З приводу вистави балету "Пер Гінт" у Львівському Театрі
Друга половина XIX. сторіччя — це вершок розквіту норвезької літератури. Тим письменником, який звернув очі цілого світа на Норвегію і на себе, являється Генрих Ібсен (ур. 1828, пом. 1906 р.).
Як і не менший велит півночі, Бєрнштерне Бернсон, Генрих Ібсен ціле своє життя боровся за норвезький театр і норвезьке драматичне мистецтво. В життю песиміст і мізантроп, Ібсен по словам одного з критиків "з ліхтарнею Діогена шукав людини, яка відповідала б його ідеалові" — і, звичайно, цієї людини не найшов. В майбутньому бачив Ібсен цю людину, то й не диво, що сучасне йому громадянство (не тільки норвезьке!) не могло його любити, хоч і мусіло шанувати.
Вже в одній з ранніх п'єс Ібсена "Пані Інгер на Острет" находимо основну нотку цілої пізнішої драматичної творчости Велита Півночі: "від людини треба жадати чесности, незломного становища відносно ідеалу"... "Йди правдою через життя і будь собі вірний". Не диво отже, коли Ібсен, уже не як аптикарський ляборант, а як директор театру в Христіянії в 1862 р. пише сатиру "Комедія кохання", в якій основно розмежовує кохання і подружжя й зовсім їх не ідентифікує; громадянство гостро виступає проти "бунтара", який нищить "освячені закони". Та метою Ібсена не було зовсім "нищити", а навпаки будувати. Він виїзджає закордон, де живе 27 років і де пише твори, які з'єднують йому усесвітню славу драматурга-філософа. Закордоном повстають, крім численних інших, такі безсмертні ібсенівські твори, як "Бранд" (1866) і "Пер Гінт" (1867).
"Бранд" і "Пер Гінт" — це дві драматичні поеми, з яких друга є антитезою першої. "Бранд" — це трагедія незломної волі: "Чим ти є, будь ним вповні, будь ним безоглядно — половинчастості не сміє бути". Або все, або ніщо! Бранд — це стовідсотковий максималіст "Морозний шлях веде до Правди, але при кінці шляху світить Сонце". А міжтим, в Пер Гінта душа половинчаста, зброєю Пер Гінта є брехня. Пер Гінт не доспівує своєї пісні, не довершує свого діла й марнує дар життя.
І в "Бранді" й в "Пер Гінті" Ібсен, знаючи прекрасно вимоги сцени, закінченість драматичної форми, свідомо не зв'язався нею, пишучи "драматичну поему", а не драму. Бо тільки в драматичній поемі міг Ібсен в цілій ширині подати розвиток характеру свого героя, міг поглибити філософічний погляд на життя. Тільки в драматичній поемі міг Ібсен оформити становище людини-героя до цілого життя, а не до поодинокого життєвого питання, як це можливе у драмі.
І як воно не дивно, хоч життєво зовсім вірно, "Пер Гінт" — це антитеза до Максималіста Бранда, до людини незломної волі; "Пер Гінт" половинна людина, в якої надмір уяви нищить і других і його особисте життя — є багато ближчий і навіть, сказати б, дорожчий усім поколінням як Бранд. Воно зовсім вірно, бо ж Пер Гінтів у кожної суспільності чимало, на кожному кроці ми їх і в нашому життю стрічаємо, підчас коли такий Бранд родиться раз на сторіччя. Герой може нас захопити, але спочування ледве чи найде, підчас коли мрійник-фантаст завжди найде у нас серце.
Від 1880 р. "Пер Гінт" ввійшов на усі европейські сцени, усюди викликуючи захоплення і безчисленні дискусії. Та ніхто дотепер не пробував при помочі балету, при помочі пантоміми передати переживання Пер Гінта на сцені. Вперше робить це сьогодні Львівський Український Театр; в Українському Львівському Театрі ця прем'єра, це нова сторінка не тільки в історії українського балету, але сміло можемо сказати, в історії балету взагалі. Ця смілива спроба не тільки відчиняє нові можливості для українського балету, але рівночасно відкриває одну, до тепер затаєну сторінку балету: те, що не завжди можна вповні подати при помочі слова чи мімічного жесту, те, що в драмі чи в драматичній поемі проходить мимо, те стовідсотково назначується в балеті, даючи таким чином образ чистого мистецтва.
Не треба тут зле розуміти: балет, як одна зі самостійних ділянок мистецтва має свої засоби й прийоми. Але, назвім це, балетна інсценізація драматичної поеми, видвигає нові можливості, вже силою самих драматичних зударів, які заіснували в драмі чи в поемі й до яких мусить пристосуватися балет. І саме ми в балеті "Пер Гінт" почуваємо й наочно стрічаємось з цим рідким моментом "чистого мистецтва", яке без слів захоплює. Така картина як очікування Сольвейги, смерть матері Пер Гінта, Ази, чи поворот зламаного життям мрійника пера до єдиного, правдивого свого кохання, Сольвейги — це чисте, правдиве мистецтво. І як кожний з нас часом в буденному житію у зворушенні не може найти відповідних слів, так і тут них слів немає: є тільки музика і дія, яка проходить в нашій душі.
Балет "Пер Гінт" — вистава для смакунів, а в творчому білянсі Українського Театру у Львові, одна з основних головних позицій.
Л. Нигрицький.
