З приводу 50-ліття уродин і 25-ліття священства
На свічнику поставила Тебе воля Провидіння.
Стійка ректора Духовної Семінарії була тоді хіба найтруднішим місцем на галицькім загумінку. Жорстокості війни, свавілля завойовників і розпука безборонного населення глибоко й болючо ранили душу українського громадянства. Єдино Церква могла прийти з цілючим рятунком. Треба було ідеальних душпастирів. Треба було вишколити тактовних виховників, опанованих керманичів життя і жертвенних до самозабуття слуг Божих. А треба було Тобі їх перевиховати на таких, що вміють солідно працювати та без пози героя Христа ради за народ страждати. Треба було сторожко кермувати Семінарем, щоб не перестав бути духовним виховним заведенням і сповняв гідно своєрідні обов'язки супроти виїмкових переживань України. Траплялися кандидати зі священичим покликанням. Якже важко було Тобі їхнє покликання зберегти і розвинути в таких умовинах! А чейже потрапила Твоя енергія і Твоя працьовитість виховати з цього матеріялу ряди душпастирів і кандидатів на вчених, що вже сьогодні приносить ЇХ праця пожиток Церкві та суспільності.
Ти знав широкий світ і справжню науку, тому розумів, що наш нарід може двигнутися тільки високою моральністю, тільки несплямленою ідейністю, впертою працьовитістю і дуже солідним знанням. Галаслива поверховність не заступить внутрішньої вартости. Відси родилися часті прикрості на дорогах Твойого працьовитого життя. Все ж таки навіть в напасливі часи веліло Тобі власне серце видіти тільки добро Батьківщини. Тоді повстала Твоїми трудами Богословська Академія у Львові: Висока Школа українська духом і змістом. Варстат наукової праці для тих, що присвячують життя науці, завдаток найширшого розвою духової культури. Придбав Ти їй професорів, що могли з честю засісти на катедрі кожного европейського університету. Розбудував Ти її на три факультети; оснував катедри мистецтвознавства і музикології, що їх не подибуємо на старих і славних кат. університетах. Покликав до життя ряд видань Бог. Академії, Самий їх редагував, а вони у світі здобували признання світочів европейської науки, вони промощували українській науці вступ на всесвітній науковий шлях і спростовували наклепи тих, що нас представляли незрілим народом. Научні семінарі студентів збирали і опрацьовували під керівництвом професорів матеріяли з етнографії та з розвою рідної мови та видавали їх книжками, а вартість їх буде ще довго необхідним джерелом для вчених. На душпастирях тяжів обов'язок розуміти, зберігати і плекати народне мистецтво. Тому в слушнім часі оснував Ти при Духов. Семінарії музей, опісля зачав видавати журнал про мистецтво і популяризувати знання і культ національного мистецтва.
Від Тебе вийшов початок цілого ряду кат. видань для інтелігенції та для народу. Видавали їх основані таки Тобою видавнича Коопер. "Мета", бібліотека журналу "Дзвони" і видання "Українського Католицького Союзу".
Майже всіх їх Ти редагував, а вони несли в мистецькій формі глибокий зміст христ. правди в широкі маси української суспільности. Ти був цілий час душею "УКС-а". Навіть відпочинку вживав Ти не для Себе. По кожних феріях дарував Ти нашій суспільності якийсь власний твір про світову науку, про високу культуру чужих народів, про свої подорожі по світі, про свої роздумування над Долею Народу. Совєти не стримали Тебе від праці на соборових комісіях, на тайнім курсі богословії, на приготуваннях до друку цілої низки своїх праць. За Совєтів приймав Ти у себе священиків, що шукали покріплення духа серед повного осамітнення по парохіях, серед шикан і переслідувань.
Вважаємо, що мало хто з галичан вложив стільки праці в розбудову української науки й культури, що вложив Ти її за 25 літ свойого священства.
При відступі поставили були Тебе большевики "під стєнку" св. Юра на розстріл. Але Провидіння хотіло вже тільки заправити Тебе цим жахливим актом на відповідальнішу стійку, на більшу готовість посвяти за Церкву і рідний нарід.
Всі Твої товариші зі семінарицької лавки з подивом гляділи цих 25 літ на Твою нестримну працю. Сьогодні всі ми щиро радіємо, що наш Великий Митрополит покликав Тебе, Високопреосвященний Владико, на Львівського Єпископа-Помічника. За Тобою, Високодостойний Архієрею, ціле пасмо всеукраїнських заслуг, а перед Тобою гранітна скеля, що крізь неї Тобі прийдеться прорубувати тунель нашому церковно-національному човнові. Тут уже станемо ми, Твої семінарицькі товариші, на кожний Твій заклик дружньо під Твої прикази на спільний труд за долю Церкви і за щастя Народу.
Нехай Бог славою поблагословить історію Твоєї співпраці з нашим Найдорожчим Митрополитом.
Товариш зі семінарицької лавки
[Львівські вісті]
18.02.1942