Важкий день

Малий фейлетон
— Хочу мати сьогодні малий фейлетон! — сказав головний редактор і зачинив двері свого кабінету.
Сів я за стіл і задумався. Про що тут писати? Нема теми... Поглянув у вікно, закурив папіроску, зїв кусок хліба, а теми як нема, так нема. Гі! Що за чорт!
— Щось не йде? Га! — сміявся товариш.
— Щоб ти подавився! — подумав я, та в цю мить якась окрушина хліба залетіла в гортанку і... мало мене не задавила.
— Слухай, Каролин, пиши про Рузвельта і Черчіля! — радив другий товариш.
— Е, ні! Про банкротів не варто писати, — відповів я тоном збанкротованого політика.
— То про весну! На дворі вже так тепло!
— Ще сонця нема! — мрукнув під носом.
— А може про жінок?
— Маю одної досить!
— Пиши про кохання, про чорні очі, ясні ночі...
— Що було — минуло. Краще не згадувати
— То може щось на суспільні теми. От, про характерність, солідарність, жертвенність, патріотизм...
— Не люблю кидати горохом об стіну!
— Так про солонину, масло, муку, кашу.
— Держусь засади: не роби ближньому, що тобі не є миле...
— Може про паскарів, злодіїв, шахраїв...
— Ніколи не зневажаю "порядних" людей...
— Що є з тобою? А може про велику і малу політику...
— На великій можу спотикнутись, а малу роблять малі люди з великими аспіраціями.
Товариші мовчали. Я зажурився... Переглянув всі записки, перекинув старі журнали, прочитав, що приносить день, а теми нема.
— Чи фейлетон уже готовий? — спитав редактор.
— Не дам сьогодні! — відповів я, ледве чутно.
— Чому? — дивувався він.
— Не можу написати, не маю теми...
— Ви повинні мати в запасі!
— Та сьогодні не можна робити запасів.
— Їй Богу, з вами, Каролин, не можна поважно говорити!
— Це вже сьогодні такий... важкий день.
С. Каролин.

19.02.1942

До теми