Розмовляв Грицько Семенчук

 

 

Останнє десятиліття в українській рок-музиці – це свідомий рух до розділення двох полюсів цього жанру: глибоко-альтернативного і солодкаво-попсового. Ми спостерігаємо загравання з аудиторією різними методами – ніжними акордами, легкими римами, використанням заїжджених народних мотивів, або ж навпаки – англомовними текстами, використанням важких рифів і звучань, навіяних з заходу. Напрочуд рідко українським рок-музикантам вдається зберегти ту автентичність, справжню, не штучну енергію, яку вони вкладають у свої пісні.

 

Так, мабуть, мало статися з гуртом «Пропала грамота», який після 6 років «консервації» повернувся на українську рок-сцену. Це довге мовчання дало можливість зберегти себе на певній точці, і зараз – почати рухатися від неї у новому напрямку. Поєднання авторських текстів, справжньої гітарної музики, нестримного груву і незвичної подільської мелодики – коктейль, який хлопці пропонують тим, хто танцював з ними на далеких «Шешорах-2010», і тим, хто ще був в цей час школярем, і може навіть не знає про існування однойменного фільму, а не те що музичного колективу.

 

Концерт у Львові відбувся під шалені танці і хорове підспівування, і об’єднав тих, хто знає і любить ПГ, і людей, які вперше побували на живому виступі, хоча чули багато пісень гурту у записах. Велику частину своїх треків хлопці грають по новому. Півторагодинний концерт показав, що публіці мало, і вона хоче почути більше. Але сподіваймося, що це лише перший з майбутніх виступів «Пропалої грамоти» у Львові після відродження. Ми поспілкувалися з хлопцями з такої нагоди, і задали кожному з них шість однакових запитань:

 

– Чим особисто для тебе є гурт «Пропала грамота» (далі - ПГ)? Які емоції ти пов'язуєш з цим явищем?
– Як почалася для тебе ПГ?
– Чим ти займаєшся, окрім ПГ? І що робив, поки ПГ мала перерву?
– Як прийшло рішення зіграти знов для тебе? Як змінилися відчуття на сцені після довгої перерви у ПГ?
– Як бачиш плани ПГ на майбутнє?
– Ваш гурт носить назву однойменного фільму. Який твій улюблений персонаж цього фільму?

 

 

СЕРГІЙ БІЛІНСЬКИЙ. Гітарист гурту. Народився у 1977 році в м. Кам’янці-Подільському. Фотограф і відеорежисер. Мешкає в Києві.

 

ПГ – це подільский блюз; з усіма значеннями прикметника «подільский» і іменника «блюз».

 

Для мене ПГ почалося з того, що перед «Червоною рутою’98» мені дали завдання – скласти аранжування на одну з пісень: «Дума. Шлях до небесної країни». Це був перший серйозний виклик для мене як людини, яка не є професійним музикантом. Ми перемогли. На фінал вже поїхали великим складом. В нас було 3 пісні лише, але цікаві і непогані, і не схожі на інших. Так все трапилось. Потім у нас з’явився менеджер і директор Андрій Раднюк. Він організував перший студійний запис у Хмельницькому.

 

Після паузи, яку ми зробили, я не брав у руки гітару 6 років. Ну і було багато ще чого – і в професійному плані (прим. авт - Сергій відомий у Києві та Європі фотограф )

 

Тепер, 6 років потому, ми стали сміливішими. Тобто, у нас зникли юнацькі і молодечі страхи, і тепер ми це можемо застосувати на сцені.

 

Найближчий план – написати дійсно хороший альбом. Відчуваю, що для цього є добрий матеріал і зацікавлення аудиторії.

 

А улюблений мій персонаж «Пропалої грамоти» – козак Андрій.

 

 

КОСТЯНТИН БУШИНСЬКИЙ. Барабанщик, а від «реюніону» – ще й бек-вокаліст гурту. Народився у 1973 році в м. Вінниця. Музикант-мультиінструменталіст. Співзасновник і учасник багатьох музичних проектів, серед яких «Очеретяний Кіт», «Сонцекльош», «Voloshyna&Bushiko», «Vexlarsky Orchestra». Мешкає у Києві.

 

ПГ – це поєднання з подільськими коренями, де сенс важливіший за зміст.

 

У 2002 році хлопці шукали барабанщика. Я тоді мешкав неподалік велотреку у Києві. Ми зустрілися там, прихопивши інструменти. Погравши разом, зрозуміли, що підходимо одне одному. Так почалася для мене ПГ.

 

За ці шість років я написав та записав з оркестром дві опери, з'їздив тричі до Китаю, зіграв у музичних 10 проектах, виховав доцю.

 

Ми всі разом як гурт за ці роки вирівнялися і подорослішали.

 

У планах – тур Україною та Європою. Давненько не каталися. Раніше мали виступи у Польщі, Чехії. Я думаю, що наша музика була зрозумілою і на Балканах, і в Німеччині, та й по всій Європі загалом.

 

Мій персонаж у однойменному кіно – козак Андрій.

 

 

ПАВЛО НЕЧИТАЙЛО. Вокаліст і автор пісень гурту. Народився у 1979 році в Кам’янці-Подільському. Учасник дуету «ZAPASKA», кандидат історичних наук, археолог, радіоведучий. Мешкає у Кам’янці-Подільському.

 

ПГ – це лабораторія з обміну енергіями і створення різних вібрацій: ритмічних, вербальних, звукових. В рамках рокових структур, за спільною домовленістю. Мої авторські напрацювання виступають як середовище для хімічної реакції, де беруть участь інші компоненти, які додають туди інші учасники процесу.

 

Ми не змінюємо назви, адже «… і загинули вони тому, що міняли назви своїх кораблів. Сьогодні судно називається «Королівське щастя», а завтра якось інакше. А по-нашому, як охрестив корабель, так його треба і завше звати. Ми не міняли назви «Кассандри», і вона щасливо довезла нас усіх з Малабару після того, як Інгленд захопив віце-короля Індії. Так само було й зі старим «Моржем» Флінтовим, що ввесь просякав кров’ю і мало не тонув од золота».

 

Це був час, коли не було клубів. Виступати можна було в основному на фестивалях-конкурсах. Ми на кожен конкурс придумували нову назву. Після виступу на конкурсі у м. Волочиськ «Зорі Надзбруччя» у 1998 році, нам порадили податися на відбірковий тур «Червоної рути». Нам – це Сергію Белінському, Юрію Мошинському (друга гітара першого складу ПГ) та мені. Ми вирішили підготуватись більш скрупульозно. Розширили склад і задумались над назвою. Олег Олійник приніс зошит, де були варіанти неймінгу. Ми довго вагалися між «Непорочна Діва та єпископ з кувалдою» і «Пропала Грамота». Обрали другий, бо в нас була одна пісня «Дума», і це ніби пасувало. А до того ж, нас це не парило, бо на інший конкурс придумали би якусь іншу назву. Але ми пройшли відбірковий, і в 1999-му поїхали в Дніпропетровськ на фінал «ЧР». Змінювати назву якось вже не пасувало. Тому і тягнемо цей тягар юності за собою дотепер, довіряючи словам Джона Сільвера.

 

Зараз більшість мого часу займає робота в охоронній археологічній службі та мій гурт «Zapaska». Готуємо нову програму з ритм-секцією, яку покажемо у Львові 24 березня. Поки ПГ мало перерву, робив «Zapaskу» та попрацював з кам’янець-подільським музикантом Tony Tekk. Робили проект «ОПYX» – акустичні пісні під електронний грув.

 

Рішення зіграти знов прийняв директор фестивалю «Республіка» Андрій Захарко. Він оголосив нас на фесті, можливості відмовити – не було. Відчуття змінилися на краще. З’явилось враження, що більшість учасників зрозуміла, як отримувати задоволення від процесу. Я викинув цю срану акустику, і взяв в руки електрогітару. Ми сповільнили темп деяких пісень, і плануємо зробити це з іншими, щоб слухач відчув нюанси нашої музики, щоб грув став прозорішим, партії розбірливими, ноти співочими, а музиканти – більш розкутими.

 

Плани на майбутнє – привести в порядок старі пісні, щоб їх виконувати можна було із задоволенням, і створити нові. Поки зробили одну нову – «Педаль», у ній відчутно свіже дихання кріпких дубочків і запах шин.

 

У фільмі мені подобається один з братів, який казав козаку Івану: «Василь, у мене малувато імущества… А я ж староста… То ти скажи.. цариці… То це ти мого брата-розбишаку провчив?»

 

 

ОЛЕКСАНДР ОМЕЛЬЧЕНКО. Басист гурту. Народився 1972 р. в Кам’янці-Подільському. Мешкає там же. Працює графічним дизайнером.

 

Я ж з дитинства мріяв грати в рок-гурті. Це – той випадок, коли мрії збуваються. Відчувається в зв’язку з цим якийсь «сатісфекшн».

 

У ПГ я потрапив зовсім банально – в якійсь поїздці прозвучало від когось: «Ну шо, Фітіль (прим. – це прізвисько Олександра), давай з нами». В ті часи в Кам’янці ще не було інтернету, всі грали в гуртах, і дух колабораціонізму пронизував все навкруги.

 

Я працюю графічним дизайнером. Під час перерви в нашій творчості займався нормальною людською деградацією, але зовсім трішки. Також шукав об'єкти глибокого космосу в телескопі, натискав кнопки на семплері, та катався на ровері.

 

Я знав, шо ми будемо ще грати! Тому рішення про «реюніон» мені навіть не треба було приймати. Відчуття змінилися в якійсь такий бік, шо зараз мене більше захоплює процес створення музичного полотна на репетиції, ніж виступ... Мабуть, це через гостру сценічну недостатність останніх років.

 

Мої плани – робити так, щоб якість музичного продукту була в прямій залежності від дальності наших мандрівок світом.

 

А щодо фільму… Завжди не любив нашу назву, бо вона зі знаком мінус, але ж в тому і прикол теж. А персонаж… Нехай буде чорт.

 

 

16.02.2017