Коли виборці відчувають, що демократія не служить їхнім інтересам, свобода починає збоїти
Після падіння Берлінської стіни настала "демократична хвиля". Політична свобода поширилася зі своїх традиційних бастіонів у Західній Європі та США — і такі різні країни, як Польща, Південна Африка й Індонезія стали демократичними.
Але тепер процес, здається, пішов у зворотному напрямі. Авторитарна хвиля, що почалася з-поза усталених західних демократій, шириться по США та Європі.
Відродження авторитарних поглядів і практик уперше проявилося в молодих демократіях — таких як Росія, Таїланд і Філіппіни, а тепер воно розповсюдилось і на західну політику. Польща й Угорщина мають уряд із авторитарними тенденціями. Найбільш драматичною подією є обрання президента США, який у вільній пресі вбачає "ворога" і не має належної поваги до незалежної судової системи.
Ця авторитарна хвиля загрожує підірвати комфортні припущення про функціонування політики. Віра в те, що політика багатих, усталених демократій Заходу докорінно відрізняється від Латинської Америки або Азії, можливо, потребує переосмислення. Думка про те, що середній клас і молодь завше будуть найстійкішими прихильниками демократії, теж усе більше виглядає хиткою.
Розмиванню демократичних цінностей на Заході була присвячена широко дискутована стаття науковців Роберто Фоа і Яша Моунка, написана минулого року, ще до обрання Дональда Трампа. У статті наголошується на зростанні антидемократичних настроїв у США і Європі. Одним із найпримітніших її моментів є те, що кожен шостий американець нині вважає ідею "армія рулить" цілком незлою — в порівнянні з лиш кожним шістнадцятим у 1995 році. Якщо для понад 70 відсотків американців, які народилися в 1930-х роках, жити в умовах демократії є "важливо", то серед тих, хто народився у 1980-х, з цим погоджуються тільки 30 відсотків. Подібний, хоча менш помітний занепад віри в демократичні інститути відбувається і в Європі. Фоа і Моунк приходять до висновку, що "за останні три декади в усталених демократіях Північної Америки та Західної Європи довіра до таких політичних інститутів, як парламент чи суди, різко знизилась ".
Фоа і Моунк зосередилися на Заході. Але відродження м'якого авторитаризму значно помітніше в країнах, які колись були символами демократичної хвилі — наприклад, Філіппіни, які повалили режим Маркоса в 1986 році, Росія, де правління Комуністичної партії закінчилося 1991-го, чи в Південній Африці, що поклала кінець апартеїду в 1994 році. Всі три країни зберегли ключові елементи демократії — такі як вибори. Але вони пережили ерозію демократичних норм і прийняли персоналізовану владу, що дозволило розцвісти корупції.
У Росії економічний колапс і беззаконня 1990-х років сформували умови для відродження автократії при Владімірі Путіні. Президент Росії створив шаблон м'якого авторитаризму, що поєднує націоналізм, популізм, корупцію, придушення медіа та тісний союз президента і багатої олігархії. Невипадково, напевно, що одні з найбільш очевидних попереджень проти трампізму висловлювали російські дисиденти Ґаррі Каспаров і Маша Ґессен.
Зі сценарію Путіна багато взяв Родріго Дутерте, теперішній президент Філіппін. Філіппінських лібералів жахає заохочення самосудів — зате його схвалює більшість населення, заляканого злочинністю і наркотиками. Дутерте також до вподоби молодим виборцям, які зле пам'ятають процес становлення демократії на Філіппінах.
Така ж картина загрожує і Південній Африці. За президентства Джейкобе Зуми спостерігається сплеск корупції, зростає тиск на медіа та незалежні гілки влади. Багато ліберально налаштованих південноафриканців сподіваються, що із закінченням каденції чинного президента демократія відродиться. Але все може піти іншим шляхом. Саймон Фрімантл, старший політичний економіст Standard Bank, попереджає: «У Південній Африці назріває момент Трампа». Він посилається на результати досліджень, які свідчать про те, що покоління «народжених вільними» (південноафриканці, які народилися після звільнення Нельсона Мандели в 1990 році) меншою мірою підтримує демократію, ніж люди, які пам'ятають боротьбу проти апартеїду. Крім того, в Південній Африці зростає підтримка подібних до Трампових закликів депортувати нелегальних іммігрантів.
Що ж об'єднує ерозію підтримки демократії в таких різних країнах, як Росія, Філіппіни, ПАР і навіть США? Те, що для багатьох виборців демократія є засобом досягнення мети, а не самою метою. Якщо демократична система не може забезпечити робочі місця — як у ПАР, або безпеку — як на Філіппінах, або якщо вона асоціюється зі стаґнацією рівня життя — як у США, то авторитарна альтернатива приваблюватиме виборців. Ймовірність дрейфу в бік авторитаризму збільшуватиметься в контексті зростаючої нерівності, коли політична й економічна система, здається, "підганяються" під фаворизацію інсайдерів. Звісно, завжди знайдуться люди, які бачать політичну свободу як цінність саму по собі — щось, без чого немає людської гідності. Але дисиденти, готові за підтримку свободи слова піти в тюрму — відносна рідкість. Рональд Рейґан, президент Сполучених Штатів, який пережив закінчення холодної війни, любив хвалитися тим, що «свобода працює». На жаль, якщо звичайні люди перестають у це вірити, то можуть відмовитися від свободи.
Gideon Rachman
The authoritarian wave reaches the west
The Financial Times, 20.02.2016
Зреферував О.Д.