — Грушевський, Винниченко і Петлюра — це "буржуї". Бідний Володимир Кирилович, як прочитає ці слова московських товаришів — соціялістів!
Автори трактують українську справу на рівні не лиш з такими малими народами як естонці, лотиші, але і такими, як узбеки, татари й кірґізи. Щоб обплювати "Центральну Раду", пишуть ті "науковці", що вона осінню 1917 р. "заключила договір з різними контрреволюційними організаціями і партіями" — та по "зрадницькому" напала на київських большевиків, що не признавали законної української влади. — 24. грудня 1917. р. ніби на Україні зорганізувалося "совітське правительство" (в якому місці?). Та й самі автори мусять признати, що "на поміч тій большевицькій владі, Сов. Росія післала свої війська", бо навіть ученим "професорам" не вдається затушувати московського наїзду Муравйова!
Та проте кілька сторінок пізніше московські професори, не загикнувшися, пишуть, що до Берестя приїхали на переговори представники української влади, яку "возставшіє" маси України прогнали зі своєї території! Вся вина в тому, що Україна заключила як самостійна держава договір з осередніми державами та їхніми союзниками — по стороні зрадника Троцького, що признав правосильність самостійної української делегації.
Взагалі Троцький винен в тому, нетілько в політичних неуспіхах Леніна й Сталіна, але також і в усіх воєнних невдачах большевиків. "Провокація" Троцького — виною підписання розторощеною большевицькою Московією Берестейського миру. З вини катюги Лейби повстала самостійна українська держава, визнана в Берестю Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Лейба помагав англійцям, французам й американцям та японцям в їхніх інтервенціях проти большевиків. Троцький винен, що Колчак і Денікін розбили були большевицькі банди. Троцький завинив, що під Варшавою большевики в 1920 р. програли битву, та мусіли пізніше підписати рижський договір, де поділили ся українськими землями з Польщею. Де якийсь неуспіх — там винен Лейба Бронштайн. Не йде нам про оборону цього ката українського народу, але дивно читачеві, чому большевики тримали цього "зрадника" (вже від 1917 р.!) у своїх рядах аж до 1927 року? Один учитель оповідає, що большевицькому викладачеві історії в Самборі літом 1940 р. слухач поставив був таке питання — і дістав відповідь, що вони нічого не знали про троцьківські махінації аж до 1927 р.! От тобі підхлібна відповідь про "мудрців" Кремлю!
Та вертаймося до того, як представлено дальшу боротьбу українського народу проти московських наїздників. В лютні 1919 р. знову "Савєтськая Расєя" прислала на Україну "красную армію", яка вигнала війська Директорії. І після того вже Україна "спокійно" жила в большевицькому раю... Правда, ще згадується про 1920 р., що полякам "помагали петлюрівці" і тільки всього! Про те, що в 1919 р. українські армії, галицька і наддніпрянська, зайняли Київ, що після того в найближчій зимі був славний зимовий похід нашої армії по Україні, що на Україні ще довгі роки зривалися повстання нашого народу проти Москви — ні слова!
І тут бачимо цей чортівський плян московських окупантів, що бажали викреслити зі свідомості нашого народу навіть тінь традиції про боротьбу з Москвою. І це Москві вдалося, бо багато молодих українців нічого не знає про наші визвольні змагання. Наша ж ціль — якнайскоріше стерти цей московський осад з душі українського народу.
1) Професори (!) К. Базилевич, С. Бохрушин і А. Панкратова та "доцент" А. Фохт: "История СССР". Учебник для X. класа средней школи. — Утверждено Наркомпросом РСФСР, Москва 1941, ст. 368; цитат зі cт. 127.
Л. Граничка.
