На народній стійці

60-ліття священства о. Юліяна Левинського
Повернувшися з України та перебувши кілька місяців у таборі інтернованих у Пйотркові, я — як багато нашої молоді у тому часі — влітку 1921 року станув перед питанням: що робити? І коли мені, мій колишній шкільний товариш, о. Микола Марків запропонував працю вчителя на гімназійному курсі в Синевідську Вижнім, я вхопився того, як якогось виходу з положення.
До Синевідська я їхав уперше у своєму житті. І хоч ця моя подорож була наслідком найзвичайнішого випадку, то все ж мені цікаво було побачити село, яке у нас відоме було з купців-торговців, що працювали малощо не по всьому світі. Манив мене і бойківський світ. До того ж я взнав, що парохом Синевідська Вижнього є о. Юліян Левинський, відомий із своєї громадської праці у Бережанщині. До того часу я ніколи не знав о. Левинського, але як учень бережанської гімназії чув про нього як громадського діяча.
Куди мене завезли зі стації пізнім вечером? Ясно: до о. Левинського. І зараз же того вечора я зрозумів, що парохіяльний дім у Синевідську Вижнім — цитаделя, яка під проводом о. Юліяна Левинського стоїть на сторожі українства у тій гарній закутині нашої чудової країни, що переживала тоді одні з найважчих своїх років.
До мого приїзду гімназійний курс проіснував два роки: я застав уже три нижчі кляси, пересічно по 10 учнів у кожній. Було відповідне шкільне устаткування, були зовсім прилично вивінувані дві кляси, наука відбувалася двічі в день: дві кляси рано, одна пополудні. Вчителі одержували платні із шкільних оплат і харчувалися у о. Левинського безплатно. Так під найпильнішою опікою о. Левинського курс проіснував чотири роки, аж доки його не розв’язала тогочасна влада як небезпечну станицю. Курс випустив між іншими і людей, що займають сьогодні поважні становища у нашому громадянстві, а деякі дуже визначилися у національній боротьбі за права нашого народу.
Як учитель на гімназійному курсі, я два роки мав приємну нагоду спостерігати працю о. Левинського, того зразкового священика і зразкового громадянина. І хоч від того часу минуло вже двадцять років, то раз-у-раз коли приходиться думати про необхідних у нас ідейних громадських діячів, коли я шукаю когось найбільш наближеного до ідеалу, патріота, то перед моїми очима виринає премила постать о. Юліяна Левинського.
У минулому році минуло 50 років його священства. П'ятдесят років важкого орання галицького перелогу у трьох парохіях: у Розгадові (Золочівщина), Потуторах (Бережанщина) та Синевідську Вижньому (Скільщина). Треба книжки, щоб списати етапи тієї праці та її успіхи. У Розвадові — перша у Поморянщині читальня "Просвіти", у Потуторах та прилучених двох селах, Жонівці і Літятині, — безповоротна ліквідація кацапщини, побудова двох парохіяльних церков, праця у філії "Сільського Господаря" в Бережанах, на становищі голови, особливо у важких воєнних (за світової війни) та повоєнних часах. У признанні за ту працю Головна Управа "Сільського Господаря" призначила о. Левинського візитатором філії і кружків "С. Г." у повітах: рогатинськім, перемишлянськім та бурштинськім. У Синевідську Вижнім, якщо тільки перечислити: читальня "Просвіти", гімназійні курси, кружок "Рідної Школи", три торговельні кооперативи з 5-ти крамницями, кружок "Сільського Господаря", кооператива "Промисл" для поширення науки ремесла, захист для сиріт їм. Митрополита Шептицького, збірниця Пром-Банку, в якій за 2 і пів року зібрано 28 тисяч золотих, кошикарська школа, кушнірський курс, молочарська кооперація — все те творилося ( з винятком читальні "Просвіти", яка вже була до того часу) й розвивалося з ініціятиви та при найближчій активній праці о. Левинського. Коли додати до того роботу у Повітовому Союзі Кооператив в Стрию та у Громадській Раді в Синевідську — матимемо загальну картину тієї праці, що її дав народові, з якого вийшов, розуміючий свої обов'язки син.
Я рідко коли бачив стільки пошани, скільки доводилося мені вичувати її із слів громадян Синевідська Вижнього, коли вони говорили про свого пароха. Не дивуюсь, як не дивуюсь також тому, що з приходом німецької армії о. Левинський мусів прийняти уряд посадника. Це тільки доказ того великого довір'я, яким він втішається серед громадянства.
Вже близько 20 років працюю у Львові і майже стільки років не бачив о. Левинського. Не було нагоди обсервувати безпосередньо його працю, я спостерігав його невтомну відзивчивість на кожну акцію, що проходила в нашому краю і серед нашого народу. Ніщо не діялося без його участи та участи його парохіян за його почином.
Справді мило мені з нагоди того ювілею написати цих кілька слів про того, що вмів так чудово поєднати працю душпастиря, працю, якої метою в потойбічне, з роботою, так тісно зв'язаною з дочасністю. Щиро бажаю з нагоди 50-ліття священства, щоб Ювілят у доброму здоров’ї ще довгі роки міг вести свою працю — наш народ матиме, як мав і досі, з цього справжню користь. І признаюся, що хотів би зловити нагоду та у Синевідській церкві ще бодай раз з приємністю послухати проповіді о. Левинського, як це було нераз у ті два роки, тому 20 літ.
Осип Боднарович

22.02.1942

До теми